Билет №

1. Своєрідність жанру античної трагедії. Джерела сюжетів, структура, роль хору, природа трагічного конфлікту. Есхіл- драматург доби становлення афінської рабовласницької демократії (Орестея, прометей Закутий).

Провідна роль у грецькому театрі належала трагедії. Спочатку вона була хоровим твором, який виконувався на орхестрі у святкові дні Великих, або міських Діонісій.

 В трагедії хор звичайно зображав людей, близьких головному герою. Так, в "Прометеї Прикованому" Есхіла хор складають Океаниди, дочки Океану, співчуваючі стражданням Прометея і готові розділити його долю.

З часом до хорового співу, який супроводжувався танцями, додалися діалоги, для виконання яких був задіяний один актор, що грав вкрай незначну роль – роль співрозмовника з хором. У зародковому вигляді трагічна вистава скоріше нагадувала хоровод-кантату, де пісні-танці перемежовувалися з примітивним діалогом актора і керівника хору - корифеєм: на майданчик виходив актор, який відповідав корифею – керівнику хору. Звідси і давньогрецька назва актора „гіпокрит” – той, хто відповідає. Вважається, що це зробив Феспід Афінський, тому він і рахується творцем грецької трагедії.

Примітивним було і вирішення мізансцен: заспівач дифірамбу піднімався на східець фімели (жертовник у центрі оркестри – олтар Діоніса), за ним йшли актор і флейтист, що акомпанував пісням і танцям хору.

Пізніше Есхіл виводить на сцену другого актора, а Софокл – третього, завдячуючи чому діалоги отримали розвиток, драматична дія пожвавилася, проте роль хору зменшилася, звелася до обмеженої участі у тому, що відбувалося на сцені. У подальшому кількість акторів не змінювалася, хоча статистів могло бути багато, тому одному актору приходилося грати декілька ролей.

Саме у часи великих трагіків (V ст. до н.е.) – Есхіла, Софокла і Еврипіда - структура трагедії сформувалася остаточно. Більш менш постійними складовими частинами трагедії залишились - „страждання”, звістка вісника, плач хору.

Структура трагедії періоду класичної Греції складалася з прологу, пароду, епісодій, стасімів і ексоду.

Пролог - дія до виступу хору.

Парод - перший виступ хору, прохід.

Епісодії - виступи-діалоги акторів.

Стасім - пісні хору при рухах навколо жертовника.

Гексод - заключна пісня хору.

Давньогрецька трагедія завжди була побудована на міфологічному сюжеті. Її діючими особами виступають боги або герої давнини: Прометей, Гермес, Афіна, Артеміда, Геракл, Агамемнон, Менелай тощо. У міфах знаходять своє відображення не лише стихійні і потаємні явища природи, а і суспільні відношення. Боги і герої стають представниками історичних сил і виступають вже як упорядники суспільства. Олімпійські боги ведуть на небі таке ж життя, як і люди на землі. Вони вступають у боротьбу один з одним, миряться, інтригують один проти іншого, наважуються вступати у протиріччя навіть із самим Зевсом. Вони не позбавлені людських недоліків. Інколи вони навіть більш заздрісливі, жорстокі і мстиві, ніж люди.

Хоча грецька трагедія й запозичувала свої сюжети з міфології, вона відображала сучасне їй життя демократичних Афін У ст. до н.е., активно втручаючись у це життя, намагалася його перебудувати у відповідності з суспільно-політичними, релігійними і моральними поглядами того чи іншого драматурга. Всі великі ідеї, що хвилювали людей того часу, знаходили своє відображення у театрі. Вони втілювалися у досконалу художню форму і розкривалися через показ великих людських характерів і пристрастей. У центрі уваги античної трагедії була людина з усім багатством її інтелектуального життя. Зіткнення таких характерів створювало гострі драматичні конфлікти, приголомшливі ситуації, доставляючи разом с тим високу естетичну насолоду глядачам.

Есхіл (525 - 426 до н.е.). Есхіл - драматург доби становлення афінської держави. Він є засновником античної трагедії в її сталих формах. Вчені нараховують 90 драматургічних творів Есхіла (трагедій і сатирівських драм), але повністю збереглося лише сім трагедій. Серед них - „Прохачки” („Ті, що моляться”), „Перси”, „Семеро проти Фів”, трилогія „Орестея” (складалася з трьох трагедій: „Агамемнон”, ”Хоефори”, ”Евменіди”), „Прометей прикутий”.

У Есхіла елементи традиційного світогляду тісно переплетені з настановами, що були породжені демократичною державністю. Він вірить у реальне існування божественних сил, які мають вплив на людину і нерідко розставляють їй пастки. Також Есхіл дотримується старовинних уявлень про спадковість родової відповідальності: провина предків лягає на нащадків, пов’язує їх роковими наслідками і спричинює неминучу загибель.

Боги у Есхіла є охоронцями правових основ державного устрою і він підкреслює момент власної відповідальності людини за вільно обрану нею поведінку. Він змальовує, як божественна відплата впроваджується у природний хід подій.

Есхіл збільшив кількість акторів від одного до двох, зменшив партії хору і надав першість діалогу. Система двох акторів відкрила можливість посилити драматичну дію, протиставляючи сили, що борються між собою. Тим самим характеристика діючої особи відбувалася через її реакцію на повідомлення або вчинки іншої.

Для конфліктів трагедій Есхіла характерні урочистість і величність. І не зважаючи на те, що стиль драматургічних творів Есхіла не відрізняється динамічністю, його трагедії мають велику внутрішню емоційну силу, яка підтримується могутнім пафосом мови трагедій і сміливими образами.

2. Психологічний реалізм прози Гі де Мопасана: викриття буржуазного лицемірства в новелістиці («Пампушка»), філософська проблематика роману «Життя». «Любий друг» як «роман кар’єри ».

Серед багатьох творів новела "Пампушка" принесла Гі де Мопассану успіх. Тема франко-пруської війни розкрита через звичайний побутовий анекдот, який тільки геніальність Мопассана могла перетворити на великий витвір мистецтва.

Письменник викриває лицемірство та егоїзм буржуа, які пишають ся своєю належністю до вищих, "освічених" класів, своїми принципа ми, але насправді живуть за найпримітивнішими тваринними інстинктами. Автор навмисне скрізь підкреслює фізіологічну сторону мотивів їхніх учинків. Уже перша сцена з їжею доводить, чого варта їхня класова гідність: одного запаху смаженої курчатини достатньо, щоб їхня моральна стриманість до жінки легкої поведінки подалася. Вельмиповажні пані виявляють до Пампушки "привітну поблажливість вископоставлених дам, яких не може скомпрометувати жодне знайомство". А на повний шлунок можна й поговорити про патріотизм французів та жорстокість прусаків. Уся подальша поведінка "благородних" супутників повії ще краще доводить їхню вульгарність та підступність. Не випадково, твердить Мопассан: французи програли війну, коли в країні такі патріоти, як де бревілі, ламадони і корнюде. Найбільш патріотичною і найменш буржуазною в новелі постає Пампушка. Це сумний висновок, бо він, на думку автора, не лишає ніякої надії на вдосконалення людини і суспільства.

У 1883 році вийшов перший роман Мопассана, „Життя”. Мопассан розповів в цій книзі історію сумного життєвого шляху однієї жінки, пов'язаного з обставинами занепаду і розпаду її сім'ї. У соціальному плані роману мову йде про загибель дворянського світу культури, знищуваних розвитком капіталістичних відносин.

Загибель старого патріархального устрою життя, окремі представники якого --персонажі романубарон де Во, аббат Піко -- виявляли гуманність, доброту, терпимість відносну широту поглядів, викликали деякі співчуття художника; Мопассан і у ряді оповідань поетизував інші сторони минулої дворянської культури („Вовк”, „Вдова”, „Поради бабусі”). Втім, відносини Мопассана до сучасного йому дворянства було гостро критичним, як до класу дармоїдства, цинічних марнотратів, реакціонерів і бездарності в політиці.

Художня проблематика роману випливає з його назви. Перед читачем проходить історія життя вийшла з монастиря дівчини: її мрії про майбутнє, її знайомство і наступний шлюб з виконтом де Ламаром, її весільну подорож і перша зрада чоловіка, народження сина Поля, ще одна зрада чоловіка і його трагічна смерть, втрата бажаною дочки, дорослішання сина, смерть батьків, розорення, розлука і подальше возз'єднання з сином і новонародженої онукою.

У 1885 р. був написаний "Любий друг".

Роман Мопассана належить до кращих взірців французького реалістичною роману другої половини XIX ст. Написаний із яскравим саркастичним пафосом, він розроблює ще одну, характерну для французького реалістичного роману тему кар'єри молодої людини у Парижі. Карколомну кар'єру — від дрібного і завжди голодного службовця управління Північної залізниці до головного редактора престижної газети "Французьке життя" здійснює головний герой роману, селянин за походженням, Жорж Дюруа. Не наділений від природи якимись особливими здібностями і працьовитістю, він з успіхом компенсує їх відсутність своєю надзвичайно привабливою зовнішністю.

Безсоромно і цинічно, завдячуючи лише одній своїй зовнішності, Жорж Дюруа використовує зв'язки багатих і впливових жінок, які сприяють його кар'єрному злету.

Історія сходження Жоржа Дюруа по щаблях соціальної драбини написана в сатиричному ключі. У спокійній, об'єктивній манері, без натиску і перебільшень, але послідовно і безжально письменник змальовує людський тип, характерний не лише для Франції 80-х років минулого століття, а й для буржуазного світу взагалі.

3. зміст та стр-ра шкільного курсу «зарубіжна література»: мета та завдання курсу, принципи побудови чинних програм, особливості навчальних програм для 11 річної школи. Зміст і стр-ра підручника курсу «зарубіжна література»

Головна мета вивчення предмета «Зарубіжна література» в загальноосвітній школі – прилучення учнів до здобутків зарубіжної літератури та культури, розвиток творчої особистості (читача), формування в неї гуманістичного світогляду, високої моралі, естетичних смаків, а також якостей громадянина України, який усвідомлює свою належність до світової спільноти.

Завдання вивчення зарубіжної літератури в основній школі:

1. формування стійкої мотивації до читання художньої літератури, до вивчення зарубіжної літератури як скарбниці духовних цінностей людства;

2. ознайомлення учнів із найкращими зразками оригінальної й перекладної літератури («золотого» фонду класики та сучасної);

3. поглиблення уявлень про специфіку художньої літератури як мистецтва слова;

4. формування читацької та мовленнєвої культури;

5. розвиток умінь і навичок учнів сприймати, аналізувати й інтерпретувати літературний твір у культурному контексті, у зв’язках з іншими видами мистецтва, в аспекті актуальних питань сучасності й становлення особистості;

6. активізація інтересу до вивчення іноземних мов у процесі читання творів зарубіжних письменників;

7. формування поваги до різних мов, культур, традицій, толерантного ставлення до всіх рас, народів, народностей і національностей;

8. виховання любові до української мови і літератури як органічного складника світової культури, прагнення до збереження рідної мови, національних традицій і цінностей в умовах глобалізації світу;

9. формування духовного світу особистості, її високої моралі, ціннісних орієнтацій;

10. розвиток творчих здібностей, культури спілкування, критичного мислення; 3

11. формування етичних уявлень та естетичних смаків;

12. розширення культурно-пізнавальних інтересів особистості.

особливості

Курс зарубіжної літератури в 11-річній загальноосвітній школі поділено на три етапи: 5–7 класи – прилучення до читання, 8–9 класи – системне читання, 10–11 класи – творчо-критичне читання.

• Для успішного використання підручника в навчальному процесі і вчитель, і учні повинні орентуватися в його структурі. Підручник складається з двох компонентів: текстового і позатекстового.

• 1. Перший компонент – основний, додатковий і пояснювальний тексти.

• 2. До другого належать:

• а) апарат організації засвоєння; запитання і завдання; інструктивні матеріали ( пам’ятки, зразки розв’язання задач, прикладів ); таблиці; підписи-пояснення до ілюстрованого матеріалу; вправи;

б) ілюстративний матеріал ( фотографії, малюнки, плани, картки, креслення та інші ); в) апарат, орієнтування ( вступ, зміст, бібліографія ).

У структурі підручника мають бути такі складові: вступ; повторення вивченого у попередньому класі; статті про письменників (вони повинні бути невеликого обсягу і сприяти зацікавленню учнів особистістю й творчістю автора, підготувати їх до сприйняття запропонованого твору); теоретичні поняття (відомості з теорії літератури подаються двічі: окремою рубрикою і в Словничку літературознавчих термінів). Методичний матеріал підручника повинен бути структурований різноманітними рубриками, наприклад: «Прагнемо бути творчими читачами», «Підсумовуємо вивчене», «Цікаво знати», «Літературні куточки світу» тощо (назви рубрик та їх кількість запропоновані умовно і можуть змінюватися). Завершують підручник такі рубрики, як: «Корисні поради творчому читачеві», «Словничок літературознавчих термінів», «Література для читання влітку», «Зміст» та ін.

• Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за генетичним ( в історічній послідовності ), логічним ( відповідно до сучасної логічної структури конкретної науки ), психологічним ( з урахуванням пізнавальних можливостей учнів ) принципами, пов’язаними між собою.

• Зміст підручника складається з таких компонентів:

• а) основні факти, принципи, засоби й нові відкриття в науці, доступні учням відповідного типу закладу;

• б) світоглядно- методологічні та виховні ідеї, зокрема моральні й естетичні ідеали, які можно сформувати конкретним навчальним матеріалом;

• в) методи наукового мислення і дослідження, що сприяють засвоєнню навчального матеріалу;

• г) знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів;

Структура програми. Програма із зарубіжної літератури для 5–9 класів містить: 1) «Пояснювальну записку», у якій визначена нормативна база, мета і завдання предмета, змістові лінії та їхня реалізація в програмі, основні підходи та принципи викладання зарубіжної літератури в школі; 2) розподіл годин за кожним класом (загальна кількість годин на рік, кількість годин на текстуальне вивчення творів (за розділами), розвиток мовлення, позакласне читання, резервний час); 3) зміст навчального матеріалу й державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів (за класами та розділами); 4) перелік творів для вивчення напам'ять (до кожного класу); 5) «Список творів для додаткового читання (для уроків позакласного читання й уроків із резервного часу)» – додаток 1; 6) «Сучасна науково-методична література для вчителя»