Билет №

1. Творчість Віляма Шекспіра – вершина ренесансної літератури. «Шекспірівське питання». Проблема «мораль і влада» в історичних хроніках Шекспіра («Король Річард ІІІ», «Генріх ІV», «Генріх 8»).

Творчий шлях Шекспіра розмежовується на три етапи. 

Жодного рукопису шекспірівських п’єс, на жаль, не збереглося, тож не дивно, що достовірність окремих текстів, та міра причетності Шекспіра до появи окремих п’єс (зокрема «Перікла» чи «Генріха VIII») все ще залишаються об’єктами жвавих дискусій шекспірознавців. Не існує й усталеного погляду на проблему періодизації творчості драматурга. Деякі вчені, зокрема М.Морозов, О.Смирнов, Ю.Шведов, М.Шаповалова відзначають в його творчості три періоди, кожен з яких характеризується домінуванням певних умонастроїв та жанрових форм, пріоритетною увагою автора до певних проблемно-тематичних вузлів та ідейних концептів.

· Перший період (1591–1601) - “оптимістичний”, оскільки написані в ті часи твори – а це і дев’ять історичних хронік, і веселі, сповнені життєстверджуючого пафосу комедії, і ранні трагедії “Тіт Андронік” (1593-94), “Ромео і Джульєтта” (1594-1595) та “Юлій Цезар” (1599-1600) – просякнуті вірою в торжество позитивних начал, у можливість перемоги сил добра, справедливості, людяності й розуму.

 Другий період (1601–1608) характерний новою емоційно-світоглядною парадигмою, що визначає провідну тональність “трагічного” періоду творчості драматурга. В написаних у цей період трагедіях “Гамлет”, “Отелло”, “Король Лір”, “Макбет”, “Антоній і Клеопатра”, “Коріолан” і “Тимон Афінський” найбільш цілісно представлена Шекспірова візія складного і суперечливого духовного світу особистості, відчутно проступає критичне ставлення до гуманістичної ідеалізації людини. О.Смирнов назвав цей період творчості драматурга “часом трагічного гуманізму”[ Смирнов А. Из истории западноевропейской литературы. – М.-Л., 1965 – С.195.], а О.Анікст співвідносив його з маньєризмом, наголошуючи на тому, що саме у великих трагедіях Шекспіра “проявилася реакція на гармонійний стиль Ренесансу, виникло нове розуміння природи людини, яке підкреслює її глибоку внутрішню суперечливість”[Аникст А. Шекспир и художественные направления его времени / Шекспировские чтения 1984. – М.,1986. – С.64.].

· Третій період (1608–1613) - так званий “романтичний”. Написані в цей час трагікомедії “Перікл”, “Цимбелін”, “Зимова казка” і “Буря”, а також історична хроніка “Генріх VIII” сповнені драматизму, що характерний для творів другого періоду, проте позбавлені песимізму. Фінали трагікомедій, які інколи називають романтичними драмами, щасливі, однак цим творам бракує тієї безжурної веселості й світлого гумору, що притаманні раннім комедіям.

Серед творiв класика англiйської драматургiї Вiльяма Шекспiра

найвизначнiшою визнано його трагедiю “Гамлет”. I не лише у його доробку:

глибина змiсту цiєї п’єси дозволила посiсти їй мiсце серед найкращих

творiв свiтової драматургiї взагалi. Шекспiр зобразив складну картину

життя, долi багатьох людей, порушив складнi фiлософськi та моральнi

питання. Вiдкритя людиною для себе iснування зла в життi i пошук

власного ставлення, вибiр позицiї у боротьбi проти нього,

вiдповiдальнiсть за власнi дiї перед свiтом – ось найголовнiшi питання

трагедiї, якi має вирiшити для себе данський принц Гамлет.

Ось три шляхи, мiж якими обирає Гамлет, коли привид вбитого короля закликає його до помсти. Змиритися зi злом - майже те саме, що сприяти йому, совiсть не дозволить заспокоїтися, i життя перетвориться на суцiльне страждання.

Ухилитися вiд боротьби, втекти

почати боротьбу

однiєю з причин трагедiї стала для Гамлета несподiванiсть постання перед таким вибором. Вiн надто iдеалiстично сприймав реальнiсть i не чекав зустрiчi такої зi злом. Дивлячись виставу або читаючи п'єсу, ми маємо змогу замислитися над можливiстю подiбного вибору заздалегiдь. Шекспiр нiби пiдштовхує нас до цього, промовляючи устами Гамлета своє вiчне питання. Отже, можна й зараз замислитися над можливою зустрiччю зi злом у своєму життi, щоб вона не захопила нас зненацька, й спробувати дати на "шекспiрiвське питання" власну вiдповiдь. Краще навчатися на чужому прикладi - так легше уникнути трагедiй.

Однією з основних проблем тогочасної дійсності, на думку Шекспіра, є значення абсолютизму. Великим злом і небезпекою для суспільства вважає Шекспір, є феодали, честолюбиві і власні. Такі, наприклад, барони з історичних хронік Генріх ІV і Генріх VІ. Феодальній анархії Шекспір протиставляє ідею державності, внутрішнього об’єднання країни під єдиною центральною владою.

Але Шекспір на боці влади, вважаючи, що король має більше обов’язків, ніж прав, і повинœен бути справедливим, турбуватися про свій народ і країну. Якщо ж король турбується тільки про себе та своїх наближених, то такого короля треба позбутися.

Саме про це йде мова в істоичній хроніці Шекспіра „Річард ІІ”. У п’єсі зображений слабовольний тиран, який забрав від керування країною кращих людей, потрапив під вплив своїх фаворитів. Річард ІІ впевнений, що він „помазаник Божий”, що його влада – божественна і ніхто не може вимагати від нього звітування про його дії. Через це король позбувається престолу і гинœе.

Ще страшніший та жорстокіший Річард ІІІ. Шляхом вбивств, злочинів та підлоти він завойовує престол і навіть притискує феодалів. Але він, як і всі, хто в першу чергу накопичує капітал, – хижак-амораліст. Перед битвою до нього приходять тіні замучених ним жертв, а Річард ІІІ проголошує, що „кулак нам –совість, а закон нам – меч”. Через таку політику короля в державі посилюється анархія і благородний лицар Річмонд піднімає повстання проти нього. Тиран не знаходить підтримки ані серед феодалів, ані серед народу і гинœе.

Ідеальний правитель в очах Шекспіра – Генріх V, який зламав опір феодалів і знайшов підтримку в народу. Він – енергійний, сміливий, простий. Воює в одному ряду зі звичайним воїном, але не забуває про свою відповідальність перед країною. Однак такі королі, на думку Шекспіра, - виключення. До влади, як правило, приходять тирани або слабовольні правителі, нездатні принœести країні мир та щастя.

2. Художні тенденції розвитку англійської літератури кінця 19 початку 20 століття. Естетизм. Проблема Добра і Краси у творості Оскара Уайльда(драма «Соломея», роман «Портрет Доріана Грея», казки.)

50-60-ті роки. Це був час "втрачених ілюзій". Характер роману істотно змінив разом із змінами у суспільній і духовній атмосфері життя. Період кінця 50-60-ті років пов´язаний із загальним придушенням робітничого руху, з економічним підйомом, тимчасовою економічною стабілізацією. Тепер письменники все частіше спиралися на традиції сентиментального побутового роману із суттєвим акцентом на буденному, прозаїчному. Посилилася увага до епічного роману.

В літературі естетизм — тенденція в англійській літературі, яка сформувалася наприкінці 19 століття під впливом ідей Джона Рескіна та Волтера Пейтера.

Найяскравішим представником естетизму став Оскар Уайльд, який вважав, що мистецтво живе своїм життям незалежно від дійсності і тому перебуває в опозиції до свого часу, що життя наслідує мистецтво, а не навпаки, що «немає книжок моральних або аморальних, є книжки добре написані або погано написані»

Особливість естетизму полягала у тому, що він, перебуваючи поза рамками пересічної моралі, діяв лише у сфері мистецтва, де "дозволене" і "недозволене" диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. Естетизм виявив переваги художньої вигадки, уяви і майстерності художника перед копією життя. Творчі здобутки митців цього напряму мали значний вплив на розвиток мистецтва XX століття, зокрема на творчість англійських і російських символістів, а також Т.-С. Еліота, В. Вульф, М. Пруста, Дж. Джойса.

У вишуканих ліричних казках, у яких кожна деталь має символічне значення, Уайльд малює самовіддану великодушність і героїзм діючого добра як щось невіддільне від справжньої краси. Молодий Король починає розуміти, як важка праця, що створює те прекрасне, що його оточує («Молодий Король»); Щасливий Принц і Ластівка жертвують собою, щоб допомогти біднякам («Щасливий Принц»); Соловей офарблює своєю кров’ю троянду, щоб закоханий студент підніс її норовливій дівчині («Роза й Соловей»).

3. Методи та прийоми навчання, види навчальної діяльності школярів на уроках світової літератури. Наочність та ТЗН : види, функціх, основні вимоги та методика використання на уроках світової літ-ри

• методи, які" визначаються джерелом знань - словесні (слово вчителя), практичні (робота з книгою), наочні (усі види наочності).

• Методи, що обумовлюються формою набуття знань (лекція, бесіда, самостійна робота).

• Лекція має велике значення у навчанні учнів. Це один з найекономічніших засобів передачі інформації: за короткий час можна охопити великий за обємом матеріал, викласти його послідовно, аргументовано, зробити деякі висновки.

• Для забезпечення ефективності навчання необхідно поєднувати репродуктивну та пошукову діяльність. Вчитель повинен не тільки дати учням певну суму знань, а й навчити їх мислити, стимулювати роботу думки, потребу в самостійному набутті знань, досліджувати літературні факти та явища.

• На відміну від лекції, бесіда надає широкі можливості для індивідуальної роботи з учнями, виявлення їх рівня розуміння твору. Бесіда виховує у дітей активність, самостійність, вміння співставляти та узагальнювати факти, аргументувати свої твердження. Живе спілкування сприяє розвиткові мовлення у дітей.

• - методи, що базуються на характері та рівні пізнавальної діяльності учнів:

• репродуктивний, частково-пошуковий (евристичний), дослідницький, творчого читання.

• Для метода творчого читання характерні такі види навчальної діяльності: читання художнього твору дома та в класі, виразне (художнє) читання, прослуховування твору, художня розповідь, переказ твору, ілюстрування прочитаного малюнками, складання читацьких відгуків усно та письмово, і т.д.

• Дослідницький метод використовується для того, щоб навчити учнів науково розглядати художній твір, аналізувати його. Завдання дослідницького характеру - самостійний аналіз творів, що не вивчаються за програмою, самостійна оцінка спектаклю, співставлення літературного твору з його екранізацією та ін.

• Репродуктивний метод направлений на те, щоб відобразити те, що зберегла память. Він орієнтує на запам'ятовування учнями відповідної інформації. Наприклад, слухаючи вчителя, учні складають план або тези, таблиці і т.д. Головна мета методу - дати знання у готовому вигляді. Головні прийоми тут - 1) слово та розповідь учителя; 2) лекція. Перший прийом найчастіше використовується у середніх класах, другий - у старших.

• Слово учителя - надає коротку інформацію. Цей прийом допомагає почати урок, підвести підсумки, дати домашнє завдання і т.д.

• Розповідь - коли вчитель говорить про біографію, порівнює твори української та зарубіжної літератур, переказ окремих епізодів і т. ін.

• Лекція - це усний виклад якої-небудь навчальної теми. Складається з таких частин:

• вступна (повинна зацікавити, привернути увагу учнів);

• головна (розкриває зміст теми, головні теоретичні положення);

• заключна (підводяться підсумки, робляться висновки).

Види навчальної діяльності школярів

На уроці поєднуються різні види роботи учнів – індивідуальна, фронтальна і групова. 

Індивідуальна роботапередбачає самостійне виконання учнем завдання відповідно до рівня його навчальних можливостей за безпосередньою чи опосередкованою допомогою вчителя. Взаємодію з іншими учнями ця форма роботи виключає. На уроках географії цей вид діяльності найчастіше застосовують для формування умінь (робота з картою, розв’язування задач, побудова та аналіз графіків, заповнення контурних карт, складання ментальних карт тощо). Індивідуальна робота сприяє диференційованому підходу до навчання учнів, дає можливість використовувати завдання різного рівня складності у т. ч. творчих, розвиваючи пізнавальний інтерес до географії.

Фронтальна робота передбачає одночасне виконання всіма учнями одного і того ж завдання під керівництвом вчителя. Вона застосовується під час викладу нового матеріалу (розповідь, пояснення, бесіда, шкільна лекція, перегляд фільму, робота з картами найчастіше поєднуються з цим видом роботи учнів), інструктування перед виконанням практичної роботи, опитування (географічний диктант, усне опитування тощо). Найскладнішою проблемою застосування фронтального виду діяльності є підтримування уваги та інтересу учнів протягом тривалого часу. Для цього вчителеві необхідно змінювати прийоми і методи, засоби навчання.

Групова (колективна, командна) робота на уроці географії передбачає взаємодію учнів між собою в процесі вирішення навчальних завдань. Група учнів отримує спільне завдання, над яким працює і результат представляє у вигляді колективної відповіді. Цей вид роботи є основою інтерактивного навчання, яке стає дедалі популярнішим в школі. Основною проблемою цього виду роботи учнів є залучення всіх членів групи до роботи, налагодження їх взаємодії у процесі виконання завдання.

Наочність та тзн

Технічні засоби навчання (ТЗН). Основними функціями ТЗН є забезпечення інформаційної насиченості навчальновиховного процесу, усвідомленого засвоєння науково-теоретичних знань. ТЗН мають змогу долати часові і просторові межі, проникати у глибинну сутність явищ і процесів; показувати явища у розвитку, динаміці; реалістично відображати дійсність; емоційно забарвлювати інформацію.

За способами впливу на учнів ТЗН поділяються на три групи: візуальні (зорові), аудіальні (звукові), аудіовізуальні (звукозорові).

Візуальні ТЗН - це засоби, в яких носіями інформації є діафільми, діапозитиви, епіпосібники і транспаранти, що подаються учням за допомогою діапроекторів, епіпроекторів і графопроекторів (кодоскопів) у вигляді нерухомих зображень предметів. За допомогою візуальних ТЗН демонструються складні схеми, пристрої, різні зображення.

Аудіальні (звукові) ТЗН - це засоби, які передають інформацію, розраховану на сприймання органами слуху. Носіями звукової інформації є грамплатівка, магнітна стрічка. Апаратурою, за допомогою якої сьогодні записується і відтворюється звукова інформація, є: програвачі, електрофони, магнітофони, радіоприймачі.

Аудіовізуальні ТЗН: навчальне кіно, телебачення, відеозаписи

функції. А саме, перша - "інформаційно-пізнавальна", завдяки якій учні одержують частину або повний обсяг інформації про зміст навчального матеріалу одного чи декількох уроків,  друга - "інформаційно-керівна", завдя­ки якій учні одержують інформацію, що активізує і спрямовує їх пізна­вальну діяльність учнів.

Вимоги до використання ТЗН Ефективність використання ТЗН ґрунтується на таких вимогах: дидактична доцільність, відповідність обраних засобів змісту навчального матеріалу; зручність користування, автоматизоване або ручне управління зміною кадрів; надійність роботи, яка забезпечується якістю ламп, вимикачів, штепселів, довжиною кабелів, особливостями відтворення зображень тощо; простота підготовки до роботи в умовах звичайних навчальних приміщень; у цьому аспекті знову ж виграють проектори і дошки (на противагу кінопроекторам і комп’ютерам); відсутність світлових і звукових завад при роботі (у першу чергу такі шуми властиві різноманітним проекторам); можливості розроблення дидактичних матеріалів для використання ТЗН самим викладачем або навчально-методичним центром; у навчальному процесі ефективними є матеріали, розроблені викладачем з урахуванням потреб конкретного навчального закладу; оптимальні маса й габарити, а також ціна ТЗН; наявність в аудиторіях спеціально обладнаного місця для встановлення ТЗН чи кріплення настінних засобів; можливість для викладача раціонально використовувати своє робоче місце (стіл, кафедра) і дошку.