Билет №

1. Своєрідність драматургії епохи барокко. Філософська проблематика п’єси Кальдерона де ла Барки «Життя – це сон». Синтез барокових і класицистичних тенденцій у поемі Джона Мільтона «Втрачений рай».

Іспанська драматургія епохи бароко збагатила світовий театр іменами Лопе де Веги, Аларкона, Тірсо де Моліни, Кальдерона. Водночас епоха бароко в іспанському театрі — це час запеклої боротьби, яка точилася між драматургами й ідеологами іспанської контрреформації за саме існування театрального мистецтва. Творчість Кальдерона, якого німецькі романтики називали «поетом честі», стала завершальною віхою цієї драматичної боротьби і золотої епохи іспанського театру.

«Життя — це сон» — одна з найкращих драм Кальдерона. Письменник порушує в ній важливі питання людського існування: що таке людина,у чому полягає сенс її буття, що таке свобода,що обумовлює вчинки особистості, яке її місце у світі, що є моральною основою для її життя.

Центральними категоріями, які цікавлять митця, є такі поняття як Доля Людина, Світ, Бог Честь, Життя, Добро, Зло, Свобода. Кожен із персонажів по-своєму їхрозуміє,із їхні висловлювань складається цілісний образ епохи бароко. Кальдерон став виразником барокового світосприйняття.

У п’єсі показано залежність людини від вищих сил, Долі й божественного Провидіння Життя людини — непізнаванна таїна,вона лише «сон» де немає нічого певного і сталого. Світ, які Доля, є суперечливим і мінливим, і особистість постійно відчуває на собі цю мінливість. Людина не є вільною у власних вчинках, бо прикута ланцюгами до своєї Долі. Душа людини — арена боротьби добрих і злих начал.

Та чи здатна особистість знайти себе у бурхливому коловороті життя, чи подолає вона в собі темні сили, чи збагне справжню сутність свого земного буття?

Ці проблеми порушуються у творі іспанського драматурга . Кальдерон уперше у світовій літературі відобрази могутність звільненого людського духу,показав, які руйнівні сили приховані в глибинах особистості, й водночас наголосив на величі людини, котра йде нелегким шляхом до пізнання себе й вищих істин.

2. Тенденції розвитку американської прози 20 століття. Тема «втраченого покоління» в новелах та романах Ернеста Хемінгуея «Сніги Кіліманджаро», «Кішка під дощем», «Прощавай зброє», «По кому подзвін», «Фієста». «Принци айсберга» у прозі Хемінгуея. Філософський зміст і символіка повісті-притчі «Старий і море».

У прозової літературі Америки на першому плані стоять романісти, а також есеїсти - потім Вашингтон Ірвінг, Олівер Холмс, Ральф Емерсон, Джеймс Лоуелл. Романісти зображують енергійні, заповзятливі натури як колишніх поселенців, що жили серед небезпек і наполегливої ​​праці, так і сучасних, більш культурних янкі.

У багатьох повістях переважають описи пригод; невичерпними джерелами служать віддалене минуле Америки, звичаї на золотих копальнях, період війни південних і північних штатів. Романи з сучасної американської життя зводяться переважно до описів побуту американських багатіїв і американців, що подорожують по Європі; зовнішня сторона найбільш приваблює американських белетристів, далеких інтересу до складної і прихованої життя душі. Американському побуті властива надзвичайна заповзятливість, спрямовану досягнення матеріальних благ, - і це відбилося на характері американського роману.

У XX столітті американська література пережила стрімкий підйом, пов’язаний, у першу чергу, з розквітом реалістичного мистецтва 20—30-х років. У цей час друкували свої твори такі класики світового мистецтва, як Т. Драйзер, Е. Сінклер, Е. Хемінгуей, Ш. Андерсон та інші. Соціальні умови розвитку країни виступом сприяли письменників з критичною переоцінкою буржуазних цінностей.

Письменники-реалісти чітко усвідомили, що криється за блискучим фасадом найбагатшої країни світу. Яскравим поясненням цього стала символічна назва най-більшого твору Т. Драйзера — «Американська трагедія».

Внутрішнім трагізмом просякнута і література американських письменників «втраченого покоління». У творах, які розкрили цю тему, відобразилася реалістич-на точність у описах долі покоління, чия юність та молодість пройшли у роки війни.

Найпомітніше місце в творчості письменника належить темі війни. Проте й ця тема у Хемінгуея – певною мірою наслідок його специфічної манери жити. Світові й громадянські війни – одне з трагічних породжень суперечливої, складної історії XX століття, і Хемінгуей не залишався байдужим спостерігачем кривавих воєнних зіткнень, а брав у них участь.

Хемінгуей, як уже сказано, дав "утраченому поколінню" ім'я. Але не цим зумовлена його провідна роль у лавах напряму, а мірою не­примиренності, силою неприйняття суспільних умов, за яких потоп­тано добро, вірність, честь.

Ранню творчість Хемінгуея звичайно співвідносять з темою «втраченого покоління» (її розробляли також Френсис Скотт Фіцджеральд, Джон Дос Пассос, Ричард Олдінгтон, Еріх Марія Ремарк та ін.). Його герої, які ще не зміцніли етично і життєво, потрапляли в горнило світової війни, а потім приходили додому, відчужені «від діяльності, від прагнень, від прогресу». Такі, наприклад, Кребс (оповідання «Вдома») і Джордж (оповідання «Кішка під дощем»). Образи «втрачених» молодих людей з’являються і в першому романі письменника – «І сходить сонце»  (у британському виданні «Фієста», 1926 р.).

Лейтенант Фредерік Генрі, герой роману «Прощавай, зброє!» (1929 р.), довгий час не може визначити свого ставлення до війни. Спочатку він взагалі існує ніби відсторонено від подій, що відбуваються навколо нього. Але настає момент вибору. Це відбувається під час відступу італійської армії: ні в чому не винних офіцерів виривають із загальної військової маси і ведуть на розстріл, навіть не вислухавши їх пояснень. Лейтенант Генрі кидається у воду, під пострілами перепливає річку – немовби здійснює обряд очищення від воєнної скверни. Попрощавшись із зброєю і війною, уклавши свій «сепаратний мир» із суспільством, Генрі разом з коханою, медсестрою Кетрін, виїжджає до Швейцарії, де Кетрін умирає під час пологів.

У Хемінгуея доля невблаганна до персонажів не тільки у воєнних обставинах. Причиною загибелі може стати гангрена, викликана дріб’язковою подряпиною, або нещасний випадок на полюванні. Так чи інакше, треба стійко приймати удари, що їх завдає доля, вважає письменник, вступати у двобій з долею і не боятися зазнати поразки. Адже головне – це зберегти людську гідність, не занепасти духом. Улюблені герої Хемінгуея – тореро, мисливці, боксери, революціонери, бійці-добровольці – не скаржаться і не чекають співчуття, уміють відповісти ворогу, в сутичці з яким дотримують правил честі.

"Втраченість" покоління Хемінгуея традиційно пояснюється війною, котра зруйнувала в молодих людях віру в позитивні ідеали тощо. Ска­зати щось проти такого пояснення важко, але його можна доповнити. Вже література XIX ст., принаймні починаючи з Бальзака, чітко усві­домила життя як процес втрачання ілюзій. То могли бути які завгодно ілюзії: від вдалого заміжжя до розумно влаштованого Всесвіту, але їхньою спільною ознакою залишалося те, що всі вони рано чи пізно втрачалися. Згодом геній перехідного періоду від XIX до XX століття — М. Пруст — назвав життя втрачанням часу. 

Нині легко помітити, що то був загальний процес втрачання соціо-культурної парадигми Нового часу. Але ця сумна істина, котра в часи Ніцше відкривалася одиницям, в часи Хемінгуея — якраз за "допомо­гою" війни — вперше була пережита цілим поколінням. Тут важливо наголосити: це була втрата в повному розумінні іманентних цінностей Заходу, тож не дивно, що покоління Хемінгуея, потрапивши до "міжкультурної" ситуації, відчуло себе втраченим. Звичайно, на запе­речення цієї тези можна б сказати, що не всі представники покоління були такими і що той самий Хемінгуей старанно відмежовував себе від "втрачених", але з погляду масової психології визначення Гертру­ди Стайн видається цілком прийнятним. Просто кажучи: якщо покоління вважає себе втраченим, то воно таким і є.

Висунутий Хемінгуеєм «принцип айсберга» (особливий творчий прийом, коли письменник, працюючи над текстом роману, скорочує початковий варіант у 3-5 разів, вважаючи, що викинуті шматки не зникають безслідно, а насичують текст оповіді додатковим прихованим змістом) поєднується з так званим «боковим поглядом» - умінням побачити тисячі найдрібніших деталей, які начебто не мають безпосереднього відношення до подій, але насправді відіграють величезну роль у тексті, відтворюючи колорит часу і місця: «Треба викидати все, що можна викинути... Якщо письменник добре знає те, про що він пише, він може опустити багато чого з того, що знає, та, якщо він пише правдиво, читач відчує все опущене так само сильно, як якби письменник сказав про це».

У повісті “Старий і море” автор виражає свої морально-філософські роздуми. Для нього головним є не змалювання, а вираження смислу. Подібні ознаки є характерними для притчі. Іншими ознаками є алегоричність, символічність сюжету, глибина поставлених проблем, пристрасність їх, висвітлення. Все це в сукупності і створює “ефект айсбергу”, який є улюбленим прийомом Е.Хемінгуея. Автор розраховує на домисел читача, на його глибинне розуміння твору

Літературні дослідники називають повість видатного американського письменника Е. Хемінгуея (1898-1961) «Старий і море» «притчею», ймовірно, це дійсно так. Так як цей, з одного боку, дуже реалістичний твір – не просто опис цікавої пригоди, не просто розповідь про поєдинок відважного старого рибалки з морем і рибою. Ця повість має значно більш широкий і узагальнений зміст, який не зводиться лише до авторської ідеї про необхідністьзбереження людиною мужності та гідності за будь-яких обставин. Але саме з приводу повісті «Старий і море» письменник сказав: «Здається, що, нарешті, я домігся того, над чим працював все моє життя». Що мав на увазі Хемінгуей? Напевно, однозначно відповісти на це питання неможливо. Але зрозуміло одне: він досяг у своїйтворчостівищої сходинки і на рівні ідей, і на рівні художнього зображення дійсності.

Ззовні сюжет повістідосить нескладний. СтарийСантьяго, герой твору, стомлений невдачами, які переслідували його вже тривалий час, відпливає далеко в море, у пошуках здобичі. Йому пощастило: попалася «величезна риба». Та риба була велика і сильна, що старому довелося додати чимало зусиль, щоб перемогти її. Але на зворотному шляху акули пожирають рибу, і старому залишається її кістяк.

Однак справа в тому, що сама по собі боротьба старого з рибою, з акулами – це лише видима частина сюжетного «айсберга». Захована ж у підтексті частина говорить про більш важливе і значне: письменник розмірковує над взаєминами людини з суспільством, людини і природи, людини і навіть Всесвіту. Реалістичніобразистарого, моря, риби, хлопчика, левів, акул навівають символістичного значення і знаходяться в протистоянні і єдності одночасно.

Стверджується думка про взаємозв’язок всіх жителів Землі: людей, тварин, птахів, і в той же час один з парадоксів людського існування: людина змушена вбивати тих, кого любить, хто «дорожчий від брата». Людина – частина природи, частина Всесвіту. Вона відчуває це і прагне до гармонії з ними. Саме такою повинна бути світобудова: людина в гармонійному співіснуванні з природою, Всесвітом – до такої важливої думки приходить Хемінгуей. 

Філософсько-символічний зміст повісті "Старий і море" Повість-притча "Старий і море" видатного американського письмен ника Ернеста Хемінгуея - це не лише один з останніх його завершених творів, а найскладніша у філософському плані річ. Це - алегоричне розкриття світоглядної позиції автора, власний варіант відповіді письменника на найважливіше з питань філософії про сенс життя.

Ніби нічого особливого й не відбувається - якщо бачити тільки зовнішній сюжет. Та безліч прихованих образів-символів ховається за цією ніби простенькою історією. Старий - це водночас і жива людина зі своїми почуттями, думками і досвідом, й символ певної системи цінностей. Хлопчик Маноло - не лише хлопець, що живе зі своїми батьками, що намагаються віддалити його від старого вчителя-друга, це - надія на майбутнє, моральна перемога Сантьяго і його цінностей над відчуженістю оточення. Батьки хлопчика уособлюють цей світ, відчуженість і роз'єднаність людей у якому є нормою, як і туристи, що дивляться на рибу. Риба для Сантья-го - мета існування, до якої треба прагнути за будь-яких обставин, незважаючи на усі труднощі і перешкоди. Перемога над рибою - досягнення цієї мети. Знищення риби - нерозуміння світом її значення. Утлий човник на тлі безмежного простору - самотність. Море - непереборна сила природи, сама вічність. Приблизно такий зміст мають символи, узяті поодинці, але сполучення їх створює ідеї усього твору.

3. Естетичне виховання і розвиток творчих здібностей школярів засобами світової літератури. Позакласна і факультативна робота з учнями-читачами світової літератури: зміст, види, форми.

Естетичне виховання - це систематичний цілеспрямований вплив на особистість, орієнтований на формування її естетичних ідеалів , смаків і потреб, на вироблення здатності сприймати, переживати й оцінювати прекрасне у природі, житті, мистецтві і праці, на пробудження і розвиток її здібностей і непримеренності до всього потворного і нікчемного в житті й діяльності.Естетично вихована людина вміє бачити, розуміти і створювати прекрасне.

Для підвищення самостійності учнів на факультативних заняттях доцільним є використання таких форм організації їхньої роботи:

а) вступний інструктаж викладача: як вивчати факультатив і користуватися програмним посібником; самостійне опанування учнем змісту матеріалу, виконання усіх робіт з наступним підсумковим контролем вчителя;

б) самостійно вивчаючи після інструктажу матеріал факультативного курсу, учень за потреби консультується в учителя, а практичні роботи виконує під його керівництвом. Вивчення факультативу завершується підсумковим контролем, який здійснює вчитель за допомогою тестування;

в) після інструктажу та оглядової характеристики змісту попереднього розділу, учень самостійно вивчає наступний розділ курсу, консультуючись за необхідності у вчителя. Вивчивши розділ він перевіряє себе за допомогою стандартизованого контролю. Згодом учитель призначає учневі день тематичного заліку, під час складання якого вія отримує вказівки щодо вивчення наступного розділу та ін. Практичні роботи учень здійснює під керівництвом учителя. Після завершення вивчення курсу відбувається заключний контроль з використанням тестів;

г) учитель лаконічно викладає матеріал теми, а учень самостійно вивчає її, звертаючись у разі потреби за роз'ясненням до вчителя. Після кожної теми учень контролює себе за допомогою стандартизованого контролю, практичні заняття виконує він під керівництвом учителя;

ґ) увесь матеріал факультативу учитель разом з учнями послідовно розглядає на заняттях. Учні систематично отримують консультації. У процесі засвоєння змісту факультативного курсу учитель використовує систематичний, тематичний і завершальний контроль.