Билет №

1. «Божественна комедія» Данте Алігєрі як синтез середньовічної культури: жанр, структура, проблематика, система образів.

Поема задумана в середньовічному жанрі видіння, тобто оповіді про подорож потойбічним світом. 

Жанр загробних подорожей став популярним у середні віки. Герой поеми — сам Данте — втілює у своїй образі гріховна людство. Щоб б вийти із стану гріховності і політичною анархії, через світ осуду (Пекло), очищення (Чистилище) повинно отримати блаженство (Рай). Під керуванням Вергілія (символ земного розуму) Данте перебувають у Аду — підземному світі, розділеному на 9 кілець, потім піднімається угору меча у Чистилище, очищається гріхів й у супроводі Беатріче (символ божественного розуму) піднімається до Раю. 

Найяскравішими творяться у поемі образи грішників «Ада», що ні покаялися — трагічні постаті, які втратили своїх пристрастей, — їх характери та долі розкриваються в сповіді і стислому описі жестів, поз, голоси. 

Менш виразними є образи грішників, які покаялися в «Чистилище» — патріот Сорделло, ледачий Белаква, суворий Марк Ломбардский. Особливе місце серед персонажів «Комедії» займають Вергілій, Беатріче і саме поет. Вергілій зображений як мудрий і поблажливий наставник, смуток робить її м'яким і людяний. Беатріче автор зображує вважається символом божественної мудрості, а окремих епізодах і як людина. Сам Данте виникає людиною гордим, пристрасним, нетерпимим разом із тим чуйним до людським страждань.

Низменность образів грішників, які покаялися, і тих, що ні змогли покаятися, теж має алегоричне значення

проблематика

"Комедія" виходить за рамки жанру "бачення": Данте розглядає там питання богослов'я, моралі, історії, науки, естетичних понять епохи. Це поетична енциклопедія середніх віків та раннього Відродження. Богословські питання Данте частіше розв'язує у дусі Фоми Аквінського. Проте його релігія носить приватний характер, що обумовлено впливом єретичних та містичних вчень XIII століття. Центральне місце у поемі займають питання моралі та політики, гріхам Данте надає політичне та соціальне забарвлення. Політику обговорюють загробні мешканці всіх трьох світів. Данте - активний флорентійський громадянин - дбає не лише про спасіння душі, але й про такий політичний устрій, при якому не було б чвар і люди жили би щасливо. Його хвилює внутрішня флорентійська боротьба за владу, доля Італії, що руйнувалася війнами, падіння авторитету церкви, зіткнення папської та імператорської влади, ідеал монархії. Вражає у поемі негативне ставлення автора до зрадників, до всіх, хто бажає нажити багатство нечесним шляхом (до таких людей належать і служителі церкви). Данте засуджує лихварство та продаж церковних посад. Його ідеал, виражений у 17 пісні "Раю" - патріархальна Флоренція минулого.

«Божественна комедія» побудована надзвичайно симетрично. Вона розпадається на три частини: перша частина («Пекло») складається з 34 пісень, друга («Чистилище») та третя («Рай») — по 33 пісні. Перша частина складається з двох вступних пісень і 32, описують пекло, так як в ньому не може бути гармонії. Поема написана терцинами — строфами, що складаються з трьох рядків. Ця схильність до певних числах пояснюється тим, що Данте надавав їм містичне тлумачення, — так число 3 пов'язано з християнською ідеєю про Трійцю, число 33 повинно нагадувати про роки земного життя Ісуса Христа та ін. Всього в «Божественній комедії» 100 пісень (число 100 — символ досконалості).

2. Англійський реалістичний роман ХІХ століття. Викриття снобізмуу в романі Вільяма Мейкпіса Теккерея «Ярмарок суєти».

В історії англійської культури період 1837 - 1901 рр. називають вікторіанською добою (на честь королеви Вікторії, яка тоді правила). В цей період у літературі провідним жанром був реалістичний роман, що розвивав традиції таких письменників ХVIII століття, як Г. Філдінг, О. Голдсміт, Л. Стерн, Дж. Остен. За допомогою роману письменники порушували різноманітні проблеми, характерні для суспільства в цілому. Передусім, це глобальні суперечності - між бідністю та багатством, між особистістю та суспільством.

Найвідомішими представниками англійського реалістичного роману є Ч. Діккенс, В. М. Теккерей і Ш. Бронте. Їхню справу продовжила нова генерація англійських романістів, яка теоретично осмислила новий художній стиль і поглибила його психологічно: Е. Троллоп, Дж. Еліот, Т. Гарді, Дж. Мередіт.

Письменники-реалісти прискіпливо вивчали матеріальні мотиви людської поведінки та приватне життя індивідів і намагалися зображати життя об’єктивно, тобто неупереджено, фіксуючи як позитивні, так і негативні його риси. Звідси зацікавленість англійських реалістів сучасними «низькими» темами, матеріальними чинниками буття: гроші, фізіологія, одяг, житло, клімат тощо. Один з найважливіших принципів англійського реалістичного мистецтва - показ літературного персонажа у тісному зв’язку з оточенням, яке формує характер людини. На основі ретельного аналізу дійсності, різних варіантів соціальної поведінки письменники створювали типи - узагальнені образи людей, характерні для певного суспільства чи соціальної групи - своєрідний аналог видів і підвидів у біології.

У. Теккерей вступив у літературу в 30-х роках і вже в 40-х pp. завоював визнання. Це були роки суспільно-політичної і класової боротьби, виступи чартистів, які відстоювали права робітників. У суспільному русі свого часу У.Теккерей узяв участь як письменник-сатирик, критик буржуазного суспільства, його моралі і типів. Письменник тяжів до розкриття суворої правди життя без будь-яких прикрас, до зображення людських характерів у їх протиріччях і багатогранності.

Снобізм у Теккерея постає як явище, що має багатовікові традиції і набуло повсюдного поширення (до числа снобів автор зараховує й самого себе). Ця містка соціально-психологічна категорія, пов'язана з відчуженням і театралізацією життя. Сноб — це людина, котра надто високо цінує значення соціальної ієрархії і відіграє в суспільстві чужі для власного єства ролі. Зображаючи різних снобів, сатирик перетворює історію на блазенський маскарад, який, з одного боку, слугує знаряддям критики снобізму, а з іншого — втілює мрію художника про утопічно щасливе царство Панча, цього стародавнього демона плодючості. Тему снобізму у XX ст. підхопили дуже різні автори — Г. Веллс, Дж. Б. Шоу, Р. Олдингтон, Ш. О'Кейсі, М. Пруст, Р. Роллан, Ж. Амаду й ін., що свідчить про універсальність створеного Теккереем літературного типу.

"Ярмарок суєти" (1847). Цей твір прославив ім'я автора, ставши одним із кращих творів англійського класичного реалізму, і поставив письменника поряд із Ч.Діккенсом.

герої «Ярмарку Суєти» - це сноби «всіх часів і народів», що живуть за законом досягнення успіху будь-якими шляхами в будь-якій країні і в будь-яку епоху. [Аксерольд, 1967: 202]. Що ж таке снобізм?

«Снобізм, в розумінні Теккерея, - це ємна соціально - психологічна категорія, яка пов'язана з відчуженням і є одним з аспектів театралізації життя. Сноб - людина, явно завищують значення цінностей соціальної ієрархії і граючий чужі єству ролі в суспільстві. У снобізмі дві взаємозалежні сторони - низькопоклонство перед вищестоящими і презирство до нижчих »[Вахрушев, 1984: 60]. На Ярмарку Суєти в гонитві за грошима, почестями, становищем у суспільстві забуваються істинні цінності. Людина цінується по рахунку в банку, титулу і можливості щось дати: «У ваших дружніх почуттях до багача стільки ж щирості, як і у відповідному до вас розташуванні. Ви любите гроші, а не саму людину! »[Теккерей, 1983: 160]. Тому й запобігають родичі перед багатою міс Кроулі, тому й розриває Осборн - старший заручини свого сина з дочкою збанкрутілого ділка - есквайра. «Подібно багатьом заможним людям, міс Кроулі звикла користуватися послугами нижчих до тих пір, поки це було їй потрібно, і, анітрохи не замислюючись, відпускала їх від себе, ледь ця потреба проходила. Деяким багатим людям органічно невластива подяку »[Теккерей, 1983: 160]. Як тільки людина перестає бути потрібним, він відсувається вбік. Такі плани міс Кроулі щодо Ребеки, так Ребекка надходить з сином і Родоном. Такий світ п'єси, що розігрується Кукольником, таким є світ Ярмарку Суєти. І автор ні на мить не дозволяє читачеві, вірніше глядачеві забути про те, що і він знаходиться на цій Ярмарку, що і він лялька, керована

3. Сучасний урок світової літератури

сучасний урок літератури – це засіб формування соціально компетентної особистості учня, здатної оцінювати явища класичного та сучасного мистецтва. Головною умовою ефективності сучаного уроку є використання таких методичних підходів, які передбачають позицію учня як активного співтворця уроку. Таким чином, сучасний урок літератури вимагає переосмислення пріоритету певних методів, прийомів та видів навчальної діяльності. Тому закономірно, що перевага останнім часом надається різноманітнимінтерактивним формам роботи, серед яких поширення набуває навчальна взаємодія учнів у парах, мікрогрупах, групах, що здебільшого застосовуються під час пошуку інформації, виконання практичних завдань, підготовки диспутів, семінарів, різноманітних творчих завданнь.

Методика викладання зарубіжної літератури у школі розглядається різними вченими-методистами по-різному. Перші розглядають її як прикладне літературознавство, інші – як мистецтво вчити, і треті – намагаються знайти в методиці поради, що допоможуть правильно організувати та провести урок з зарубіжної літератури.

Вивчення курсу зарубіжної літератури у навчальних закладах передбачає формування широкої читацької компетенції молодих поколінь, яка базується на знаннях і уміннях пізнавального і творчого типу, соціальних навичках, світоглядних переконаннях тощо, розвиток їхніх духовно-ціннісних орієнтацій та естетичних потреб, виховання особистості, здатної цінувати явища класичної й сучасної культури. Це дозволяє сприяти формуванню в учнів уявлень про єдність світового літературного, культурного й цивілізаційного процесу.

сучасний урок зарубіжної літератури повинен бути нешаблонним, недогматичним – таким, що грунтується на співтворчості вчителя та учнів. Сучасна школа має рішуче відмовитися від стереотипів, тиражування одинакових „стандартних” уроків, під час яких нівелюються індивідуально-творчі здібності словесника та його вихованців.

Риси до сучасного уроку дослідниця пропонує сформулювати так:

Дух творчих пошуків, широке залучення учнів до навчального процесу;

Науковість;

Емоційність;

Раціональне використання методів і прийомів;

Застосування інноваційних технологій;

Урахування специфіки інонаціонального та іномовного твору, котрий подається у перекладі;

Особисто зорієнтоване навчання учнів.

Україна останнім часом орієнтується на європейську та світову спільноту, а її освіта на Європейський і світовий освітній простір. Як наслідок цього, наша держава чим далі більше орієнтується на освітні стандарти, країн учасниць Болонського процесу. Саме зараз ми входимо до Європейського співтовариства, а не навпаки, тому українська освіта повинна враховувати європейські вимоги, стандарти і тенденції, зокрема – прагнення до технологізації освітнього процесу, в тому числі до використання інноваційних педагогічних технологій.

Основною формою роботи на уроці світової літератури має бути дискусія. Спонукаючи думати, вчитель розвиває не тільки критичне і логічне мислення, а й зв'язне мовлення учня, допомагає йому формувати свою позицію.

Головне завдання вчителя на сучасному уроці світової літератури - "включення" до творчої співпраці, до діалогу з автором усіх учнів; навчити учнів обґрунтовувати свої твердження. Але у такій ситуації він спонукає до пошуку істини, але не диктує, а розв'язує проблеми разом з учнем, нарівні з ним.

Важливо, щоб були збережені права на власну думку учня, права на свої власні переконання, щоб, вивчаючи на уроках шедеври світової літератури, вчитель виховував в учнів справжню шляхетність і толерантність.

Однією з актуальних проблем сучасної методики світової літератури є проблема вдосконалення процесу навчання на уроці.

Структура уроку світової літератури

1. Актуалізація опорних знань.

2.Формування нових знань і способів дії.

3.Практичне застосування знань, умінь та навичок. Ця дидактична структура сприяє реалізації можливостей пізнавальної діяльності учнів, вона є орієнтиром для вчителів і широко інтерпретується в методичній структурі з урахуванням специфіки викладання літератури.

Структура уроку світової літератури визначається багатьма чинниками:

1. змістом навчального матеріалу;

2. специфікою предмета;

3. віковими особливостями учнів певного класу;

4. типом уроку;

5. характером дидактичних, розвивальних та виховних завдань;

6. рівнем підготовленості класу;

7. особистісними здібностями та схильностями вчителя тощо.

Дидактична мета уроку зумовлює вибір його типу, методів і форм навчальної діяльості.

сучасний урок літератури – це засіб формування соціально компетентної особистості учня, здатної оцінювати явища класичного та сучасного мистецтва.

Метою сучасного уроку стає вже не нагромадження знань, а пошукова діяльність, спрямована на формування умінь і навичок щодо орієнтації в інформаційному просторі. Нового звучання набуває не стільки констатація проблеми, скільки доцільність і шляхи її розв’язання. А відтак нового акценту варта співпраця на уроці вчителя і учня, що будують свою навчально-пізнавальну роботу навколо художнього твору, інформації про нього, його творця і т.д. Саме тому в полі зору педагога-словесника є, на наш погляд, вирішення проблеми, як допомогти дитині осягнути перш за все саму себе, відчути радість від свого розуму, емоцій, своєї неповторності, а відтак відповідні відчуття, що дають спілкування зі словесними шедеврами. Вдається реалізувати такі завдання лише на уроках співтворчості, побудованих на абсолютно паритетних умовах, де вчитель і учень як рівний з рівним намагаються осягнути в спільній праці вершини прекрасного, де головне місце в роботі надається учневі, що знаходиться під враженнями від спілкування з текстом. На учителя покладаються організаторські функції: як скерувати роботу, у яке русло направити думки, що необхідні для розуміння і які неможливо пропустити, і т.д.

Урок семінар

Урок-семінар

Семінар можна проводити після кількох (двох-чотирьох) уроків-лекцій або під час вивчення нового матеріалу, який відсутній у підручнику.

Завдання уроку-семінару

1. Перевірити якість засвоєння нового матеріалу.

2. Розвивати вміння самостійно працювати з додатковою історичною літературою, виявляти інтелектуальні здібності учнів, спрямовувати навчання на практичне застосування знань.

3. Навчити учнів застосовувати знання, одержані на практиці, для аналізу різних процесів.

Головна умова семінару – допомогти учням підготувати відповіді на всі питання з подальшим оформленням у вигляді виступу, тез, таблиць тощо[14, c. 71].

Основні принципи організації уроку-семінару

1. Клас наперед поділено на групи («доповідачі», «рецензенти», «хроністи», «журналісти» тощо), оголошено тему, план і літературу до семінару.

2. Кожен учасник будь-якої з груп бере участь у семінарі.

3. Група «хроністи» результати своїх та чужих виступів оформляє у вигляді письмового завдання, а група «журналісти» — у вигляді запитань.

4. Кожен член групи бере участь у виступах.

Основні правила уроку-семінару

1. Тема семінарського заняття визначається вчителем, виходячи з того, що вона, скажімо, відсутня в шкільному підручнику.

сторінка 9

2. Усі учні повинні записати тему, план та літературу майбутнього семінарського заняття.

3. Вироблення регламенту уроку є обов’язковим, адже це дає змогу виступити якомога більшій кількості учнів класу і не дає їм розслаблятися на уроці.

4. Така форма проведення уроку дозволяє уникнути пасивності всіх учнів класу, допомагає їм краще засвоїти новий навчальний матеріал.

Регламент уроку-семінару

1-й етап. Доповідач №1 виступає з повідомленням, що розкриває перше питання семінару.

2-й етап. Рецензент №1 робить рецензію відповіді Доповідача №1 і доповнює її, якщо це потрібно.

3-й етап. Хроніст №1 складає табличку на основі цих виступів.

4-й етап. Журналіст №1 на основі виступів своїх попередників придумує перше запитання і ставить його для всіх учнів класу. Все знову повторюється до тих пір, доки не вичерпаються питання плану семінарського заняття.

5-й етап. Підсумок уроку. Оцінювання учнів. Домашнє завдання.