Билет №

1. Римський класицизм у літературі доби імперії (принципат Августа). Традиції давньогрецької літератури в творчості Вергілія («Буколіки», «Георгіки», «Енеїда»). Роль обробок Енеїди Вергілія у становленні нової української літератури.

Період становлення імперії (43-19 рр. до н. е.) прийнято називати "золотим століттям" римської літератури: то був час творчості найбільших поетів-класиків Вергілія, Горація і Овідія.

Громадянські війни завершилися в 31 р. до н. е. перемогою прийомного сина Юлія Цезаря Октавіана. Далекоглядний політик, він відкинув титул імператора, іменувався "принцепсом" (перший серед рівних в Сенаті),

Час Августа називають "століттям золотої латині", тому що тоді творили великі римські поети й письменники. Серпень прекрасно усвідомлював, яке вплив на людей робить література, тому що вона може формувати суспільну думку. Він захищав письменникам і поетам. У цьому йому допомагав його друг - багатий римський вершник Меценат. Він підтримував талановитих людей грошима, щоб вони мали час для творчості. Навколо Мецената зібралося коло літераторів, художників, аматорів мистецтва. Ім'я Меценат стало загальним. Так і сьогодні називають заступників мистецтва, своїми грошима сприятливому його розвитку.

Меценат підтримав великого римського поета Вергілія. У римлян не було свого епосу, подібного гомеровському. Серпень доручив поетові Вергілію створити величну поему про ранню історію римського народу, про прабатьків роду Юлієв, до якого належав імператор. Вергілію вдалося створити такий добуток, що могло суперничати з "Іліадой" Гомера. Це була поема "Енеїда", що оспівувала подвиги Енея й "що пророкувала" велике майбутнє Рима.

Лірична поезія розцвіла у творчості Горация. Гораций оспівував мир, радості життя. Серпень був гарячим шанувальником таланта поета. Слава Горація пережила тисячоріччя, але й сам він це передбачав. Про свою поезію він написав: "Створив я пам'ятник, бронзи литий прочніше". За мотивами цього вірша А.С. Пушкін створив свій знаменитий вірш "Пам'ятник".

Вергі́лій Маро́н (скорочено: Вергілій, лат. Publius Vergilius Maro; 15 жовтня 70 до н. е. — 20 вересня 19 до н. е.) — найвидатніший поет стародавнього Риму та один із найвизначніших поетів античної літератури, автор епосу«Енеїда», що оспівує легендарне походження римського народу.

У період з 50 до 41 років були видані «Еклоги», більш відомі під назвою «Буколіки». Збірка, що складалася з 10 віршів-еклог, представляла собою адаптацію буколічного жанру грецького поета Феокріта у римській поезії. Вергілієвські пастухи далекі від дійсності, їхній побут у мальовничо змальованій Аркадії позбавлений прозаїчних подробиць, притаманних життю реальних пастухів. У Вергілія вони освічені, володіють витонченим стилем і пісенним даром, ведуть нескінченні літературні дискусії і змагаються між собою у поетичній майстерності. Найчастіше еклоги являють собою діалог двох пастухів. Темою пісень у більшості віршів є любовні страждання героїв. Важливе місце у пастушачих піснях посідає герой пасторального фольклору Дафніс, який трагічно загинув через прагнення противитися любовному почуттю. Отже, можна говорити проте, що «Буколіки» утверджують владу кохання, що охоплює увесь світ.

«Георгіки» — друга поема Вергілія, написана з метою порушити любов до землеробства в душі ветеранів, нагороджених землями. Взявши за зразок Гесіода, Вергілій, проте, не входить, подібно до свого грецьким зразком, в усі подробиці сільськогосподарського справи — ​​його мета показати в поетичних образах принади сільського життя, а не написати правила, як сіяти і жати; тому деталі хліборобської праці його займають лише там, де вони представляють поетичний інтерес. З Гесіода Вергілій взяв лише вказівки щасливих і нещасних днів і деяких землеробських прийомів. Найкраща частина поеми, тобто відступу натурфілософского характеру, більшою частиною почерпнута з Лукреція.

«Георгіки» вважають найдосконалішим твором Вергілія за чистоту і поетичну завершеність вірша. У них, разом з тим, найглибше відбився характер поета, його погляд на життя і релігійні переконання; це — поетичні етюди про гідність праці. Землеробство в його очах — свята війна людей проти землі, і він часто порівнює подробиці землеробського побуту з військової життям. «Георгіки» служать також протестом проти поширився останнім часом республіки атеїзму; поет допомагає Августу порушувати в римлянах згаслу віру в богів і сам щиро пройнятий переконанням в існуванні вищої Промислу, керуючого людьми.

Головний твір Вергілія — героїчна поема «Енеїда». В основі її лежить сказання про благочестивого троянця Енея, сина Анхіза й Венери, що втік під час пожежі Трої в латинську землю

"Енеїда" створена в роки повної творчої зрілості і найвищої художньої майстерності (24-19 рр. до н. е.) за прямим завданням Серпня, в цілях прославляння його особистості в століттях і "історичного обґрунтування" домагань на імператорську владу. 

"Енеїда" - поетична історія Стародавнього Риму в рамках єдиного сюжету - складається з 12 пісень: у перших шести піснях, близьких до "Одіссеї", син троянського героя і богині Венери Еней - утікач, після загибелі Трої поспішає в Італію виконати волю богів Олімпу - покласти початок Риму, з сьомої по дванадцяту пісні - героїчні битви Енея в Італії тематично нагадують "Іліаду". Вергілій підхоплює ту нитку сюжету, яка обірвалася у Гомера, орієнтується на стиль давньогрецького епосу, але насичує його іншим ідеологічним змістом і переплітає міф з політичної сучасністю. По суті, "Енеїда" - поема Італії, далеко виходить за межі полісної племінної обмеженості (в цьому сенсі вона взірець для національних епопей європейського та російського класицизму).

"Енеїда" користувалася винятковим авторитетом в Європі; в Середньовіччя, в епоху Відродження й у XVII столітті вона нерідко цінувалася вище гомерівських поем.

неперевершеним взірцем бурлеску й травестії є "Вергилиева Енеида" І.П.Котляревського (1798р.). В іноземному сюжеті за смішною формою автор приховав мрію українського народу про незалежність своєї країни. Тут є зв'язок із внутрішніми подіями в Україні 1775 року, коли була зруйнована Запорізька Січ. Це символ падіння фортеці національного вільнолюбного духу українського народу.

Звернення І. Котляревського до твору Вергілія було зумовлене тим, що поет хотів відгугнутись на втрату Україною своєї національної незалежності, в історії світового письменства вже були такі споріднені явища: Вергілій став для Котляревского тим самим, ким став...для поляків після втрати Польщею незалежності, третього її поділу; не знаходячи засобів для відзеркалення свого болю, польські поети звертались до Вергілія".

Вихід у світ “Енеїди” став епохальним явищем в історії укра­їнської культури, визначною подією в духовному житті народу. З'явилася книга, що ставила ряд важливих суспільних та есте­тичних проблем. В основу її І.П.Котляревський поклав сюжет класичної поеми “Енеїда” римського поета Вергілія, написавши цілком самобутній, оригінальний твір.

Вергіліева “Енеїда” — поема героїчна: в ній оспівувалися подвиги мужніх троянців, освячувалась влада цезарів і утверджува­лося “божественне" походження римських імператорів. Викори­стовуючи фабульну канву Вергілієвоі поеми, І.П. Котляревський переробив оригінал, переосмислив його патетичну тему в підкреслено зниженому плані, дав йому нове своєрідне на­повнення. Велична Вергілієвої епопеї під пером українського пое­та перетворилась на веселу, бурлескну розповідь, вражаючу своєю дотепністю, витонченістю спостережень у зображенні українського побуту другої половини XVIII ст.

2.«Магічний реалізм» і його втілення у творчості Габріеля Гарсіа Маркеса (роман «Сто років самотності», новела «Стариган з крилами»)

Магічний реалізм — це художній метод, в якому магічні елементи включені в реалістичну картину світу.

У сучасному значенні цей термін скоріше описовий, ніж точний і використовується як умовна назва модерністської течії переважно в літературі Латинської Америки

«Магічний реалізм» – це реалізм, у якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфічного, дійсного та уявного, таємничого. Магічний реалізм притаманний передовсім латиноамериканській культурі.

Основами латиноамериканського магічного реалізму є література, вірування, мислення доколумбових індійських цивілізацій, таких як: ацтеки, майя, чибча, інки. Вже у творах, що мають індіанське коріння, написані чи то самими індіанцями, чи то іспанськими письменниками-істориками, священиками, солдатами, зустрічаються всі складові "чудесної реальності".

.

Елементи магічного реалізму:

• Фантастичні елементи можуть бути внутрішньо не суперечливими, але ніколи не пояснюються.

• Герої приймають, та не заперечують логіку магічних елементів.

• Численні деталі сенсорного сприйняття.

• Часто використовуються символи та образи.

• Емоції та сексуальність людини як соціальної сутності описуються дуже докладно.

• Викривлюється течія часу, так що він стає циклічним або вбачається відсутнім. Ще один прийом - колапс часу, коли сучасне повторює чи нагадує минуле.

• Причина та наслідок міняються місцями - наприклад, персонаж може страждати "до" трагічних подій.

• Широко використовуються фольклор і міфологія.

• Події передаються з альтернативних точок зору - голос розповідача перемикається з третьої на першу особу, часто трапляються переходи між точками зору різних персонажів та внутрішнім монологом стосовно загальних відносин та спогадів.

• Минуле контрастує із сучасним, астральне - з фізичним, персонажі - один з одним.

• Ясний фінал твору дозволяє читачу визначитися, що ж насправді відповідає дійсному перебігу подій - фантастичне чи повсякденне.

Гарсіа Маркес - це один з найвідоміших письменників сучасності, найяскравіший представник літератури «магічного реалізму».

Роман «Сто років самотності» — багатопланова книга, в якій на прикладі шести поколінь роду Буендіа простежується історія Латинської Америки, а також відображена в ній історія буржуазної цивілізації. Але це й історія світової літератури від античного епосу до родинної хроніки. На прикладі родини Буендіа Ґарсія Маркес досліджує епоху еволюції людської свідомості. Роман «Сто років самотності» став прощанням із Макондо та його мешканцями, а тема самотності, що отримала таке блискуче завершення, відійшла на другий план у подальших творах Ґарсії Маркеса.

У 1968 світ побачив «Стариган із крилами». У новелі Г. Маркеса "Стариган з крилами" говориться про ангела - старенького діда, що впав обличчям у грязюку, борсається там, але не може підвестися, бо йому заважають великі крила. “Він був одягнений, як жебрак, череп його був лисий, як коліно, рот беззубий, як у старезного діда, великі пташині крила, обскубані та брудні", "говорив незрозумілою мовою". Тобто він зовсім не відповідав людським уявленням про ангелів небесних. Тому жителі так і поставилися до старигана з крилами - тримали в курнику, кидали їжу, як тварині, й штрикали та штовхали, щоб краще роздивитися. Згодом господарі, які знайшли ангела, стали мати з цього ще й неабияку вигоду - обгородили двір парканом і пропускали бажаючих подивитися на диво за плату. Вони швидко розбагатіли. 

У цій новелі звичайне, буденне переплітається з фантастичним, вигаданим, а багато картин - символічні, містять глибокий підтекст. Люди втратили здатність сприймати диво, красу, мрію, зосередилися на буденному, з усього хотіли мати користь, тому й не сприйняли старигана з крилами, як ангела, небесне послання. Образ ангела - це втілення прекрасного, прагнення до високого ідеалу. На жаль, у сучасному світі немає місця для ангелів. Люди не здатні сприйняти високі, благородні істини, вони перебувають у полоні байдужості, корисливості, розрахунку

3. Етапи формування і розвитку МВСЛ як навчальної дисципліни , зв'язок МВСЛ з суміжними науками

Як наука, методика викладання світової літератури пов’язана з іншими науками, що сприяють осмисленню набутих в інших галузях знань, формуванню необхідних у практичній роботі вчителя умінь, а саме:

• суспільні науки - формуванню вмінь мотивувати літературні явища історичним розвитком суспільства, соціальною боротьбою епохи, вести дискусію, аргументувати свою позицію під час диспуту;

• літературознавчі науки - аналізувати художній твір, інтерпретувати його, розкривати творчу історію твору, виявляти його місце в історії літератури та ін.;

• лінгвістичні науки - вміння визначати роль літератури у розвитку мови й мовлення; володіти різними стилями мови, виявляти стилістичну своєрідність художнього тексту, проводити лінгвістичний аналіз тощо;

• педагогіка - проводити учительську діяльність з урахуванням специфіки літературної освіти; вміння формулювати проблемні питання, вирішувати проблемні ситуації та ін.;

• психологія - вміння виявляти психологічні особливості учнів на різних вікових етапах, психологію сприйняття читача-учня, особливості роботи вчителя-словесника, репродуктивне і творче мислення, уявлення, естетичні емоції тощо;

• логіка - вміння використовувати логіку в мовленнєвій і літературній діяльності, у побудові монологу, веденні діалогу, проведенні уроку і т. д.;

• естетика - вміння зіставляти художні твори та інші види мистецтва, здійснювати естетичний розвиток учнів засобами літератури і т. д.;

• технічні засоби навчання - вміння використовувати ТЗН, усвідомити роль ТЗН у розвитку художнього сприймання й читацьких інтересів і т. д

• етапи

1, Розвиток методичної думки на рубежі ХІХ-ХХ ст.  2. Методика викладання літератуи в перші післяреволюційні роки. Рибникова,Голубков,Кудряшов.  3. Сучасні етапи розвитку методики викладання літератури.  Питання

1. Розвиток методичної думки на рубежі ХІХ-ХХ ст. 

Нова програма націлює переважно на логіко-стилістична вивчення текстів, аналіз мови, ставлячи перед учителем таку основну мету викладання-«навчити висловлюватися і писав на своєму вітчизняному мовою правильно в граматичному і стилістичному відносинах». 

2, Методика викладання літератуи в перші післяреволюційні роки. Рибникова,Голубков,Кудряшов

Переважне інтерес до мови і композиції твору, «вивчення літератури поза часом», прагнення піти від жорстких рамок програми, захопленість позакласними заняттями характерні і для іншої ранньої книги Рибникова «Робота словесника в школі» (1922), написаної під впливом інтуїтивізму і розкриває методику « повільного читання і дл вельних зупинки на одній творчій індивідуальності ». 

3, На сучасному етапі розвитку методики викладання зарубіжної літератури все ще залишається дуже гострою проблема формування кваліфікованого читача. Належну увагу цій проблемі приділяють обидві чинні програми. Зокрема в пояснювальній записці до програм 1998 (2003) р. зазначається: "Головною метою вивчення предмета є залучення школярів до найвищих досягнень світової літератури і культури, загальнолюдських і національних духовних цінностей, виховання естетичного смаку, високої читацької і загальної культури, вироблення імуніте- ту проти низькопробних явищ масової культури"

Билет№

1. Римський класицизм. Філософія «Золотої середини» Горація, жанрово-тематичне розмаїття його лірики («Оди», «Еподи», «Сатири», «Послання» ).

Іншим чудовим поетом "золотого століття" є Квінт Горацій Флакк (65-8 рр. до н. е.). В протилежність эпику Вергілію він ліричний поет, автор невеликих за обсягом од, сатир і послань.

Поетична спадщина Горація поділяється звичайно на чотири групи: політичні ямби і оди, в яких поет палко протестує проти безглуздих дій громадянських воєн і разом з тим висловлює схиляння перед Октавіаном Августом;сатири, або "бесіди", - роздуми на морально-філософські теми; послання до друзів, прославляють дружбу, і оди,розкривають моральні ідеали і прагнення самого поета.

Через усю творчість Горація проходить знаменитий ідеал "золотої середини" і заклик до тихої, помірної життя, чужої сильних пристрастей, на лоні природи. Він вчить спокійно насолоджуватися швидко поточними радощами життя: "лови день", "заважай приємне з корисним", "поспішай повільно" - такі правила эпикуреизма, розтлумачено поетом як проста гонитва за щастям. У своїх сатирах він засуджує надмірну розкіш, суєту життя вищих кіл римського суспільства. Горацій - поет розуму, майстер сильного, стисненого слова і чіткого, конкретного образу, свідомий загальнолюдське призначення мистецтва та високу роль поета. Характерна невелика поема "Послання до Писонам", отримала ще в античності назву "Наука поезії", яка стала маніфестом римського класицизму. Поема, написана у формі листа до друзів, - перший в історії світової літератури зразок нормативної поетики, тобто звід основних правил літературної творчості.

В афористичних віршах Горацій, виходячи з свого художнього досвіду, сформулював деякі основні закони поезії, з допомогою яких тільки й можна створити класичний твір - просте, цілісне і гармонійне: він вимагав вивчення життя і її характеру, поєднання виховної і розважальної завдань мистецтва, натхнення та наполегливої праці, відповідності характерів сюжетом, ретельності обробки кожного вірша ("дев'ять років зберігати без показу"), вживання різних стилів мовлення, наполегливого навчання у грецьких класиків ("з грецькими зразками не розлучайтеся ні вдень, ні вночі"). Широко відома 30-я ода Горація "Пам'ятку", в якій він підводить підсумок своєї творчості, стверджуючи його значення і безсмертя. Тема цього вірша розроблялася багатьма поетами світу, а в Росії до неї зверталося близько 150 поетів і перекладачів - Державін, Ломоносов, Пушкін, Тютчев, Маяковський.

2. Образ романтичного героя у творчості Джорджа Гордона Байрона. Тематичне багатство лірики поета. Жанрово стильова своєрідність поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда». Романтична поетика «східних поем» («Гяур», «Корсар», «Лара»). Пошук нового героя в романі «Дон Жуан». Байронізм і його вплив на світову літературу.

Ліричний герой Байрона – людина палких, руйнівних пристрастей, неприйнята суспільством, що повстала проти його законів. Йому, бунтарю і свободолюбцю – не по дорозі з сучасним світом, що погруз в дріб’язкових розрахунках та користолюбстві. Саме цей гнівний протест проти поработіння особистості і визначив величезний художній вплив байронівських поем на сучасників.

Ліричний герой Байрона виник за певних історичних умов і віддзеркалив основні проблеми того часу, пробудження в людині відчуття своєї неповторності, свого права на власні думки і почуття. Такий герой не знає ні причин “світової скорботи”, ні як її позбутися. І він залишає за собою право не ховатися від неї, а вистраждати її.

Паломництво Чайльд Гарольда” відкрило нову сторінку в історії жанрів. Ще з часів Аристотеля епос, драма і лірика були виокремлені як різні жанри віддзеркалення світу: епік оповідав, лірик - співав, а драматург - представляв. Та поетичний темперамент Байрон, який Е. Бурджесс назвав “нетерплячістю до вимог поетичної майстерності”, обернулося новаторством. Поема була задумана як епічна. Вона мала була оповідати про мандри розчарованого англійця різними країнами. Але раптово поет відсунув набридлого йому героя убік і заговорив з читачем прямою мовою. Так народився прийом ліричного відступу і ліроепічний жанр, у якому розповідь про зовнішні події синтезується з безпосередніми авторськими оцінками і асоціативними ходами, що розкривають суб’єктивні переживання. Пізніше Байрон створить дві ліродраматичні поеми (”Манфред” і “Каїн”), в яких остаточно зламає традиційний розподіл жанрів.

До циклу "Східних поем" відносяться наступні поеми: «Гяур», 1813; «Абідоського наречена», 1813; «Корсар», 1814; «Лара», 1814; «Облога Коринфа», 1816; «Паризина», 1816. Героєм «східних поем» Байрона є зазвичай бунтар-індивідуаліст, відкидаючи всі правопорядки власницького суспільства. Це типовий романтичний герой, його характеризують винятковість особистої долі, сильні пристрасті, непохитна воля, трагічна любов. Індивідуалістична й анархічна свобода є його ідеалом. Цих героїв найкраще охарактеризувати словами Бєлінського, сказаними ним про Бойроні: «Це особистість людська, возмутившаяся проти спільного і, в гордій повстанні своєму опершаяся на саме себе». Вихваляння індивідуалістичного бунтарства було виразом духовної драми Байрона, причину якої слід шукати в самій епохи, що породила культ індивідуалізму. Однак до часу появи «східних поем» це їх протиріччя не настільки різко впадало в очі. Набагато більш важливим тоді (1813-1816) було інше: пристрасний заклик до дії, до боротьби, яку Байрон вустами своїх несамовитих героїв проголошував головним сенсом буття. Людей того часу глибоко хвилювали містяться в «східних поемах» думки про загублених людських можливості і таланти в сучасному суспільстві. Так, один з героїв «східних поем» шкодує про свої «нерозтрачених велетенських силах», інший герой, Конрад, був народжений з Серцем, здатним на «велике добро», але це добро йому не дано було створити. Селім болісно обтяжується бездіяльністю. Герої поем Байрона виступають як судді і месників за зганьблену людську гідність: вони прагнуть до руйнування кайданів, насильно накладених на людини іншими людьми.

Байронізм - літературна течія початку XIX ст., що виникла під впливом творчості англійського поета Дж. Г. Байрона (1788-1824), характеризується романтичниміндивідуалізмом, розладом між поетом і суспільством, розчарованістю.

В українській літературі риси байронізму наявні в «Історії Русів», Т. Шевченка, Є Гребінки, Срезневського, О.Кониського, Лесі Українки, І.Франка (окрім того, Франко досліджував творчість Байрона).

Риси байронізму є у поетів-романтиків: В.Забіли (зб. «Співи крізь сльози»), [Петренко Михайло Миколайович|М.Петренка]] (зб. «Думи та співи»). Схожа тематика присутня у Лесі Українки: «Кримські спогади», «Кримські відгуки», «Раменеіс», «Весна в Єгипті».

Спільні риси У Лесі Українки є між байронівським «Дон Жуаном» та «Камінним господарем», між «Облогою Корінфу» та її «Оргією».

Спільним між Шевченком, Лесею Українкою та іншими митцями, шо тяжіли до байронізму, є величезне прагнення свободи, звільнення поневолених народів.

3.Урок компаративного аналізу: мета, педагогічні можливості, методика проведення. Порівняльний аналіз оригіналу й перекладу під час вивчення світової літератури

Урок компаративного аналізу — заняття, на якому домінуючим є порівняльний аналіз художньої літератури. Ґрунтується він на досягненнях компаративістики.

Компаративістика (лат. соmрагаtіum — порівняльний) — порівняльне літературознавство, яке досліджує подібності й відмінності, зв'язки та впливи літератур різних країн світу .

Мета уроку компаративного аналізу — глибше розкрити ідейно-естетичну сутність кожного з порівнюваних творів чи процесів; дати історико-літературне пояснення відповідностей або відмінностей літературних явищ різних письменств; сприяти розумінню духовної єдності, національної своєрідності різних літератур в культурно-історичному розвитку суспільства.

Педагогічні можливості уроків компаративного аналізу:

допомагають учням усвідомити закономірності розвитку різних національних літератур;

стимулюють розвиток пізнавального інтересу, активізують мислення, сприяють утворенню нових логічних зв'язків, роблять знання школярів свідомими та міцними;

сприяють опрацюванню на уроці об'ємнішого навчального матеріалу, глибшому й повнішому розкриттю ідейно-естетичного змісту виучуваного твору;

служать актуалізації, застосуванню раніше здобутих знань і створюють взаємну опору в засвоєнні досліджуваних понять, фактів і положень історії та теорії літератури;

вчать розуміти генетичні зв'язки художнього твору з іншими творами та літературним розвитком у цілому;

допомагають осмисленню національної самобутності літературного явища;

сприяють виявленню типологічних сходжень в різнонаціональних літературах та контактних зв'язків між письменниками світу;

впливають на формування гуманістичного світогляду учнів, їх уявлення про розмаїтий полікультурний світ, на виховання загальнолюдських ціннісних орієнтацій та почуття національної гідності.

Методика проведення уроку. Компаративний аналіз складається з таких етапів: підготовчий, реалізації та узагальнення .

Підготовчий етап. На цьому етапі слід з'ясувати контактні та генетичні зв'язки двох художніх творів. Вони встановлюються під час вивчення:

- епохи, за якої було написано обидва літературні твори, ознайомлення учнів з тогочасними суспільно-історичними обставинами; з'ясування особливостей літературного напряму;

- біографії та творчого шляху письменника (зустрічі, листування, обмін творчими планами, впливи та взаємовпливи, обізнаність письменника з творчістю іншого митця, продовження традицій, історії перекладання творів автора);

- історії виникнення задуму твору, сюжету (запозичення сюжетів та образів, використання мандрівних сюжетів і вічних образів)?

- історії перекладу інонаціонального твору українською мовою.

Важливу роль на підготовчому етапі компаративного аналізу відіграє всебічне вивчення учнями позатекстової сфери обох літературних творів, що дає змогу усвідомити взаємозв'язок і взаємодію національних літератур, підготує до аналізу та порівняння художніх явищ. Ці матеріали можна систематизувати в таблицях, які будуть поповнюватися у процесі подальшої роботи вчителя-словесника.

Етап реалізації. Метою його є розгляд типологічних зв'язків між двома творами різнонаціональних літератур, на приклад, "Енеїдою" Вергілія та однойменною поемою І. Котляревського; історичними романами В. Скотта "Айвенго" і "Квентін Дорвард" та П. Куліша "Чорна рада"; комедіями Мольєра "Міщанин-шляхтич" та І. Карпенка-Карого "Мартин Боруля" тощо. Учні аналізують подібності та відмінності в цих творах на рівні теми, сюжету, системи образів, поетики та жанрової специфіки. Необов'язково робити докладний аналіз, можна зосередитися на розгляді окремих, найсуттєвіших елементів. Особливо важливо розкрити причинно-наслідкові зв'язки виявлених паралелей та відмінностей двох художніх явищ, навчити учнів бачити зумовленість зовнішньої форми твору внутрішньо-контактними та психологічними сферами літературної творчості представників різних національних культур.

Порівняння оригіналу і перекладу

Важливу роль у формуванні уявлення учнів про художній переклад відіграє етап аналізу художнього твору, на якому вчитель має можливість найяскравіше показати різноманітні аспекти взаємодії оригіналу й перекладу,

У процесі викладання зарубіжної літератури слід враховувати те, що художній перекладний твір порівняно з оригіналом має яскраво виражені особливості. Його специфічні риси: вторинність, тобто залежність від об'єкта перекладу, своєрідність комунікативної моделі (автор — перекладач — читач), багатоваріантність реалізацій (оригінал дає поштовх до численних перекладів). Аби не порушувати принципу науковості, у процесі викладання зарубіжної літератури потрібно формувати уявлення учнів про своєрідність, особливість взаємозв'язку оригінального та перекладного творів. Ефективним засобом розв'язання названої проблеми є залучення учнів до порівняння першоджерела й перекладу. Аби підготувати учнів до такої роботи, важливе ознайомити їх з основами теорії перекладу. Скажімо, старшокласникам, які вже засвоїли термінипереклад і оригінал, доцільно розкрити сутність поняття художній переклад, звернути увагу на такі питання, як творча індивідуальність перекладача, особливості перекладу поетичних творів тощо

Серед методичних принципів роботи з перекладом велика вага має надаватись принципу репрезентативності – для зіставлення з оригіналом доцільно пропонувати кращі переклади з метою увиразнення діалогу культур, здобутків перекладацької школи, невичерпних можливостей рідної мови. Ефективними можуть бути такі види робіт, як моделювання дій перекладача, порівняльний аналіз оригіналу й перекладу (окремих елементів, уривків, текстів у повному обсязі, варіантів іншомовних версій), написання есе на тему "Мої роздуми над різними перекладами одного твору".

Під час уроків та позакласних заходів учитель має можливість запропонувати учням порівняння оригіналу й перекладу на різних рівнях: 

• на рівні окремих елементів твору; 

• уривків текстів; 

• повних текстів; 

• варіантів перекладу. 

Пам’ятка «Як порівнювати оригінал і переклад»

1. Визначте художні особливості оригіналу. З’ясуйте, які елементи в ньому відіграють найважливішу роль (художня домінанта).

2. Простежте, до яких змін удається перекладач (звертайте увагу на пропуски, заміни, нові елементи в перекладі).

3. Поміркуйте, чим можна пояснити зміни в тексті перекладу.

4. Установіть характер втрат (основні чи другорядні елементи твору).

5. Зробіть висновок про близькість оригіналу й перекладу.