Вступ
Матеріал і методика
Коротка характеристика господаства
Характеристика пород тварин певного типу
Вибірка тварин стада
Добір
Екстер’єр твари. Індекси будови тіла і екстер’єрний профіль
Висновки
Список літератури
Додатки
Вступ
У якому стані перебуває нині вітчизняне конярство?
Ще півстоліття тому процес сільськогосподарського виробництва неможливо було уявити без коней - вони виконували найтяжчу роботу. Тож у кожному колгоспі налічувалося по декілька десятків голів конематок. Та існувало чимало і спеціалізованих конезаводів. Розведення та утримання коней спортивних порід - особлива філософія. Галузь, яка за правильного менеджменту та сприятливих умов може принести величезний прибуток, останнім часом зовсім занепала.
Останніми роками структура ведення галузі за її основними напрямами зазнала різких змін. Спостерігається значне скорочення чисельності племінних, спортивних та робочих коней. За чисельністю поголів'я абсолютну більшість (90%) становлять коні робочо-користувального напряму, 6% - племінного, 3,8% - спортивного і лише 0,2% - продуктивного. В племінних господарствах й надалі відчувається гостра потреба висококласних жеребців-плідників. Практично 90% вирощеного молодняку в племрепродукторах не проходять випробування на іподромах та не реєструються в Державній книзі племінних коней. Усе це призводить до того, що втрачаються цінні генотипи порід, знижуються працездатність тварин та рівень встановлення рекордів порівняно з європейськими і світовими стандартами. В умовах недостатнього фінансування припинили своє існування багато кінноспортивних шкіл і секцій.
Як нині живеться господарствам, які утримують коней? Наразі рентабельною цю галузь назвати ніяк не можна. Однак ще залишилися підприємства, які поряд із популярними напрямами тваринництва займаються і конярством. Більше для душі, ніж для отримання прибутку. Тож за рахунок чого вони виживають? Статистичних даних про сучасний стан конярства в Україні дуже мало. Відомо, що на сьогодні в Україні налічується 443,4 тис. голів коней, з яких 5776 голів племінних. З 2003 по 2010 роки поголів'я зменшилося у півтора рази (з 683 тис. голів до 443,3 тис. голів). Вітчизняне конярство представлено такими напрямами: племінний, робочо-користувальний та спортивний. Найпоширеніші породи: чистокровна верхова, українська верхова, російська рисиста, орловська рисиста, російська ваговозна, торійська, новоолександрівська ваговозна. Загалом, на території України розводять 13 порід коней, випробуванням коней займаються п'ять іподромів та 14 трендепо. Розведенням племінних коней займаються 24 кінних заводи, 84 племінних репродуктори, 4 заводські конюшні. Одним із таких є племінне господарство - ВАТ "Павлівське" у складі ПСП "Комишанське" Охтирського району Сумської області, яке на сьогодні являє собою високоорганізоване багатогалузеве господарство.
Розведення коней спортивних порід
У 2001 році господарство взяло курс на розвиток галузі конярства. Основна частина маточного поголів'я тварин (орловський рисак та декілька маток російського рисака) була взята у сусідньому господарстві, яке на той час розпадалося. У 2004 р. було зареєстровано два племрепродуктори із розведення коней орловської та російської рисистих порід. Наразі поголів'я розширене до 158 голів конематок орловської, російської та французької рисистої порід, утримується декілька тварин рідкісної торійської породи.
Одного жеребця та п'ятьох конематок французького рисака використовують для власного розведення з метою подальшого розширення поголів'я цих тварин, їхньої реєстрації у "студбук" та реєстрації ще одного племрепродуктора. Торійських жеребців використовують для парування робочих кобил.
У 2001 р. для утримання поголів'я коней у стійловий період було збудоване перше нове приміщення конюшні. На сьогодні господарство має вже три таких приміщення, де утримують жеребців-плідників, маточне поголів'я та ремонтний молодняк; складські приміщення; два погреби; сінник; дев'ять загонів для прогулянки коней. У літній період усе поголів'я коней перебуває на випасах із загінною системою випасання потабунно. У зимовий період тварин утримують у приміщеннях, однак кожного дня їх виводять на прогулянку в загони просто неба.
У кращі часи тварини-спортсмени господарства перебували на утриманні на Київському іподромі. Тепер же утримання однієї тварини на іподромі коштує приблизно 800 грн за місяць без урахування кормів. За перемогу в змаганнях тварина отримує атестат та бали. Наприклад, за перше місце у звичайному заїзді тварина отримує 120 балів. Один бал приносить 1 гривню. За місяць тварина може виступити у середньому двічі. Тож арифметика тут дуже проста: звичайним господарствам розводити лише спортивних коней (ще й з утриманням їх на іподромі) не вигідно. Тому і зосереджуються основні сили та ресурси на прибутковіших галузях сільського господарства.
У 2010 році господарство отримало дотації на збереження та утримання генофонду стад коней та імуногенетичну експертизу розміром 84 тис. гривень.
Чи є шанс відродитися? (Висновки)
Галузь конярства, особливо утримання спортивних коней, у більшості країн світу є привілейованою, елітною, справою. Її стан є одним із показників розвитку країни. Тому нам не доводиться дивуватися стану вітчизняного конярства. Поки держава не забезпечить умови для стабільного розвитку тваринництва в цілому, господарства продовжуватимуть виживати, а не розвиватися. І хизуватися великими досягненнями у розведенні коней ми ще довго не зможемо. Однак доки існують господарства, які можуть та хочуть займатися улюбленою справою попри побоювання, чи принесе вона прибуток, чи ні, залишається надія, що завдяки їм збережеться генофонд цінних тварин. Можливо, у подальшому це і буде відправною точкою для відродження галузі конярства в Україні [1]
На фото вороний жеребець Безтурботний 1953 р.н. української верхової породи. Народжений в Олександрійському кінному заводі. Проміри 166 х 170 х 197 х 21.5 Родоначальник російської та української верхової породи. Неодноразовий переможець республіканських та міжнародних змагань з конкуру.
Мета і завдання курсового проекту: навчитися практичному використанню з основних окремих розділів розведення тварин (індивідуальний розвиток, продуктивність, добір тварин).
1.1 Коротка характеристика державної книги племінних тварин
Шостий том Державної книги племінних коней (ДКПК) української верхової пород містить доопрацьовані відомості про коней, що записані в перший том української верхової породи, який виданий у 1971 році, другий - у 1984, третій - у 1993, четвертий - у 1997(перевиданий у 2004), п'ятий - у 2001 році, а також вперше записаних. Державна книга племінних коней української верхової породи є офіційним документом, який містить відомості про племінних коней цієї породи. Матеріали ДКПК -основне джерело для ведення племінної роботи і оформлення документації на племінних коней. Формується ДКПК за даними племінного обліку суб'єктів племінної справи.
Ведення та підготовку до видання ДКПК української верхової породи здійснює Інститут тваринництва УААІІ, який керується Законом України «Про племінну справу у тваринництві». Видання ДКПК забезпечує Державний науково-виробничий концерн «Селекція». Державна книга племінних коней української верхової породи видається один раз на4 роки і містить зведені дані про всіх зареєстрованих коней, які одержані в результаті чистопорідного розведення. Українськими верховими вважають коней, батьки яких записані до ДКПК української верхової породи, а також тих, чиї батько або мати належать до однієї з вихідних порід. В родоводі коней української верхової породи допустима наявність предків угорської, всстфальської, ганноверської, голштинської, тракененської, російської верхової, чистокровної верхової і арабської порід.
Запис коней до Державної книги здійснюється на основі заявки власника (форма№1-а та №2-а), який надає всі необхідні дані для запису. Відомості про коней української верхової породи подаються в наступному порядку -:номер за ДКПК, кличка, номер тавра, власник коня, масть, дата (число, місяць, рік) і місце народження, том и сторінка на якій жеребець або кобила записані були раніше. Далі слідує походження коня: номер за ДКПК і кличка батька, номер тавра, номер за ДПКК, кличка батька батька і через тире - аналогічні дані про матір батька. Потім з нової строчки – номер за ДКПК, кличка матері, номер тавра, номер за ДКПК і кличка батька матері, а через тире -номер і кличка матері матері. У тому випадку, коли хтось із предків номера за ДКПК не має після клички і номера тавра указується масть та рік народження. Походження предків коня, який належать до вихідних порід, дається із скороченою назвою породної належності, номера за ДКПК своєї породи та клички. Якщо номера за ДКПК своєї породи кінь не має, то після клички указується породна належність, потім масть, рік народження коня і далі походження до другого - третього рядів предків. Після походження дано основні проміри коня (висота в холці, коса довжина тулубу, обхват грудей та п'ястка), бати (за походження і типовість, проміри, екстер'єр, роботоздатність, якість нащадків, з 2003 року - за походження, типовість, екстер'єр, проміри, роботоздатність, якість нащадків), а потім клас та рік бонітування. Відомості про роботоздатність наводяться у наступному порядку. Якщо кінь скакав, то указуються: вік, місце випробувань, число виступів, кількість платних місць (перших,других, третіх, а в традиційнних призах - і четвертих), краща жвавість на всі дистанції, перелік виграних призів. Якщо кінь брав участь у змаганнях з кінного спорту, то наводяться роки виступів, вид та рівень спортивних змагань, кількість виступів, перелік найбільш видатних перемог. Потім дано відомості про участь коня у виставках та отримані нагороди. Відомості про племінне використання жеребця містять: рік парування, назву господарства, у якому використовувати жеребця, число покритих кобил, (з них жеребних) та кількість отриманих лошат. Інформація про племінне використання кобили містить: місце використання, рік вижереблення, дата народження, масть, стать і кличка приплоду або інший результат відтворення (прохолостіла, аборт, слабо - або мертвонароджений приплід, неспарована), номер за ДКПК і кличка батька приплоду. Якщо батько не записаний до ДКПК, то указується його породна належність та походження до предків, які записані до ДКПК або до другого-третього покоління. Якщо батько лошати належить до іншої породи, то дається скорочена назва породи та номер за ДКПК цієї породи. У жеребців та кобил, які записані у попередні книги, наводиться наступна інформація: номер за ДКПК, кличка, номер тавра, масть, дата і місце народження, том ДКПК, сторінка, де жеребець і кобила записані раніше, походження (батько - мати),племінне використання. У підрозділі «Кобили, які допущені до племінного використання в українській верховій породі» записані кобили, кровність яких за однією з вихідних порід перевищує 1/2 від загальної, а також маючих предків, що не записані у попередні томи. Нумерація кобил, які допущені до племінного використання, починається з 0. По кожному жеребцю та кобилі вихідних порід приводиться наступна інформація: номер за ДКПК своєї породи, кличка, номер тавра, прийняте скорочення породної належності, масть, дата та місце народження, том ДКПК, сторінка, де жеребець або кобила були записані раніше, походження (батько - мати). Відомості про коня закінчуються наведенням причини та датою його вибуття з господарства. У шостому томі Державної книги племінних коней записано 237 жеребців під номерами 1-16 та 34-254 і 1751 кобила української верхової породи. Включено 105 кобил, які допущені до племінного використання в породі, а також 122 жеребця-плідника та 54 кобили других (вихідних) порід, яких використовували в кінних заводах та племінних репродукторах в корегуючих підборах. У додатку наведені правила запису жеребців та кобил української верхової породи до Державної книги племінних коней, список суб'єктів племінної справи, які ведуть роботу з українською верховою породою та змінили назву господарства і форму власності, а також список жеребців, які допущені до племінного використання у 2007 - 2015 роках. [2]