- •Виникнення, предмет і методи політології як науки.
- •3.Методи дослідження політичної науки
- •Політика як соціальне явище та об’єкт вивчення політології
- •Становлення і розвиток політичної науки в Україні.
- •Структура та леґітимність політичної влади.
- •Політична система суспільства: сутність, структура, функції
- •Типологія політичних систем сучасності
- •Держава: генеза, ознаки, функції.
- •8. Форми державного правління
- •9. Форми державного устрою
- •10. Поняття та ознаки політичного режиму
- •Різновиди тоталітарного режиму
- •12. Основні ознаки та різновиди авторитарного режиму
- •Основні ознаки та різновиди демократичного режиму
- •14. Особливості політичного режиму в Україні.
- •16. Лібералізм: сутність та основні принципи. Неолібералізм
- •18. Комунізм: сутність та основні принципи.
- •19. Соціал-демократія як ідейно-політична течія.
- •20. Фашизм та націонал-соціалізм. Неофашизм
- •(Релігійний фундаменталізм, фемінізм, екологізм).
- •22. Поняття, інституції та функції громадянського суспільства
- •Громадська думка як інститут громадянського суспільства
- •25. Поняття та основні моделі місцевого самоврядування.
- •27. Регіоналізм і регіональна політика в сучасному світі.
- •28. Основні засади регіональної політики в Україні
- •29. Теорії політичної еліти
- •30. Класифікація та механізми рекрутування політичних еліт
- •32. Типології політичного лідерства
- •35. Політичні партії: ознаки, функції та класифікації
- •36. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем
- •38. Головні процедури виборчої кампанії.
- •39. Типи виборчих систем та їх характеристика
- •40. Особливості формування виборчої системи України.
Громадська думка як інститут громадянського суспільства
Громадська думка - це сукупність суджень, уявлень, оцінок, що відображають ставлення суспільства або його частини до подій, фактів, явищ суспільного життя.
25. Поняття та основні моделі місцевого самоврядування.
Місце́ве самоврядува́ння — право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.
Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права й які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи.
Формами місцевого самоврядування також є збори громадян, референдуми або будь-які інші форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.
Англосаксонська (англійська) модель[ред. • ред. код]
У рамках англосаксонської моделі, яка отримала поширення у Великій Британії, США, Канаді, Австралії та інших країнах, представницькі органи місцевого самоврядування формально виступають як діючі автономно в межах наданих їм повноважень і пряме підпорядкування нижчих органів вищим відсутнє. Крім того, для англосаксонської моделі характерна відсутність на місцях уповноважених центрального уряду, які б опікали представницькі органи, що обираються населенням. Поряд з представницькими органами в країнах з даною системою місцевого управління (США) безпосередньо населенням можуть обиратись і деякі посадові особи. Значними повноваженнями тут наділяються й комісії (комітети) місцевих представницьких органів, які відіграють вагому роль в підготовці й прийнятті окремих рішень. Контроль за діяльністю місцевих органів в англосаксонських країнах здійснюється головним чином опосередковано, через центральні органи, а також суд. При аналізі місця й ролі місцевого самоврядування в політичній системі головний наголос звичайно робиться на тому, що вони є складовою частиною механізму держави.
Континентальна (французька) модель[ред. • ред. код]
В більшості країн світу, (континентальній Європі, франкомовній Африці, Латинській Америці, Близькому Сході) поширилась континентальна (французька модель) місцевого управління. Вона базується на поєднанні державного управління на місцях і місцевого самоуправління. Родоначальницею є Франція, тому специфіка моделі виходить з історії цієї країни, коли головною опорою королівської влади служили повноважні представники монархії на місцях, а не органи місцевого самоуправління комун.
Континентальна модель місцевого управління, як зазначив французький дослідник І.Мені, нагадує ієрархічну піраміду, по якій відбувається передача різних директив і інформації, і в рамках якої на центральну владу активно працює ціла армія агентів на місцях. Ця модель також характеризується певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим. В Італії, наприклад, подібна ієрархічна підпорядкованість виражається зокрема, в передбаченій Конституцією практиці областей здійснювати контроль за законністю актів провінцій, комун та інших місцевих утворень.
Особливістю даної системи є те, що вона заснована на поєднанні місцевого самоврядування і місцевого управління, і бере за основу різне тлумачення «природних» і «штучних» адміністративно-територіальних одиниць.
Дана система має підвиди: а) на всіх рівнях, окрім низового, діють виборні органи територіальної громади і органи, що представляють державну владу на місцях, які здійснюють контрольну функцію. На низовому рівні діють лише органи первинної територіальної освіти (Франція, Італія); б) органи місцевого самоврядування в «природних» адміністративно-територіальних одиницях створюються лише на низовому рівні, на регіональному ж рівні (у «штучних» адміністративно-територіальних одиницях) створюються місцеві державні адміністрації загальної компетенції. Існує також такий варіант даного підвиду, коли виборні органи місцевого самоврядування діють і на регіональному рівні, лише як представницькі органи територіальних громад. (Польща, Болгарія, Туреччина, Фінляндія).
Іберійська модель (країни Латинської Америки) - близька до континентальної моделі; - управління на місцевому рівні здійснюють обрані населенням представницькі органи і посадові особи місцевого самоврядування (які затверджують органами державної влади).
Змішана (Австрія, Російська Федерація, Федеративна Республіка Німеччина) - поєднує у собі ознаки континентальної й англо-саксонської моделей.
Радянська (колишній СРСР, Куба, Китайська Народна Республіка) - усі ради, починаючи з найнижчих, є органами державної влади; - відсутність автономних джерел фінансування органів місцевого самоврядування.
