2.1 Функціональні групи лексичних архаїзмів

Проведений аналіз романів „Володимир” та „Святослав” дозволив виокремити такі групи лексичних архаїзмів:

- власне лексичні архаїзми;

- лексико-словотворчі архаїзми;

- лексико-фонетичні архаїзми.

2.2 Власне лексичні архаїзми

Найбільшу групу становлять власне лексичні архаїзми, які були витіснені з мови словами того ж значення, але іншої основи:

перст - палець;

піїт – поет;

бранець – полонений;

ректи – говорити;

десниця – права рука;

уста – губи;

ясир – неволя;

лжа – брехня;

здателі – чиновники;

конець – вулиця;

отень – батьківський.

Наприклад: „Щоб був піїт, ділами й духом горній.” („Св.”, с. 20); „Якщо отень двір буде без діла, то належить меншому братові…” („Св.”, с. 39). «Що повім? - відповіла вона» („В”, с. 32); «Разом, зігнувшись, бо двері за довгий час ще більше осіли, зайшли вони приступцями до хати» („В”, с. 33); «Скільки мав сил, кров сукупно з ним за земля Руську проливав» („В”, с. 37); «Я тобі не токмо брат, а й посадник княжий» („В”, с. 37); «Хто вміє – приробить, хто незугарний – усе втратить» („В”, с. 37); «Та про озадок той, - відповів Бразд» („Св”, с. 38); «Паки ж без ряду помер, то всім дітям озадок» („Св”, с. 38); «Мені вже тієї їжі доста наносили» („В”, с. 23); «Для чого ж, для чого боролись вони в чужих землях, аще немає ладу в отчині?..» („В”, с. 22); «І винні в цьому не Олег і Володимир, - ні, кожен із них сидів у своїй землі, щовесни посилав брату Ярополку багату дань, все туди, на Гору, на Гору!..» („В”, с. 22); «Йдучи на брань, розповів удові й дітям, як загинув у далекому Доростолі їх отець» („В”, с. 22); «Тепер уже видно було, хто живий повернувся з походу, а хто нині спочиває у вирії» („В”, с. 21); «До нього зараз були прикуті тисячі очей воїв ікиян, він мусив, як вимагав древній закон і покон, дати роту над зброєю князя Святослава» („В”, с. 20); «Дивиться нині на світ єдиним правим оком, хоч бачить, либонь, більше, ніж допреже» („В”, с. 19); «Колись, п’ять літ тому, Київ проводжав у далекий похід воїв» („В”, с. 18); «Над Дніпром настала велія тиша – гребці опустили у воду довжелезні свої весла» („В”, с. 18); «Завжди й скрізь одна думка про отчину й Київ підтримувала їх, давала силу й наснагу» („В”, с. 18); «О, як часто і з якою любов'ю думали вони в походах, у чужих землях про рідний стольний город над Дніпром» („В”, с. 17); «А чи, брат, ти не забув, - сказав раптом Бразд, - що саме перед бранню брав у мене купу» („В”, с. 36); «Микула одповів на його чолобитню і сам обняв» („В”, с. 38); «З моря і степів ворожі хижі орди налітали» („Св”, с. 20); «Метнулась з хижі з цебром, щоб принести води» („Св”, с. 22); «А що то за рик, діду?» („Св”, с. 22); «А ошую й одесную від неї землянки молодих» („Св”, с. 25); «Схопився одним кроком опинився біля помсту» („Св”, с. 30); «Візьми рискаль і шукай його» („Св”, с. 32); «Микула не міг сидіти в хаті, вийшов у двір, опустився на товсту колодку й замислився» („Св”, с. 33); «Вийшовши з батькового двору, він оселився далеко від усіх любечан, серед старих випалів» („Св”, с. 33); «Колоду на корсту, цвяхи, якесь залізо» („Св”, с. 35); «Жінки ішли з плачем, несучи страви для тризни» („Св”, с. 35); «Потім Микула виніс із хижі й розбив на дерев'яному чурбоні дві корчаги» („Св”, с. 35); «Виніс він ще з хижі лико з вівсом, щоб посипати шлях, куди рушать коні» („Св”, с. 36); «До ночов, куди Віста поклала варене м'ясо, прстягалось разом багато рук, люди пальцями брали кращі шматки» („Св”, с. 37); «Не йшов брат Бразд, сп'янілий від ммеду й олу» („Св”, с. 37); «Ідуть ринді – вони несуть знамено князя Святослава, на якому змальовано два перехрещені списи, а під ними – меч його і щит» („В”, с. 20); «Множество людей кинулось до Почайни – тут були горяни, ремісники й кузне ці з передгруддя, купці, смерди, всякі ниці люди з Подолу» („В”, с. 19); «Вони пливли попід кручами, де на кодолах, а де на веслах, від весі до весі, від города до города» („В”, с. 17); «Микула побачив під насадом торбинку з начинням та гречкою, - все, все ціле, аби тільки сили рукам і ногам» („В”, с. 16); «Ніби уві сні пам’ятав Микула похорон князя, лодію з тілом Святослава» („В”, с. 16); «Князеві Ярополку гридень Тур непотрібний, у нього є інші, молоді, добрі гридні…»(„В”, с. 28); «Звичайно, ці зміни помітні були не на городищі» („В”, с. 29); «Найбільше вразив Микулу терем, що стояв на пагорбі» („В”, с. 30); «Навкруг усього двору на ціле, либонь, поприще, височіла тепер стіна з важких колод» („В”, с. 30); «Терем без огорожі, біля самого лісу – знайома Микулі з давніх часів корченицябрата Сварга» („В”, с. 30); «Димки куріли із землянок, всюди чулись людські голоси» („В”, с. 30); «Поклав зброою перед очагом, сам низько вклонився вогню й чурам, щ під ними жили» („В”, с. 33); «Недавно були уноші, від землі не видно, а нині високі, жилаві, дужі, як і їх батько» („В”, с. 35); «А згиньте, прокляті, згиньте! – заволав Сварг, схопив якийсь дубчак, кинувсь на псів» („В”, с. 39); «І знову був мир, за рало брався рід» („Св”, с. 20); «Підперта сошками стеля, до блиску витерта ногами кам'яна підлога» („В”, с. 21);