29. Ветеринарно-санітарна експертиза шкіри, реакція Асколі. Клеймування та дослідження шкір, способу консервування шкіряно-хутрової сировини, вади шкір, дезінфекція.

Дефекти шкур — різні ураження, які знижують їх якість. Дефекти шкур виникають внаслідок поганого утримання тварин і неправильного ставлення до них, як наслідок перенесених ними інфекційних і інвазійних захворювань, а також травматичних пошкоджень шкіряного покрову.

Тому прийнято всі дефекти шкур поділяти: на прижиттєві, первинної переробки і консервування та зберігання.

Прижиттєві дефекти шкур. Дефекти шкур, які виникають у тварин під час життя, підрозділяються: рогівка — травматичне пошкодження шкури рогами тварин, а також іншими предметами, найчастіше виникають при порушенні умов транспортування й утримання тварин перед забоєм; свищі — невеликі круглі скрізні дірки, які утворюються личинками бичачого ґедзя весною, в основному на самій цінній частині шкури — крупопі. Рубці — виникають на шкурі тварин внаслідок операцій, ударів батогом, палкою та іншими предметами. Тавро — дефект шкури, який утворюється внаслідок таврування тварини. Сідловина — пошкодження шкури у коней унаслідок натирання хомутом, а у великої рогатої худоби — ярмом.

До прижиттєвих дефектів відносяться ураження тварин такими захворюваннями як демодекоз, лишай, парша, короста та ін.,при яких пошкоджується і шкура.

Ураження шкури коростою і демодекозом викликає деструктивні зміни. Шкури таких тварин ламкі, рихлі і дуже низької якості, при сильному ураженні вони зовсім обезцінюються.

При лишаї, парші та лизусі шкура рихла та легко прониклива, що знижує її цінність. Якість шкіряної сировини знижують також актиномікозні ураження, крововиливи та ін.

Дефекти первинної переробки. Значна частина дефектів виникає у процесі порушення технологічних вимог первинної обробки туш і зняття шкури. До таких дефектів відносяться: діри — вихвати цілих шматків шкури при знятті; порізи — сквозні порізи шкури ножем; вихвати — вирізки кусків шкури збоку бахтарми, несквозні; прирізи — прирізання м'яса і жиру до бахтарми.

Дефекти консервування і зберігання. До дефектів, які утворюються при консервуванні і зберіганні шкур, відносяться:

• шистовина — загнивання шкури упродовж хребта, виникає при розвішуванні шкур на жердині, коли між шкурою і жердиною не прокладена дерев'яна прокладка, або коли шкура просовувалась вздовж жердини;

• складки — зморщування при висушуванні погано розправленої шкури.

• биглість — рихлість і переломи заморожених або сухих шкур;

• ломини — тріщини і переломи заморожених або сухих шкур;

• грудкова шкура — шкура, яка висушена або заморожена у нерозправленому виді;

• прелини — пошкодження шкури мікроорганізмами;

• шкуроїдена — ураження сухих шкур з міздрового боку жучком-шкуроїдом;

• молеїдена — шкура, уражена міллю;

• гнильне розкладення виникає при недостатньому солінні шкури або при її зберіганні в умовах підвищеної температури;

• краснуха — виникнення на шкурі рожевих або цегляно-червоних плям, а іноді зміна кольору па значній площі шкури під впливом рожевого мікрокока та іншої мікрофлори, цей дефект переходить від одної шкури до іншої;

• блакитні плями — виникають на шкурі, головним чином, у літню пору при зберіганні шкур при температурі вище +15 °С від розвитку бактерій;

• фіолетові плями — виникають на поверхні шкури під впливом дії бакерій.

• іржа — виникнення на шкурі плям іржі під дією мікрофлори — мікрококів.

Ознаки нормальної шкури. При правильному знекровленні тварин у кровоносних судинах шкури кров відсутня. Тому бахтарма нормальної шкури має світлий колір. Бахтарма шкури, знятої з вгодованих тварин, має світло-жовтий колір, а менш вгодованих — білий. Шкури виснажених тварин мають бахтарму синюватого кольору.

При консервуванні шкури солінням або висушуванням початковий колір шкури зберігається, але, якщо шкура після зняття лежить декілька годин складеною, бахтама темніє. При висушуванні шкури у літній період на coнці бахтарма зовсім стає темною.

Ознаки «палої» шкури. «Палою» називається шкура, яка знята з трупу тварини. Основною ознакою шкури, знятої з трупу тварини, є темно-вишневий колір бахтарми (особливо з одного боку шкури) i яскраво виявлена форма наповнених кров'ю кровоносних судини. Це пояснюється тим, що у випадку смерті тварини, кров повністю залишається у судинах, а внаслідок фізичних законів тяжіння опускається на більш низьке місце. Як наслідок, на боці, на якому лежав труп, у кровоносних судинах шкури накопичується кpoвi більше. Характерною ознакою палої шкури є також наявність прирізів м’яса і жиру.

Відповідно до ветеринарного законодавства забороняється знімати шкуру з трупів тварин, які пали від сибірки, емфізематозного карбункула, злоякісного набряку, віспи i чуми великої рогатої худоби. При вcix iншиx інфекційних та незаразних захворюваннях шкури з трупів знімають i після дезінфекцією використовуються у шкіропереробній промисловості.

Асколі реакція - реакція преципітації (термопреципитации) для виявлення збудника сибірської виразки або його антигену у різних субстратах (шкіра, шерсть, повсть, щетина, сукно, м'ясо, земля, випорожнення тварин тощо). З досліджуваного матеріалу готують шляхом кип'ятіння протягом 5-45 хв. витяжку в ізотонічному розчині хлориду натрію або екстрагують антиген 0,5% карболової або оцтовою кислотою в ізотонічному розчині хлориду натрію. Екстракт фільтрують через паперовий фільтр або азбестову вату або центрифугують при 1000-3000 об/хв. У вузьку пробірку для преципітації наливають імунну преципитирующую противосибиреязвенную сироватку і обережно нашаровують на неї випробуваний екстракт. Протягом найближчих 10 хв. на кордоні між сироваткою і екстрактом в позитивних випадках з'являється кільце помутніння (кольцепреципитация). 

30.Вет-сан оцінка меду.Відбір зразків, визначення механічних домішків, визначення

Відбір проб. Проби меду із відібраних упаковок беруть у декількох місцях. Якщо мед рідкий, пробу відбирають алюмінієвим пробовідбірником діаметром 10—12 мм, якщо густий — щупом. Загальну пробу складають із разових проб, старанно перемішують і виділяють середню пробу масою не менше 200 г.Правилами санітарної експертизи рослинних харчових продуктів в лабораторіях ветсанекспертизи передбачено відбирати проби меду із кожного місця (тари) в кількості 200 г.Сотовий мед приймають на експертизу тоді, коли він запечатаний, не кристалізований, а соти мають однорідний білий або жовтий колір. Як пробу із кожної п'ятої соторамки вирізають ножем частину соти площею 25 см². Якщо сотовий мед кусковий (соти вийняті з рамки та розрізані), проби беруть у тих же розмірах від кожної упаковки.

Визначення діастазної активності

У натурального меду деяких видів (акацієвого, конюшинного, липового) діастазна (амілазна) активність дуже низька. При нагріванні меду вище 50°С і довгому зберіганні (більше року) діастаза частково або повністю інактивується. Фальсифікація меду також призводить до послаблення активності ферменту.Визначення активно6,0сті діастази засновано на власти­вості цього ферменту розщеплювати крохмаль на амілодекстр6,1ин. Кількісно даний показник виражається діастазним числом (од. Готе), яке означає кількість мілілітрів 1%-ного розчину крохмалю, що розщеплюється діастазою (амілазою), який вміщується в 1 г меду (в перерахунку на сухі речовини) протягом 1 год при температурі 40+˚С до речовин, які не зафарбовуються йодом у синій колір.У 11 пробірок розливають 10%-ний розчин меду та інші компоненти згідно з табл. 1. Пробірки закривають корками, старанно перемішують вміст і на 1 год ставлять на водяну баню при температурі 40+˚С. Потім виймають з водяної бані і охолоджують водою до кімнатної температури, після чого в кожну пробірку добавляють по 1 краплі розчину йоду (0,5 г йоду, 1 г йодистого калію на 100 мл дистильованої води).В тих пробірках, де крохмаль залишився нерозкладеним, з'являється синє забарвлення, при відсутності крохмалю — темнувате, з частковим розкладанням — фіолетове. Остання слабозафарбована пробірка перед рядом знебарвлених (з жовтуватим відтінком) відповідає діастазніи активності досліджуваного меду.Якщо немає розчиненого крохмалю, його можна виготовити таким методом: 250 г крохмалю промивають віл дистильованої води, після відстоювання воду зливають. В осад заливають 1,5 л 4%-ного розчину НСl і витримують 1—2 год, потім суміш фільтрують. Крохмаль, зібраний з фільтра, багаторазово промивають дистильованою водою до нейтральної реакції за лакмусовим папірцем і висушують при температурі 90°С.

Діастазне число для натурального меду коливається в різних зонах країни, але скрізь воно повинно бути не нижче 5.

Визначення механічних домішок

Механічні домішки ділять на природні бажані (пилок рослин), природні небажані (трупи або частини бджіл, шматочки сотів, личинки) і сторонні (зола, шматочки різних матеріалів тощо). Крім того, вони можуть бути видимі і невидимі.Видимі механічні домішки виявляють двома методами:

1. Приблизно 50 г меду повністю розчиняють у 50 мл теплої води. Розчин переливають у циліндр із безбарвного скла. Видимі механічні домішки спливають на поверхню або осідають на дно циліндра.

2. На металеву латунну сітку (на 1 см² є 100 отворів), поставлену на склянку, поміщають біля 50 г меду і ставлять у сушильну шафу, нагріту до 60°С. При відсутності шафи мед нагрівають на водяній бані до 60°С, потім фільтрують через сітку.

Мед повинен профільтруватися без видимого залишку на сітці. Невидимі механічні домішки (квітковий пил, зола, сажа, дріжджові клітини та ін.) визначають під мікроскопом.

При наявності трупів бджіл і їх частин, личинок, залишків сотів мед не випускають у продаж; він потребує очистки з наступною реалізацією. При забрудненні меду сторонніми домішками (зола, пил, пісок, волосся тощо) його вибраковують.

31.Вет-сан оцінка меду.Класифікація меду, визначення падієвого меду, визначення

Мед класифікують за рядом ознак. За походженням розрізняють мед квітковий (нектарний) Іпадевий

Квітковий мед бджоли виробляють із нектару квітки рослин. Він може бути монофлорний (із однорідних квітів) І і поліфлорний (із різних). До монофлорних медів відносять гречаний, соняшниковий, липовий та інші (табл. 107), до поліфлорних — польовий, гірський, степовий, змішаний.

Флорність меду — поняття досить відносне, оскільки в кожному .виді меду в тій або іншій кількості присутні домішки меду із інших рослин. Падевий мед може бути тваринного (солодкі виділення деяких комах) або рослинного походження (сахаристі речовини на листках рослин). За хімічним складом падевий мед мало відрізняється від квіткового. Проте вважається, що він більш низької якості і відноситься до другосортних медів. Для людини цей мед абсолютно нешкідливий і його допускають для продажу на ринках. Разом з тим слід враховувати, що для підгодівлі бджіл мед з домішками значної кількості паді токсичний, бо в ньому міститься багато мінеральних речовин, які викликають злущування епітелію кишечника і пронос. За способом переробки розрізняють такі види меду: щільниковий, самотік, центробіжний, секційний, битий (м'ятий) і банний (топлений). Більшість меду отримується цен-тробіжним шляхом. За консистенцією мед може бути рідким і зацукрованим. Рідкий мед цінніший зацукрованого. Кристалізація меду проходить через 5 — 6 тижнів після відкачки, при цьому лікувальні властивості його повністю зберігаються. Перехід з рідинного стану в закристалізований — закономірне природне явище. За географічними (регіональними) ознаками розрізняють далекосхідний, алтайський, башкирський мед та ін. При використанні мед ділять на лікувальний, харчовий, кондитерський і нехарчовий (отруйний чи п'янкий). Останній бджоли виробляють з нектару квітів чемериці, богульника, гірського лавра, вересу болотного та інших рослин. Цей вид меду в продаж не допускається.

Падевий мед відноситься до натуральних. Порівняно із квітковим він містить більше декстринів, сахарози, азотистих і мінеральних речовин, але менше інвертованих цукрів. Його дозволяють продавати, але на посуд з палевим медом наклеюють етикетку синього кольору, на якій вказано: "Мед падевий".