Родина Кропив’янкові - Sylviidae - Славковые

Підродина Кропив’янки Старого Світу - Sylvinae - Славки Старого Света

Кобилочка солов’їна - Locustella luscinioides - Соловьиный сверчок

Середовище існування

Кобилочка солов`їна поширена від Західної Європи до Уралу. Вид перелітний, дальній мігрант, включає 3 підвиди в Євразії та Північній Африці. В Європі є звичайним, за виключенням західних регіонів. Зимує в тропічній Африці. Переліт, зазвичай, здійснює вночі. Кобилочка солов`їна в Україні гніздовий і перелітний птах всієї території, крім Карпат. Мігрує скрізь. Гніздиться в заростях очерету, верболозу та іншої болотяної рослинності. Сильно зарослих чагарниками площ уникає.

Опис

Довжина тіла – близько 14 см Вага – 14-16 г

 Кобилочка солов`їна – співочий птах родини Кропив`янкові, розміром з горобця. Має доволі скромне вбрання: верхня частина тіла рудувато-бура, низ – кремово-білий. Горло і черево білуваті. Підкрилки бурі. Влітку, вицвіле і поношене оперення виглядає світлішим. Наддзьобок темно-бурий, основа дзьоба жовтувата. На стернових перах нерідко помітні сліди поперечних смуг. Ноги бурувато-тілесні. Райдужна оболонка ока світло-бура. Над оком ледь помітна рудувата «брова». Статевого диморфізму немає. У молодих особин після першої линьки снинна сторона темніша, ніж у дорослих, груди і боки також темніші і яскравіші. Від інших кобилочок солов`їна відрізняється відсутністю строкатості; від річкової кобилочки – наявністю коричневих тонів в забарвленні верху і відсутністю яскравих строкатих плям на грудях. Від соловейка відрізняється ступінчастим хвостом. Від схожих за забарвленням очеретянок – ступінчастим хвостом, довгими (довше крайніх стернових) перами підхвістя, які мають рудувато-буре забарвлення з нечітким світлим малюнком.

Спосіб життя

 Населяє переважно на заболочених ділянках з густими, важко прохідними заростями очерету, рогозу та інших навколоводних рослин, а також вербняки; тримається по краю або на острівцях рослинної гущавини. Досить потайний птах, трапляє на очі рідко. Співає, сидячи на верхівці очерету, чагарнику та інших рослинах. Пісня – довге, монотонне дзижчання, що нагадує звук роботи котушки спінінга. Птах шукає комах, павуків в очереті, при цьому він видирається по стеблу вверх (часто за допомогою крил), або сидить, схопившись лапками між двома стебельцями.  

Розмноження

На місця гніздування прилітає в другій половині квітня. Гніздиться в заростях очерету, верболозу та ін., по берегах водойм. В шлюбний період самці вирізняються конфліктністю. Гніздо влаштовує низько над землею, в основі куща або на купині, із сухих стебел і листя трав. Повна кладка з 4-5 сіруватих або жовтуватих яєць з темними плямами. Протягом сезону можуть буди дві кладки. Насиджує їх самиця, протягом 12-13 діб. Пташенята залишаються в гнізді два тижні, вигодовують їх обидва птахи. Післягніздові кочівлі починаються в середині липня, відліт закінчується в другій половині вересня.

Очеретянка лучна - Acrocephalus schoenobaenus - Камышевка-барсучок

Середовище існування

Ареал очеретянки лучної обіймає Європу і Азію від Великобританії, Скандинавського і Піренейського півостровів до заполярної частини Єнісею та Алтаю. В Україні гніздиться майже на всій території, крім Карпат, Криму та деяких районів півдня степової смуги; під час міграцій трапляється скрізь. Лучна очеретянка оселяється серед земноводної рослинності і займає зарості очеретів, осоки, хвощу або верболозів на берегах річок, стариків, озер, морів, боліт і ставків. Гніздиться також у занедбаних садах з водоймами, в степових районах – в полумископодібних улоговинах з купинами та водою. На прольотах трапляється в заростях очерету, в яких взагалі не гніздиться. Восени очеретянку лучну можна побачити на картопляних полях, конопляних полях та городах.

Опис

Довжина тіла – близько 13 см Вага – 10 – 15 г

У дорослого птаха голова темно-бура, з чіткими жовтуватими «бровами»; верх оливково-бурий, з темною строкатістю на спині і верхніх покривних перах крил; низ вохристо-білий, боки тулуба рудуваті; махові пера бурі, зі світлою облямівкою; стернові пера рудувато-бурі; дзьоб бурий, знизу жовтуватий; ноги буруваті. Молодий птах схожий на дорослого, але рудіший; на волі дрібні темні риски.

Спосіб життя

Дорослі особини очеретянки лучної вирізняються надзвичайною обережністю і весь день проводять в гущавині трав'янистих заростей, лише зрідка вибираючись наверх, відтак знову ховаються в них. Але в шлюбний період самець виказує свою присутність піснею і в цей час підпускає до себе на 20-15 м, а потім або мовчки зникає в трав'янистих нетрях або відлітає на досить значну відстань. Самку навіть у розпалі шлюбного періоду не вдається бачити, оскільки при підході до гнізда вона заздалегідь встигає шаснути в траву і сховатися в ній безслідно. До того ж вона при цьому не видає жодних криків. Молоді птахи надзвичайно довірливі і не тільки близько підпускають до себе, але навіть вибираються з заростей і самі часом всім виводком наближаються до людини і розглядають її. В кінці літа і на початку осені молоді птахи здійснюють кочівлі на значні відстані, мандруючи поодинці, залітають на ярі та озимі злакові поля, зарості вівса, і в посадки гороху, віддалені іноді на кілька кілометрів від місць їх походження. Але більшість молодих все ж кочує в межах властивих очеретянці лучній місць існування. Раціон цієї очеретянки складають комахи, павуки та молюски, яких вона відшукує на земноводній рослинності, а восени і в інших місцях. Іноді до раціону включаються також і ягоди.

Розмноження

Незабаром після прильоту самці очеретянки лучної починають співати і формуються пари. Гніздо птахи зводять неподалік від води, над вологим ґрунтом, рідко над неглибокою водою в дрібному очереті, в купині осоки, в густій високій траві або в кущах верболозу або безпосередньо біля самої землі, або ж на висоті 10-30 см над нею.

Кропив’янка рябогруда - Sylvia nisoria - Ястребиная славка

Середовище існування

Ареал кропив’янки рябогрудої простягається в Середній Європі від південної Швеції до верхньої Італії, на захід до Рейну, на південь до Балкан та Туреччини. В Україні на гніздуванні трапляється скрізь, крім гір. Зимує в Північній Африці. Кропив’янка рябогруда гніздиться завжди в чагарниках або парості на пеньках, доки останні не втратять чагарникової форми. Уникає лісових масивів, занадто сухих і занадто заболочених місць, а також рідких низьких чагарників. Чагарникові зарості, де оселяється ця кропив’янка, можуть розташовуватися на узліссях листяних і змішаних лісів як на вододілах, так і в заплавах річок, в садах, парках, незалежно від деревної рослинності. Оселяється в живоплотах, полезахисних смугах та інших штучних насадженнях. У гори піднімається до висоти 1500 м. Незважаючи на досить велику різноманітність займаних місць існування, кропив’янка рябогруда більш примхлива у виборі місць гніздування, ніж інші кропив’янки.

Опис

Довжина тіла – 15,5 см Розмах крил – 23 – 27 см Вага – 18 – 36 г

У дорослого самця верх сірий; низ білий, з сірувато-бурою поперечною хвилястою строкатістю; махові пера бурі; третьорядні махові й покривні пера крил із білою верхівкою; стернові пера сірі, з білою верхівкою; дзьоб і ноги сірі; райдужна оболонка ока жовта. У дорослої самки верх із бурим відтінком; смугастість на нижній частині тулуба виражена менше. Молодий птах зверху сірувато-бурий; низ білуватий, на боках тулуба невиразна поперечна строкатість; райдужна оболонка ока темно-коричнева.

Спосіб життя

Кропив’янка рябогруда - дуже рухлива пташка, що легко пересувається серед кущів. Як і інші види кропив’янок, харчується комахами. У другій половині літа вона охоче поїдає соковиті плоди і ягоди, особливо бузину. Існують свідчення, що і на початку літа вона нерідко їсть м'яке насіння різних рослин. Комах вона скльовує з тонких гілочок і з листя. Крім того, вона ловить їх і на землі: і не тільки в кущах, а й на прилеглих ділянках поля. Зокрема, на бурякових плантаціях, вона успішно знищує бурякового довгоносика, а на пшениці - кузьок.

Розмноження

Спів самця лунає з перших днів прильоту. Співає він в хащах, потім швидко вискакує на вершину куща, злітає або вгору метрів на 10-15, або в бік, робить кілька ривків і стрибків у повітрі, то відлітаючи далі, то повертаючись, планує і сідає десь метрів за сто - півтораста на кущик або деревце. Через хвилину знову злітає з піснею і сідає на перше місце. Гніздо міститься між гілками або тонкими стовбурами, але не заплітається, а втискується між ними. Над землею гніздо розташоване на висоті від 25 см до 2.5 м. Сама споруда - глибока чаша, пухко і досить недбало звита із сухих стеблинок трав. Лоток вистелений тоншим матеріалом - корінцями, волосом, а також коконами павуків. Сполохані кропив’янки кидають гніздо і починають будувати нове. Кидають і кладку. Повні кладки знаходять в різні терміни від 20 травня до середини червня. У кладці буває зазвичай 5 яєць, рідше 4 або 6. У день відкладається по яйцю. Тло яєць брудно-біле на якому ледь проступають блідо-фіолетові, сіруваті плямки. Пташенята вилуплюються через 12-14 днів, голі й сліпі. На 3 - 4 -й день вони прозрівають, на 6 -й у них з'являються пір'ячко на крилах, а на 11- 12 -й день вони залишають гніздо. Якщо гніздо з пташенятами виявлено, батьки піднімають тривожний крик та тріскотять. Виліт пташенят відбувається з двадцятих чисел червня по двадцяті числа липня.

Кропив’янка садова - Sylvia borin - Садовая славка

Середовище існування

Ареал кропив’янки садової обіймає всю територію Європи, а також центральні і південні області Західного Сибіру. На території України гніздиться в лісовій і лісостеповій смугах, а також на значній частині степової смуги. Мігрує на всій скрізь. Біотопом кропив’янки садової є високі чагарникові зарості, частіше на узліссях і в лісі, у високому підліску і в паростях на місці вирубок. Подобаються їй і вогкі чагарникові зарості на берегах річок. Зимує цей птах в екваторіальних лісах та південноафриканських саванах, в час літніх дощів.

Опис

Довжина тіла – 14 см Розмах крил – 220 – 24,5 см Вага – 10 – 37 г

Дорослий птах зверху сірувато-бурий, з оливковим відтінком; боки шиї сіруваті; низ сірувато-білий, із вохристим відтінком на волі й боках тулуба; махові та стернові пера бурі; дзьоб зверху темно-бурий, знизу світліший; ноги темно-сірі. Молодий птах схожий на дорослого, але зверху буріший; низ світліший; на боках шиї сірого кольору немає.

Спосіб життя

Кропив’янка садова - комахоїдний птах. Здзьобує комах з дрібних гілочок та листя, послідовно обнишпорюючи гілку за гілкою. Іноді підлітає до листя «джмелиним» польотом. Здобуває поживу в кущах і кронах дерев до самої вершини, особливо рано вранці. Нерідко дзьобає з трави чи безпосередньо із землі. Наприкінці літа поїдає соковиті плоди жостеру та бузини, часто поїдає плоди бруслини. З комах садові кропив’янки споживають переважно жуків та гусінь, що харчується листям і плодами дерев та чагарників. Ці птахи приносять величезну користь лісам та садам поїдаючи на листках безліч дрібних жуків-довгоносиків. Разом з іншими птахами, що здобувають поживу на листі, ці кропив’янки слугують постійним регулятором чисельності цих комах.

Розмноження

Відразу після прильоту самці починають співати. Перші пісні можна почути вже останніх числах квітня або в перших числах травня. Спів садової кропив’янки дуже звучний, ніжний, одноманітний і дуже тривалий. Завдяки цьому садові кропив’янки складають основне тло лісового хору птахів. Під час співу вона тримається в кущах, лише зрідка з'являючись на очі. На сході сонця часто співає, сидячи тривалий час на вершинах дерев.

Кропив’янка прудка - Sylvia curruca - Славка-завирушка

Середовище існування

Ареал  кропив'янки прудкої дуже широкий — від західних меж Європи до Забайкалля, від лісотундри до південної Азії. В Україні гніздиться в лісовій і лісостеповій смугах, а також на значній частині степової смуги; мігрує на всій території. Перелітний птах, є дальнім мігрантом. Осіння міграція розпочинається на початку - в середині серпня та закінчується до кінця вересня. Кропив'янки, що гніздяться в Європі, зимують в Центральній Африці. Біотоп, якому птах надає перевагу: ліси, сади, парки з густою чагарниковою рослинністю. Мешкає скрізь, де є кущі, часто у населених пунктах.

Опис

Довжина тіла – 12,5 – 13,5 см Розмах крил - 16,5 – 20,5 см Вага – 7 – 18 г

Дорослий птах зверху сірувато-бурий, з оливковим відтінком; боки шиї сіруваті; низ сірувато-білий, з вохристим відтінком на волі і боках тулуба; махові і стернові пера бурі; дзьоб зверху темно-бурий, знизу світліший; ноги темно-сірі. Молодий птах схожий на дорослого, але зверху буріший; низ світліший; на боках шиї сірого кольору нема.

Спосіб життя

Навесні та на початку літа прудка кропив'янка живиться переважно безхребетними: павуками, черевоногими молюсками, комахами та їх личинками; пізнім літом та восени живиться також ягодами

Розмноження

На місця гніздування на території України кропив’янки прудкі прилітають протягом квітня. Першими з'являються самці, які починають будувати гнізда ще до прильоту самок. Спорудження гнізда триває 5-11 днів. Гніздиться кропив’янка прудка окремими парами. Гнізда б на невеликій висоті (0,4-2 м) на молодих деревах і кущах. Надає перевагу молодим ялинам, ялівцю, рідше гніздиться на деревах інших порід. У містах гнізда зазвичай зводить на декоративних кущах (туя, спірея, жимолость тощо). Гніздо закріплює біля стовбура на бічних гілках, у розгалуженнях та вилочках гілок, серед негустого їх сплетіння. Гніздо являє собою доволі пухку, неміцну споруду, значно меншу, ніж у інших кропив'янок. Стінки його складені з тонких деревних гілочок та сухих стебел трав'янистих рослин. Лоток дбайливо вистелений тонкими корінцями, дрібними травинками, нерідко із домішками волосся, тонких луб'яних волокон. Інколи зовні в стінки вплітається павутиння, кокони комах, рослинний пух.

Вівчарик-ковалик - Phylloscopus collybita - Пеночка-теньковка

Середовище проживання

  В місцях гніздувань в лісовій смузі оселяється в розріджених лісах, вирубках з високими деревами та підліском, в якому і облаштовує свої гнізда. Зазвичай, обирає місця з деревами не нижчими за 5 м, і нижнім ярусом з високої трави на зразок папороті чи кропиви. На відміну від інших представників своєї родини, зазвичай оселяється поблизу водойм. Вівчарик-ковалик є перелітним, осілим і кочовим видом на території Євразії, островах східної частини Атлантики та в Північній Африці. Основний європейський ареал не заходить південніше 40° південної широти. Зимує на півдні ареалу, аж до Центральної Африки. 

Опис

Довжина тіла: 10 – 11 см Розмах крил: 15 – 21 см Вага тіла: самці - 7-8 г, самки - 6-7 г

Забарвлення досить однорідне: верх бурувато-оливковий; груди, горло й боки – легкого рудувато-жовтуватого відтінку, черевце білувате. Восени забарвлення тьмяніє, жовтуватий відтінок боків майже зникає. Перед зимовою міграцією відбувається досить тривала повна линька. Дзьоб тонкий і загострений, ноги темні з жовтою ступнею. «Брови» кремово-білі, вирізняються не сильно. Статевий диморфізм відсутній.

Спосіб життя

  Вівчарик-ковалик - товариська і активна пташка, що перебуває в безперервному русі, часто нервово смикає крилами, обстежує кожен куточок у рослинних заростях, де можуть ховатися дрібні комахи, що становлять основу її харчового раціону. Політ хвилеподібний, нерішучий, але досить швидкий. Характерною рисою є позив, що складається з односкладового свисту з наголосом на кінці. Пісня, яка є надійною визначальною ознакою виду, складається з наполегливо повторюваних двох протилежних звуків «тінь-тень, тінь-тень, тінь-тень». Харчовий раціон, як і в більшості інших вівчариків, в основному складається з різноманітних дрібних лісових та водяних комах, їх личинок, а також павуків. Споживає велику кількість мух, гусені та невеликих жуків. Восени харчується ягодами бузини. Здобуває їжу здебільшого в кронах дерев і чагарників, в повітрі біля листя. У день з'їдає корму близько третини власної ваги, а перед осінньою міграцією набирає додатковий жир, потрібний для подолання великих відстаней. Захищаючи гніздо, вівчарик-ковалик здатний атакувати навіть більших за себе хижаків, хижих ссавців чи охочу до яєць сойку.

Розмноження

  На місця гніздування вівчарик-ковалик повертається в кінці березня – початку квітня. Першими прилітають самці, самички ж з'являються значно пізніше - через 2-3 тижні опісля. Зауваживши потенційну партнерку, самець виконує навколо неї шлюбний танок-політ, що нагадує пурхання метелика. Гніздова територія зазвичай займає близько 10 м в радіусі від гнізда, кормова ділянка значно ширша й перевищує гніздову в десять і більше разів. Будівництвом та облаштуванням гнізда, а також насиджуванням яєць й доглядом за нащадками, займається здебільшого сама самка, у той час як завданням самця є охорона території. Гніздо у вигляді будиночка вівчарик-ковалик облаштовує на землі або невеличкому, до 75 см, підвищенні. Як будівельний матеріал використовуються торішнє листя і трава, а для підстилки невелика кількість пір'я. Гніздо має бічний вхід, висота його близько 12,5 см, а діаметр - 11 см. Кладка складається з 2-7 (зазвичай 5-6) білих яєць з покритих нечисленними плямами червоного, фіолетового або бурого кольору. Насиджування починається з останнього яйця і триває протягом 14-15 днів. Пташенята гніздового типу - після вилуплення вони майже голі, сліпі і безпорадні. Здатність до польоту проявляється через 14-15 днів, коли самка добуває корм і деякий час доглядає за потомством. У прохолодну або негоду, коли кількість комах різко зменшується, самець може допомогти самці вигодувати пташенят. Після вильоту, пташенята протягом 3-4 тижнів тримаються в неподалік від гнізда і підгодовуються батьками. Шлюбні пари, очевидно, зберігаються лише протягом одного сезону, навіть коли птахи повертаються на ті ж місця гніздування. Вівчарик-ковалик моногамний вид, зрідка спостерігається полігінія. Відомі окремі випадки схрещування з вівчариком весняним – нащадки в таких "сім'ях" видів володіють вокальними особливостями обох видів.

Родина Золотомушкові - Regulidae - Корольковые   

Золотомушка жовточуба - Regulus regulus - Желтоголовый королек

Середовище існування

Золотомушка жовточуба поширена на більшій частині Євразії, а також на Канарських і Азорських островах. Ареал цього птаха знаходиться в проміжку між липневими ізотермами в 14 ° C і 23 ° C, і майже повністю збігається з областю поширення ялини звичайної. На більшій частині території основним гніздовим біотопом золотомушки жовточубої є високостовбурні ялинники, іноді з домішкою сосни гірської (Pinus mugo) та ялиці білої. Рідше гніздиться в змішаних ялино-широколистяних лісах і високогірних кедрівниках; лісів з присутністю модрини та сосни звичайної уникає в будь-яку пору року. В Україні гніздиться на Поліссі, Карпатах та Кримських горах, мігрує й зимує на всіх території країни.

Опис

Довжина тіла – 9—10 см Розмах крил – 15—17 см Вага – 4—8 г Тривалість життя – в середньому 2 роки, максимальна зафіксована – 5 років

Золотомушки - найменші пташки України. Своєю кулястою тілобудовою вона схожа на вівчариків. В золотомушок дуже короткий хвіст, коротка шия і велика голова. Верх зеленувато-оливковий, низ сіруватий, на крилі виділяються дві поперечні білі смужки. Уздовж тім’ячка проходить жовта з чорними облямівками смуга, більш широка і з помаранчевим відтінком у самця, і з лимонним відтінком у самки. Коли птах чимось стурбований, жовте пір'я піднімається і утворює невеликий чубчик. Навколо очей тонке кільце коротких білих пір'їнок. Дзьоб тонкий і загострений. Молоді птахи схожі на дорослих, до першої осені відрізняючись від них відсутністю жовтої смуги на голові.

Спосіб життя

Золотомушка жовточуба – птах дуже рухливий. Вона постійно перепурхує з однієї гілки на іншу, приймаючи різні пози тонких гілочках, в тому числі і вниз головою. Зазвичай, золотомушки тримаються у верхній частині крони дерев і є малопомітними з землі. Гніздяться ці пташки в хвойних і мішаних лісах, в тому числі глухій темнохвойної тайзі, а також у великих садах і парках, де ростуть старі ялинові дерева. Взимку згуртовуються в змішані зграйки з дрібними синицями, і кочують за межами гніздових біотопів, трапляючись в листяних лісах і в чагарниках. У гніздовий період золотомушка потайливий птах, в решту пір року дуже довірливий, підпускає людину на близьку відстань. Живиться переважно дрібними безхребетними і їх личинками. Чималу частку в раціоні складають попелиця, ногохвістки й гусениці метеликів, особливо в період розмноження. Вживають в їжу павуків, дрібних жуків, цикад, перетинчастокрилих, двокрилих, веснянок, волохокрильців, комарів-довгоніжок, короїдів, сіноїдів, тощо. У невеликій кількості живляться насінням хвойних дерев. Їжу добувають у верхньому ярусі лісу - кроні хвойних дерев, в щілинах кори, під шарами лишайника. Зрідка опускаються і підбирають поживу з землі. Унаслідок малого розміру і високої швидкості обміну речовин золотомушки змушені постійно перебувати у пошуку корму, навіть під час демонстративного співу або будівництва гнізда. Всього за 12 хвилин голодування золотомушка жовточуба може скинути до третини своєї ваги, а менше ніж за годину померти з голоду.

Розмноження

Сезон розмноження в залежності від природній умов місцевості починається в квітні або на початку травня, коли змішані зграйки золотомушок розпадаються і птахи розділяються на пари. Здебільшого, для побудови гнізда обирається високе дерево, зазвичай стара ялина з густими розлогими лапами. Гніздо майже кулясте (дещо сплюснуте з боків), підвісне, добре замасковане на звисаючих гілках. Збоку у верхній частині гнізда розміщений поперечно-округлий льотний отвір. Будують гніздо обидва птахи протягом трьох тижнів, хоча велику частину роботи виконує самець. Зовнішні стінки виготовляються з різноманітного рослинного матеріалу - шматочків зеленого моху, лишайника, стеблинок трав, папороті, гілочок ялини, верби та осики. Весь цей матеріал склеюється докупи великою кількістю павутини. Зсередини, крім перерахованого вище, гніздо викладено шерстю, пір'ям, рослинним пухом і дрібними шматочками берести. Внутрішній простір гнізда дуже тісний - пташенята сидять в ньому, притиснувшись один до одного і при цьому іноді на двох ярусах.

Родина Мухоловкові - Muscicapidae - Мухоловковые

Підродина Справжні мухоловки - Muscicapinae - Настоящие мухоловки

Мухоловка білошия - Ficedula albicollis - Мухоловка-белошейка

Середовище існування

Ареал мухоловки білошийої обіймає Південну і Середню Європу, а також Малу Азію та Палестину. Зимує в екваторіальній та Західній Африці. В Україні гніздиться в лісовій i лісостеповій смугах, а також на більшій частині степової смуги; мігрує на всій території. Для гніздування мухоловка білошия обирає високостовбурний ліс з підліском і великою кількістю дупел. На Карпатах мешкає в букових лісах, на Київщині -в грабово-дубових лісах, у Харківській області - в лісах різних типів з підліском, зрідка навіть в борах. У всіх випадках птахи для гніздування обирають ділянки поблизу від галявин та інших освітлених місць. Часто трапляється в лісових ярах. Траплялись знахідки гнізда цієї мухоловки в дуплі сухої сосни, що стояла біля дороги досить далеко від лісу.

Опис

Довжина тіла – близько 13 см Вага – 9 – 15 г

У шлюбному вбранні дорослий самець підвиду albicollis зверху чорний; лоб i задня частина шиї білі; поперек білуватий; низ білий; на покривних перах другорядних махових i на третьорядних махових перах широка біла смуга; махові пера чорно-бурі, по основі першорядних махових пер проходить широка біла смуга; хвіст чорний, на основі крайніх стернових пер невеликі білі плями; дзьоб i ноги чорні; у підвиду semitorquata, який трапляється в Криму, задня частина шиї чорна; на лобі невелика біла пляма; на трьох крайніх парах стернових пер білий колір охоплює значну частину їх основи; у позашлюбному оперенні чорний колір змінюється на чорнувато-сірий.

У обох підвидів доросла самка сірувато-бура; низ білуватий; білі смуги на крилах вузькі; поперек сіруватий; білої плями на лобі немає. Молодий птах зверху сірувато-бурий, із вохристими плямами; пера горла, вола i грудей вохристі, з темно-бурою верхівковою облямівкою; черево білувате; смуги на крилах вохристі.

Спосіб життя

Прихильність білошиїх мухоловок до старих лісів пояснюється наявністю достатньої кількості дупел (на півдні їх взагалі через сухість клімату завжди менше, ніж на півночі), скільки, у разі забезпечення їх штучними гніздівлями, ці птахи оселяються і в лісах зазвичай їм невластивих, наприклад в молодих соснових насадженнях. Основу харчування пташенят мухоловки білошийої складають різні гусениці. Порівняно невелику частку харчування пташенят складають мухи і дорослі метелики, рідше бабки, перетинчастокрилі, жуки, павуки. Вигодовуючи пташеня, за день самець і самка можуть принести пташенятам понад 200 гусениць. Полює птах в радіусі до 150 м від гнізда, найчастіше збирає поживу в 30-50 м від нього.

Розмноження

Самці починають співати після прильоту самок. Спорудження гнізда починається в кінці квітня - початку травня. Гніздо в дуплі, іноді дуже відкритому, з великим вічком. Висота гнізда над землею значна, рідко нижче 5 м зазвичай на висоті близько 10 м і вище. Саме гніздо буває зовні звито з невеликої кількості сухого листя, трав'янистих стеблинок і грубого лика. Лоток вистилається тоншим ликом, іноді з додаванням кінського волосу. Відкладання яєць відбувається на початку травня; в повній кладці 4-7 яєць, частіше 6-7, причому в гнізді вони лежать кільцем з одним центральним. Забарвлення яєць світло-блакитне. Самець і самка однаково беруть участь в годуванні пташенят і приносять поживу не менше 170 разів на день. У другій половині червня пташенята залишають гнізда.