Родина Справжні ропухи - Bufonidae - Настоящие жабы

Зелена ропуха - Bufo viridis - Зеленая жаба

Довжина тіла зеленої ропухи становить звичайно 50-80 мм (рідше — до 140 мм), забарвлення дуже мінливе, та найчастіше верх тіла оливково-зелених тонів з округлими темно-зеленими плямами, виявленість та розміри яких часто змінюються залежно від статі (в самиць плями зазвичай більші та контрастніші) та географічного поширення (самці південних популяцій у східній частині ареалу характеризуються меншою плямистістю, аж до її повної відсутності). Характер розташування плям та їхня конфігурація протягом усього життя не змінюються.

Черевний бік однотонного білувато-сірого кольору з більш або менш виявленими дрібними плямами часто неправильної форми. На спинному боці є бородавки, ступінь виявленості та шпичастість яких збільшується у популяціях в південно-східному напрямку, що є характернішим для самців. По боках тулуба є подекуди дрібні бородавки червонуватих відтінків. На передпліччі та гомілці зазвичай по 3 поперечні плями-смуги. На внутрішньому боці передплесни розвинена шкіряна складка, найдовший палець задньої кінцівки, як правило, має поодинокі зчленувальні горбочки, пальці задніх кінцівок характеризуються розвитком плавальних перетинок різного ступеня прояву.

Зіниця горизонтальна, барабанна перетинка є, позад очей розташовані округлізалози-паротиди. Статевий диморфізм, крім особливостей забарвлення та бородавчатості, виявлений у дрібніших розмірах самців, наявності в них внутрішнього непарного горлового резонатора та розвитку шлюбних мозолів на перших двох пальцях передніх кінцівок.

У живленні личинок тваринні корми (найпростіші, дрібні ракоподібні) відіграють меншу роль, ніж детрит та водорості. З початком появи передніх та задніх кінцівок (часто за наявності залишків нерезорбованого хвоста) тварини переходять на живлення наземними безхребетними — двокрилими, жуками та ін.

У дієті дорослих зелених ропух, так само як і сірої ропухи, характерна значна частка мурашок. Дослідження у Карпатах показали поряд з істотною наявністю метеликів та мурашок, переважання у раціоні зеленої ропухи жуків (довгоносики до 37,5%, туруни до 32,5%, попики до 30,0%).

Ареал зеленої ропухи пролягає від Західної Франції і далі на схід охоплює майже всі європейські країни, в тому числі південьШвеції, країни Балтії, Білорусь, Україну. В Росії на півночі доходить до Псковської, Вологодської, Кіровської та Пермськоїобластей, а на сході — до Середнього Уралу. У південному напрямку поширені до Північної Африки, Малої та Передньої Азії,Аравійського півострова і далі на схід до Західного Китаю та Монголії, де представлені тетраплоїди цієї групи.

Зелена ропуха в Україні трапляється майже повсюдно. У гірських районах Карпат та Криму піднімається на висоту понад 1000 метрів. Результати порівняння мінливості розмірних характеристик тіла й кінцівок зелених ропух з різних ділянок ареалу як в Україні, так і в прилеглих регіонах показали цілий ряд достовірних відмінностей, пов'язаних з індивідуальною, внутрішньопопуляційною та міжпопуляційною мінливістю.

Зелена ропуха, будучи у своєму поширенні пов'язаною зі степовими біотопами, у лісовій та в лісостеповій зонах також тримається відкритих ділянок (вирубок, просік, полів, луків, орних земель). Другою особливістю зеленої ропухи є значнасинантропність — вид звичайний у різних типах населених пунктів, починаючи з великих міст і закінчуючи сільською місцевістю.

Сіра, або звичайна ропуха - Bufo bufo - Серая, или обыкновенная жаба Це найбільша ропуха, що зустрічається в Європі. Дорослі ропухи сягають 20 см. Самки більші за самців. Тіло широке і приземкувате. Очі помаранчевого кольору, зіниці горизонтальні. Шкіра грубозерниста. Забарвлення залежить від статі і віку, а також часу року, буває не тільки сірим, а й оливковим, темно-коричневим, теракотовим, піщаним.Вид поширений по всій Європі, крім Ірландії та деяких островів Середземного моря. На сході ареал досягає Іркутська, а на півдні охоплює окремі ділянки Північної Африки (включаючи північні гори Марокко, Алжиру та Тунісу). Населяє ліси, сади, зустрічається на полях. В Україні сірі ропухи живуть у регіонах з лісовими ландшафтами, де їх можна зустріти у доволі різноманітних біотопах, починаючи від різних типів лісів (хвойні, широколистяні, мішані) та закінчуючи антропогенними насадженнями: гаї, парки, садові ділянки, міські сквери, рідше — лісопосадки. Відкритих ділянок сіра ропуха уникає, хоча й відмічалася на орних землях та пасовиськах. З водоймами пов'язана тільки в сезон розмноження, решту періоду активності звичайно живе поблизу від них, віддає перевагу вологим біотопам. Така ж особливість відзначена й при вивченні цих тварин у дещо східніших ділянках ареалу. Сірим ропухам на Закарпатті властива певна прив'язаність до місць нересту. Так, з помічених у 1972 р. тварин наступного року на цьому самому місці (урочище Дубки, околиці Ужгорода) виявлено 56% тварин, ще за рік — 35,2% (Щербак, Щербань, 1980). При імплантації датчиків та спостереженні з їхньою допомогою за міграціями цих тварин в долині Рейну (Німеччина) встановлено, що деякі з них, хоча й мігрували пізно восени та взимку, загалом протягом останнього сезону залишалися у нижній частині заплавної рівнини. Вивчення сірих ропух в інших ділянках ареалу (Великобританія) з допомогою ловчих циліндрів показало позитивну залежність між кількістю тварин, які щоденно прибувають на нерест, та мінімальною денною температурою повітря; крім того, була встановлена поява спершу великих особин, а згодом дрібніших. Хоча згідно з іншими даними, першими прибувають дрібніші самці (Чехія). Чисельність тварин під час та після розмноження суттєво розрізняється. Так, на місцях нересту на Закарпатті відзначалося до 70 особин на 100 м берегової лінії, а по закінченні сезону розмноження — приблизно 1-2 особини на 1 км маршруту. Дослідження у Дніпропетровській області показало, що на місцях нересту в сезон розмноження щільність тварин становить 2-4 ос./га, у тих місцях, де живуть як до рослі, так і молодь — від 15 до 20 ос./га; у період виходу цьоголітків на сушу — до 5-8 особин на 1 км маршруту. Порівняння характеру розподілу сірих ропух у цьо- му ж регіоні залежно від наявності водойм показує, що така залежність, найвірогідніше, відсутня або виявлена слабо. У всякому разі чисельність тварин (в ос./10 цил.-діб) біля водойми становила 3,2, а при віддаленні від неї на 10, 50, 100 та 1000 м — 3,8, 3,9, 2,7 та 3,1 відповідно. За результатами дослідження цього виду в інших ділянках ареалу (південний схід європейської Росії), чисельність сірих ропух становить, залежно від типу біотопу, в середньому від 0,2 до 4 особин на 1 км маршруту. При розрахунку показника життєздатності популяцій, як відношення ефективної чисельності дорослих особин, що розмножуються Nb, до загальної чисельності популяції N (Nb/N), було встановлено, що в сірої ропухи це відношення становить 0,01. Для порівняння, цей показник для Triturus cristatus (Східна Франція) на порядок вище й коливається від 0,10 до 0,19.Статистичний аналіз чинників, що можуть впливати на умови вибору місць нересту та ділянок перебування по завершенні сезону розмноження (величина покриття водною рослинністю, вік 117 ставка, умови наземного перебування біля ставка, ступінь антропогенного впливу, максимальна глибина, хімічні характеристики води, такі як рН, твердість тощо), показують, що щільність сірих ропух не пов'язана виразно з будь-яким з цих параметрів і цей вид, вірогідно, колонізує підхожі ділянки у своїх типових біотопах майже випадково.

Живляться ропухи комахами та малорухомими наземними формами безхребетних. Поїдають гусінь, жуків, павуків, багатоніжок, дощових червів, молюсків. Початок сезонної активності пов'язаний із встановленням весняних температур повітря 5-10°С й припадає на першу половину — середину березня (залежить від погодних умов щороку). Під час розмноження тварин можна зустріти у водоймах всякої години доби, але по його закінченні звичайно характерна присмерково-нічна активність.

Ага - Bufo marinus - Ага Один из самых известных представителей амфибий Южной и Центральной Америки — легендарная жаба ага. Знаменита она своей ядовитостью. Опасны для человека не только взрослые особи, но и маленькие головастики. Известны случаи, когда люди погибли, съев суп, в который случайно попала икра этих земноводных.

Жаба ага долгое время считалась самой крупной жабой в мире, достигающей в длину 250 мм. Весить она может более двух килограммов. Сегодня ага занимает твердое второе место по размерам после жабы Бломберга. Относится жаба ага к бесхвостым амфибиям. Самки значительно крупнее самцов. Окраска неяркая — темно-бурого или светло-серого цвета с большими темными пятнами. Основной ареал обитания — это Америка, но встречается сейчас и в Австралии, куда ее завезли для борьбы с вредителями на плантациях сахарного тростника.

Жаба-ага крайне плодовита. Каждая взрослая самка за один сезон откладывает около 35 000 яиц, из которых выходят очень мелкие — всего несколько миллиметров длиной — черные головастики. Живет эта жаба преимущественно на сухих почвах и лишь временами ищет себе влажные места, в особенности перед линькой и в сезон размножения. Вода ей несильно нужна, так как ее грубая кожа способна переносить прямые лучи солнца, а также жаба имеет самый развитый орган дыхания среди всех земноводных. Ведет ага ночной образ жизни, предпочитая проводить день в убежищах. Охотятся они на крупных насекомых, лягушек, различных грызунов.

Яд ее сильнодействующий и может быть смертельным. Например, собака, схватившая жабу агу пастью, погибает мгновенно. Ядовитый секрет вырабатывается крупными околоушными железами, похожими на бородавчатые шишки. Яд представляет опасность не только при попадании в кровь через ранку или слизистые оболочки, но и может проникать в организм через неповрежденную кожу. Поэтому этих жаб ни в коем случае нельзя брать в руки.

Раздраженное животное способно выпустить струю яда из паротид — крупных скоплений ядовитых желез в области глаз. Также вечером, перед охотой аги очень часто специально растирают себя лапами, выдавливая яд на кожу. При угрозе нападения ага выстреливает струей яда прямо в обидчика, обеспечивая попадание в цель на расстоянии до одного метра!