Розвивальне навчання

Розвивальне навчання – це спосіб організації процесу освіти, в якому основний акцент робиться на потенційні можливості дитини. Метою цього є формування в учнів навичок самостійного пошуку знань і, отже, виховання такої якості, як незалежність, яке можна застосувати і в навколишній дійсності.

Розвивальне навчання бере свої витоки у працях таких відомих педагогів, як Виготський, Рубінштейн , Ушинський і т. д. Детально займалися даною проблемою Занков, Давидова. Ці педагоги розробили навчальні програми, в яких основний акцент робиться на розвиток пізнавальних процесів дітей.

Основна ідея, на яку спирається розвивальне навчання, криється у тому, що знання дітей діляться на три види. Один з них – це те, про що учні не мають уявлення. Другий вид – знання, які вже є у дітей. А остання частина знаходиться в проміжку між ними. Це і є “зона найближчого розвитку”, про яку говорив Виготський. Іншими словами, це розбіжність між тим, що дитина вміє, і тим, чого він може досягти.

Розвивальне навчання в педагогіці почало застосовуватися з середини минулого сторіччя. Особливо активно його принципи використовувалися в школах Ельконіна і Занкова. Їх програми побудовані з урахуванням декількох особливостей, перше, Занков зазначав, що розвитку здібностей і самостійності дітей сприяє навчання на більш високому рівні труднощі. Прагнення подолати проблеми активізує розумові здібності учнів, друге, провідна роль має відводитися теоретичного матеріалу. Дитина не просто вчиться, а знаходить закономірності і зв’язки між певними явищами і процесами. Повторення не є базовою основою. Повернення до старого робиться через призму вивчення нового матеріалу.

Основний принцип, на який спирається розвивальне навчання, – індивідуальний підхід. Порівнювати і розділяти дітей педагоги категорично не рекомендують. Кожна дитина – це унікальна особистість, яка вимагає особливого підходу. Давидов і Ельконін закликають до того, що навчання має спиратися на систему наукових понять. Таким чином, головна ідея навчання – акцентування діяльності дитини з упором на формування теоретичного мислення. Знання потрібно не відтворювати, а застосовувати на практиці. Дуже важлива в процесі такого навчання і особистість учня.

Система освіти в Україні.

Створено нові типи шкіл ( школа – садок), нові заклади ( ліцеї, коледжі).

Система освіти – це сукупність навчально-виховних закладів, що функціонують в тій чи іншій державі.

Фактори які впливають на систему освіти :

• політичний фактор( жовтневий переворот) ;

• історичний досвіт і національні традиції в галузі освіти ( окремі школи для хлопчиків і дівчаток);

• науковий технологічний прогрес і розвиток виробництва ( професії, заклади);

• педагогічні фактори.

Принципи системи освіти в Україні:

• Доступність для кожного громадянина усіх форм та типів освітніх послуг, що надаються державою.

• Рівність умов кожної людини до повної реалізації здібностей та повного розвитку.

• Гуманізм, демократизм людських цінностей ( рахуватись з думкою дитини).

• Органічний зв'язок із світовою та національною історією і традиціями.

• Незалежна освіта від політичних партій , громадських і релігійних організацій.

• Науковий світський характер освіти.

• Інтеграція з наукою і виробництвом.

• Взаємозв‘язок з освітою інших країн.

• Гнучкість і прогностичність системи освіти.

• Єдність і наступність системи освіти .

• Безперервність і різноманітність.

• Поєднання державного управління освітою з органами громадського саморегулювання.

Структура системи світи в Україні передбачає наступні ланки:

• дошкільна освіта( фізична, психічна підготовка)

• загальна середня освіта( початкова школа, базова вища, ліцей)

• професійно-технічна( робітничі професії, технікуми)

• позашкільна освіта ( будинки дитячої творчості, музичні , художні школи)

• вища освіта( це наукова підготовка: коледжі, технікуми, інститути. академії)

• аспірантура( докторська дисертація, доктор наук)

• післядипломна освіта( отримання ще одної вищої освіти)

• самоосвіта ( за власним бажанням без диплому)

Вища освіта.Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку відповідно до покликань, інтересів і здібностей громадян, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Здійснюється вона на базі повної загальної середньої освіти.

Загальна середня освіта.Загальна середня освіта є цілеспрямованим процесом оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності. Результатом цієї ланки освіти є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Загальна середня освіта — обов'язкова складова безперервної освіти.

Термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти становить у загальноосвітніх навчальних закладах:

1) ступеня — 4 роки;

2) ступеня — 5 років;

3) ступеня — 3 роки.

Позашкільна освіта.Позашкільні освіта і виховання є частиною структури системи освіти і спрямовані на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів, потреб у професійному визначенні. Здійснюють її позашкільні заклади, до яких належать палаци та будинки дитячої творчості, центри і станції юних техніків, центри і станції юних натуралістів, центри (станції) юних туристів, дитячі спортивні школи, дитячі залізниці, дитячі пароплавства, дитячі бібліотеки та інші заклади. Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в організації позакласної виховної роботи з учнями.

Професійно-технічна освіта.Професійно-технічна освіта дає змогу громадянам здобути професії відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей, а також підвищити професійну кваліфікацію. Вона здійснюється на основі базової загальної середньої освіти з наданням можливості отримати повну загальну середню освіту.

Післядипломна освіта.Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) дає змогу набути нову кваліфікацію, нову спеціальність та професію на основі наявної з використанням досвіду практичної діяльності, а також поглибити професійні знання.

Самоосвіта громадян.Для самоосвіти громадян державні органи, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, окремі громадяни створюють відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, навчальні теле-, радіопрограми тощо.

Аспірантура.Аспірантура в Україні є основною формою підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. Існує стаціонар (три роки навчання) із забезпеченням аспірантів державною стипендією і заочна аспірантура (чотири роки навчання). До аспірантури приймають осіб, які виявили здатність до науково-дослідної чи науково-педагогічної діяльності, мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи по закінченні вищого навчального закладу не менше двох років (за обраною спеціальністю) і склали вступні іспити.

Аспірант працює під керівництвом свого наукового керівника, складає екзамени кандидатського мінімуму, готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторантура.Це найвищий щабель у системі підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, невід'ємна ланка системи безперервної освіти. Діє при вищих навчальних закладах, наукових установах. До докторантури з відривом від виробництва приймають осіб у віці до сорока років, які мають науковий ступінь кандидата наук і досягли значних успіхів у обраній галузі. Терм і підготовки в докторантурі — три роки. Він зараховується до стажу науково-педагогічної роботи. Докторам там виплачують державну стипендію. Для надання допомоги докторантам у проведенні дисертаційних досліджень за місцем їхньої підготовки призначають наукових консультантів.