Методи виховання.

Методи виховання це способи взаємопов’язаної діяльності вихователя і вихованця.Ця діяльність спрямована на виховання завдань національного виховання.Метод виховання –спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку і систему відносин учнів з метою формування активних громадян незалежної України.Метод виховання у педагогічному процесі розчленовується на складові елементи, які називаються прийомами виховання.Методи і прийоми тісно пов’язані між собою, в одних випадках прийоми виступають як самостійний шлях вирішення проблеми, а в інших як прийом, що має частковий характер.

Засоби це різні види діяльності , сукупність предметів , методів матеріальної і духовної культури, які залучають до педагогічної роботи.

Класифікація методів виховання.

Класифікація допомагає виявити в методах виховання загальне та часткове, суттєве та випадкове, практичне і теоретичне , і тим самим сприяє більш ефективному їх використанню , стає більш зрозумілішим призначення і характерні ознаки , властивість окремим методом і їх поєднання.У процесі виховання учнів необхідно формувати їх свідомість , діяти на емоції, виробляти уміння і навички, звички.Це вимагає відповідних способів педагогічної взаємодії.Ці методи спрямовані на організацію діяльності і формування досвіду суспільної поведінки, методи різноманітного впливу на свідомість , почуття і волю учнів в інтересах формування в них почуттів і переконань, методи регулювання , коригування та стимулювання поведінки і діяльності виховань.У сучасній школі доцільна така класифікація:

-Методи формування свідомості особистості;

- Методи формування досвіду суспільної поведінки і діяльності;

- Методи стимулювання поведінки і діяльності;

-Методи самовиховання.

Методи формування свідомості особистості.

За допомогою слова забезпечується вплив на свідомість вихованця, формується поняття, уявлення судження.Іншим призначенням є узагальнення досвіду, який здобувається дитиною.Ці методи виконують свої функції якщо використовуються систематично, щоденно, з поступовим ускладненням.Найбільш поширені: прозповідь, бесіда, метод прикладу, позакласне читання.

Розповідь-розяснення учням найпростіших уявлень і понятьв галуззі суспільного життя, праці, науки і техніки, етики і естетики.Розповідь дозволяє раціонально викласти і обґрунтувати факти, норми і цінності суспільного життя.Цей метод, як правило, використовуєтьсяу роботі з учнями молодшого і середнього віку.Розповідь повинна бути яскравою, емоційною викликати в учнів почуття, враження.Мета розповіді-викликати в учнів переживання, привернути увагу до деяких фактів.

Бесіда може бути науковою або етичною.Залежно від способу застосування –колективною, індивідуальною, проведеною з групою дітей.Основне призначення цього методу-залучати учнів до оцінки подій, вчинків, формувати у них ставлення до навколишньої дійсності.Структура бесіди : 1.Обгрунтування теми.; 2.Формування запитань, які б спонукали до розмови; 3.Спрямування розмови у правильному руслі; 4.Залучення учнів до оцінки подій; 5.Підсумки бесіди.Залежно від змісту бесіду поділяють на: моральну, правову, естетичну, етичну та ін.У початкових класах найчастіше проводять етичні бесіди.

Метод прикладу.Явище наслідування є психологічною основою прикладу .Прикладами для наслідування можуть бути як літературні герої, так і родичі, учитель, кращі учні.Схилбність до наслідування пояснюєься багатьма причинами: відсутність стійких інтересів, звичок поведінки, бідний життєвий дочвід.Чим доросліше дитина, тим наслідування носить вибірковий характер.Схильність до наслідуванна створює небезпеку запозичити дурний приклад.Для усунення цього використовують негативні прикладм.

Етапи наслідування: 1.Виникнення бажання когось наслідувати; 2.Звязок із прикладом для наслідування і поведінкою учня.; 3.Синтез наслідувальних і самостійних дій.

- Методи формування досвіду суспільної поведінки і діяльності;

Різноманітна діяльність забезпечує включення школяра в систему відносин, які поступово розширюютьсяі поглиблюються як у самій школі так і поза нею, у дитини формується досвід суспільної поведінки.До цієї групи відносять : педагогічну вимогу, громадську думку привчання, правлення, створення спеціальних виховних ситуацій, метод рольової гри.

Педагогічна вимога повинна не тільки випереджати розвиток особистості, але й переходити у вимогу вихованця до самого себе.Педагогічна вимога містить норми суспільної поведінкиі обов’язки їх виконання, може виконувати гальмуючу чи стимулюючу роль у організації діяльності, часто спонукає до певних вчинків і допомагає зрозуміти їх зміст, цінність і необхідність.Вимога може бути прямою чи непрямою.Пряма-наказ, непряма-прохання.Відображенням колективної вимоги є громадська думка. В основі громадської думки лежить суспільне судження.Важливо правильно організувати розвиток і формування громадської думки в дитячому колективі.Кінцева мета застосування цього методу полягає у тому, щоб передова думка колективу збігалася з думкою кожного його члена.Етапи громадської думки: 1.Виявлення і вивільнення індивідуальних думок. 2.Узагальнення і обєднання думок. 3.матеріалізація думки у цілеспрямовану діяльність.Функції громадської думки: активізує учнів, допомагає утвердити норми моралі, кращі зразки поведінки.Шляхи формування: різноманітність, прагнення, оцінка.

Система перспективних ліній (СПЛ) це постановка яскравих цілей, які захоплюють вихованців і викликають бажання здійснити їх.Такі цілі дають можливість наповнити життя дітей педагогічно-доільним змістом., спільна мета згуртовує колектив.Завдання вчителя спрямувати дитину на вибір перспектив.

Привчання –це спаосіб організації помірного і регулярного виконання дідьми певних дій з метою перетворення їх у звичні форми суспільної поведінки.Цей метод необхідно застосовувати в молодших класах.В основі привчання лежить виконання дитиною практичних дій, яким треба навчити.Важливо показати зразок форми поведінки.Привчання тісно пов’язане з методом вправ.Спираючись на привчання, вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення.Метод вправ часто реалізується через доручення.Неменш важливий метод-створення виховних ситуацій.Ситуації можуть бути різноманітними .Вони або самі виникають або навмисне створюються виховатилем.

Метод рольової гри- важливий метод закріплення позитивних дій.Кожен її учасник є одночасно її співав автором і виконавцем загального задуму.Цінність цього методу полягає в тому, що в грі власною подобою дитини стають ті норми наслідувати які ми хочемо її навчити.Вимоги до методу гри: ідею гри можна запропонувати, а не нав’язувати.треба допомогти збагатити зміст гри , наситити її діями.допомогти учням в оснащенні, необхідними предметами.забезпечити школярам можливість дограти, не переривати гру, інакше у дітей буде почуття невдоволення.