2.2. Спортивно-технічна підготовка юних футболістів на початковому етапі навчання

Під технічною підготовкою спортсмена розуміють ступінь освоєння спортсменом системи рухів (техніки виду спорту), відповідної особливостям даної спортивної дисципліни та знищення скерованої для досягнення високих спортивних результатів.

Основне завдання технічної підготовки спортсмена є навчання його основам техніки змагальній діяльності чи вправ, службовців засобами тренування, і навіть вдосконалення обраних для предмета змагання форм спортивної техніки.

Процес технічної підготовки провадиться протягом всієї багаторічної тренування спортсмена.

Отже, основним завданням технічної підготовки є становлення таких навичок виконання змагальних дій, яка б дала спортсмену найефективніше вживати свої можливості у змаганнях. Інакше кажучи головна мета технічної підготовки спортсмена — формування його технічної підготовленості. У цьому, дамо визначення цьому різновиду підготовленості спортсмена і відкриємо її зміст.

Так, Курамшин Ю.Ф., під технічної підготовленістю спортсмена розуміє її вміння виконувати техніку освоєних рухових дій.

Розрізняють основу техніки рухів, і її деталі.

Основа техніки — це сукупність тих ланок динамічної, кінематичної і ритмічної структури руху, які, безумовно, необхідні для рішення рухового завдання певним способом (необхідна послідовність в прояві м'язових сил; необхідний склад рухів, узгоджених у просторі та у часі та інших.). Випадання чи порушення хоча самого елемента чи співвідношення у цій сукупності унеможливлює саме рішення рухової завдання.

Визначальна ланка техніки — це найважливіша, вирішальна частина даного способу виконання рухової завдання. Наприклад, для стрибків заввишки з розбігу основним ланкою техніки буде відштовхування, сполучене з швидким і високим махом ногою; для метання — фінальній зусилля; для піднесення розгибом на гімнастичних снарядах — вчасна й швидке розгинання втазобедренних суглобах з наступним гальмуванням. Виконання основної ланки у спортивних рухах зазвичай відбувається у порівняно стислий період часу й потребує великих м'язових зусиль.

Деталі техніки — це другорядні особливості руху, не порушують його основного механізму. Деталі техніки можуть бути різними в різних спортсменів в більшості випадків залежить від їх індивідуальних морфологічних і функціональних особливостей (наприклад, маховий рух сильно чи мало зігнутою ногою під час стрибків заввишки). Правильне використання індивідуальних особливостей характеризує індивідуальну техніку, яка для даної особи (за дотримання всіх загальних правил раціональної техніки) є найбільш досконалою (збільшеною згинання ніг під час останніх кроках розбігу в деяких провідних бігунів, своєрідне співвідношення фаз в потрійному стрибку тощо.).

Критеріями «техніки» (технічного майстерності) найчастіше називають: обсяг техніки, різнобічність техніки, раціональність і ефективність техніки, і навіть освоєність техніки .

Обсяг техніки визначається сукупністю технічних прийомів, якими володіє учень. У практичній роботі вчитель має наскільки можна навчити своїх учнів всьому технічному арсеналу цього виду спорту. До цього арсеналу слід прагнути як на тренуваннях, а й у змаганнях. Збільшення змагальницького обсягу техніки осягається через постійного розучування нових прийомів і удосконалення вже освоєних у різних ситуаціях. Відповідно до сказаного, технічні прийоми, якими володіє учень, може бути освоєно лише на рівні рухових умінь чи рухових навичок. Мабуть, їх володіння лише на рівні досвіду є передумовою їх застосування у спокійній обстановці (на уроці, на тренуванні), а й у стресовій ситуації (на змаганні).

Різностороність (варіативність) техніки визначається здатністю спортсмена до оперативної корекції рухових дій залежно та умовами змагальній боротьби. Техніка є різнобічною, якщо учень володіє технічними прийомами із різних груп технічних елементів, виконує їх у різний спосіб і варіантами у різних умовах тренування і змагань.

Ефективність техніки — це ступінь відповідності техніки конкретної людини обраному критерію оптимальності.

Освоєність техніки тлумачать як стабільність виконання технічних прийомів в стандартних умовах (на уроці, тренуванні) та його стійкість у складних умовах (різні погодні умови, дещо інші інвентар й устаткування, умови змагання). Сучасна тренувальна і особливо змагальна діяльність характеризує велику кількість збиваючих нас чинників. До них належать активна протидія суперників, прогресуюче стомлення, незвична манера суддівства, незвичне місце змагань, устаткування, недоброзичлива поведінка вболівальників і ін.Здатність спортсмена до виконання ефективних прийомів і безкомпромісність дій за скрутних умов є основним показником стабільності та значною мірою визначає рівень технічної підготовленості загалом.

Отже, кількісно освоєність техніки можна оцінити за показниками зниження ефективності техніки (наприклад, точності ударів по воріт, кидків м'ячі у кільце) у складних умовах проти звичайними. Освоєність техніки можна оцінити також із тим її показниками, що демонструє спортсмен, наприклад, на початку дистанції (бігу, плавання, бігу на лижах, ковзанах тощо.) і наприкінці дистанції. Якщо він свідчить однаково раціональну (зразкову) техніку на старті, і досягне фінішу дистанції, це говорить про її високого рівняосвоенности.

З іншого боку, В.М. Платонов до критеріїв технічної підготовленості додає економічність техніки і мінімальну тактичну інформативність техніки для суперника.

Економічність техніки характеризується раціональним використанням енергії і під час прийомів і безкомпромісність дій, доцільним використанням часу й простору. За інших рівних умов найкращим той варіант рухових дій, який супроводжується мінімальними енерговитратами, найменшим напругою психічних можливостей спортсмена. Застосування таких варіантів техніки дозволяє істотно збільшити ефективність тренувальної і змагальної діяльності.

Мінімальна тактична інформативність техніки для суперника є важливим показником результативності у спортивних іграх і єдиноборствах. Досконалою тут може лише та техніка, що дозволяє маскувати тактичні задуми і продовжує діяти несподівано. Тому високий рівень технічної підготовленості передбачає наявність здібності спортсмена до виконання таких рухів, які, з одного боку, досить ефективні задля досягнення мети, з другого — немає чітко виражених інформативних деталей, демаскирующих тактичний задум спортсмена.

Зроблений аналіз дозволяє глибше зрозуміти загальні ознаки і різниці між поняттями «звичка» і «техніка». Насамперед, слід зазначити, що даними поняттями значно більше, аніж відмінностей. Зокрема, людини, володіє «правильним» навиком, наприклад, гри акторів-професіоналів у волейбол, відрізняють висока (оптимальна) швидкість технічних прийомів, стабільність їх виконання у досить стандартних і варіативних умовах тренування і змагань, надійність і економічність скоєних дій. Це ж можна сказати про учня, який опанував досконалу техніку гри. Йому притаманна висока ефективність, раціональність (доцільність і економічність) і стабільність виконання технічних прийомів у різних умовах тренування і змагань. Відмінності полягають у тому, що:

по-перше, різні за обсягом і розмаїттям технічні прийоми, зокрема, згаданої гри акторів-професіоналів у волейбол, можуть бути в людини лише на рівні вміння чи досвіду;

по-друге, придбані тим чи іншим учнем навички гри які завжди можна як технічно правильні (раціональні) способи виконання ігрових прийомів.

Отже, на на початкових етапах багаторічної підготовки, у перегонах спортсменів щодо невисокої кваліфікації, рівень технічного майстерності і спортивний результат загалом визначається досконалістю базових рухів і безкомпромісність дій. Це зумовлює у процесі вдосконаленняс портивно-технічної підготовки, щоб техніка спортсмена відповідала наступним вимогам: ефективністю, стабільністю, варіативністю,економичностью, мінімальної тактичної інформованістю для суперника.

Загальні засади спортивної підготовки юних футболістів на етапі початковій підготовки:

Загальними завданнями у процесі багаторічної підготовки юних футболістів є:

1. Зміцнення здоров'я, сприяння правильному фізичному розвитку і різнобічної фізичної підготовленості.

2. Розвиток швидкості, спритності, гнучкості, швидкісно-силових якостей.

3. Навчання основам техніки і тактики гри.

4. Привчання до ігрових умов.

5.Прив’язування учням стійкого інтересу до занять футболом.

У процесі навчання учнів створюються передумови для успішного оволодіння широким колом технічний дій, досягнення високого рівня спеціальної фізичної підготовленості наступних етапах багаторічного процесу підготовки.

Структура основних технічних прийомів перший і другий рік навчання

н/п ТЕХНІЧНІ ПРИЙОМИ Кількість навчальних годин

6-9 років 9-10 років

Г. % Г. %

1. Удари по м'ячу ногою 48,5 28,8 38,8 21,5

2. Ведення м'яча 15,7 9,3 15,7 8,7

3. Відволікаючі дії (фінти) 11,8 7 15,4 8,5

4. Зупинка м'яча 17,7 10,6 17,1 9,5

5. Удари по м'ячу головою 18,8 10,8 19,1 10,6

6. >Вбрасивание м'яча 6,4 3,8 8,1 4,5

7. Відбір м'яча 8,1 4,8 14,3 7,9

8. Техніка гри воротаря — — 4,6 2,6

9. Інші — 24,9 — 26,2

10. Усього протягом року 168 100% 180 100%

Навчання техніці гри слід розглядати, як тривалий процес, який поділяється за літами навчання (причому щороку циклічно повторює програму, але якісно рівні), і тому особливу увагу у ньому займати планування.

Процес навчання футбольної техніці можна умовно розділити на два етапи, які визначають майбутню технічну озброєність.