32. Права батьків по захисту прав дитини.

Особа (у даному разі кожний з батьків) має право на самозахист свого цивільно­го права та права іншої особи (у даному разі своєї дитини) від порушень і протиправних посягань.

Батьки мають право бути представниками своїх дітей у відно­синах з усіма фізичними та юридичними особами, у тому числі в судах, з питань захисту порушених прав дітей. Обсяг їх повно­важень визначається цивільним законодавством про представ­ництво (глава 17 ЦК). Говорячи про дії законних представників, треба пам'ятати, що особа, яку представляють, не має повної дієздатності: вона не уповноважувала конкретну особу як свого представника і не може контролювати її дії. Тому діяльність усіх законних представників має бути поставлена у більш жорсткі, ніж діяльність договірних представників, рамки.

У житті можливі ситуації, коли неповнолітня дитина через брак освіти, життєвого досвіду тощо не знає, куди їй треба звер­нутися за захистом свого порушеного права. У таких випадках право на захист від її імені та в її інтересах реалізують батьки дитини.

 

33. Здійснення батьківських прав і виконання батьківських обов'язків.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

батьки мають по­важати права дитини та її людську гідність. Інакше кажучи, во­ни мають ставитись до дитини як до рівноправного члена суспільства, не порушувати її права та інтереси, що охороняють­ся законом.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, під інтере­сом дитини розуміється потреба останньої у створенні умов, не­обхідних для її належного виховання, утримання, підготовки до самостійного життя.

Треба також зазначити, що поряд з інтересами дитини ма­ють право на захист й інтереси батьків. Вони не можуть ігно­руватися чи беззастережно приноситися в жертву інтересам дітей. Це насамперед негуманно щодо батьків і недоцільно з виховної точки зору, оскільки може справляти негативний вплив на дитину, сприяючи розвитку у неї егоїзму. 

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства

відмова батьків від дитини суперечить праву та мо­ральним засадам суспільства. Аналізуючи це положення, можна дійти висновку, що неможливість відмови від батьківських прав пов'язується з двома моментами. По-перше, з тим, що це супе­речить праву (батьки не можуть своєю волею припинити відно­сини біологічного споріднення, що є підставою їх правового зв'язку з дитиною), а по-друге, з тим, що відмова від батьків­ських прав суперечить нормам моралі.

34. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини.

Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов'язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини

1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання

1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.