3. Сучасна парадигма людської безпеки

Парадигма (грец. paradeigma - приклад, зразок) - це система теоретичних, методологічних і аксіологічних установок, які взяті науковою спільнотою за зразок для розв’язування наукових проблем і завдань.

Парадигма - це система поглядів і уявлень, в рамках якої ми сприймаємо оточуючий світ і передбачаємо його поведінку в майбутньому.

Конце́пція, також Концепт (лат. conceptio — розуміння) — система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, трактування певних явищ, подій; ідея певної теорії. Термін вживають також для позначення головного задуму в науковій...

Очевидно саме через усвідомлення незадовільного рівня безпеки людини в кожній державі (в різній мірі незадовільній, але в кожній!) ООН наприкінці минулого тисячоліття (1992 р.) заявила про зміну пріоритетів своєї діяльності і висунула Концепцію „Про сталий людський розвиток” (Sustainable Human Development). На зміну ідеалу державної безпеки, головним фактором якої була її воєнна міць, прийшов ідеал сталого розвитку громадянського суспільства в умовах колективної відповідальності. Лейтмотивом діяльності ООН на найближчі 50 років визначена переорієнтація уваги від безпеки держав до безпеки особи. Тобто поряд з проблемами безпеки держав потрібно вирішувати не менш гострі питання безпеки кожної окремої особи.

А для цього необхідно створити умови для безпечної життєдіяльності кожної людини, направленої на реалізацію кожною людиною своїх життєвих потреб. Все інше - економіка, політика, виробнича діяльність, стабільність державних кордонів, суспільні цінності мають розглядатися як засоби досягнення цієї мети.

Ця Концепція була ухвалена на самміті ООН 1992 року в Ріо-де-Жанейро. (Інша її назва – Резолюція ООН „Порядок денний на XXI століття”).

Всесвітній самміт ООН 2002 р., що відбувся в Йоганнесбурзі (республіка Південна Африка) з метою підвести підсумки 10-річного розвитку від самміту в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), знову підтвердив, що сталий розвиток є центральним питанням в діях міжнародної спільноти, і дав новий поштовх у напрямках боротьби з бідністю і захисті довкілля.

Україна, як і інші держави, заявила про підтримку Концепції ООН про сталий людський розвиток, тому якісне удосконалення освіти в Україні з напрямку безпеки життєдіяльності людини є не тільки актуальним, виходячи з незадовільного стану з безпекою громадян нашої держави, а й першочерговим завданням для країни – як учасниці світового співтовариства.

В Україні у 2001 році ухвалено Концепцію освіти з безпеки життя і діяльності людини і Концепцію екологічної освіти в Україні, відповідно до яких у державі створюється система безперервної освіти з безпеки життєдіяльності на всіх ступенях формальної освіти — від дошкільної до вищої.

Здобуття освіти в галузі безпеки життєдіяльності є важливим елементом реалізації Стратегії освіти заради сталого розвитку (ОСР), запропонованої Комітетом з екологічної політики Європейської економічної комісії ООН.

Україна як член Європейської економічної комісії ООН взяла на себе зобов'язання щодо виконання Європейської Стратегії освіти заради сталого розвитку протягом 2005—2015 років, проголошених ООН Десятиріччям освіти заради сталого розвитку.

До останнього часу поняття забезпечення безпечної життєдіяльності ґрунтувалося на концепції абсолютної безпеки. ЇЇ суть полягала в тому, що з розвитком науково-технічного прогресу людство навчиться пізнавати всі закономірності природних явищ і технологічних процесів, записувати їх у математичних формулах і за допомогою комп’ютерних технологій контролювати і прогнозувати їх, а значить, попереджувати і уникати небезпек. Проте реальне життя засвідчило неспроможність цієї концепції.

Абсолютна безпека виявилася недосяжною мрією. По-перше тому, що передбачити абсолютно все неможливо, а по-друге, удосконалити пристрої, машини, механізми можна, але дуже складно удосконалити людину, яка ними керує. Людина може свідомо чи несвідомо порушити регламент, правила. Отже, слід робити поправку на т.зв. людський чинник. Значить, уже 100-ї безпеки не вийде, не досягнемо.

Тож наприкінці ХХ ст. світова наукова спільнота переходить до іншої концепції забезпечення безпеки життєдіяльності – концепції допустимого ризику. Суть її полягає в тому, що досягти 100-ї гарантії безпеки, а значить нульового ризику неможливо, оскільки будь яка діяльність людини в будь якій сфері є потенційно небезпечною. Це – аксіома потенційної небезпеки.

Що таке небезпека? Небезпека — негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності завдати шкоди як неживим, так і живим об'єктам, у тому числі — людині.

Небезпека — потенційне джерело шкоди, під яким розуміють явища, процеси та об'єкти, котрі здатні за певних умов нанести збитки здоров'ю людини або системам, що забезпечують її життєдіяльність.

Шкода — якісна або кількісна оцінка збитку, заподіяного небезпекою.

Джерелами (носіями) небезпеки є: природні процеси та явища; техногенне середовище; людські дії психологічного, соціально-політичного або воєнного характеру.

Безпека — такий процес діяльності, при якому із певною (великою) ймовірністю виключається прояв небезпек.