12 Функціональна характеристика організованих злочинних груп

У структурно-функціональному плані можна виокремити принаймні три основні рівні організованості злочинних формувань, які обумовлюють у свою чергу особливості їх діяльності.

Перший рівень — організована група, яка має елементарну структуру: “керівник” — “учасники” або “активні члени групи” — “виконавці”. Така група вчинює, як правило, злочини, що не вимагають особливої підготовки, — грабежі, розбої, шахрайство. Рівень злочинного професіоналізму таких груп невисокий, вони чисельно невеликі, рідко мають корумповані зв’язки (якщо такі є, то службовий статус корумпованих осіб невисокий). Проте відомі випадки існування організованих груп цього рівня, які функціонують як квазілегальні юридичні особи і здійснюють відносно ефективну злочинну діяльність у випадках зіткнення інтересів (усунення конкурентів, “перерозподіл” контрольованих територій, захист від експансії з боку інших формувань і т. ін.). При цьому основними злочинами такої групи є вбивства і вимагання.

Другий рівень — злочинне угруповання з вищою функціональною диференціацією, ієрархічністю, розподілом ролей, наявністю, як правило, корумпованих зв’язків у державному апараті та правоохоронних органах. Чисельність їх достатньо велика (до кількох десятків осіб), що і дає змогу забезпечувати певну структуризацію групи (“виконавці”, “бойовики”, “прикриття і забезпечення”, “керівництво”; можливі й інші варіанти). Виникає функція контролю за територією або певним видом бізнесу (надання “захисту” торговим, фінансовим, іншим компаніям; захоплення частини “чорного” ринку наркотиків, участь у контрабандних операціях та ін.).

Третій рівень — злочинне угруповання (організація), яке включає, як правило, кілька угруповань. Подібні формування мають різні характеристики, що визначають високу ефективність їх діяльності та захисту від усіх видів соціального контролю.

До таких характеристик можна віднести:

а) ієрархічність, сувору підлеглість нижчих структур вищим;

б) наявність значних матеріально-фінансових ресурсів, що містять як традиційні загальні каси (“общаки”), так і значні грошові кошти, цінні папери, частки на різних підприємствах, у кредитно-фінансових установах, нерухомості тощо;

в) активну діяльність в економічній сфері (як у тіньовій, так і в легальній економіці);

г) сприйняття кримінальної субкультури (специфічні правила поведінки, норми, цінності, “етичні” установки, мова спілкування, клички і т. ін.);

д) висока технічна оснащеність;

е) розподіл ролей і функцій;

є) професіоналізм;

ж) високий рівень конспірації;

з) наявність систем забезпечення безпеки, корумпованих зв’язків та ін.

Стосовно останньої ознаки Президентська комісія із застосування закону і здійснення правосуддя в США встановила: “Всі наявні дані вказують на те, що організована злочинність процвітає там, де нею підкуплені місцеві посадові особи. Перебувати на утриманні організованої злочинності — звичний стан місцевої влади і політичних діячів. Ні політичні діячі, ні обвинувачі, ні навіть судді, — за словами відомого норвезького юриста І. Анденеса, — не гарантовані від спокуси. Чим більше поширюється корупція, тим важче з нею боротися. Кожен, хто надає відомості про корупцію, ризикує тим, що він повідомляє їх одному з тих, кого підкуповують. Таким чином, організована злочинність досягла успіху в створенні імунітету від покарання за допомогою підкупу правоохоронних органів і встановлення власної системи залякування”.

Є й інші підходи до структурно-функціональної характеристики організованих злочинних формувань.

Ми стаємо мимовільними свідками глобальної організованої злочинності, яка активно використовує у своїх цілях не тільки державну казну, а й представників влади, що зневажають і право, і закон, і мораль. У цьому розумінні наша злочинність на відміну, скажімо, від сицилійської, колумбійської або американської породжена державною системою, оскільки проростає на її прогріхах. Невипадково найбільш популярні енциклопедії світу визначають слово “корупція” як використання державної влади з метою збагачення.

Узагальнення матеріалів літературних першоджерел та практики діяльності правоохоронних органів дозволяє виділити наступні закономірності функціонування злочинних груп:

1) добровільність об'єднання учасників для здійснення злочинної діяльності. Вона безсумнівна навіть у випадках, коли окремі особи залучаються за допомогою психологічного тиску, втягуються в групу проти їх волі, оскільки рішення про свою участь чи неучасть, в результаті, приймається людиною свідомо і самостійно.

Аналіз мотивів об'єднання у злочинні групи свідчить, що свідомість кожного учасника формується під впливом сукупності чинників макросередовища (соціально-економічних, політичних, соціокультурних та Ін.) та мікросередовища (найближчого оточення). Неможливість прилучення до соціально схвалюваних цінностей суспільства, нездатність їх засвоєння, а звідси - відсутність адекватного рівня самоствердження і актуалізації особистості, призводить до спілкування з таким соціальним оточенням, де рівень домагань реалізується за рахунок соціально засуджуваної поведінки. Згуртуванню злочинної групи сприяє також однакова чи подібна антисуспільна спрямованість інтересів учасників, що формується в результаті групового впливу завдяки переконанню, навіюванню, наслідуванню (переконуючий вплив - розповіді про злочинну діяльність, вимоги дотримуватися правил і традицій; навіювання - приклад поведінки досвідчених злочинців, демонстрація "цінностей" злочинного способу життя, формування почуття впевненості в своїх силах та підтримці з боку групи; наслідування - переймання загальногрупового настрою та емоційного фону);

2) розвиток групи від простого об'єднання двох чи більше осіб для вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до більш складних І організованих форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою. При тривалому успішному функціонуванні тенденція посилення організованості та набуття соціально небезпечних форм стає невідворотною; лише в окремих випадках розвиток групи може призупинитися чи зупинитися зовсім (наприклад, при арешті лідера, втраті незамінних учасників, прийнятті деякими учасниками рішення про припинення злочинної діяльності). Ймовірність саморозпуску злочинної групи слід оцінювати як дуже низьку, оскільки розрив із групою завжди утруднюється негативним ставленням інших учасників, острахом помсти, розправи та ін.;

3) удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасників стабілізується, визначається злочинна спеціалізація (злочинні плани та об'єкти злочинних домагань). Із завершенням інтеграційних процесів в злочинній групі встановлюється жорстка внутрішня організація та система взаємних зобов'язань; чітко розподіляються функції і ролі, причому останні набувають стандартизованого та знеособленого вигляду; визначається система норм і правил поведінки як безпосередньо в процесі групової життєдіяльності, так і поза її межами.

На певному етапі розвитку в організаційній структурі групи з'являється лідер, який очолює ієрархію "домінування - підлеглість". У ситуативних групах функції лідера і організатора реалізуються однією особою; в групах, що діють протягом тривалого часу, лідер стає емоційним центром, вирізняючись своїми особистісними якостями, а організатор - інтелектуальним, перебираючи на себе власне управління груповою злочинною діяльністю.

Нижче в груповій структурі знаходяться відповідальні виконавці - керівники окремих підгруп чи при виконанні окремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та певні організаторські здібності. Підлегле становище в групі обіймають виконавці, які спеціалізуються на окремих діях та операціях, реалізую чи лише частину загального групового плану.

Окрім того, у більшості злочинних груп є так звані "опозиціонери" - ті, що претендують на роль лідера за своїми особистісними якостями та рівнем домагань, або ж такі, що мали і втратили провідні позиції в групі: вони демонструють готовність замістити лідера, генерують конкуруючі плани та уявлення, прагнучи до створення мікрогруп і т. ін. Незважаючи на це, при вчиненні злочинів "опозиціонери" демонструють конформізм та повну групову ідентифікацію.

Загалом можна стверджувати, що в кожній злочинній групі наявні два різноспрямовані вектори групової динаміки: доцентровий - прагнення до підвищення рівня організованості й згуртованості; відцентровий - породжуваний внутрішньогруповими конфліктами та конкуруючими стосунками між її учасниками;

4) поступова заміна емоційних стосунків між учасниками на суто функціонально-ділови що базуються на спільній злочинній діяльності. Значення відносин симпатії, дружніх і навіть родинних стосунків поступово зменшується, а інколи - повністю відсутнє. Це забезпечує упорядкування, жорсткість функціональних зв'язків, сприяє консолідації групи та узгодженості дій П учасників;

5) значимою ознакою злочинної групи (і умовою її виникнення) є вимушена відособленість, замкнутість щодо інших людей та соціального середовища. Це проявляється різною мірою, але чим вищий рівень її організованості та більш небезпечна групова злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відособлення та ізоляції. Відповідно оптимізується (мінімізується) кількість учасників до обсягу, необхідного для вчинення злочинів. Так, за статистичними даними групи, з корисливою спрямованістю складаються Із двох-трьох осіб, корисливо-насильницькі - більш численні, що зумовлюється необхідністю застосування психічного І фізичного насильства для подолання опору потенційного потерпілого.