6 .Психологічні передумови ефективності правових норм

Психологічні умови дієвості правових норм

Оскільки правова норма завжди пов'язана з людськими відносинами, оцінити дієвість правової норми можна лише на основі аналізу соціальних факторів, у тому числі тих, які мають психологічне забарвлення.

Спеціалісти в галузі юридичної психології виділяють наступні групи умов дієвості правових норм:

— макросоціальні умови (рівень соціально-економічного розвитку суспільства, правова система і культура, соціальні інститути, ідеологія і т.д.);

— мікросоціальні умови (найближче оточення людини у вигляді формальних і неформальних малих груп);

— особистісні умови суб'єкта, який реалізує право.

Право, як сукупність правил поведінки (норм), санкціонованих владою, буде ефективним на практиці тоді, коли здійснення їх забезпечено заходами державного примусу з метою охорони захисту і розвитку суспільних відносин, які відповідають об'єктивним потребам суспільства та інтересам народу. Суть і зміст правових норм визначається характером економічних відносин, рівнем соціально-економічного розвитку суспільства. Ефективність правових норм залежить також від політичної стабільності в житті держави, від роботи державних і суспільних інститутів, правової культури членів суспільства.

Істотний вплив на реалізацію правових норм чинить суспільна думка, під якою розуміється виражене у формі певних суджень, уявлень і оцінок відношення соціальних груп до різних явищ чи проблем соціального життя, які стосуються загальних інтересів.

Великий вплив на дієвість правової норми чинить престиж права в суспільстві. Високий ступінь поваги до права в суспільстві дозволяє реалізувати різні нормативні акти без суворого використання інструментів санкцій і контролю. Повага до права, внутрішня згода з правовими вимогами і впевненість в необхідності дотримання правових норм, свідоме ставлення до них — свідчення того, що правосвідомість членів суспільства знаходиться на досить високому рівні.

Дуже значимою соціально-психологічною умовою дієвості правових норм є соціальна орієнтація особистості як система ціннісних відношень особистості до об'єктів соціальної дійсності.

Друга група психологічних умов ефективності правових норм — мікросоціальні умови — виконує функцію соціально-психологічного забезпечення правореалізації.

Мікросоціальні умови пов'язані з найближчим оточенням людини, з тими людьми, з якими вона безпосередньо контактує, з малими групами.

Основне призначення малої соціальної групи цілеспрямоване регулювання міжособистісних відносин з метою реалізації інтересів групи.

Дієвість правових норм понижується в тому випадку, коли людина потрапляє в малу групу антисоціальної спрямованості, члени якої не признають норм права і порушують їх в своїй життєдіяльності.

Серед соціально-психологічних підтримок, які безпосередньо впливають на виконання членами такої групи правових норм, слід вказати на прояви уваги з боку мікрооточення до особистості правопорушника у зв'язку з його конкретними діями, а також заохочення, схвалення цих дій, чи, навпаки, їх засудження.

Досить важливе місце в механізмі антисуспільної поведінки правопорушників займає конкретна життєва ситуація. Вона являє собою сукупність обставин життя особи, які сприяють виникненню у неї при певних умовах рішучості здійснити суспільно небезпечне діяння. На відміну від мотиву — внутрішнього спонукання, конкретна ситуація в усвідомленні особи виступає як привід, який вимагає прийняття певного рішення. Багато спеціалістів відзначають, що вплив соціального середовища у формі життєвої ситуації носить актуалізований характер, оскільки особистість взаємодіє з ним в даний момент перед здійсненням злочину.

Третя група умов ефективності правових норм відноситься до індивідуально-психологічних особливостей індивіда, який приймає рішення про правильність поведінки. Справа в тому, що вибір варіанта поведінки залежить не лише від сили впливу зовнішніх обставин (макросоціальні умови), але й від особистості, зокрема, від її інтелектуальних, емоційних і вольових особливостей, системи потреб, нахилів, інтересів, психічного стану та ін., які являються як наслідком середовища і виховання, так і особисто вроджених якостей.

Найвищим рівнем мотивації правослухняної поведінки слід вважати переконаність особистості в соціальній цінності вчинку, який здійснюється, корисного для суспільства і для найближчого соціального оточення.

Отже, дієвість нормативного акту визначається тим, наскільки він відповідає об'єктивним потребам суспільства в цілому, підтримується різними соціальними групами і в якій мірі реалізується громадянином, який шанобливо ставиться до права.

Основними факторами, які зумовлюють негативне ставлення до права і його норм, є: макросоціальні (війни, важке матеріальне становище, криміналізація влади, корумпованість), мікросоціальні (організована злочинність, специфічна субкультура, кланові угрупування тощо) та особистісні умови(неповага до морально-правових норм, правовий нігілізм).

Вказані фактори, які негативно впливають на ефективність правових норм, — це основні напрямки в діяльності державних органів, законодавчої і виконавчої влади з вирішення поставлених перед суспільством завдань по закріпленню правопорядку.

Інтереси особистості і суспільства дуже різноманітні, і не всі відносини між членами суспільства піддаються правовій регламентації. Особливість правових норм полягає в тому, що вони відображають найбільш суттєві відносини між людьми.

7 ПСИХОЛОГІЧНІ ТИПИ ЗЛОЧИНЦІВ У психології відомі різні підходи до типізації особи злочинців. До-

слідження особи злочинця передбачає виявлення типового, визначен-

ня критеріїв градації кримінальних типів, установлення особливостей

у кримінальних відносинах.

Спробу дослідити злочинні типи (соціально-психологічні типи)

зробив італійський лікар-психіатр Чезаре Ломброзо, який вивчав пред-

ставників місць позбавлення волі і своєрідність татуювань на їхньому

тілі. Ч. Ломброзо і його послідовник Е. Феррі розрізняли такі типи зло-

чинців: 1) природжених; 2) «злочинців унаслідок божевілля», психопа-

тів та інших, які страждають на психічні аномалії; 3) злочинців із при-

страсті; 4) випадкових; 5) звичних 1 . Патріарх антропологічної школи

кримінального права Ч. Ломброзо стверджував, що злочинний тип осо-

бистості можна розпізнати (діагностувати) за специфічними фізичними

і психічними ознаками (ця школа виникла у 70–80-х роках XIX ст.).

Заслуговує на увагу класифікація особистостей, запропонована пси-

хологом О. Лазурським. При визначенні типів він виходив з: 1) природ-

них психологічних можливостей; 2) особливостей соціального присто-

сування особистості до дійсності, причому відповідно до цих ознак

встановив три рівні особистостей: нижчий, середній та вищий. На кож-

ному рівні визначаються так звані чисті типи, змішані і спотворені.

Для кримінальної психології важливе значення мають спотворені

типи особистості нижчого рівня (з цих типів виходять злочинні

особистості) 2 . О. Лазурський до спотворених типів відносив: 1) пасив-

ний тип, який виступає у вигляді двох різновидів: а) апатичного, що

характеризується байдуже-млявим ставленням до всього оточуючого,

відсутністю яскраво виражених інтересів та потреб; б) безвільно-

боязкого, який легко піддається навіюванню, з переважанням пригні-

ченого настрою. На його думку, хоча люди такого типу і не належать

до кримінального типу, однак можуть бути джерелом поповнення зло-

чинного світу; 2) тип розважливого егоїста. Люди цього типу розваж-

ливі і хитрі, черстві і злопам’ятні; на першому плані у них турбота про

свої вигоди та інтереси, переважно матеріальні; цей тип дуже близький

до кримінального; 3) афективно-спотворений тип. Його представни-

ки — безладно-веселі, легковажні люди. За своїми соціальними про-

явами — це п’яниці, забіяки, скандалісти, дрібні злодюжки; 4) активно-

спотворений (ґвалтівник) тип. Сюди входять два підтипи: а) безладний

ґвалтівник, що характеризується рішучістю, енергією. Працювати не

любить, схильний до бійок; б) зосереджено-жорстокий, який не зупи-

няється і перед вбивством . У 20-ті роки ХХ ст. різні типи злочинців досліджував С. Познишев.

Усіх правопорушників він поділив на дві категорії — октогенних та

екзогенних (залежно від співвідношення об’єктивних обставин і вну-

трішньої особистісної готовності до злочину). Перші — «моральні

психоастеніки», яким чужі норми моралі і здатність до співпереживан-

ня. Другі вчиняють діяння під впливом зовнішніх умов. До цієї кате-

горії належать особи: 1) з недостатньо розвинутими правовими по-

чуттями; 2) недостатньо самостійні в обранні вчинків, тобто такі, що

піддаються навіюванню, легковажні, слабохарактерні 1 .

Класифікацію особистостей на матеріалах вивчення злочинців за-

пропонувала психіатр А. Петрова (1927 р.). Основна ідея полягала

у тому, що поняття особистості розглядалося як тип реакції, зумовленої

психологічною конституцією (будовою) людини. З огляду на це автор-

ка розрізняла «примітиви» (нормальна людина, але внаслідок неспри-

ятливих умов нерозвинута, людина низького культурного рівня) і «не-

примітиви» (характеризується високою культурою). У межах кожної

з груп було виділено основні типи (конкретно-емоційний, ефективно-

абстрактний, інтелектуально-вольовий) та проміжні 2 .

Цікавою є пропозиція О. Ковальова розрізняти основні типи особи

злочинців залежно від ступеня кримінальної «зараженості» особистості.

За цим критерієм автор виділяє: 1) глобальний злочинний тип (тип з пов-

ною злочинною «зараженістю»). Цей тип антисоціальний. Він негативно

ставиться до праці і людей. Представники цього типу не мислять життя

поза злочинами, що їм обіцяють основні радощі. Усі їхні помисли, по-

чуття пов’язані з задумами вчинення злочинів, їхня воля тверда і непо-

хитна у кримінальних діяннях. Цей тип охоплює різні підтипи хтивого

розбещувача і ґвалтівника, казнокрада, який, незважаючи на покарання,

краде і краде, і, нарешті, бандита 3 ; 2) парціальний тип, тобто з частковою кримінальною «зараженістю». Особистість цих людей нібито роздвоєна,

у ній уживаються риси нормального соціального типу і риси злочинця;

3) передкримінальний тип. Ці люди мають такі морально-психологічні

властивості, які у певній ситуації, якщо вони опиняються в ній, неминуче

вчиняють злочин. Тут два види особистостей: а) люди з надзвичайно

емоційною збудливістю і нестачею самовладання; б) легковажний ледар,

який любить добре пожити не утруднюючи себе 1 . За змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості

особистості розрізняються такі групи злочинців: 1) злочинці з антисоці-

альною корисливою спрямованістю (корисливо-господарська підгрупа

злочинців; злодії, шахраї); 2) злочинці з антисоціальною корисливо-

насильницькою спрямованістю (особи з корисливими посяганнями, по-

єднаними з насильством над особою); 3) злочинці з антигуманною, агре

сивною спрямованістю (особи з дуже зневажливим ставленням до житт

здоров’я та особистої гідності інших людей)

8. Психологічні особливості злочинця.

Вчинення злочинного діяння передбачає наявність суб’єкта діяль-

ності (суб’єкта його вчинення) 1 . Для позначення його поняття в юри-

дичній літературі вживаються різні терміни: «особа злочинця», «зло-

чинна (чи криміногенна) особа», «особа винного», «особа, яка вчини-

ла злочин». Незважаючи на певні відмінності, ці терміни використо-

вуються як тотожні. Існує також думка, яка взагалі заперечує поняття

особи злочинця і те, що вона має певні специфічні особливості та

властивості.

Особа злочинця не лише існує, вона потребує дослідження. Слід

погодитися з А. Зелінським у тому, що особа злочинця — альфа і оме-

га кримінальної психології, її наріжний камінь. Людина, яка порушила

кримінальний закон, є автором злочину, а її «справа» перетворює гро-

мадянина на злочинця, який відхиляється суспільною свідомістю 2 .

У злочинців під час зайняття злочинною діяльністю виробляються

своєрідні вміння і навички, звички і нахили, тобто «злочинний» почерк.

Вчинення злочинів певним способом — передумова злочинної про-

фесіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної ді-

яльності — ключ до виявлення винних.

Про особу злочинця треба говорити у тому випадку, коли йдеться

про певну систему злочинних дій. Це зумовлено тим, що особистість

формується в процесі діяльності (у тому числі злочинної). Вчинення

злочинних дій позначається на психологічній структурі особистості,

виникненні у неї антисуспільної спрямованості (установки).

Особа злочинця — це соціально-психологічне поняття, яке охоплює

сукупність типових психологічних і моральних якостей індивіда, що

формуються в результаті вчинення злочинів. Особа злочинця охоплює

цілу систему психологічних властивостей: спонукання, установки,

переконання, емоційні та вольові особливості тощо. Дослідження осо- би злочинця передбачає вивчення психологічних механізмів проти-

правної поведінки, мотивацій різних видів злочинів, індивідуально-

психологічних і соціальних чинників, ситуативних реакцій людини.

У психології особи злочинця розрізняють певного роду дефекти:

1) дефекти індивідуальної правосвідомості (соціально-правовий ін-

фантилізм, правова непоінформованість, соціально-правова дезінфор-

мованість, правовий нігілізм (негативізм), соціально-правовий ци-

нізм, соціально-правове безкультур’я); 2) патологія сфери потреб

особи; 3) дефекти в особистісних установках; 4) дефекти психічного

розвитку (помічаються майже у 50 % засуджених) 1 . Вступаючи у взаємодію з матеріальним і соціальним се¬редовищем, під його впливом людина засвоює норми пове¬дінки, моральні та правові поняття, соціальні та культурні цін¬ності; відбувається постійна динаміка потреб, інтересів, праг¬нень. На процес формування особистості визначальним чином впливає спосіб життя  відповідних соціальних  прошарків, соціальних груп, суспільства у цілому. Поняття "спосіб життя" складається з: 1) матеріального середовища; 2) систе¬ми суспільних стосунків і зв'язків; 3) соціально-психологічної атмосфери, що сприяє виникненню та закріпленню позитив¬них чи негативних рис особистості та відповідних форм по¬ведінки. Дефектність навіть одного з чинників способу життя створює передумови формування антисуспільної спрямова¬ності (наприклад, матеріальні труднощі в поєднанні зі спри¬ятливими психологічними відносинами; відсутність соціаль¬но-психологічної спільності при повному матеріальному до¬статку; негативний вплив економічних, соціально-політичних та інших умов у суспільстві).У психології особи злочинця В. Ф. Пирожков розрізняє певного роду дефекти: 1) дефекти індивідуальної правосвідомості (со¬ціально-правовий інфантилізм; правова непоінформованість; соціально-правова дезінформо-ваність; правовий нігілізм (негативізм); соціально-правовий цинізм; соціаль¬но-правове безкультур'я); 2) патологія сфери потреб особи; 3) дефекти в особистісних установках; 4) дефекти психічно¬го розвитку. [15,18]Людина — не пасивний об'єкт, що лише сприймає вплив оточення, вона активно взаємодіє з середо¬вищем, формуючи в певних межах умови свого життя, свою особистість. Ця активність виявляється передусім у соціаль¬них ролях особистості. Соціальна роль — це реальна суспільна функція лю¬дини, зумовлена її становищем у системі суспільних відносин, приналежністю до соціальної групи, взаєми¬нами з іншими людьми та соціальними інститутами в різних сферах суспільного життя. Кожна спільність (сім'я, група, суспільство) встановлює для ролі певний норматив по¬ведінки, якої чекають від суб'єкта. Збіг нормативу поведінки, санкціонованого суспільством, і реальної поведінки характер¬ний для законослухняних особистостей. Небажання чи не¬здатність дотримуватись нормативів призводить до мораль¬ного конфлікту чи правопорушення, причому причина цього може критися як в особливостях особистості, так і в самому суспільстві. Будучи знехтуваною позитивно орієнтованою со¬ціальною групою, особа стає членом неформальної соціаль¬ної групи, суспільна спрямованість якої може варіювати у до¬сить широких межах. При розбіжності фактичної соціальної ролі і рівня домагань виникає внутріособистісний конфлікт, що переноситься на соціальне оточення і переростає в антисуспільну поведінку. Як стверджує В.І. Андросюк, це ще раз підтверджує безпідставність тез про біологічну, наслідувану схильність до вчинення зло¬чинів з посиланням на високу частоту антисуспільних про¬явів у дітей, батьки яких були злочинцями; річ тут у своєрід¬ній негативній "соціальній спадковості" — звичок, традицій, усього способу життя завдяки наслідуванню, навіюванню, пе¬реконанню та іншим механізмам впливу. [2,198]У структурі особистості злочинця особливий інтерес викликають психічні властивості, які дають найбільш повне уявлення про глибинні процеси, які безпосередньо визначають її поведінку, і серед них провідним є соціальна спрямованість особистості. Ядром спрямованості особистості – є її мотиви. Також у злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості як соціальна установка. Чимало досліджень, заснованих на загально-психологічному понятті соціальної установки,  ввели в науковий обіг поняття антисуспільної установки, як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (у особи з викривленими потребами, антисуспільними поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні.Як стверджує В.В. Бедь, ситуативна установка найбільш властива для правопорушників підліткового і молодіжного віку, що є відображенням їх загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи об'єктивним обставинам. [4,144]Для того, щоб більш правильно кваліфікувати здійснений злочин, здійснити вибір найбільш підходящих психологічних прийомів впливу на злочинця (в подальшому звинуваченого) в процесі проведення слідчих дій та більш успішно виявити причини і умови злочину юридичні працівники повинні вивчати психологічні особливості злочинця (звинуваченого). Із змістовної точки зору психологічне вивчення особистості злочинця включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначають вчинки і дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних явищ.