§ 2. Психологічні особливості судового

процесу

Основна і виняткова функція суду — вирішення справи по суті. Суд

здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних,

цивільних, господарських, адміністративних та деяких інших категорій

справ у встановленому законом процесуальному порядку.

Психологічні особливості процесуальної діяльності суду пов’язані

з такими обставинами: 1) чітким порядком розгляду справ у суді (точ-

на правова регламентація процедури); 2) стадійністю здійснення ді-

яльності (процес проходить декілька точно визначених етапів); 3) ак-

тивністю різних учасників процесу (прокурора, захисника, цивільного

позивача, цивільного відповідача та ін.); 4) зовнішніми умовами, в яких

відправляється правосуддя (зал судового засідання, технічне оснащен-

ня процесу, наявність атрибутики тощо).

В юридичній літературі під правосуддям розуміється особливий

вид державної діяльності, який полягає у розгляді і вирішенні певних

категорій справ (розв’язанні різних соціальних конфліктів). Функція

суду полягає в тому, аби розв’язати конфлікт, відновити справедливість.

Судді при відправленні правосуддя незалежні і підкоряються тільки

закону.

Судова діяльність характеризується певною послідовністю, стадійні-

стю. Судовий процес складається зі стадій, що змінюють одна одну. На

кожній стадії виносяться процесуальні рішення. Стадійність процесу

перебуває у повній відповідності з науковою організацією праці. Стадії

процесу обмежені часовими інтервалами, розташовуються у логічній по-

слідовності, дають змогу успішно здійснювати судову діяльність.

Так, центральною стадією кримінального процесу є стадія судово-

го розгляду. У плані психології важливе значення має така частина

судового розгляду, як судове слідство, в якій суд за участю підсудного,

захисника, потерпілого та обвинувача безпосередньо досліджує до-

кази, зібрані на стадії досудового слідства і пред’явлені суду учасни-

ками судового розгляду або повідомлені самим судом. Під час судово-

го слідства головуючий, обвинувач, захисник, суддя допитують під-

судних, свідків, заслуховують висновок експерта, оглядають речові

докази, оголошують протоколи та інші документи1.

Виникає запитання: чи повинен суд збирати докази або тільки пере-

віряти наявні? За існуючою в Україні процедурою суд не тільки «зва-

жує» наявні докази і ухвалює відповідне рішення, а й виконує деякі

функції збирання доказів. Так, у ст. 3151 КПК України передбачено, що

з метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержаних у ході

судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою

вправі доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні

слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з’ясування яких об-

ставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та встановлюється строк

виконання доручення. Таке становище вимагає істотних змін.

Кримінально-процесуальна процедура впливає на тактику судово-

го слідства, тактико-психологічні прийоми судових дій. Тактична до-

цільність не повинна суперечити закону.

Психологія взаємостосунків учасників судового розгляду перед-

бачає поділ процесуальних функцій, змагальність сторін. Змагальний

процес будується на засадах процесуальної рівності сторін. При цьому

обвинувач несе «тягар доказування» винності обвинуваченого. Актив-

на діяльність суду полягає у забезпеченні рівних прав сторін (обви-

нувачення і захисту). В змагальному процесі можна говорити про

психологічні особливості діяльності обвинувача, захисту, суду.

Функція підтримання державного обвинувачення у суді поклада-

ється на органи прокуратури. Прокурор, підтримуючи перед судом

державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні до-

казів (ст. 264 КПК України). Він повинен сприяти встановленню

об’єктивної істини у кримінальній справі.

У змагальному процесі важливе значення має обвинувальна промова

прокурора1. Кожна промова складається з трьох частин: вступу, головної

частини і висновку, для вироблення яких існують особливі правила, вста-

новлені багаторічним досвідом. Необхідно, аби його доводи були не

тільки цікаві, а й втілені в красиву форму і передавалися б слухачам у пев-

ній послідовності, інакше промова справить враження окремих уривків,

що загороджують і затемнюють один одного. Аби усунути ці недоліки,

оратор зобов’язаний попрацювати над планом, оскільки все вчення про

красу і чіткість мови зводиться до вміння побудувати план, розподіливши

38.ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОГО ДОПИТУ

Найбільш поширеною процесуальною дією під час судового слід-

ства є допит. Допит у суді — це складний процес спілкування між

особами, які беруть у ньому участь. Таке спілкування здійснюється

гласно, відкрито. У психологічному плані допит є інформаційно-

психологічним спілкуванням осіб — це процес обміну інформацією,

процес взаємодії, взаємосприйняття учасників.

Допит у суді має певні особливості. Як такі можуть бути названі:

1) розширене коло учасників судового допиту;

2) ускладнений інформаційний обмін між учасниками допиту;

3) особлива роль судді як регулятора інформаційного обміну;

4) повторюваність показань, що повідомляються (повторне відтворення);

5) змагальний характер судового допиту;

6) складність рефлексивного управління учасниками судового

допиту;

7) гласність, відкритість; допит веде не одна особа, а декілька

учасників процесу;

8) ті, що допитують, як правило, попередньо озна-

йомилися з раніше даними на досудовому слідстві показаннями.

Допит у суді складається з двох основних частин: 1) вільної розпо-

віді допитуваного; 2) відповідей допитуваного на запитання суддів

(судді), обвинувача, потерпілого, цивільного позивача, цивільного від-

повідача та їхніх представників, захисника, підсудного. Такий порядок

є оптимальним, оскільки вільна розповідь сприяє повному відтворен-

ню обставин, дає змогу послідовно викладати певні відомості. Коли

допитуваний не може вільно повідомити про обставини справи, допит

проходить лише у формі постановки запитань.

Під час судового допиту постановки навідних (таких, що містять еле-

менти сугестії) запитань є неприпустимим. Такі запитання повинні бути

усунуті суддею. Усуваються також запитання, що не стосуються справи; ті,

що викривають свідка або потерпілого в учиненні злочину та їх компроме-

тують; ті, що стосуються інтимного боку життя допитуваного (якщо це безпосередньо не стосується з’ясування обставин злочину).

Запитання допитуваному мають бути короткими і конкретними. За-

вдання судді — аналізувати всі запитання учасників судового розгляду, виявляти та усувати певні типи запитань (заборонені запитання). У цьому

виявляється регулятивна функція судді у тактиці судового допиту. Саме

суддя виступає регулятором інформаційної взаємодії учасників процесу.

Під час допиту підсудного, свідка, потерпілого учасниками судо-

вого розгляду судді мають право ставити їм запитання лише для уточ-

нення і доповнення відповідей (ст. ст. 300, 303, 308 КПК України).

Такі умови постановки допитуваним запитань суддями спрямовані на

охорону процесуальних прав допитуваних, яких у цьому разі є декіль-

ка, і переслідують вони різні цілі.

Складним видом судового допиту є перехресний допит, який не-

відомий досудовому слідству.

Перехресний допит — це специфічний вид судового допиту У судовому засіданні правом ставити запитання допитуваним наділені судді, прокурор, захисники, експерти, цивільний позивач, цивільний відпо-

відач та їхні представники, а також підсудний і потерпілі. Допит є пере-

хресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники

кримінально-процесуальної діяльності. Кожен учасник судового розгляду

має право ставити допитуваному додаткові запитання для з’ясування чи

доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб. Кожного свідка

можна додатково допитати або передопитати в присутності інших уже до-

питаних свідків або на очній ставці (ст. 304 КПК України).

Перехресному допиту можуть бути піддані всі учасники процесу

(підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі і цивільні відповідачі,

а також експерти), що допитуються у судовому засіданні. Такий допит

справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає

одночасний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно

одних і тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті

належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію.

Слід зазначити, що перехресному допиту притаманні деякі нега-

тивні риси: 1) спостерігається різне процесуальне становище учасни-

ків судового розгляду, існує складне переплетення інтересів, відбува-

ється різна оцінка доказів; 2) зростає небезпечність добросовісної

помилки допитуваного (фантастичні нашарування, сугестивні впливи,

конформність та ін.); 3) учасники допиту ставлять заборонені запитан-

ня допитуваному (навідні, провокуючі), які суду важко миттєво ви-

членувати в процесі спілкування; 4) здійснюється постановка

однотипних запитань, повторюються однакові запитання декілька

разів; 5) особи, що допитують, застосовують різну тактику (переслі-

дування різних цілей, прагнення до протилежних результатів).

186

Частина V. Психологія судової діяльності

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства

можливе проведення такого виду допиту, як допит експерта у суді. Згід-

но із ст. 311 КПК України після оголошення висновку експертові можуть

задаватися питання для роз’яснення і доповнення його висновку. Питан-

ня експертові спочатку задає прокурор, потім потерпілий, цивільний

позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, підсудний,

суддя та народні засідателі. Здається, що таке становище принижує роль

експерта як процесуальної фігури1. Експерт подає розгорнутий висновок.

Однак у деяких випадках чомусь виникає необхідність у постановці

йому запитань і вимог до давання показань в усній формі. З психологіч-

ного погляду може йтися про те, що у процесі демонструється «головний

винуватець» майбутнього обвинувального вироку.

В юридичній літературі достатня увага приділяється проблемам за-

безпечення безпеки суб’єктів кримінального процесу. Серед пропонованих

заходів безпеки у певних випадках є і дискусійні або такі, що викликають

заперечення.

39. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СУДОВИХ ДЕБАТІВ

Самостійної частиною судового розгляду є судові дебати, в яких кожне бере участь у справі особа викладає свою точку зору на обставини справи і майбутні вирішенню питання на основі доказів, перевірених у ході судового слідства . У своїх промовах зацікавлені сторони обгрунтовують доведеність чи недоведеність (повністю або частково) обвинувачення, пред'явленого обвинуваченому, пропонують свою кваліфікацію вчиненого діяння, якщо воно підтверджено зібраними доказами, виявляють пом'якшують або обтяжують відповідальність обставини, аналізують причини злочину, дають характеристику особистості підсудного і потерпілого.

У судових дебатах беруть участь державний і громадський обвинувачі, захисник і підсудний (якщо захисник у судовому засіданні не бере). У справах приватного обвинувачення (про заподіяння легкого тілесного ушкодження, побої, наклеп без обтяжуючих обставин, образі) в судових дебатах беруть участь потерпілий і його представник.

Послідовність виступів обвинувачів і захисника встановлюється судом. Тривалість судових дебатів не обмежується. Однак головуючий вправі зупиняти учасників судових дебатів, якщо вони стосуються обставин, що не мають відношення до справи. Після виголошення промови особа може виступити ще один раз з реплікою. Право останньої репліки належить захиснику і підсудному.

Учасники судових дебатів аналізують у промовах свою версію аналізованого події, прагнучи вплинути на

сприятливий для своїх інтересів результат справи, спростовують модель події або його елементи, обстоювані іншими учасниками судових дебатів, викладають свої пропозиції щодо можливого покарання або виправдання підсудного.

Судові дебати - форма публічного, офіційного спілкування за допомогою судової промови.

Мистецтво судової промови - мистецтво переконання за допомогою цілеспрямованої систематизації фактів, переконливою їх оцінки. Майстерність судової промови пов'язано з глибиною логічного аналізу та образністю викладу. Значну роль в переконливості судової промови грають психологічний аналіз особистості підсудного і потерпілого, характеристика їх стійких поведінкових особливостей, надзвичайність обставин, в умовах яких відбулося правопорушення.

Судова мова не є відокремленим актом - вона повинна бути тісно пов'язана з результатами судового слідства. Тільки докази, отримані в судовому слідстві, можуть бути покладені в основу судової промови.

Мова судового спілкування виконує ряд взаємозалежних функцій - пізнання, спілкування, психічного впливу.

482 Глава 17. Психологія судової діяльності у кримінальних справах

Строго офіційно-діловий стиль спілкування тут перемежовується з елементами розмовного, наукового та літературно-художньої мови. Неофіційна, побутова сторона життя людей обговорюється простим розмовною мовою, що надає судової промови доступність, зрозумілість, життєву реальність. Науково-абстрактні аспекти справи вимагають використання наукових термінів, юридичних і психологічних категорій, норм закону, уніфікованих мовних формулювань.

Емоційно впливає функція судової промови реалізується образністю викладу, різними емоційно-оціночними засобами. Все це робить судову промову особливим видом мовлення, що вимагає спеціального психологічного опису та аналізу.

Розрізняються структура судової промови, її стіл' язики будуть. Структура судової промови - її композиційний план, логіка і психологія побудови, відповідність її частин завданням і мети судових дебатів.

Мета судової промови - переконливо, аргументовано впливати на суд, формувати внутрішнє переконання суддів. Завдання ж судової промови різні на різних її етапах.

Розрізняються вступна, основна і заключна частини судової промови. Ефективне побудова вступної частини судової промови значною мірою визначає успіх судового оратора. Психологічна завдання вступу - викликати загострену увагу, організувати спрямованість свідомості судової аудиторії, її інтерес, встановити з нею комунікативний контакт, забезпечити її довіру, підготувати аудиторію до прийняття основної позиції оратора.

Різні майстри судової промови починали свої виступи різними прийомами, але всі вони відрізнялися єдиної психологічної спрямованістю - викликати підвищену орієнтовну реакцію слухачів. Вступні часті.речей всіх знаменитих судових

ораторів відрізнялися стислістю. Але це стислість особливого роду - стимул, що забезпечує спрямованість свідомості судової аудиторії. У кожному випадку такий вступ імпліцитно (приховано) пов'язане з виниклою судової ситуацією, наміром судового оратора, його процесуальної позицією. Тут здійснюється психологічний настрій слухачів.

Мова судового оратора не повинна починатися мляво, безбарвно, трафаретно. Але вступ не повинно бути насичене і штучним пафосом - аудиторія ще не готова до емоційного співчуття.

Вона ще повна очікувань, готова до підвищеної критичності. Зачепити ж увагу слухачів можна і дуже простими, близькими аудиторії проникливими словами. Ці слова повинні бути емоційним ключем до подальшого взаємодії з аудиторією.

Вже стародавні оратори розрізняли три різновиди вступу: раптове, природне і штучне.

При раптовому вступ оратор починає промову з опису явища, ставлення якого до розглянутого в суді питання залишається деякий час проблематичним. (У вступі може бути використано і звернення до суддів, і критична оцінка одного з тез, проголошених процесуальним опонентом, і бачення 'своєї процесуальної обов'язки.) Але сенс перших фраз судового оратора повинен бути гранично ясний. Цей сенс має бути прийнятий аудиторією, підтриманий нею.

При природному вступ оратор без зайвих слів вводить слухачів в фабулу разбираемого події, коротко відтворює основні його епізоди, вдаючись до психологічного стилю опису. При штучному вступ оратор починає свою промову здалеку (і нерідко надовго застряє на цих віддалених підступах).

В основній частині судової промови висуваються основні тези, аргументується процесуальна позиція судового оратора, використовуються різні засоби переконання суду в правильності обраної ним позиції. Для цього оратор повинен активізувати дослідницьку діяльність слухачів, вести їх по канві своїх міркувань. Необхідні гранична простота і чіткість висунутих положень, очевидність їх взаємозв'язку. Основні тези промови повинні легко утримуватися у свідомості слухачів.

Стержень основної частини судової промови - виклад фактичних обставин справи. Це повинен бути не нудний переказ фактів, а жива, динамічна картина виникнення і розвитку розслідуваної події. Обставини справи можуть бути викладені в хронологічній послідовності або в

систематизованому вигляді - так, як подія розвивалося в дійсності або було досліджено в судовому слідстві. Спосіб викладу фактичних обставин справи обирається

484 Глава 17. Психологія судової діяльності у кримінальних справах

залежно від обсягу та характеру доказів, встановлених в ході судового слідства.

У процесі доведення одні положення обгрунтовуються за допомогою інших, раніше доведених

обставин. Аналіз доказів та їх оцінка - центральна частина судової промови.

Судові докази розподіляються на ряд груп: підтверджують або спростовують подія злочину, підтверджують або спростовують конкретний склад злочину, що підтверджують або спростовують окремі епізоди звинувачення, особистісні характеристики підсудного і потерпілого.

Усі докази шикуються в систему, яка підтверджує пропоновану оратором версію і опровергающую всі інші версії. Докази зазвичай шикуються по їх наростаючою значимості.

Особливе місце займають так звані особистісні докази - психологічні характеристики особистості підсудного і потерпілого. Ці характеристики повинні бути психологічно об'єктивними і досить стриманими. Ставлення до підсудного і потерпілому з боку обвинувача і захисника різному. Даються ними особистісні характеристики не можуть збігатися, але вони не повинні бути і діаметрально протилежними. У цьому випадку знецінюється кожна з особистісних характеристик.

При психологічної характеристиці особистості необхідно виявити: -

систему базових ціннісних орієнтації особистості, її спрямованість, ієрархію стійких мотивів поведінки; -

психодинамические особливості її психічної саморегуляції, екстернальність або інтернальність особистості (її орієнтацію на зовнішні обставини або внутрішні стійкі позиції), полезалежність або поленезалежність (залежність або незалежність від ситуативних обставин); -

узагальнені способи поведінки, характерологический тип особистості; способи поведінки, істотні для адекватної адаптації в розслідується критичної поведінкової ситуації; -

особистісні акцентуації - слабкі місця в психічної саморегуляції даного індивіда; -

наявність у індивіда можливих психічних аномалій (неврозів, психопатичних розладів); дефекти соціальної адаптації особистості; -

Мистецтво судової промови - сказати так, щоб судді мовчазно самі додали недоговоренное, щоб викликати їх позиційну солідарність.

Але це не означає, що судове красномовство важливіше юридичного розгляду сутності справи.

У заключній частині судової промови акцент робиться на юридичній стороні справи. Висновок судової промови має бути коротким і виразним. Воно повинно

містити підсумкове визначення позиції судового оратора.

Позиція будь-якого судового оратора повинна бути правдивою. На стороні правди, як зауважив ще Аристотель, завжди більше логічних доказів і моральних доводів.

 Дати поштовх самостійному розвитку думки слухачів - один з основних прийомів ораторського мистецтва. 

 «Досвідчений оратор завжди може прикрити від слухачів свою головну думку і навести їх на неї, не висловлюючись до кінця. Коли ж думка вже склалася у них, коли заворушилося торжество завершеного творчості і з народженням думки народилося і пристрасть до свого дітища, тоді вони вже не критики, повні недовіри, а однодумці оратора, захоплені собственною проникливістю »'. 

 Моральність судового діяча - основа судочинства. І якщо захист або обвинувачення перетворюються на знаряддя проти істини - це аморально. Судовий діяч незмінно 

 1 Сергеич 77. Мистецтво промови на суді. М., 1988. С. 229. § 5. Психологічні особливості діяльності прокурора в суді 487

 повинен бути вірним собі, своєму людській гідності. Тільки тоді він буде правим і перед іншими людьми. 

 Емоції і почуття на суді - не менш сильні володарі, ніж розум і істина. Безліч неправосудних рішень приймалося під впливом почуття жалю або помсти. Емоційна наелектризованість судової аудиторії відбивається і на психічному стані суддів. Однак пряму апеляцію сторін до почуттів суддів слід розглядати як прояв психічного тиску на них. 

 Перед судом повинні розкриватися тільки докази, і суд зобов'язаний звертати увагу тільки на наявні достовірні докази. Це, звичайно, не означає, що в судових дебатах неприпустимий пафос громадянськості, морально обгрунтованого 

 обурення, гнівного осуду ницості й підлості. Але стрижнем цих почуттів повинні бути доведені і стосуються справи факти. 

 Всі акти мислення рухаються емоційної енергетикою. Але на судовому виході повинен бути сухий залишок раціонального, співвіднесеного з законом логічного висновку. 

 Суд і судова аудиторія чекають від судового оратора об'єктивного сприяння у важкому і іноді болісному пошуку відповідей на запити їх совісті. Судові дебати - не змагання в красномовстві. Краснобайство викликає лише роздратування. Судова мова має одну мету - забезпечити повне всебічне та об'єктивне дослідження обставин справи, сприяти винесенню законного, обгрунтованого і справедливого вироку. 

40.ПСИХОЛОГІЯ ВИНЕНСЕННЯ ВИРОКУ

Вынесение приговора - заключительная стадия судебного разбирательства, которая осуществляется в совещательной комнате. Работа суда в совещательной комнате протекает в условиях специфических отношений, которые возникают только между составом судей. В это время судьи не могут вступить в контакт с другими лицами, так как подобные действия категорически запрещены законом. Это обязывает судей проявлять повышенную психическую активность и внимание при обсуждении всех вопросов, строить свои внутриколлективные отношения на принципах равенства, товарищества, доверия. Отступление от упомянутых психологических закономерностей общения в совещательной комнате может привести к грубейшим юридическим ошибкам.

Строгое ограничение коллегиальности способствует повышению чувства ответственности судей за результаты их деятельности в совещательной комнате, гарантирует от посторонних влияний.

Коллегиальное обсуждение снижает остроту эмоционального воздействия информации, воспринятой каждым из судей в процессе судебного следствия, обеспечивает более полное и точное восприятие информации.

Для того чтобы совещание протекало наиболее успешно и давало положительные результаты, необходимо в процессе его соблюдать определенную последовательность деятельности судей. Уголовно-процессуальный закон подробно регламентирует порядок совещания судей. Так, ст. 306 УПК устанавливает следующий порядок совещания при выяснении приговора. Председательствующий ставит на разрешение суда вопросы в той последовательности, в какой они изложены в ст. 303 УПК. Каждый вопрос должен быть поставлен в ясной и понятной форме, чтобы на него можно было получить однозначный (либо утвердительный, либо отрицательный) ответ. Никто из судей не имеет права воздержаться от дачи ответа. Чтобы мнение председательствующего не оказывало влияния на остальных членов суда, закон обязывает его высказывать свое мнение последним. Указанное требование объясняется тем, что, как показывают психологические исследования закономерностей общения, при наличии в группе специалиста в определенной отрасли знания в ходе совместного решения вопросов остальные члены группы склонны соглашаться с мнением этого специалиста (профессионала). В данном случае наблюдается определенное внушающее воздействие со стороны специалиста. Поэтому закон и определяет такой порядок, при котором председательствующий во время обсуждения и оценки доказательственного материала обязан высказывать свое мнение последним. По итогам обсуждения в совещательной комнате решение принимается простым большинством голосов.

Практикой выработана такая процедура совещания судей, которая гарантирует формирование истинного и обоснованного коллективного решения суда.

Во всех случаях совещание судей начинается с выявления председательствующим мнений заседателей. Выслушав их, председатель суда высказывает собственное убеждение по разрешаемому вопросу. Если окажется, что личные мнения, убеждения каждого из судей по своему содержанию совпадают, то коллективное мнение, убеждение суда формируется в процессе их выявления. В таких случаях совещание протекает в установленном уголовно-процессуальным законом порядке и состоит из двух частей: вначале ставятся вопросы и выслушиваются ответы заседателей, то есть формируется коллективное убеждение, а затем принимается решение на основе этого убеждения.

Иной характер приобретает совещание судей, когда мнения судей разделяются. В таких случаях установленный уголовно-процессуальным законом порядок совещания судей не всегда может способствовать установлению истины. Слишком узок круг судебной коллегии, чтобы большинство судей безразлично относилось к мнению оставшегося в меньшинстве судьи, чтобы не ценилось мнение каждого ее члена. "Как правило, - отмечает В. Ф. Бохан, - в таких случаях организуется широкое обсуждение разрешаемого вопроса и тех обстоятельств дела, которые влияют на его разрешение. Цель этого обсуждения заключается в выработке у всех судей полного единообразного понимания фактов и явлений объективной действительности, которые исследовались во время разбирательства уголовного дела в судебном заседании".

При установлении расхождений во мнениях прежде всего выявляются те доказательства, на основании которых формировались у судей личные убеждения. Председательствующий предлагает заседателям обосновать свои выводы исследованными доказательствами, а затем делает это сам. Каждый из участников совещания излагает те выводы, на основании которых у него сложилось убеждение в истинности предложенного им решения по рассматриваемому вопросу. Оценивая накопленные знания заново, судьи анализируют не только убеждение одного судьи, но и всего состава суда. После того как будет тщательно оценено каждое доказательство, судьи приступают к оценке их в совокупности. Это дает возможность выявить конкретные различия в оценках отдельных доказательств или их совокупности.

При обнаружении противоречий в содержании убеждений отдельных судей появляется необходимость одним убеждать других в правоте своих взглядов, защищать, отстаивать и доказывать истинность своих убеждений, опровергать те взгляды и мнения, которые считаются ложными. Умение убедительно доказывать необходимую связь фактов, обстоятельств является чрезвычайно важным и необходимым для каждого судьи. К доказыванию судья прибегает тогда, когда другие члены суда возражают против его точки зрения.

Обсуждение спорных обстоятельств, протекающее в такой психологической атмосфере, способствует принятию объективного коллективного решения.

Выработка коллективного убеждения свидетельствует о том, что у всего состава суда или у его большинства сложилось определенное отношение к истинности исследованных обстоятельств дела. Данное психологическое состояние, отличающееся сознательностью и окончательностью, создает предпосылки для принятия коллективного решения по рассматриваемому делу. Оно принимается в совещательной комнате и влечет за собой или осуждение подсудимого, или оправдание его, или направление дела на дополнительное расследование.

В совещательной комнате судьи должны не только сделать вывод о виновности подсудимого, но и определить ему меру наказания. Основываясь на санкции установленной нормы закона, состав суда решает вопрос о мере наказания. Этот вопрос может быть решен только на основании глубокого и всестороннего изучения личности подсудимого.

При осуждении к лишению свободы в исправительном учреждении, при определении срока лишения свободы наряду с тяжестью совершенного преступления, его общественной опасностью суд учитывает и степень социальной запущенности личности подсудимого.

При решении вопроса о возможности избрания меры наказания, не связанной с лишением свободы, судьи учитывают, что подсудимый раскаялся в содеянном, осознал свою вину, что существующее окружение (микроколлектив) способно воздействовать на него в положительном направлении. При условном осуждении, передаче осужденного на поруки коллективу учитывается возможность создания данным коллективом условий для его перевоспитания.

"На стадии вынесения приговора, - отмечает А. В. Дулов, - выполняется и воспитательная функция. Каждый приговор, решение призваны воспитывать. При вынесении и написании приговора судья всегда должен помнить, что всякий приговор, как писал А. Ф. Кони, должен всегда удовлетворять нравственному чувству людей, в том числе и самого подсудимого. Воспитательное воздействие приговора будет достигнуто в том случае, если он будет понят всеми присутствующими, если он отвечает их нравственному убеждению, основанному на правосознании".

 

41. ВИПРАВНА (ПЕНІТЕНЦІАРНА ) ПСИХОЛОГІЯ

У процесі розвитку юридичної психології з неї виокремилася така

галузь, як пенітенціарна психологія1. Специфіка об’єкта пізнання, зу-

мовлена складним характером питань, пов’язаних із процесами корек-

ції засуджених, своєрідність методів вивчення їхньої особи і психічних

процесів, що відбуваються в період відбування покарання, розгляд

інструментів вивчення особи засудженого і методів виховного впливу

стали підставою для виділення окремої галузі юридичної психології —

пенітенціарної психології.

Сьогодні в структурі Державного департаменту України з питань

виконання покарань 180 установ, у тому числі 131 виправна колонія,

з яких 12 — для утримання жінок, 11 виховних колоній для неповно-

літніх і 33 слідчих ізолятори. На 1 січня 2003 р. у виправних колоніях

перебували 192,3 тис. осіб, з яких 147,5 тис. — у виправних установах,

41,1 тис. — у слідчих ізоляторах2.

Найбільший інтерес для дослідників у сучасних умовах становлять

ті проблеми пенітенціарної психології, що стосуються особи засудже-

ного, його психологічних і кримінологічних характеристик, станів,

1 Цю галузь ще називають виправно-трудовою або кримінально-виконавчою

психологією. Пенітенціарний означає такий, що стосується покарання, виправний,

тюремний.

пов’язаних з ізоляцією від суспільства, його ставлення до вчиненого,

своєї вини, вироку (справедливий, несправедливий). Важливе значен-

ня має також вивчення питань формування формальних і неформальних

колективів засуджених, так званих мікрогруп, з різною соціальною

і криміногенною спрямованістю, закономірностей їх утворення, по-

зитивного або негативного впливу на осіб, які входять до їх складу.

Особливе місце у пенітенціарній психології посідають питання роз-

роблення методів психологічного впливу на засуджених і його різних

форм стосовно окремих осіб чи мікрогруп, їх ефективності.

З огляду на це не можна не зазначити зрослу актуальність проблеми

навчання кадрів педагогів, юристів, психологів, які відповідно до специ-

фіки своєї діяльності виконують трудові функції в установах виконання

покарань. Нині ці установи відчувають гостру потребу в фахівцях, які

мають професійні знання у галузі педагогіки, етики, психології, що вкрай

негативно позначається на рівні і методах виховної роботи з засудженими.

Це виражається в обранні традиційних, малоефективних форм впливу на

них, зокрема залучення до праці, навчання, виконання деяких громадських

функцій. Йдеться не про заперечення цих форм, а про обрання в них таких

варіантів впливу на засуджених, які можуть привести до оптимальних

результатів. Навіть обрання форми праці за ступенем ваги, характером

виконуваних дій (праця чоловіча і жіноча), результатами виконання за-

вдань (необхідних заохочень) дає можливість варіювати методи трудово-

го впливу, обираючи з них найбільш результативні.

Форми роботи передбачають і врахування спрямованості особистос-

ті. Так, виконання роботи, що не становить жодного інтересу для засу-

джених, справляє негативний психологічний вплив на них і, як наслідок,

призводить до слабкого трудового і виховного ефекту. Обрання об’єкта

виробничого випуску також може справляти різний виховний вплив.

Жінки, які відбувають покарання, віддають перевагу «жіночій» праці.

Зокрема, як свідчить практика, продуктивність їхньої праці підвищуєть-

ся, якщо вони шиють шкільну форму для хлопчиків і дівчаток, і різко

знижується, коли виробниче замовлення своїм об’єктом має виготовлен-

ня робочих рукавиць, брезентових фартухів тощо.

Різні форми впливу на засуджених становлять систему методів, що

сприяють їх підготовленню до майбутнього життя на волі.

Соціально-психологічна адаптація засудженого відбувається вна-

слідок впливу на нього комплексу психолого-педагогічних методів, що

стимулюють сприйняття особою високих соціальних цінностей, роз-

гляд їх як власних установок, що дають змогу в майбутньому здійсню-

вати свою діяльність у вільному суспільстві. Йдеться про формування

соціально адаптованої поведінки особи засудженого. Найбільш важ-

ливими у цьому аспекті є відхід від шаблонів, індивідуалізація в об-

ранні і застосуванні методів виховного впливу.

Без розроблення таких методів і активного їх впровадження про-

цеси виховання втрачають будь-яке значення. Цю обставину відмітили

як психологи і педагоги, так і вчені, що досліджують специфічні ме-

тоди впливу на засуджених у процесі відбування ними покарання1.

Отже, методи виховного впливу належать до змісту пенітенціарної

психології поряд із психічними закономірностями особи засудженого.

Виходячи з викладеного, пенітенціарну психологію можна визначити

як галузь юридичної психології, що досліджує закономірності психіч-

ної діяльності особи, яка відбуває покарання, а також можливості її

ресоціалізації (відновлення раніше порушених соціальних якостей).

Пенітенціарна психологія використовує досягнення інших галузей

психології. Найтісніше вона пов’язана з психологією праці, дані якої

використовуються для дослідження психологічних чинників, що впли-

вають на виховання у засуджених працьовитості, підвищення продук-

тивності праці, обрання виду і характеру виробництв, становлять ви-

ховний вплив. Зв’язок пенітенціарної психології з інженерною психо-

логією дає змогу визначати шляхи реконструкції виробництв, у яких

працюють засуджені, і обирати оптимальні з них. Психологія мистецтва

дає можливість використовувати у процесі виховного впливу дані про

вплив естетичних цінностей на розвиток і становлення особи, зокрема

таких її потреб, які визначають ресоціалізацію особистості, пробуджу-

ючи її моральні, гуманні риси. Пенітенціарна психологія також

пов’язана з загальною і соціальною психологією. Із загальної психо-

логії використовуються дані про емоції, стреси, фрустрації, психоло-

гічні показники темпераменту і характеру, вольові прояви, реакції на

подразник як основи формування методів індивідуального впливу на

засуджених. Дані ж соціальної психології, що стосуються формування

настроїв і почуттів різних соціальних груп (формальних і неформаль-

них), застосовуються для дослідження закономірностей формування

настроїв і почуттів колективів засуджених, у тому числі окремих мікро-

колективів, у праці і побуті, психологічних основ групових злочинів,

масових конфліктів, що дезорганізують діяльність установ виконання

покарань.

До основних напрямів досліджень у галузі пенітенціарної психо-

логії належать:

а) вивчення закономірностей зміни психіки засуджено-

го, розвитку його особистісних якостей і мотивів поведінки з метою

визначення впливу на його свідомість чинників, пов’язаних з ізоляцією

від суспільства;

б) дослідження морального впливу на засудженого

кримінального покарання як чинника, що ганьбить людину, вивчення

психічних станів засудженого, викликаних усвідомленням вини або

невинуватості, з метою створення необхідних умов для його адаптації;

в) дослідження психологічних особливостей засуджених, обумовлених

їхнім віком, життєвим досвідом, національною належністю, видом

злочинної діяльності і покаранням, з метою розроблення методів фор-

мування колективів засуджених і видів виховного впливу;

г) розроблен-

ня групових та індивідуальних методів психолого-педагогічного впли-

ву з метою найбільш ефективної корекції засуджених.

Розв’язання названих завдань не є чимось раз і назавжди даним, за-

стиглим, воно набуває нових напрямів і форм, обумовлених специфікою

установ виконання покарань, а також результативністю теоретичних

положень і методик, впроваджених у практику їхньої діяльності.

Метод експерименту застосовується для вивчення чинників, що впли-

вають на характер кримінально-виправної діяльності. Мета наукового

експерименту в пенітенціарній психології — перевірка ефективності

психолого-педагогічних методів виховання, визначення оптимальності

форм праці, що обираються, організації навчання, з’ясування причин

утворення неформальних груп засуджених, найбільш ефективних (мож-

ливих) форм організації їхніх колективів. За своїм характером експеримент

є науково поставленим дослідом, що має конкретну мету і проводиться

у певних умовах за спеціально розробленою методикою. Він може бути

обмеженим (у межах бригади) чи широким (у межах загону, колонії), а за

часом здійснення — коротким або тривалим. Найбільш прийнятними

формами експериментів можуть бути такі, що пов’язані з перебудовою

роботи установ виконання покарань і переведенням їх на загонову систе-

му, запровадженням нових видів виробництва, найбільш ефективних

методів виховного впливу на засуджених тощо. Проведення експеримен-

ту потребує ретельної підготовки, визначення основних параметрів, а та-

кож методів фіксації. Звичайно експеримент вимагає повторного відтво-

рення з метою одержання матеріалів для порівняння.

Метод бесіди спрямовано на одержання необхідної інформації

шляхом проведення співбесіди за певною програмою. Бесіди можуть

бути груповими або індивідуальними і своїм об’єктом мають засудже-

них, вихователів, педагогів, інструкторів виробничого навчання — за-

лежно від характеру відомостей, що з’ясовуються. Звичайно бесіда

поєднується з методом спостереження, в єдності вони дають більш

достовірні результати.

Метод незалежних характеристик, як правило, використовується

для всебічного вивчення особи засудженого, його трудових, соціальних,

психологічних показників. Характеристики виходять від різних осіб,

що дає можливість скласти досить повне і об’єктивне уявлення про ту

чи іншу особу. Найбільш широко цей метод використовується при

аналізі ступеня виховного впливу на засудженого, його готовності до

життя на волі, виконання соціальних функцій.

Метод анкетування передбачає опитування тієї чи іншої категорії осіб

з метою одержання кількісних і якісних даних. Анкети звичайно містять

перелік запитань, а нерідко і можливих відповідей на них типу «так», «ні»

тощо. Варіантність запитань може бути дуже широкою і, як правило, зу-

мовленою групою проблем, аспектів, з’ясування яких є важливим з метою

одержання відомостей про ставлення до них груп засуджених. Анкетуван-

216