§ 2. Методи судово-психологічної

експертизи

У кожному конкретному випадку обрання методів дослідження зале-

жить від завдань експертизи і тих питань, що поставлені на вирішення

судового експерта.

Судово-психологічне дослідження починається з вивчення матеріалів

кримінальної справи. Ретельне вивчення таких матеріалів становить осно-

ву для ретроспективного психологічного аналізу діяльності учасників

події. Вивчаються відомості, що містяться у протоколах слідчих дій, ана-

лізуються показання різних осіб (свідків, потерпілих, обвинувачених).

Особливу увагу необхідно звертати на документи, в яких є інформація про

соціально-психологічні особливості особи підекспертного, його поведін-

ку в момент вчинення злочину, ставлення до скоєного. Необхідно проана-

лізувати результати судово-психіатричної експертизи.

Проведення судово-психологічної експертизи передбачає викорис-

тання біографічного методу. При цьому методі підекспертний вивча-

ється з погляду минулих етапів його життя, виявлення фактів, які мають

психологічне значення. Під час застосування біографічного методу

передбачається одержання даних про батьків підекспертного, його

стосунки у сімейному колі (з батьками, братами, сестрами), найваж-

ливіші етапи його життя (характеристика дошкільного, шкільного

періодів і дорослості).

Судово-психологічне дослідження передбачає використання мето-

ду незалежних характеристик з метою одержання об’єктивного уяв-

лення про психологічні особливості особи, яку випробовують. За ма-

теріалами кримінальної справи вивчаються характеристики з місця

роботи, місця проживання або навчання. Аналізуються відомості про

підекспертного, які містяться у протоколах допиту батьків, друзів, зна-

йомих, колег по роботі та ін.

Майже кожна судово-психологічна експертиза передбачає викорис-

тання методу бесіди. Йдеться про безпосереднє спілкування судового

експерта з особою, яку випробовують. Така бесіда має проводитися за

заздалегідь розробленою програмою, відповідно до вивчених матеріалів

кримінальної справи. Бесіда здійснюється за допомогою постановки

запитань підекспертному. Безпосередність спілкування передбачає вста-

новлення психологічного контакту з випробовуваним. У цьому аспекті

важливе значення мають повага до прав особи підекспертного, повага

до його честі і гідності, незалежність від інших учасників процесу.

Експерт-психолог завжди повинен пам’ятати про презумпцію невину-

ватості (обвинувачений у злочині — ще не злочинець).

У процесі бесіди з випробовуваним важливого значення набуває

метод спостереження, який дає змогу реєструвати реакції на подразники,

зміну поведінки у процесі постановки запитань, ставлення до тих чи

інших подій, осіб, обставин. За допомогою цього методу можуть бути

продіагностовані певні психологічні особливості підекспертного.

Судово-психологічна експертиза — це психодіагностичне обсте-

ження, кінцевим результатом якого є психологічний діагноз (встанов-

лення індивідуально-психологічних особливостей особи). У цьому

аспекті важливе значення мають психодіагностичні методики (тести),

які класифікуються за різними підставами: за особливостями викорис-

товуваних завдань (тести вербальні та тести практичні), за формами

процедури обстеження (тести групові та тести індивідуальні), за спря-

мованістю (тести інтелекту та тести особистості).

При провадженні судово-психологічних експертиз використову-

ються методики дослідження особистості (тест MMPI — Міннесот-

ський багатоаспектний особистісний опитувальник; тематичної аппер-

цепції тест — ТАТ; тест Роршаха тощо); методики дослідження мис-

лення (розповідь за малюнком, метод піктограм, метод виключення та

ін.); методики дослідження пам’яті (завчання слів, метод опосеред-

кованого запам’ятовування, запам’ятовування десяти чисел та ін.);

методика дослідження сприйняття та уваги (дослідження сприйняття

форми предметів, дослідження обсягу уваги та ін.)1.

32.ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.ПСИХОЛОГІЯ АДВОКАТА

33.ПСИХОЛОГІЯ ВІДНОСИН МІЖ АДВОКАТОМ І ПІДЗАХИСНИМ

Як раніше вже зазначалось, юридична діяльність має такі різновиди (структурні компоненти): 1) пізнавальна, 2) комунікативна, 3) організаційна, 4) конструктивна, 5) профілактична (виховна), 6) засвідчувальна.

У адвокатській діяльності кожен із зазначених різновидів (компонентів загальної структури) може виступати як самостійний елемент, в тісному взаємозв'язку з Іншими видами або як допоміжний, забезпечуючий. Кожен із них може бути складовою частиною психологічної структури будь-яких видів діяльності людини, специфіка ж адвокатської діяльності визначається саме змістовними її характеристиками.

Пізнавальна діяльність. У процесі здійснення захисту адвокату передусім необхідно пізнати значну кількість фактів і обставин, що стосуються минулого і теперішнього. Він повинен осмислити їх із позицій захисту, тобто проаналізувати зміст, можливість використання для виправдання підзахисного чи пом'якшення його вини. Особливості захисту, своєрідність його завдань надають пізнанню захисника специфічності, що, насамперед, полягає у певній його однобічності; відборі фактів, що виправдовують чи пом'якшують вину, при необхідності тримати у пам'яті всі інші обставини.

Беручи участь у процесі доказування, адвокат опирається на дані психології, що значно полегшує оцінку доказів, встановлення їх вірогідності. Правильно відібрати факти з великої кількості первісного матеріалу та оцінити їх - складне мистецтво, особливо у залі суду, де учасниками є живі люди з притаманними кожному індивідуально-психологічними особливостями. Разом Із тим, відсутність доказів ніякими психологічними знаннями замінити не можна. Цінність психологічного аналізу доказів, психіки звинувачуваного полягає не в абстрактному застосуванні психології, а в оцінці мотивів, емоцій і пристрастей, намірів і дій на основі матеріалів справи.

Важливим завданням адвоката є встановлення правильного співвідношення між доказовим і психологічним матеріалом, аналіз тих індивідуально-психологічних особливостей звинувачуваного, що визначають його позицію у справі (мотиви поведінки, визнання чи невизнання вини, ставлення до звинувачення тощо). При цьому слід обов'язково враховувати, що не властивості і якості людей (у тому числі психологічні), а об'єктивовані прояви особистості, зафіксовані у встановленій законом формі, можуть бути включені в сферу кримінального права і процесу, тобто впливати на рішення у справі. Саме тут проходить межа, що відділяє психологію від права.

Успіх роботи захисника багато в чому визначається ефективністю комунікації: формування правильних стосунків із підзахисним, слідчим та іншими учасниками кримінального процесу, вміння встановлювати психологічний контакт, знаходити законні і реальні можливості для здійснення на підзахисного певного психологічного впливу. Все зазначене складає зміст комунікативного компоненту захисної діяльності. Комунікативність дозволяє більш глибоко аналізувати психологічні причини вчинення злочину, охарактеризувати особистість звинувачуваного, правильно побудувати відносини у кримінальному процесі, дослідити характер позитивних І негативних обставин і причин конфліктних ситуацій, що виникають у ході досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи.

Комунікативність у адвокатській діяльності передбачає наявність різних видів спілкування між процесуальними особами, формування у них єдиного погляду на оцінювані явища та факти. Це не означає повної гармонії інтересів учасників кримінального процесу. У конфліктних ситуаціях, а вони складають зміст більшості кримінальних справ, часто лише основна мета єдина - встановлення об'єктивної істини, а методи її досягнення у суб'єктів кримінального процесу різні.

Можна визначити ряд чинників, що сприяють ефективності комунікації в діяльності адвоката. Це, передусім, комплекс характерологічних, психодинамічних та Інших індивідуально-психологічних якостей; далі - професійні уміння захисника, що визначаються його знаннями та досвідом. Слід також назвати загальну та професійну культуру адвоката і правильне розуміння ним свого процесуального положення. Останнє має важливе значення тому, що при наявності односторонньої ролі захисника в кримінальному процесі необхідне вміння поєднувати захист законних прав звинувачуваного з інтересами правосуддя. Важливо знайти ту межу, що дозволяє встановити нормальні відносини у суді, уникнути чи мінімізувати протиріччя, що виникають при встановленні істини, І, в той же час, підтримувати психологічний контакт із підзахисним.

У захисній діяльності важливу роль відіграє організаційний компонент. Слідство та судовий розгляд як складові частини кримінально-процесуальної діяльності чітко регламентовані законом. Стосовно захисту такої регламентації немає: здійснення підготовки до процесу, складання плану захисту, послідовність реалізації його методів і прийомів залежать від професійного досвіду адвоката.

Конструктивний компонент наявний на всіх стадіях процесу, але найбільше - на стадії судового розгляду, де можливості захисту найбільш значні.

Так, сама послідовність судового процесу визначає і конструкцію захисту. Звичайно, не виключена поява нових обставин, про які захисник не знав і не міг знати. Але і в цих випадках він повинен добре орієнтуватись у справі, вносити зміни у плани і нотатки, складені раніш, визначитися, кого з викликаних осіб потрібно обов'язково допитати, чия неявка є підставою для відкладання розгляду справи. Своєчасна підготовка до захисту, продумана лінія її здійснення дають адвокату можливість швидко і чітко формулювати свою думку з питань, що виникають, вимагати їх вирішення у потрібному для себе напрямі.

Нарешті, конструктивний компонент адвокатської діяльності передбачає певну структуру промови захисника. Правильне побудування промови потребує вичерпного знання справи і глибокої переконаності у аргументованості висновків. Значне місце у ній належить психології поведінки підзахисного, відносин між ним і потерпілим, психологічним аспектам вчиненого злочину, психологічній характеристиці звинувачуваного, причому щодо останнього - у обсягах, ширших за вчинений злочин. Це дозволяє якнайвагоміше впливати на учасників судового розгляду та рішення суду.

Найбільш відповідальним, вирішальним розділом захисної промови є розгляд доказів. Саме тут реалізується логічність мислення 1 створюється ґрунт для переконливих психологічних висновків, для встановлення інколи майже невловимих зв'язків між поведінкою звинувачуваного та її злочинним результатом.

Захисна діяльність має також велике виховне (профілактичне) значення. Виховний компонент проявляється, передусім, у розумінні й здійсненні адвокатом своїх процесуальних обов'язків: вибираючи засоби для захисту, він не має права звинувачувати когось. Усі матеріали справи, зібрані докази повинні бути проаналізовані повно, об'єктивно і різносторонньо, подані суду спокійно й аргументовано.

Психологія виховно-попереджувальної діяльності засновується на тому, що судовий процес виховує всю аудиторію шляхом створення певної морально-психологічної атмосфери. Адвокат законною і тактично продуманою лінією захисту сприяє укріпленню такої атмосфери. Виховний ефект захисту залежить також від переконливості аргументації, від правильності обраної лінії поведінки, від Індивідуалізованого підходу до особистості.

Як вже зазначалося, психологічна підготовленість адвоката має дві складові: 1) загальна психологічна культура, 2) спеціальна психологічна підготовленість.

Важливою складовою загальної психологічної культури адвоката-захисника є визначена особистісна позиція щодо основних соціально-психологічних проблем, що виникають при реалізації професійних завдань. Серед них слід особливо наголосити на:

1) відповідності особистості адвоката високим морально-психологічним вимогам;