19. Соціально-психологічні основи профілактики правопорушень скоєних неповнолітніми.

20. Формування людини, як відомо, починається з дитинства. В молоді роки закладається основа не тільки відповідних знань, але й норм поведінки, звичок, потреб особи. Виховання молодого покоління - це виховання майбутнього кожної держави, і майбутнє залежить не тільки від рівня професійної підготовки цього покоління, але й від його моральних якостей.

21. Нестача спілкування, емоційна незадоволеність, яку діти нерідко відчувають у власних родинах, потреба у належності до референтної групи, можуть бути частково компенсовані уважним, доброзичливим ставленням педагогів та працівників органів юстиції, внутрішніх справ під час проведення правового виховання дітей. Комфортне почування в школі, де дитина проводить значну частину свого часу, є умовою її успішної соціалізації.

22. Сьогодні надто актуальною виступає проблема зростання правопорушень серед молоді. Профілактика правопорушень неповнолітніх є передусім проблемою педагогічною, бо вона пов’язана з вирішенням певного кола виховних завдань. Тому в цій справі особливе місце має зайняти рання профілактика, яка має розпочинатися вже з дитячого садка й початкових класів школи, коли закладаються основи характеру, ставлення до оточуючих, поведінки в побуті.

23. Одним із напрямів у боротьбі зі злочинністю взагалі та злочинністю неповнолітніх, зокрема, є профілактична діяльність.

24. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх в Україні проводиться зусиллями соціально-психологічних служб, педагогів, співробітників соціальних служб, служб у справах неповнолітніх, працівниками право охоронних органів. За допомогою координаційно-методичної ради з правової освіти населення налагоджена співпраці між різними суб'єктами профілактики, у застосуванні переважно групових та масових форм роботи та приділяється неналежна увага до інтерактивних методів (тренінгів, рольових ігор тощо), які сприяють кращому засвоєнню інформації дітьми.

25. Загалом, під профілактикою правопорушень розуміють діяльність державних органів і громадськості, що має системний характер як за комплексом заходів, так і за колом суб'єктів, які її здійснюють, спрямовану на недопущення виникнення, усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов злочинності, окремих її видів та конкретного злочину .

26. Отже, серед ключових чинників ризику щодо можливості скоєння злочинів неповнолітніми можна назвати такі: недостатній рівень правосвідомості та правових знань; брак організованої системи дозвілля; вживання алкогольних та наркотичних речовин; низький рівень правових знань батьків та недостатня увага з їхнього боку до виховання тощо. Відповідно до чинників ризику можна визначити напрями профілактики правопорушень.

27. Напрями, форми та методи профілактики.

28. Проблему профілактики правопорушень серед дітей розглядають переважно як частину педагогічної діяльності, зокрема, у межах навчальних закладів. Проте вищенаведені причини правопорушень вказують, що для подолання злочинності серед неповнолітніх виховної роботи лише в межах навчальних закладів недостатньо.

29. Заходи правового виховання, спрямовані на профілактику правопорушень, можна розподілити на такі напрями:

30.   надання правових знань педагогами під час викладання певних предметів;

31.   проведення вікторин, тематичних уроків (для молодших школярів);

32.   зустрічі з працівниками правоохоронних органів, які можуть відбуватися за місцем навчання дітей або за місцем роботи правоохоронців (екскурсії до відділів міліції, постів ДАІ, організацій).

33. На даний час існують різні методи, що можуть використовуватися з метою правового виховання неповнолітніх. Серед них: роз'яснення, розповіді, бесіди, читання творів, лекції, дискусії, диспути з правових питань, «круглі столи» з правових питань та інші вербальні методи, інтерактивні методи - ігри, рольові ігри, вправи, тренінги, конкурси.

34. Фактором ризику щодо можливості скоєння правопорушень неповнолітніми є не тільки брак правових знань, а й відсутність системи дозвілля, проведення часу без певної мети та заняття.

35. Відповідно, існує напрям профілактики, спрямований на організацію дозвілля.

36. Однією з можливостей організації профілактики протиправних дій неповнолітніх у вільний від навчання час може бути робота в літніх таборах. Часто спеціальні програми відпочинку розробляються для дітей із девіантною поведінкою.

37. Таборування має значні переваги в роботі з під літками. Це зумовлено зміною звичного соціального середовища, вплив якого часто є негативним.

38. Методи, що застосовуються для профілактики протиправних дій неповнолітніх у рамках напряму організації дозвілля, частково збігаються з методами правового виховання в навчальних закладах. Діти краще сприймають інформацію, коли вона надасться в активній формі (ігри, тренінги тощо). А лекції та інші вербальні методи є традиційними для інформування різних вікових категорій. У цьому напрямі застосовуються також консультації, які дають змогу проводити індивідуальну роботу з дитиною, здійснювати психологічну корекцію, надавати правову допомогу тощо.

39. Оскільки серед причин і умов скоєння правопорушень підлітками є вживання наркотичних, то профілактика  правопорушень серед неповнолітніх не матиме бажаних наслідків, якщо комплекс профілактичних заходів не буде включати роботи з позбавлення неповнолітніх наркогенних звичок.

40. Отже, ще одним напрямом профілактики правопорушень є профілактика вживання підлітками наркотиків та алкоголю.

41. У роботі використовують такі методи, як акції, конкурси, вистави, поширення інформаційно-рекламного матеріалу, виступи на радіо, телебаченні. Групова робота відбувається у вигляді лекцій, дискусій, диспутів, рольових ігор, тренінгів. Індивідуальна робота проводиться методами консультацій.

42. Отже, профілактична діяльність щодо попередження правопорушень серед неповнолітніх може проводитись як у рамках навчального процесу, так і в позашкільний час. Форми та методи роботи мають відповідати віку дітей, викликати в них зацікавлення та спонукати до роздумів.

43. Профілактика правопорушень відбувається також за методикою «рівний-рівному», коли самі неповнолітні отримують правову підготовку та проводять заходи для своїх однолітків, організовують їхнє дозвілля, здійснюють консультування.

44. Найефективнішими методами роботи з попередження правопорушень серед неповнолітніх вважаються тренінги та індивідуальні методи.

45. Реалізація в Україні програм профілактики правопорушень серед неповнолітніх характеризується такими особливостями: несистематичністю (вони проводяться за запитом навчальних закладів, рідко - за планом), фрагментованістю охоплення дітей (критеріями відбору неповнолітніх до участі у подібних програмах часто є рішення адміністрації навчального закладу, особисті зв'язки людини, яка проводить заняття, тощо), зосередженістю на дітях з девіантною поведінкою.

46. Головними напрямами профілактики правопорушень серед неповнолітніх можна вважати: правове виховання, організація дозвілля, профілактика вживання алкоголю та наркотиків.

47. Для поліпшення проведення профілактики правопорушень серед неповнолітніх в навчальних закладах, рекомендуємо наступне:

48. 1.Налагоджувати співпрацю з організаціями, що працюють у сфері попередження протиправних дій неповнолітніх, залучати до співпраці громадські організації.

49. 2. Урізноманітнювати форми та методи профілактики, збільшувати застосування вербальних методів: окрім лекцій та бесід, які передбачають пасивне сприйняття інформації, використовувати диспути, дискусії, вікторини, які активніше залучають слухачів, а також інтерактивні методи подання інформації (тренінги, сюжетно-рольові ігри, вправи).

50. 3. Сприяти розробці та впровадженню програм, які організовують дозвілля підлітків.

51. 4. Залучення правоохоронців до спільних заходів дозвілля дітей (спортивних змагань, конкурсів) та для проведення сюжетно-рольових ігор з метою ознайомлення з роботою правоохоронних органів

52. 5. Підготовка волонтерів, які можуть стати контактними особами для дітей, схильних до девіантної поведінки.

53. 6. Проведення заходів з правової освіти фахівцями та за методикою «рівний-рівному» - самими неповнолітніми.

54. Спеціально-кримінологічне попередження злочинів серед неповнолітніх являє собою комплексну діяльність державних, у тому числі правоохоронних, органів, установ та спеціальних закладів, за участю широкого кола громадських організацій та формувань, окремих фахівців та представників суспільних об’єднань щодо організацій та здійснення ранньої профілактики, відвернення злочинів на стадії виявлення наміру чи готування до злочину, а також на етапі припинення розпочатої протиправної (у тому числі злочинної) діяльності. Тому враховуючи значні обсяги діяльності, що виконують суб’єкти, як в плані заходів загальносоціального та спеціально-криміно­логічного попередження, автором пропонується конкретний перелік спеціальних органів та установ в якості суб’єктів (коло яких визначено у другому розділі нашого дослідження), які, безумовно, спроможні залучати до цієї діяльності інших неспеціалізованих суб’єктів і створювати цілісну, професійно-орієнтовану систему запобігання злочинів та інших правопорушень серед неповнолітніх.

55. Практика застосування як виховних так і попереджувальних заходів, які раніше проводились державою, показала свою здатність протидіяти злочинності неповнолітніх. Тому було б корисно прийняти до уваги набутий, що виправдав себе, досвід роботи всіх тих органів та установ, громадських формувань та організацій, різноманітних об’єднань, товариств, спілок... Форми участі громадськості у напрямку запобігання злочинів серед неповнолітніх дуже різноманітні і дають можливість охопити майже всі ланки попереджувальної роботи, починаючи від виявлення та усунення причин і обставин, що сприяють вчиненню злочинів, і закінчуючи виправленням, перевихованням та влаштуванням неповнолітніх правопорушників.

56. В нинішніх умовах становлення нових суспільно-економічних відносин роль громадськості в попередженні злочинності неповнолітніх повинна бути особливо активною. Ця діяльність повинна бути спрямована на взаємодію з правоохоронними органами, на розробку та здійснення комплексних та локальних програм попередження злочинності неповнолітніх.

57. 1.2 Поняття профілактики правопорушень серед неповнолітніх

58.  

59.  На жаль, заходи, спрямовані на охорону дитинства, у порівнянні з подоланням економічної кризи, відходять на другий план. На цьому етапі держава неспроможна належним чином захистити неповнолітніх, які потрапляють у вир насилля, жорстокості, наркотиків та сексуальної експлуатації.

60. У результаті пошуку ефективних заходів протидії злочинності виявилося, що головним інструментом має стати попереджувальна (запобіжна) діяльність. Але шляхи її реалізації та запровадження таких заходів – це досить важкий і тривалий процес.

61. Попередження злочинності – це кримінологічна категорія, яка означає історичну систему об’єктивних та суб’єктивних передумов локалізації і скорочення злочинності, а також комплекс державних і суспільних заходів, спрямованих на викорінення цього соціального явища, причин та умов, що його породжують.

62. Використовуючи традиційний підхід, особливу увагу слід звернути на профілактику злочинності неповнолітніх, яка включає заходи, спрямовані на виявлення, усунення, послаблення та нейтралізацію криміногенних факторів, а також корекцію поведінки людей, гіпотетично спроможних вчинити злочин.

63.  Правопорушення, здійснені неповнолітніми, - це небезпечне соціальне явище, оскільки, по-перше, негативно впливають на формування особистості; по-друге, завдають значної шкоди суспільству через втрату трудових ресурсів (лише третина покараних повертаються до повноцінного суспільного життя); по-третє, відіграють значну роль у формуванні рецидивної злочинності (дві третини рецидивістів розпочинають свій злочинний шлях ще неповнолітніми).

64.  Профілактика правопорушень серед неповнолітніх в Україні проводиться зусиллями соціально-психологічних служб, педагогів, співробітників соціальних служб, служб у справах неповнолітніх, працівниками правоохоронних органів. Проте дослідники звертають увагу на численні проблеми у цій сфері діяльності, які полягають у відсутності налагодженої співпраці між різними суб'єктами профілактики, у застосуванні переважно групових та масових форм роботи та неналежній увазі до інтерактивних методів (тренінгів, рольових ігор тощо), які сприяють кращому засвоєнню інформації дітьми.

65.  Загалом, під профілактикою правопорушень розуміють діяльність державних органів і громадськості, що має системний характер як за

66. комплексом заходів, так і за колом суб'єктів, які її здійснюють, спрямовану на недопущення виникнення, усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов злочинності, окремих її видів та конкретного злочину.

20 Психологічна характеристика слідчої діяльності.

Реальна ситуація злочину, як правило, визначається високим ступенем складності й невизначеності. Тому плануючи процес його розслідування, слідчий базується не на реальній ситуації, а на її інформаційній моделі. В якості такого модельного уявлення виступає слідча ситуація - динамічна інформаційна система, що відображає, з різним ступенем адекватності, багатоманітні логіко-ггізнавальні зв'язки між встановленими і ще не встановленими обставинами, тактико-психологічні відносини учасників (сторін) кримінального судочинства, а також організаційно-управлінську структуру та рівень упорядкованості процесу розслідування.

Вказаним визначається типологія компонентів слідчої ситуації:

1) компоненти інформаційного характеру;

2) компоненти процесуального і тактичного характеру;

3) компоненти матеріального та організаційно-технічного характеру;

4) компоненти психологічного характеру. Співвідношення між компонентами реальної ситуації І модельного її уявлення достатньо складне та неоднозначне:

- об'єктивно складна ситуація правильно відображена в складній слідчій ситуації;

- об'єктивно складна ситуація неадекватно відображена як проста слідча ситуація;

- об'єктивно проста ситуація неадекватно сприймається як складна слідча ситуація;

- об'єктивно проста ситуація правильно усвідомлюється як проста слідча ситуація.

Зазначеними співвідношеннями зумовлені можливі помилки в орієнтації вже на початкових етапах розслідування.

В психологічному плані слідча ситуація є проблемною ситуацією, що детермінує всю пізнавальну активність слідчого. Функціональним центром пізнавальної діяльності слід вважати вирішення різноманітних мислительних завдань, що поділяються на два основних різновиди: ідеальні та реальні

Ідеальні завдання - це слідчі версії, що висуваються після збору первісної Інформації і становлять собою різнорівневі моделі. Ідеальне мислительне завдання, як часткова версія, спрямоване на організацію конкретних інформаційно-пошукових Дій.

При розслідуванні злочину слідчий вирішує декілька типів реальних завдань:

1) завдання з визначення джерел інформації;

2) завдання з організації слідчих і оперативно-розшукових Дій;

3) завдання з координації діяльності;

4) завдання з економізації процесуальних зусиль і визначення термінів розслідування;

5) завдання з організації профілактичних заходів. Перший тип завдань визначає дії по знаходженню не стільки

самої інформації, скільки надійного її джерела. Вихідна умова цього типу завдань міститься в проблемній слідчій ситуації як джерелі первісної інформації щодо, щонайменше, факту злочину (місто події, свідки, потерпілі, речові докази). Деталізація мис-лительної діяльності слідчого на цьому етапі можлива за декількома підставами. По-перше, невизначеність в умовах практичної відсутності первісної інформації може продукувати множину взаємно суперечливих версій або ж жодної продуктивної. По-друге, виділення смислових Інформаційних зон утруднюється значним обсягом надлишкової Інформації. Що, в свою чергу, призводить до висунення декількох однопорядкових версій. Зовнішня несуперечлива узгодженість фактів, умов і обставин (можливо, вони й не стосуються факту злочину) через її очевидність приводить слідчого до версифікації в невірному напрямі.

Другий тип завдань підрозділяється на декілька підтипів: а) завдання щодо обрання ефективної слідчої дії чи оперативно-розшукового заходу для одержання доказової інформації; б) завдання щодо системи слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; в) завдання щодо структури організації слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (їх планування та реалізація).

Третій тип завдань спрямований на координацію дій при розслідуванні злочинів. Координація як узгоджена система дій, спрямованих на досягнення мети, в слідчій діяльності пов'язана з концентрацією окремих дій та їх взаємообумовленістю. Окрім того, вона об'єднує зусилля декількох осіб чи відомств. Координація визначає також міжособистісну та рольову взаємодію працівників, які беруть участь у розслідуванні злочину, причому можна виділити, принаймні, три форми такої взаємодії: а) доручення органам дізнання проведення оперативно-розшунових дій; б) доручення органам дізнання виконання слідчих дій; в) сприяння органів дізнання роботі слідчого при провадженні окремих слідчих дій.

Четвертий тип завдань передбачає економізацію процесуальних зусиль та визначення термінів діяльності. Слідчому надані певні процесуальні засоби знаходження, фіксації та дослідження доказів, процесуального примусу тощо. Одночасно висуваються досить жорсткі вимоги щодо термінів як всього розслідування, так і окремих слідчих дій.

Зміст п'ятого типу завдань - профілактична діяльність слідчого, що має на меті, з одного боку, встановлення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину, а з іншого - здійснення заходів, спрямованих на їх ліквідацію.

В процесі вирішення будь-якого типу завдань слідчий реалізує наступну сукупність функцій:

1) цільові-встановлення фактів, висунення версій та ін.;

2) забезпечуючі - створення умов для ефективних дій;

3) контрольні-співвіднесення, перевірка одержаних результатів, вирішення слідчого завдання.

В процесі розслідування злочину бере участь цілісна особистість слідчого з притаманними їй структурними компонентами, а саме:

- рівень моральних якостей, принципів та цінностей;

- рівень інтелектуально-пізнавальних якостей;

- характерологічні властивості;

- психофізіологічні якості.

Професіограма слідчого, таким чином, становить собою багаторівневу ієрархічну структуру, в якій відображаються психодинамічні та індивідуально-психологічні властивості і якості, що реалізуються в професійній діяльності. Вони супроводжуються й забарвлюються певними психічними станами, котрі впливають на динаміку і ефективність досягнення кінцевого результату. Такі стани диференціюються залежно від: а) ролі особистості та ситуації - особистісні та ситуативні; б) домінуючих компонентів діяльності - інтелектуальні, емоційні, вольові; в) ступеню вираженості - глибокі та поверхневі; г) терміну перебігу - короткочасні та тривалі; д) впливу на особистість - позитивні та негативні, стенічні та астенічні; е) ступеню адекватності - адекватні та неадекватні та ін.

Так, оптимізують діяльність наступні стани:

1) професійний інтерес, стан творчості, натхнення - викликає енергійність, підвищує працездатність, покращує сприймання та мислительні процеси;

2) стан готовності до проведення певної слідчої дії - сприяє активізації пізнавальних процесів та спостережливості, гостроті відчуттів, високому рівню саморегуляції;

3) стан рішучості - спонукає до складних вольових зусиль та самоконтролю.

Негативно впливають на ефективність діяльності:

1) психічна напруженість - дезорганізує поведінку, викликає утруднення мислення, призводить до пасивності;

2) тривожність - викликається складною ситуацією чи неочікуваними змінами, невдачами та помилками;

3) фрустрація - виникає в ситуації актуального чи потенційного протиборства, звичайно завершається агресією (на об'єкт чи самого себе);

4) персеверація - ригідність. Сполучення інерційності, стереотипності з впертістю, опору змінам як наслідок шаблонності мислення та надмірної типізації розслідуваних справ.

Вплив негативних емоційних станів може мінімізуватися раціональною організацією і виробленням Індивідуального стилю діяльності, при якому недоліки компенсуються розвитком професійно важливих якостей особистості та засвоєнням ефективних методів і засобів. Аналіз існуючих індивідуальних стилів діяльності дозволяє виділити наступні типи особистості слідчого:

1 тип - слідчий-організатор. Уміло розподіляє повноваження, легко встановлює міжособистісні контакти, успішно керує діями слідчо-оперативної групи;

2 тип - слідчий-мислитель. Не схильний до керівництва, продуктивно генерує версії, є професіоналом в оцінці інформації по справі, віддає перевагу самостійній, інтелектуально-насиченій праці, володіє розвиненим продуктивним мисленням та уявою;

3 тип - слідчий-комунікатор. Легко встановлює і підтримує соціальні контакти, у процесі розслідування основну увагу приділяє комунікативним слідчим діям (допит, очна ставка);

4 тип - слідчий-слідопит. В структурі професійних якостей домінують Інформаційно-пошукові, зокрема, високий рівень спостережливості. Схильний працювати "за гарячими слідами", володіє широкими криміналістичними пізнаннями.

Функціонально-психологічна структура слідчої діяльності представлена інформаційно-пошуковими та інформаційно-комунікативними слідчими діями.

Інформаційно-пошукові - це дії, основу яких складає інформаційний пошук та оперування інформацією щодо події злочину (огляд місця події, впізнання, відтворення обстановки та обставин події, обшук); інформаційно-комунікативні - група слідчих дій, що базуються на комунікативній діяльності, тобто здійснюються в умовах постійного контакту та діалогу між учасниками процесу розслідування (допит, очна ставка).