Опорні_конспекти_з_філософії_Титаренко (3)
.pdfЗахідна філософія ХХ століття
План
1.Основні напрямки західної філософії кінця хІх – поч. ХХ ст.
2.Позитивізм та його різновиди.
3.«Філософія життя» Ф. Ніцше.
4.Психоаналіз З. Фрейда.
5.Філософія екзистенціалізму.
6.Релігійна філософія ХІХ-ХХ ст. (неотомізм, персоналізм, тейярдизм).
Основні напрямки західної філософії ХХ ст:
1)Позитивізм;
2)Антрополпгічна філософія (філософія життя, психоаналіз, екзистенціалізм);
3)Теологічна (релігійна) філософія;
4)Філософія історії.
Позитивізм.
Основні ідеї позитивізму були сформульовані французьким філософом Огюстом Контом, а потім Джоном Міллем, Гербертом Спенсером. Це був «перший позитивізм». Суть його в тому, що «позитивне» трактується як реальне, відчутно-фактичне існування. Все інше трактується як непотрібне, сумнівне, негативне. Справжньою філософією позитивісти проголосили конкретні «позитивні» науки. Позитивізм обгрунтовує філософські позиції на основі позитивного (наукового) знання за допомогою природничих наук.
Представники «другого» позитивізму, або емпіріокритицизму (70-ті роки ХІХ ст.) – Ернст Мах, Ріхард Авенаріус вважали, що світ – це «комплекс відчуттів» і завдання науки полягає лише в їх описуванні. Прагнення вивести «формулу матерії», показати матерію як реальність, призвело до того, що позитивісти почали заперечувати існування матерії, оскільки її не можна відчути.
На поч. ХХ ст. виникає «третій позитивізм», або неопозитивізм. Це течія, до якої входять різні логіко-філософські школи. Неопозитивісти вбачали своє головне завдання у виробленні спеціальної логічної методики для чіткого розмежування осмислених тверджень і тверджень, позбавлених смислу.
В наш час існує лінгвістичний позитивізм, постпозитивізм.
Філософська антропологія – вчення, орієнтоване на проблему людини. Фрідріх Ніцше (1844 – 1900), основна праця «Так говорив Заратустра». Основні ідеї:
1)Сенс життя людини – надлюдина.
2)Людина є місток від тварини до надлюдини.
3)Людина повинна вдосконалювати себе, щоб стати надлюдиною і панувати над природою і світом.
4)Основна мета людини – воля до влади, могутність. Але сила – поєднання мужності і розуму. Сила без розуму переростає в насильство.
5)Сучасна цивілізація не дає людині духовного розвитку (критикував релігію).
-21 -
Зигмунд Фрейд (1856 – 1939) – засновник психоаналізу. Вивчав психічні процеси, захворювання, сферу підсвідомого, тлумачив сновидіння.
Ядром психоаналізу Фрейда було вчення про несвіломе і його важливу роль в поведінці і діяльності людини. Фрейд вважав, що підсвідомість – основний регулятор поведінки людини, яка є результатом реалізації фізиологічних інстинктів. Стимулом всіх дій людини, на думку Фрейда, є сфера несвідомих потягів, нестримних, алогічних, аморальних.
Філософія екзистенціалізму – «філософія існування», виникла в ХХ ст. Представники екзистенціалізму: Мартин Хайдеггер, Альберт Камю, Жан Поль Сартр, Карл Ясперс та ін.
Основні ідеї – унікальність людського буття, місце людини в світі, духовної витримки в кризових ситуаціях.
Філософи-екзистенціалісти вирішують проблему сенсу життя людини, людського щастя, духовного розвитку, свободи людини, проблему життя і смерті, самогубства, виступають за «революцію в душі», за перетворення сучасної цивілізації і вихід її із кризи.
Релігійна філософія у ХІХ-ХХ ст. в Європі – це філософія католицької церкви та її догми. Католицька філософія представлена такими філософськими течіями, як неотомізм, персоналізм, тейярдизм.
Релігійна філософія вивчає картину світу (з точки зору існування Бога), вивчає людсбку особистість, її мораль, розглядає питання співвідношення віри і розуму, релігії і науки.
Філософія історії – філософське осмислення історичного процесу і розвитку суспільства, взаємодії людини і суспільства.
Контрольні запитання:
1.В чому полягає "криза" класичної філософії?
2.Визначте основні напрямки західної філософії ХХ ст.
3.Поясніть сутність і зміст екзистенціалізму.
4.Тенденції розвитку сучасної релігійної філософії;
5.Розкрийте сутність філософії позитивізму та неопозитивізму.
6.Основні концепції філософської антропології.
7.Екзистенціалізм А. Камю., М. Хайдеггера, Ж. П. Сартра, К Ясперса.
8.«Філософія життя» Ф. Ніцше.
9.Сутність психоаналізу З.Фрейда.
10.Чому так багато течій та шкіл у сучасній західній філософії? 11.Особливості сучасної світової філософії.
12.Що чекає філософію в майбутньому?
Література:
1.Философия XX века: Учебное пособие. - М., Знание. – 1997.
2.Зарубіжна філософія XX століття: Читанка з історії філософії у 6-ти книгах. - К.: Довіра. - 1993. Книга 6-та.
3.Філософія: Навчальний посібник /І.Ф. Надольний та ін. -К.: Вікар. - 1999. - С. 118-165.
5.Зотов А.Ф., Мельвіль Ю.К. Западная философия XX века. Учебное пособие. - М.: Проспект. - 1998.
-22 -
Філософська думка в Україні
План
1.Розвиток філософської думки В Київській Русі.
2.Києво-Могилянська академія як осередок розвитку філософії на Україні.
3.Філософія Г. Сковороди.
4.Українська філософія у ХІХ –поч. ХХ ст.
Основним джерелом знання про світогляд наших предків в Київській Русі були пісні, сказання, літописи: «Повість минулих літ» Нестора Літописця, «Слово про закон і благодать» Ілларіона, «Слово о полку Ігоревім», «Повчення дітям» В. Мономаха тощо.
До 9-10 ст. на Русі панувало язичництво – це пантеїстично-натуралістичний світогляд, що єднав людину і природу в нерозривну цілісність, грунтувався на одушевленні та олюдненні природи. Все навколишнє: сонце, зорі, вітер, вогонь – розглядалось як живе, олюднене.
З 10 ст. (988 року – хрещення Русі) уявлення про світ засновуються на християнській вірі. Також розглядаються проблеми соціально-політичного характеру ,проблеми моралі, освіти, виховання.
У період монголо-татарського нашестя (13 ст.) спостерігається занепад культури, науки, філософії.
З 14 ст. Україна підпадає під вплив інших держав – Литовського князівства, Речі Посполитої, Московського царства, Російської імперії…
В 15 ст. розвивається наука, освіта. Відкриваютсья навчальні заклади. Українці отримують зах-європейську освіту, вивчають філософію античних авторів.
Для філософії українського Відродження (ХIV-ХVI ст.) властиве переплетення філософських інтересів з релігійними. З одного боку «віра батьків»
— православіє, з другого — католицизм та унія. В кінці 16-поч. 17 ст. виникають братства, які будують церкви, організовують школи, друкарні. Їх метою був захист мови. Культури, віри, традицій. Розвивалася політико-правова думка, розглядалися проблеми людини: сенсу її життя, призначення тощо (Станіслав Оріховський, Христофор Філалет, Іван Вишенський).
В 1632 році була утворена Києво-Могилянська Академія (засновник Петро Могила) як осередок освіти, культури, філософії. Філософія як наука в межах української культури виділяється пізно, лише у XVII ст., з появою перших вищих навчальних закладів, насамперед, Києво-Могилянської академії (1632 p.), яка започаткувала наукову, інтелектуальну Україну, національну вищу школу в сучасному розумінні.
Предметом навчання в академії було обгрунтування істинності православно Ї догматики шляхом її зіставлення з істинами католицької схоластики. Представники Києво-Могилянської академії: І. Гізель, С. Яворський, Ф. прокопович, С. Полоцький і т.д. В своїх творах вони розглядали проблему співвідношення Бога і природи, існування світу, проблему морального вдосконалення, співвідношення влади, віри і розуму. . Засвоєння західноєвропейської культури через ознайомлення з творами її провідних представників сприяло прискоренню національно-культурного та соціальнополітичного розвитку українців.
- 23 -
Важливою особливістю Української філософії є так звана «філософія серця», яку розвивали Г. Сковорода, М. Гоголь, П. Куліш та інші. Поняття «серце» означає дух і символізує індивідуальність кожної людини як істоти духовної.
Григорій Сковорода (1722 – 1794) розробив антропологічну філософію життя, в центрі якої вчення про людське щастя. Щастя людини – в спорідненій праці. У вченні про три світи Сковорода говорить про поділ світу: 1)Макросвіт (Всесвіт), 2) Мікросвіт (світ людини);, 3) Символічний світ (світ Біблії). А світ людини складається з видимого і невидимого.
Завдання людини в тому, щоб впізнати в собі Бога вічності, знайти в своєму серці божественность свого буття.
Важливими рисами української філософської думки є також індивідуалізм, визнання великої етичної цінності за кожною людиною і висока оцінка прагнення осіб і націй до миру, гармонії існування. Причому до зовнішньої гармонії обов'язково долучається ідеал внутрішньої гармонії (Гоголь, Сковорода). Джерела специфічних рис у філософії серця знаходяться у самому житті, творчості, історії народу, підтвердженням чого є національна ментальність.
В 19 ст. українська філософія розвивалась під впливом імперської ідеології. В цей час осередком філософії стає Кирило-Мефодіївське братство. (засновник М. Костомаров)., представники: Т. Шевченко, П. Куліш,М. Гулак, П. Юркевич…
Основні ідеї братства – ліквідація самодержавства, кріпацтва, національного гноблення, релігійної дискримінації, формування умов для розвитку національної культури, освіти, мови, федерація всіх словянських народів…
Великий внесок у розвиток українського філософського мислення ХІХпочатку XX ст., який зробили такі мислителі і письменники, як П. Юркевич, М. Гоголь, П. Куліш, Т. Шевченко, М. Драгоманов, Леся Українка, М. Грушевський, І. Франко. Провідний характер їх філософського мислення — екзистенційний. Спільні ознаки екзистенційного мислення П. Юркевича, М.Гоголя, П. Куліша — мислителів XIX ст.:
пошуки транцендентних пояснень усіх проблем буття;
піднесення понад усе суб'єктивності, індивідуальності особи;
надання переваги чуттєвому, інтуїтивному пізнанню, обґрунтування безсилля науки в намаганні розв'язати одвічні проблеми людського буття;
несистемний характер філософських вчень;
аналіз свобод людини як найважливішої проблеми буття;
відтворення трагедійності буття як наслідку гріхопадіння;
намагання знайти шляхи виходу з кризових станів, подолання відчуження
людини шляхом поєднання її духу з Творцем.
Професійним філософом з названих мислителів XIX ст. був лише П.Юркевич, що виступив «завершувачем» розробки філософської «концепції серця».
Загальною особливістю екзистенційного філософствування Т.Г. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка є те, що всі болючі проблеми вибору в «межових» ситуаціях — життя і смерті, волі і рабства, любові й ненависті — вони пов'язують з національним питанням.
Специфічні риси української філософії:
—дослідження народної творчості;
—вивчення яскравих історичних періодів у житті народу;
- 24 -
—аналіз творчості видатних представників нації.
Урадянський період певний вплив на занепад філософії спричинили втрати, які понесла українська інтелігенція в роки революції і громадянської війни, виїзд за кордон наукової і творчої інтелігенції, висилання за межі СРСР провідних учених. Натомість радянський уряд та комуністична партія ВКП(б) вживають заходів щодо підготовки вчених, які стануть провідниками політичних та ідеологічних доктрин нової влади. Єдино вірним світоглядом стає марксизмленінізм та його філософія — діалектичний та історичний матеріалізм.
Упродовж 30-40-х років філософське життя в радянській Україні «завмирає». Проте певний розвиток національної філософії відбувається за межами України. За кордоном створюються культурно-громадські, освітні, науково-дослідницькі центри, в тому числі у галузі філософії. Йдеться, в першу чергу, про Український Вільний Університет (Прага, 1921 p.); Українську Вільну Академію Наук (Аугзбург, 1945 p.); Український Вільний Університет та наукове товариство імені Т. Шевченка (Мюнхен); Гарвардський український дослідний інститут (70-ті роки); Інститут українських студій (Канада). Ці заклади створюють базу для досліджень у галузі розробки філософії української ідеї. Певний внесок у її розвиток зробили Д. Донцов, В. Липинський, Д.Чижевський, М. Шлемкевич.
Контрольні запитання:
1.Покажіть вплив філософських думок доби Київської Русі на подальший розвиток історії української філософії.
2.Філософські погляди діячів культури Київської Русі.
3.Філософія Відродження в Україні.
4.Розвиток філософії у братських школах та Києво-Могилянській академії.
5.Визначте провідну тенденцію у розвитку української філософської думки кінця XIX — початку XX століття.
6.Філософія української ідеї в світовій культурі XIX ст.
7.Філософська думка в Радянській Україні.
8.З якого часу слід починати відлік історії української філософії і чому?
Література:
9. Введение в философию, ч. І. - М.: Политиздат. - 1989. - С. 146-279. 10.Мир философии: Книга для чтения. В 2-х ч.- М.: Политиздат. - 1991. 11.Філософія: Навчальний посібник. /І.Ф. Надольний та ін. - К.: Вікар. - 1997.- С.
64-217, 166-185.
- 25 -
Філософська думка в Україні
План
5.Розвиток філософської думки В Київській Русі.
6.Києво-Могилянська академія як осередок розвитку філософії на Україні.
7.Філософія Г. Сковороди.
8.Українська філософія у ХІХ –поч. ХХ ст.
Основним джерелом знання про світогляд наших предків в Київській Русі були пісні, сказання, літописи: «Повість минулих літ» Нестора Літописця, «Слово про закон і благодать» Ілларіона, «Слово о полку Ігоревім», «Повчення дітям» В. Мономаха тощо.
До 9-10 ст. на Русі панувало язичництво – це пантеїстично-натуралістичний світогляд, що єднав людину і природу в нерозривну цілісність, грунтувався на одушевленні та олюдненні природи. Все навколишнє: сонце, зорі, вітер, вогонь – розглядалось як живе, олюднене.
З 10 ст. (988 року – хрещення Русі) уявлення про світ засновуються на християнській вірі. Також розглядаються проблеми соціально-політичного характеру ,проблеми моралі, освіти, виховання.
У період монголо-татарського нашестя (13 ст.) спостерігається занепад культури, науки, філософії.
З 14 ст. Україна підпадає під вплив інших держав – Литовського князівства, Речі Посполитої, Московського царства, Російської імперії…
В 15 ст. розвивається наука, освіта. Відкриваютсья навчальні заклади. Українці отримують зах-європейську освіту, вивчають філософію античних авторів.
Для філософії українського Відродження (ХIV-ХVI ст.) властиве переплетення філософських інтересів з релігійними. З одного боку «віра батьків»
— православіє, з другого — католицизм та унія. В кінці 16-поч. 17 ст. виникають братства, які будують церкви, організовують школи, друкарні. Їх метою був захист мови. Культури, віри, традицій. Розвивалася політико-правова думка, розглядалися проблеми людини: сенсу її життя, призначення тощо (Станіслав Оріховський, Христофор Філалет, Іван Вишенський).
В 1632 році була утворена Києво-Могилянська Академія (засновник Петро Могила) як осередок освіти, культури, філософії. Філософія як наука в межах української культури виділяється пізно, лише у XVII ст., з появою перших вищих навчальних закладів, насамперед, Києво-Могилянської академії (1632 p.), яка започаткувала наукову, інтелектуальну Україну, національну вищу школу в сучасному розумінні.
Предметом навчання в академії було обгрунтування істинності православно Ї догматики шляхом її зіставлення з істинами католицької схоластики. Представники Києво-Могилянської академії: І. Гізель, С. Яворський, Ф. прокопович, С. Полоцький і т.д. В своїх творах вони розглядали проблему співвідношення Бога і природи, існування світу, проблему морального вдосконалення, співвідношення влади, віри і розуму. . Засвоєння західноєвропейської культури через ознайомлення з творами її провідних представників сприяло прискоренню національно-культурного та соціальнополітичного розвитку українців.
- 26 -
Важливою особливістю Української філософії є так звана «філософія серця», яку розвивали Г. Сковорода, М. Гоголь, П. Куліш та інші. Поняття «серце» означає дух і символізує індивідуальність кожної людини як істоти духовної.
Григорій Сковорода (1722 – 1794) розробив антропологічну філософію життя, в центрі якої вчення про людське щастя. Щастя людини – в спорідненій праці. У вченні про три світи Сковорода говорить про поділ світу: 1)Макросвіт (Всесвіт), 2) Мікросвіт (світ людини);, 3) Символічний світ (світ Біблії). А світ людини складається з видимого і невидимого.
Завдання людини в тому, щоб впізнати в собі Бога вічності, знайти в своєму серці божественность свого буття.
Важливими рисами української філософської думки є також індивідуалізм, визнання великої етичної цінності за кожною людиною і висока оцінка прагнення осіб і націй до миру, гармонії існування. Причому до зовнішньої гармонії обов'язково долучається ідеал внутрішньої гармонії (Гоголь, Сковорода). Джерела специфічних рис у філософії серця знаходяться у самому житті, творчості, історії народу, підтвердженням чого є національна ментальність.
В 19 ст. українська філософія розвивалась під впливом імперської ідеології. В цей час осередком філософії стає Кирило-Мефодіївське братство. (засновник М. Костомаров)., представники: Т. Шевченко, П. Куліш,М. Гулак, П. Юркевич…
Основні ідеї братства – ліквідація самодержавства, кріпацтва, національного гноблення, релігійної дискримінації, формування умов для розвитку національної культури, освіти, мови, федерація всіх словянських народів…
Великий внесок у розвиток українського філософського мислення ХІХпочатку XX ст., який зробили такі мислителі і письменники, як П. Юркевич, М. Гоголь, П. Куліш, Т. Шевченко, М. Драгоманов, Леся Українка, М. Грушевський, І. Франко. Провідний характер їх філософського мислення — екзистенційний. Спільні ознаки екзистенційного мислення П. Юркевича, М.Гоголя, П. Куліша — мислителів XIX ст.:
пошуки транцендентних пояснень усіх проблем буття;
піднесення понад усе суб'єктивності, індивідуальності особи;
надання переваги чуттєвому, інтуїтивному пізнанню, обґрунтування безсилля науки в намаганні розв'язати одвічні проблеми людського буття;
несистемний характер філософських вчень;
аналіз свобод людини як найважливішої проблеми буття;
відтворення трагедійності буття як наслідку гріхопадіння;
намагання знайти шляхи виходу з кризових станів, подолання відчуження
людини шляхом поєднання її духу з Творцем.
Професійним філософом з названих мислителів XIX ст. був лише П.Юркевич, що виступив «завершувачем» розробки філософської «концепції серця».
Загальною особливістю екзистенційного філософствування Т.Г. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка є те, що всі болючі проблеми вибору в «межових» ситуаціях — життя і смерті, волі і рабства, любові й ненависті — вони пов'язують з національним питанням.
Специфічні риси української філософії:
—дослідження народної творчості;
—вивчення яскравих історичних періодів у житті народу;
- 27 -
—аналіз творчості видатних представників нації.
Урадянський період певний вплив на занепад філософії спричинили втрати, які понесла українська інтелігенція в роки революції і громадянської війни, виїзд за кордон наукової і творчої інтелігенції, висилання за межі СРСР провідних учених. Натомість радянський уряд та комуністична партія ВКП(б) вживають заходів щодо підготовки вчених, які стануть провідниками політичних та ідеологічних доктрин нової влади. Єдино вірним світоглядом стає марксизмленінізм та його філософія — діалектичний та історичний матеріалізм.
Упродовж 30-40-х років філософське життя в радянській Україні «завмирає». Проте певний розвиток національної філософії відбувається за межами України. За кордоном створюються культурно-громадські, освітні, науково-дослідницькі центри, в тому числі у галузі філософії. Йдеться, в першу чергу, про Український Вільний Університет (Прага, 1921 p.); Українську Вільну Академію Наук (Аугзбург, 1945 p.); Український Вільний Університет та наукове товариство імені Т. Шевченка (Мюнхен); Гарвардський український дослідний інститут (70-ті роки); Інститут українських студій (Канада). Ці заклади створюють базу для досліджень у галузі розробки філософії української ідеї. Певний внесок у її розвиток зробили Д. Донцов, В. Липинський, Д.Чижевський, М. Шлемкевич.
Контрольні запитання:
9. Покажіть вплив філософських думок доби Київської Русі на подальший розвиток історії української філософії.
10.Філософські погляди діячів культури Київської Русі.
11.Філософія Відродження в Україні.
12.Розвиток філософії у братських школах та Києво-Могилянській академії. 13.Визначте провідну тенденцію у розвитку української філософської думки
кінця XIX — початку XX століття.
14.Філософія української ідеї в світовій культурі XIX ст. 15.Філософська думка в Радянській Україні.
16.З якого часу слід починати відлік історії української філософії і чому?
Література:
12.Введение в философию, ч. І. - М.: Политиздат. - 1989. - С. 146-279. 13.Мир философии: Книга для чтения. В 2-х ч.- М.: Политиздат. - 1991. 14.Філософія: Навчальний посібник. /І.Ф. Надольний та ін. - К.: Вікар. - 1997.- С.
64-217, 166-185.
- 28 -
Основний зміст пізнавальної діяльності
План
1.Загальний зміст пізнавальної діяльності.
2.Ступені пізнавального процесу.
3.Істина, її характеристики і критерії.
4.Наукове пізнання, його форми і методи.
В філософії теорія пізнання називається гносеологія, яка досліджує умови, механізм, принципи і форми пізнавальної діяльності людини.
Пізнання – це процес одержання, переробки і використання інформації про світ і людину.
Зміст пізнання: незнання – знання – нове знання.
Умови пізнання:
Об’єктивний (навколишній) і суб’єктивний (внутрішній, духовний) світ.
Існує кілька точок зору на проблему пізнання світу:
1. Ідеалістична:
-Скептицизм – вчення, що піддає сумніву можливість пізнання об’єктивної реальності;
-Агностицизм – вчення, що частково або повністю заперечує можливість пізнання людиною дійсності;
2.Матеріалістична – визнає можливість пізнання об’єктивної реальності.
Принципи пізнання:
1.Об’єктивність(об’єкт існує за межею суб’єкту).
2.Пізнаваність (реальність пізнаємо такою, якою вона є).
3.Відображення (відображення об’єктивного світу в свідомості).
4.Принцип визначальної ролі практики.
5.Принцип творчої активності.
Ступені пізнання:
1.Емпіричне (чуттєве) пізнання (пізнання за допомогою органів чуття)
Форми чуттєвого пізнання:
-Відчуття (вивчення окремих властивостей об’єкта);
-Сприйняття (визначення об’єкта як єдиного цілого);
-29 -
-Уявлення (формування ідеального образу об’єкта).
2.Раціональне пізнання (абстрактне мислення) – мислення за допомогою образів, поява нового знання без допомоги органів чуття.
Форми раціонального пізнання:
-Поняття (відображає предмет у його суттєвих ознаках);
-Судження (відтворює не предмет в цілому, а його окремі ознаки);
-Умовивід (зв’язок суджень, що виводить нове судження).
Істина – це найбільш повне і незаперечне знання про світ.
Характеристики істини:
Абсолютність, відносність, об’єктивність, конкретність.
Критерії істини (вимір достовірності істинного знання):
-Практика як історичний досвід людства (марксизм);
-Практика як індивідуальний досвід кожної людини (позитивізм);
-Переконання, успіх, віра (прагматизм);
-Відчуття (емпіризм);
-Розум (раціоналізм).
Наукові знання – це систематизовані знання про світ.
Методи наукового пізнання:
1.Емпіричні методи (спостереження, експеримент, опис, вимірювання).
2.Теоретичні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, узагальнення, аналогія).
Форми наукового пізнання:
1.Повсякденні факти.
2.Наукові факти.
3.Гіпотеза.
4.Проблема.
5.Докази.
6.Теорія.
- 30 -