Опорні_конспекти_з_філософії_Титаренко (3)

Філософія епохи Відродження

План

1.Основний зміст епохи та її відображення у філософському антропоцентризмі.

2.Натурфілософія (геліоцентризм і пантеїзм);

3.Проблема особистості в епоху Відродження (Ф. Петрарка, М. Монтень, Л. да Вінчі, Т. Кампанелла, Н. Макіавеллі, Т. Мор)

Вепоху Відродження зароджуються буржуазні відносини, зменшуєтьсячвплив церкви, відроджується антична культура, по-новому пояснюється будова світу, зявляються нові відкриття в астрономії, розвиваються науки, мистецтво, зявляється інтерес до людини.

ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ (ХV-ХVІ ст.) характеризується формуванням антропоцентризму та спробою відновлення канонів філософії Стародавньої Греції. Проте ще тривалий час в європейській культурі відчувався вплив філософії Середньовіччя з її геоцентризмом. Відбувалася секуляризація філософської думки

. Вона вивільнювалася з-під впливу релігії через оголошення людини природною, а не божою істотою. Поширювався і пантеїзм (грецькою "пан" - усе, а "теос" - бог) - ототожнення бога зі світом природи.

Одним з перших звеличував людину німецький філософ Микола Кузанський (1401-1464). В його роздумах творцем сущого виступав бог, але поряд :і ним у світі вже наявна творча і активна людська особа. Італієць Джованні Піко делла Мірандола (1463-1494) проголосив людину винятковою істотою у світі. Вона такою є тому, що наділена свободою волі і можливістю вибору способів дій.

На підставі ідей свободи волі та творчої активності людини сформовані і соціально-філософські погляди італійця Ніколо Макіавеллі (1469-1527). Він доводив, що суспільним життям керують людські інтереси. Вищими інтересами є інтереси держави, і тому під час їх реалізації можна нехтувати інтересами окремих людей, принципами моралі тощо.

Пізній період Відродження (кінець ХV-ХVІ ст.) також багатий на філософські роздуми. Так, голландець Еразм Роттердамськии (1469-1536) відкидав релігійне твердження про "зіпсованість" людини "першородним гріхом" і доводив, що у святому письмі людина покликана до активних дій, до життєвого самоствердження. Початок і кінець світу, пояснював філософ, у руках божих, але особиста доля визначається кожним індивідом окремо. Подібну точку зору називають деїзмом.

Пантеїстичними були роздуми італійця Джордано Бруно (1548-1600). У нього природа не залежить від божественного впливу, а сама по собі здатна до самотворення. За таке заперечення необхідності бога інквізиція спалила єретика на вогні.

Завершеності філософія Відродження досягла в творчості француза Мішеля Монтеня (1533-1592). Він у творі "Спроби" не лише пояснював самоактивність природи, а й повністю відмежував від неї людину, котра, на його думку, є унікальною за внутрішнім світом і здатна по-своєму впливати на оточуюче середовище. Так філософія звільнялася від впливу релігії і закладала підвалини для власного подальшого розвитку.

-12 -

Основні риси філософії Відродження:

-Антична філософія – філософський ідеал;

-основна філософська проблема – людина та її діяльність;

-у центрі світогляду – культ краси, мистецтво;

-антропоцентризм (людина є центром і вищою метою Всесвіту);

-геліоцентризм (сонце є центром Всесвіту);

-пантеїзм (вчення, що ототожнює Богв і природу);

-гуманізм – уявлення, яке визнає цінність людини як особистості, її свободи і творчих здібностей, означає повагу і любов до людини;

-нові погляди на суспільство. Виникає ідея громадянського суспільства, незалежного від релігії, нові моральні цінності.

Контрольні запитання:

1.Які особливості мала філософія епохи Відродження?

2.В чому полягає антропоцентризм філософії Відродження?

3.Визначте погляди філософів-гуманістів епохи Відродження.

4.Сутність гуманізму як ідеології Відродження.

5.Сутність геліоцентризму і пантеїзму.

Література:

1.Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. - М.: Проспект. -2000.-С.4-88.

2.Філософія: Навчальний посібник / І.Ф.Надольний та ін. -К.:

3.Философия. Курс лекций (Под редакцией Калашникова В. Л.)-М.: Владос. - 1999. - С.6-42.

4.Философия, культура, образование (круглий стол) //Вопросы философии. - 1999. - № 3.

5.Шинкарук В. І. Філософія і нові історичні реалії //Філософська і соціологічна думка. - 1991.- №1.

- 13 -

Вчені-енциклопедисти(просвітителі) – Ш. Монтеск’є, Д. Дідро, Ж, Руссо, Гельвецій, Ламетрі, Вольтер, Гольбах .

Шарль Монтеск'є (1689-1755) одним з перших пояснював буття людини і суспільства як природний процес. Людина здатна розбудувати щасливе життя і справедливий суспільний устрій. Проте на нього дуже суттєво впливають природні умови. Це так званий географічний детермінізм.

Вольтер (1694-1779) в багатьох творах розглядав людину як суспільну істоту, адже всі стосунки між людьми, вважав він, створені самими людьми. Відкидаючи вплив на них релігії, тим не менш він докузував необхідність віри в бога, як засобу боротьби з насиллям. Покращення самої людини він вбачав в просвітництві, адже воно формує її свідомість.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) шукав причини нерівності людей і шляхи досягнення суспільної справедливості. Для цього необхідний такий суспільний договір , за яким меншість не змогла б привласнити здобутки більшості, а деспоти ніколи б не досягли влади.

Дені Дідро (1713-1784) досягнення справедливості в людських взаєминах вбачав у подальшому розгорненні наукових знань, поширенні освіти і покращенні моралі. Громадян слід виховувати так, щоб вони розуміли, що для особистого щастя необхідно бути чесною і добродійною людиною. Дуже важливо, щоб освіченим був монарх, адже він є запорукою справедливості в суспільному житті.

Таким чином, філософія Відродження і Нового часу просякнута гуманістичними ідеями і вірою у всемогутність людського розуму.

Контрольні запитання:

1.Дайте характеристику соціально-історичних передумов філософії Нового часу.

2.Особливості та основні напрямки філософії Нового часу.

3.Поясніть значення понять «емпіризм» та «раціоналізм». Назвіть представників цих напрямків у філософії XVII ст.

4.У чому полягає відмінність філософії Нового часу від попередніх етапів її розвитку?

5.Як французькі просвітителі XVIII ст. розуміли природу людини і суспільства?

6.На основі роботи Ф. Бекона «Новий органон» розкрийте його метод і логіку дослідження законів природи.

7.Розкрийте сутність методу пізнання Р. Декарта.

8.Розкрийте вплив соціально-політичних концепцій Нового часу на розвиток наступної суспільно-політичної думки?

3.Мир философии: Книга для чтения. В 2-х ч.- М.: Политиздат. - 1991.

4.Філософія: Навчальний посібник. /І.Ф. Надольний та ін. - К.: Вікар. - 1997.- С.

64-217, 166-185.

-15 -

Георг Гегель (1770 -1831) створив систему діалектичного об’єктивного ідеалізму. Розробив діалектику – вчення про розвиток. Був об’єктивним ідеалістом. У своїх працях "Феноменологія духу", "Енциклопедія філософських наук", "Філософія права" та багатьох інших він створив всеохоплюючу філософську систему світу з точки зору "абсолютного" (об'єктивного) ідеалізму. Вважав, що основою світу є абсолютний розум, який розвивається в 3 етапи: 1) розвиток ідеї у вигляді чистого мислення;, 2) розвиток ідеї у формі природи; 3) розвиток ідеї в мисленні та історії.

Розвиток відбувається за допомогою абсолютного розуму. Абсолютна ідея (розум) функціонує, змінюється, розвивається у відповідності до діалектичних принципів і законів. Кількісні зміни ведуть до якісних перетворень об'єкта, а джерелом цього є боротьба протилежностей у самому об'єкті. Якась з протилежностей ніби "відпускається" духом, вона набуває нової якості і вже проявляється на новому рівні, в новій іпостасі. Проте все нове несе в собі певні риси старого, що е процесом спадкоємності в розвитку.

Розробив закони, принципи і категорії діалектики. Закони діалектики:

1)закон єдності і боротьби протилежностей (визначає джерело розвитку

– протиріччя, рух породжує розвиток);

2)закон взаємного переходу кількості і якості (визанчає, яким щляхом відбувається розвиток);

3)закон заперечення заперечення (визначає направленість розвитку, зміну старого на нове).

Однією з центральних проблем філософської системи Гегеля є проблема людської свободи. Гегель тлумачить її як творче утвердження, як позитивну діяльність. Лише розум, на думку Гегеля, встановлює рівень свободи. Він є її "самосвідомістю". Свобода тоді буде дійсною, коли вона наповнена розумом. Адже розум і свобода знаходяться в єдності, їх вмістилищем є вільна істота - людина.

Людвіг Фейєрбах (1804 – 1872) займав позиції антропологічного матеріалізму. Пояснював людину як найдосконаліший витвір природи. У його вченні вона показана як головна ланка світу, як вершина розвитку природи. Це був ан-

тропологічний матеріалізм.

Воснові буття лежить матеріальний світ, але він не розвивається (метафізика).

Вцентрі вчення Фейєрбаха лежить проблема людини, її життя, щастя, надії, смерті. Він розглядав людину як біологічну істоту, але моральні якості відрізняють її від тварини. Він проголошує людину не як об'єкт абстрактного, відокремленого від буття розуму, а розумною, дійовою істотою, що здатна до самовизначеності. Суспільні умови завадять духовному розвитку людини. Говорив, що потрібно створити нову філософію, направлену на зміну світогляду людини та її моральне вдосконалення. В людському існуванні важливу роль відіграє чуттєвість. Завдяки їй людина пізнає світ і себе в ньому та стає творчою істотою. Найповніша реалізація людської чуттєвості досягається у взаємній любові людей. Лише вона піднесена до рівня релігії, - здатна ощасливити людство.

-17 -

Філософія марксизму

План

1.Історичні умови виникнення марксизму.

2.Джерела та складові марксизму.

3.Відчуження: походження, різновиди, сутність.

4.Сутність матеріалістичного розусіння історії.

5.Трагічна доля марксизму.

Виникнення марксистської філософії пов’язане з діяльністю

Карла Маркса (1818 – 1863) та Фрідріха Енгельса (1820 – 1895). Умови виникнення марксизму:

1)соціально-економічні (завершення промислового перевороту, розвиток капіталізму, поява пролетаріату як самостійного класу, революції 1848р.);

2)природничо-наукові (поява нових відкрить і теорій – вчення Ч. Дарвіна, закон про клітинну будову організмів, закон перетворення енергії та ін.)

Джерела марксизму:

1)німецька класична філософія (Фейєрбах і Гегель) – поєднав матеріалізм і діалектику.

2)англійська політекономія (Сміт, Рікардо) – створив економічну теорію.

3)французький утопічний соціалізм (Сен-Симон, Фурьє. Оуен) – ідеї

соціалізму.

Складові частини марксизму:

1)Діалектичний матеріалізм (вчення про закони розвитку природи)

2)Історичний матеріалізм (вчення про закони розвитку суспільства).

3)Політекономія (вчення про розвиток економічних відносин).

4)Теорія наукового комунізму (вчення про становлення і розвиток комуністичного суспільства).

Теорія відчуження.

Сутність теорії відчуження визначена у праці «Філософсько-економічні рукописи 1844р.», яка лягла в основу «Капіталу».

Сутність відчуження:

Маркс вважав, що початковий період першої фази комунізму – соціалізму виникає не внаслідок усуспільнення власності, тобто подолання приватної власності або відчуження працівника від засобів виробництва. В усіх істотних сферах суспільної життєдіяльності відчуження зберігається: засоби виробництва лише формально належать трудящим, фактично вони є не суспільною, а державною власністю.

Відчуження – це відокремлення робітника від власної праці в процесі виробництва. Чим більше робітник виробляє, тим менше він споживає. Відчуження гальмує не тільки суспільний, але й економічний, науковий, технічний прогрес, породжує кризу.

Причина відчуження – капіталістична приватна власність. Всю історію Маркс розділив на 3 періоди:

1)Передісторія (період виникнення, становлення, розвитку відчуження);

2)Історія (період ліквідації відчуження, період комунізму, шлях подолання відчуження – відміна капіталістичної приватної власності);

-19 -

3) Царство свободи.

Економічна теорія Маркса заснована на тому, що в суспільному виробництві люди вступають у виробничі відносини, які відповідають окремому ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Продуктивні сили і виробничі відносини складають економічну структуру суспільства, яка є його основою. Спосіб виробництва – матеріальна основа життя суспільства, окремий спосіб сумісної діяльності людей і форми спілкування. Спосіб виробництва обумовлює форму відчуження.

Філософія Маркса заснована на матеріалізмі. Він вважав, що матеріальний світ

– це єдина реальність, його ніхто не створив, він вічний, безкінечний. А мислення (свідомість) – це продукт матеріального органу мозку (висооорганізована матерія).

Маркс поєднав матеріалізм із діалектикою (розвитком).

Матеріалістичне розуміння історії Маркса полягає в тому, що людину він визнає природною істотою, однак вважає, що вона лише походить з природи, подальша ж історія людини протікає як процес олюднення природи. Саме практика є тим реальним матеріальним чинником, що породжує людський дух, свідомість.

Протиріччя марксизму:

1)Розгляд філософських проблем розглядався з точки зору робітничого класу;

2)Соціалістична ідея була тупіковою;

3)Історична практика будови соціалізму не відповідала теорії марксизму;

4)Марксизм став догмою;

5)Марксизм перетворився із філософії в тоталітарну державну ідеологію. Трагічність долі марксизму полягає в тому, що він як філософія був

спотворений його послідовниками.

Послідовниками марксизму стали лідери і теоретики соціал-демократичного руху: Е, Бернштейн, К. Каутський, Р. Люксембург; революціонери-демократи Белінський, Чернишевський, Плєханов, Мартов, Ульянов (Ленін), Сталін.

Контрольні запитання:

1.Передумови виникнення філософії марксизму.

2.Які вихідні принципи філософії марксизму?

3.В чому недоліки та трагічність долі філософії марксизму?

4.Визначте сутність теорії відчуження Маркса.

5.В чому полягає діалектичний маетріалізм Маркса?

6.Розкрийте сутність історчного матеріалізму Маркса.

7.Сутність економічної теорії Маркса.

7.Мир философии: Книга для чтения. В 2-х ч.- М.: Политиздат. - 1991.

8.Філософія: Навчальний посібник. /І.Ф. Надольний та ін. - К.: Вікар. - 1997.- С.

64-217, 166-185.

-20 -