4. Психологічні напрями сучасної філософії

Несвідоме постає в концепції З.Фрейда вирішальним чинником людської психіки. У зміст несвідомого входять два і інстинкти: "Лібідо" та "Танатос" - інстинкт смерті й руйнування. Все живе повинно вмирати та народжуватись, тому воно водночас прагне до самопродукування та знищення вже наявного. Проте ці найперші інстинкти суперечать культурі, яка постає системою певних заборон. Через це на людське "Я" тиснуть недозволені за прямою реалізацією інстинкти; з іншого боку, — соціально-культивовані норми. Тому треба знайти способи "розвантаження" психіки. З одного боку, суспільство завжди припускало існування деяких "дозволених форм недозволеного"; за Фрейдом, це є оргії давніх культів, свята, танці та ін.; з іншого боку, існують форми "сублімації'" - непрямого вивільнення енергії несвідомого. Коли справа доходить до зривів треба вживати процедуру психотерапії - шляхом розпитувань, бесід, вільних асоціацій знаходити спосіб вивільнити, легалізувати заблоковану силу, хоча б у словах. Найважливішим же постає те, що людину та її поведінку не можна звести до розумових розрахунків, людина постає значно складнішою. Вже учні та послідовники 3. Фрейда дали своє трактування сутності несвідомого. К.-Г.Юнг, виходячи із тези про те, що несвідоме характеризує корені людської психіки, які сягають засад сущого взагалі, вважав його найпершим виявленням формотворення у вигляді символізацій. А. Адлер вважав, що провідним мотивом дії несвідомого постає непереборне прагнення самоствердження, основне у несвідомому - це воля до влади, а остання вже знаходить свої найрізноманітніші прояви то у вигляді культуротворення, то у вигляді бажання опанувати жінкою, то у прагненні політичного лідерства. Е. Фром намагався пов'язати дію несвідомого, як і всієї людської психіки взагалі, із соціальним життям та суспільними стосунками: тут людина здобуває людські якості та намагається самоутверджуватись. Проте, внаслідок існування непереборної суперечливості між розумом та інстинктами, людина завжди відчуває свою незавершеність, що і постає провідним мотивом її дій.

5. Постмодернізм як виклик класичній філософії

Основні принципи постмодернізму:

- антилогіцизм - протест проти будь-яких логічних унормувань думки чи інтелектуальної діяльності;

- антидемаркаціонізм - протест проти будь-яких різких розмежувань різних у культурі напрямів діяльності, що наука, мистецтво, міф, фантазія повинні в реальному живому людському самовиявленні зливатися, а не протистояти;

- ірраціоналізм;

- відсутність єдиного центру (різома);

- «смерть автора»;

- вільний герменевтичішй дискурс - відкидання будь-яких норм у веденні розмови-діалогу із явищами культури, людини та людської життєдіяльності.

Основними представниками постмодернізму. вважають Ж. Дарриду та Ж. Дельоза, Р. Рорті

Для представників постмодернізму принципово важливого значення набувають не результати інтелектуальних дій, а самі ці дії або акти, які єдино здатні засвідчити те, якою може і здатна бути людина, з одного боку, а також самий факт її участі в інтелектуальному самозасвідченні.

Некласична філософія виводила на перший план реальності людської поведінки та позараціональні, звертала увагу на ті сторони людської життєдіяльності, які перебували поза увагою класики, але при тому вона інколи їх надмірно акцентувала.

Закріплення вивченого матеріалу.