Розділ 3 Кримінально-правова правосуб’єктність цивільного відповідача

Правосуб'єктність фізичної особи - це передбачена нормами права здатність (можливість) особи бути суб'єктом (учасником) правовідносин, здійснювати безпосередньо або через свого представника суб'єктивні права і юридичні обов'язки. [21;59]

В основі визначення природи правосуб'єктності фізичної особи лежать два критерії:

1) вікова характеристика (певний вік);

2) зрілість психіки,

Зміст правосуб'єктності (набір суб'єктивних прав і обов'язків) у кожної особи може бути різним, але сама правосуб'єктність в усіх однакова.  [18;45]

Правосуб'єктність складають такі взаємозалежні елементи:

1. Правоздатність - передбачена нормами права здатність особи мати суб'єктивні юридичні права і виконувати юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. Окрім того, у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини (ч. 2. ст. 25 ЦК України від 16.01.2003). В Американській конвенції про права людини від 22.11.1969 (вступила в дію в 1978 р.) захищається право на повагу до життя "з моменту зачаття". Конституція Словацької Республіки (01.09.1992) проголосила: "Життя людини охороняється ще до її народження" (ч. 1. ст. 15).

2. Дієздатність - передбачена нормами права здатність особи самостійно, своїми усвідомленими діями (бездіяльністю) здійснювати (використовувати, виконувати, припиняти) суб'єктивні права і юридичні обов'язки. На відміну від правоздатності дієздатність є набутою властивістю, що виражається в готовності особи до здійснення певних дій і вчинків, які передбачені законом і становлять його права й обов'язки (укладати угоди (угодоздатність); вступати в інші правовідносини в межах, установлених законом). Дієздатність є тим правовим інструментом, за допомогою якого громадянин перетворює свої права на реальні. Вона залежить від віку, фізичного стану особи (стану здоров'я), інших особистісних якостей людини, які з'являються в міру ЇЇ розумового, фізичного, соціального розвитку.

3. Деліктоздатність - здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення. Вона нерозривно пов'язана з дієздатністю. [20;118]

Враховуючи загально-правові погляди на правосуб’єктність, як на здатність особи набувати права й обов’язки, на її складові правоздатність та дієздатність, можна дати визначення цим категоріям і в кримінальному процесі України.

Під кримінально-процесуальною правоздатністю треба розуміти здатність мати кримінально-процесуальні права й обов’язки. Під кримінально-процесуальною дієздатністю — здатність особисто здійснювати кримінально-процесуальні права та виконувати свої обов’язки.

Виникає кримінально-процесуальна правоздатність та дієздатність одночасно з цивільною, так з моменту народження – для фізичної особи, з моменту створення юридичної особи, точніше — з моменту державної реєстрації.

Однак, деякі вчені вважають, що кримінально-процесуальна правоздатність виникає з моменту вступу особи в кримінальний процес.

Основними суб'єктами провадження за цивільним позовом у кримінальній справі є ті його учасники, процесуальний інтерес яких має майновий характер. До них слід віднести цивільного позивача і відповідача за цивільним позовом. Реалізовуючи в кримінальному процесі надані їм законом права і виконуючи покладені на них процесуальні обов'язки, вони мають повну й рівну можливість обстоювати свій протилежний за сутністю процесуальний інтерес і тим самим сприяти всебічному, повному й об'єктивному встановленню всіх обставин, що стосуються цивільного позову, і правильного його вирішення по суті.

 За загальним правилом, повністю дієздатний обвинувачений є також відповідачем за цивільним позовом. Саме особа, що здійснила злочин і заподіяла ним шкоду, повинна усунути негативні майнові наслідки свого діяння. Однак у ряді випадків майнову відповідальність за протиправні дії певних категорій громадян несуть інші особи. У таких випадках кримінально-процесуальний закон передбачає залучення в процес цивільного відповідача. 

Вводячи в кримінальний процес України такого його учасника, як цивільний відповідач, законодавець спирається при цьому на норми цивільного матеріального права, що встановлюють випадки відшкодування шкоди не його безпосереднім заподіювачем, а іншими особами — юридичними або фізичними. Ці суб'єкти також несуть відповідальність за завдану злочином моральну шкоду. [13;29]

Якщо буквально підходити до поняття кримінально-правової правоздатності цивільного відповідача, то можна сказати, що вона виникає з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду, оскільки дана норма прописана законодавцем у ч.2 ст.62 КПК. Так, права і обов’язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви.

Від вирішення питання кримінально-процесуальної дієздатності учасників процесу залежить забезпечення реальної юридичної рівності сторін. Будь-який учасник провадження у справі з об’єктивних причин не може самостійно реалізувати своє право чи сукупність прав потребує додаткових гарантій.

П.В. Полосков розуміє під процесуальною дієздатністю – визнану кримінально-процесуальним правом психічну і фізичну здатність особи до самостійного здійснення процесуальних дій, тобто до свідомої реалізації своїх кримінально-процесуальних прав та виконання кримінально-процесуальних обов’язків. [18;46]

Крім того, варто зазначити, що кримінальну дієздатність слід розуміти як здатність правоздійснювальну та право виконавчу.

Метою інституту дієздатності у кримінальному процесі є не встановлення формальних перепон для учасником свого права, а надання для нього додаткових процесуальних гарантій, в тому числі і через допуск до справи його законного представника.

Виявлення кола обставин, через які в особи може бути відсутня повна процесуальна дієздатність, має проблемний характер, оскільки кримінально-процесуальний закон прямо їх не встановлює. Спеціально не врегулювавши вікову градацію обсягу кримінально-процесуальної дієздатності, а також підстави недієздатності дорослих осіб, законодавець вірогідно виходив з того, що ці питання досить добре врегульовані іншими галузями права, зокрема цивільним та цивільно-процесуальним.

Кримінальний закон, норми якого реалізуються через кримінально-процесуальні відносини подає лише градацію деліктоздатності суб’єкта: загальна кримінально-правова деліктоздатність – з 16 років, часткова – з 14 років. З огляду на нерозривний зв'язок галузей матеріального та процесуального права в кримінальному процесі дієздатність особи можна було б пов’язати з кримінально-правовою деліктоздатністю, визнавши повну дієздатність учасника процесу з 16 років, часткову – з 14. Проте 16-літній вік не може вважатися віком повної кримінально процесуальної дієздатності – адже, на підставі ст.6 СК, особа до 18 років за правовим статусом все ще є дитиною. Крім того, аналіз низки норм кримінально-процесуального закону дає підставу зробити висновок, що повна процесуальна дієздатність настає тільки з 18 років. [21;59]

Варто зазначити, що обов’язок громадянина нести кримінальну відповідальність не означає наявності у нього достатньої здатності захищатися від пред’явленого обвинувачення і цивільного позову.

Таким чином, правосуб’єктність цивільного відповідача складається з здатності його мати права та нести обов’язки як учасника кримінального провадження.