Розділ 2 Процесуальний статус цивільного відповідача в кримінальному провадженні

1. Особи, які можуть бути залучені в якості цивільного відповідача

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї творчої та інтелектуальної діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним та охороняється законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності перед законом. [5]

Одним із способів відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди є пред’явлення цивільного позову в кримінальному провадженні.

Так, згідно ч.2 ст. 127 КПК, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Цивільний позов у кримінальній справі – це вимога особи, якій кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням малолітньої, неосудної або обмежено осудної особи заподіяна майнова та/або моральна шкода і яка пред’явила її у кримінальному провадженні до підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну (майнову) відповідальність за спричинену шкоду. [4]

Цивільний позов порівняно з іншими непозовними формами відшкодування шкоди, як слушно зазначається в юридичній літературі, має певні переваги, оскільки його розгляд і вирішення в кримінальному процесі здійснюється при активній участі зацікавлених сторін, що у свою чергу, сприяє глибшому дослідженню всіх обставин кримінального про­вадження, які стосуються виду й розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно не­безпечним діянням і правильному вирішенню питання про її відшкодування. [9;248]

Тому саме цивільному позову законодавець відводить го­ловну роль у відшкодуванні шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діян­ням, і, на відміну від інших форм, детально регламентує ді­яльність, пов’язану з висуненням, забезпеченням і вирішен­ням цивільного позову в кримінальному судочинстві.

Закон наділяє правом безпосередньої активної участі в доказуванні потерпілих, цивільних позивачів, відповідачів та їх представників.

До структурних елементів предмета доказування щодо цивільного позову вчені включають такі факти:

а) наявність матеріально-правової підстави цивільно­го позову (злочинного діяння, завданої шкоди, причинного зв’язку між ними);

б) характер і розмір заподіяної шкоди;

в) розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню за цивіль­ним позовом;

г) наявність вини особи, яка зазнала шкоди,у її виник­ненні або збільшенні,її форма і ступінь;

д) несення цивільної відповідальності за дії безпосеред­нього заподіювача шкоди іншими особами і якими конкрет­но;

є) майнове положення цивільного відповідача (громадя­нина) за заявленим цивільним позовом. [1;100]

Правовою основою відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням майнової та компенсації моральної шкоди є норми цивільного права, які встановлюють позадоговірну (деліктну) відповідальність за заподіяння шкоди протиправною поведінкою особи.

Доказування підстав та розміру цивільного позову у кримінальному провадженні здійснюється в цілому за правилами, встановленими КПК. На відміну від цивільного судочинства, у якому обов’язок доказування обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на неї, у кримінальному провадженні доказування виду завданої кримінальним правопорушенням шкоди та її розміру покладається на слідчого та прокурора, оскільки вид і розмір майнової шкоди є одним із елементів у структурі обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Сторонами цивільного позову в кримінальному провадженні аналогічно є цивільний позивач та цивільний відповідач.

Цивільним відповідачем в кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу законну несе відповідальність за шкоду завдану злочинними діяннями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння та до якої пред’явлено цивільний позов в порядку КПК.

У багатьох випадках цивільна відповідальність покладається не на підозрюваного, обвинуваченого, а на інших осіб.

Цивільними відповідачами можуть бути батьки, опікуни, піклувальники та інші особи, а також підприємства, установи, організації, які в силу закону несуть матеріальну та моральну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред’явлено цивільний позов в порядку кримінального процесуального законодавства. [7]

Осіб, на яких покладається матеріальна відповідальність під час провадження у кримінальній справі, умовно можна розділити на дві групи:

1) особи, що безпосередньо завдали шкоду;

2) особи, які за законом несуть матеріальну відпові­дальність за протиправні дії інших осіб. [17;116]

Своєчасне визначення кола осіб, які повинні від­повідати за цивільним позовом у кримінальному провадженні, має велике значення для вжиття орга­нами досудового розслідування заходів забезпечення цивільного позову. У зв’язку з зазначеним, своєчасне встановлення цивільних відповідачів є важливою пе­редумовою ефективності забезпечення цивільного позову.

Наведені положення чинного КПК України є за­гальним правилом з визначення кола суб’єктів, яких повинно бути притягнуто у кримінальному прова­дженні як цивільних відповідачів. Більш детальний розгляд цього питання потребує звернення до норм матеріального права, яке встановлює випадки від­шкодування шкоди не її безпосереднім заподіювачем, а іншими особами.

Відповідно до ст. 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадця­ти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду на загальних підставах. У разі відсутності у не­повнолітньої особи майна, достатнього для відшко­дування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодову­ється в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. [24]

Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкоду­вати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоду було завдано не з його вини. Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, до­статнього для відшкодування шкоди.

Ці положення повинні враховуватися при зверненні до суду з цивільним позовом у криміналь­ному процесі. З метою вжиття заходів забезпечення цивільного позову на стадії досудового розслідування необхідно з’ясувати, чи може неповнолітній підозрю­ваний самостійно відшкодувати завдану ним шкоду. У противному випадку до участі у кримінальному про­вадженні повинен бути залучений цивільний відпо­відач. [22;82]

Також відповідачем за цивільним позовом у кри­мінальному провадженні є володілець джерела під­вищеної небезпеки, якщо шкода завдана цим дже­релом у результаті злочинних дій підозрюваного або обвинуваченого при його експлуатації. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 р. «Про практику розгляду суда­ми цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» [16] володільцем джерела підвищеної небезпеки виступає юридична особа або громадянин, що здій­снюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського віда­ння, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Крім того, до осіб, які несуть відповідальність за цивільним позовом у кримінальному провадженні, належать юридичні або фізичні особи у випадку за­вдання шкоди їхнім працівником при виконанні ним своїх трудових (службових) обов’язків. Загальні підстави відповідальності зазначеного кола осіб вре­гульовані ст. 1172 ЦК України, в якій зазначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, за­вдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

При підготовці позовної заяви не­рідко виникають питання щодо визначенні частки (долі) відповідальності у разі наявності декількох відповідачів. Вказане питання також не врегульоване чинним КПК України, у зв’язку з чим необхідно звер­нутись до ЦК України та постанов Пленуму Верхо­вного Суду України.

Так, ст. 1190 ЦК України передбачено, що особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли непо­дільну шкоду взаємопов’язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром несуть солідарну відпо­відальність. При цьому у випадку скоєння злочину діяння таких осіб повинні бути об’єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода – бути наслідком їх спільних дій. Аналогічно вказане пи­тання регулює постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31 березня 1989 р. «Про практику застосування судами України законодавства про від­шкодування матеріальної шкоди, заподіяної зло­чином, і стягнення безпідставно нажитого майна». [15]