32

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1 Поняття та класифікація суб’єктів кримінального провадження……5

РОЗДІЛ 2 Процесуальний статус цивільного відповідача в кримінальному провадженні………………………………………………………………………...12

1. Особи, які можуть бути залучені в якості цивільного відповідача………12

2. Права та обов’язки цивільного відповідача………………………………..17

3. Представник цивільного відповідача………………………………………22

РОЗДІЛ 3 Кримінально-правова правосуб’єктність цивільного відповідача…..24

ВИСНОВОК………………………………………………………………………...28

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………30

ВСТУП

Актуальність теми. Крім цивільно-правового обов'язку здійснення відшкодування заподіяної злочином шкоди правові системи багатьох країн також передбачають покладання на особу, винну у вчиненні злочину, обов'язку відшкодування потерпілому заподіяної злочином шкоди на основі норм кримінально-процесуального права.

У кримінально-процесуальній літературі поки що немає єдності в поглядах авторів, які досліджували чи порушували проблему цивільного позову в кримінальному процесі, щодо цього поняття. Більшість вчених з незначними редакційними змінами визначають цивільний позов як вимогу особи, що зазнала матеріальної шкоди від злочину, про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого.

Питання кримінально-правового статусу цивільного відповідача як суб’єкта кримінального процесу не досить досліджено сучасними науковцями, а тому виникає необхідність у визначенні функціональної спрямованості цього учасника провадження на основі нового кримінального процесуального законодавства.

При досліджені різних проблем кримінального процесу деякі науковці торкались питання статусу цивільного відповідача, серед них О.М. Бандурка, І.В. Гливлюк, О.О. Рибалка та інші.

Мета роботи визначити правовий статус цивільного відповідача як суб’єкта кримінального процесу.

У відповідності з метою постають наступні завдання:

• Проаналізувати кримінально-правову класифікацію учасників кримінального провадження;

• Визначити місце цивільного відповідача серед суб’єктів кримінального процесу;

• Охарактеризувати кримінально-правовий статус цивільного відповідача, визначити права та обов’язки;

• розкрити сутність та правову природу представника цивільного відповідача в кримінальному провадженні;

• узагальнити наукові розробки вітчизняних та зарубіжних науковців із цієї проблеми;

• здійснити комплексний науковий аналіз нормативно-правової бази щодо статусу цивільного відповідача в кримінальному процесі.

Об’єктом дослідження кримінально-правовий статус цивільного відповідача як учасника кримінального провадження.

Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство України, практика його застосування, а також система наукових поглядів з приводу досліджуваних проблем

Структура курсової роботи: Курсова робота складається із вступу; трьох пунктів, трьох підпунктів, висновку та списку використаної літератури. Повний обсяг роботи становить 32 сторінки, з них: основного тексту - 24 сторінок, список використаних джерел — 3 сторінки (24 найменувань).

Розділ 1 Поняття та класифікація суб’єктів кримінального провадження

В українській мові термін «суб’єкт» тлумачиться як особа, група осіб, організація, яким належить активна роль у певному процесі, акті; особа або організація як носій певних прав і обов’язків. [3; 56]

Порядок кримінального провадження на території України визначається кримінальним процесуальним законодавством України, до складу якого входить Конституція України, — міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інші закони України. Із системного аналізу КПК вбачається, що публічні засади є пріоритетними порівняно з інтересами окремих громадян.

В Україні, як і в більшості країн світу, велика увага завжди приділялась процесуальним правам суб’єктів кримінального провадження. Проте інноваційні норми КПК та їх прив’язка до різних спеціальних підзаконних актів, які, по суті, спрямовані на гарантування виконання завдань кримінального провадження і повинні забезпечувати ефективне правове вирішення питань про можливість розкриття злочину, доведеність його вчинення тією чи іншою особою, притягнення її до належної відповідальності, відшкодування шкоди громадянину чи державі, охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру.

Водночас потрібно пам’ятати, що надання будь-якої переваги одній зі сторін кримінального провадження може завдати серйозної шкоди та призвести до ухилення особи, яка вчинила злочин, від відповідальності, а отже, до порушення законних прав потерпілої особи та/або правопорушника.

Кримінальне процесуальне законодавства не містить визначення поняття «суб’єкта кримінального провадження». Глава 3 КПК називається – «Суд, сторони та учасники кримінального провадження», норми якої визначають процесуальний статус осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Загальні положення учасників у кримінальному провадженні можна розглядати відповідно до їх процесуального статусу, правового змісту, процедури закріплення та функціонального визначення сторони обвинувачення, яка збирає, оцінює докази у кримінальному провадженні, сторони за хисту, яка бере участь у доказуванні невинуватості підозрюваного (обвинуваченого), інших учасників кримінального провадження, які задіяні у разі проведення слідчих розшукових дій. [6;118]

У теорії кримінального процесуального права немає однозначної думки щодо визначення правового статусу учасників кримінального провадження та їх класифікації. Розвиток інституту правового статусу встановлював наступні положення: розмежування функцій кримінального переслідування між учасниками кримінального провадження; обвинувачення, захисту та правосуддя; встановлення класифікації учасників, які здійснюють кримінальне провадження або беруть участь у кримінальному провадженні.

В основі класифікації учасників процесу в літературі висловлені різні точки зору, які можливо об’єднати. Перша категорія – сторона обвинувачення. До них відносяться державні органи, що здійснюють кримінальну процесуальну діяльність, як органи публічного кримінального переслідування: слідчий, прокурор. Зі сторони обвинувачення необхідно виключити потерпілого, який не може здійснювати обвинувачення, а повинен виконувати свої процесуальні права щодо надання фактів отримання моральної, фізичної або матеріальної шкоди. Оцінку доказів під час судового розгляду потерпілий здійснює незалежно від прокурора, незважаючи на те, що він відстоює його процесуальні права. Друга категорія – сторона захисту, яка включає учасників, що мають свій інтерес. Дані учасники є: підозрюваний, обвинувачений, захисник, цивільний відповідач. Вони не зобов’язані доводити свою вину або невинність у кримінальному провадженні. Третя категорія – інші учасники, яка включає учасників процесу, які мають процесуальні права й обов’язки по доведенню обставин вчиненого кримінального правопорушення. Виходячи з функціонального розмежування процесуальних прав і обов’язків, а також участі в судочинстві під час досудового слідства та судового розгляду включає учасників процесу, які виконують обов’язки у процесі: свідок, перекладач, поняті, фахівець, експерт та ін. Четверта категорія, виходячи з функціонального призначення правосуддя, – слідчий суддя, суддя, колегіальний суд.[17;33]

КПК визначає наступну систему учасників кримінального провадження:

1. Суд. Правосуддя як функція судової влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно закону. У кримінальному провадженні правосуддя здійснюють професійні судді, та у визначених законом випадках, присяжні в рамках відповідних судових процедур. Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій та статус суддів» призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює на професійній основі.

2. Сторона обвинувачення.

Прокурор – це суб’єкт кримінального процесу, що бере участь у всіх його стадіях, здійснюючи при цьому нагляд за дотриманням законів і підтримуючи державне обвинувачення у суді. Статус прокурора визначено ст.15 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурор, здійснюючи свої повноваження є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

Слідчий – посадова особа, уповноважена в межах компетенції, передбаченої кримінально-процесуальним законодавством, здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. Слідчий, здійснюючи свої повноваження є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

3. Сторона захисту.

Підозрюваним є особа, якій в законному порядку повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт, щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст.291 КПК України. Виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Засудженим є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Законодавець передбачає, що коли підозрюваний, обвинувачений є неповнолітньою особою або особою, яка у встановленому законом порядку визнана недієздатною або обмежено дієздатною до участі в процесуальній дії залучається його законний представник. До числа осіб, які можуть бути законними представниками належать: батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності – опікуни, піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний.

Захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі;

4. Потерпілий і його представник. Потерпілим може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Представником потерпілого може бути особа, яка у кримінальному провадженні може бути захисником, тобто особа, яка має право на зайняття адвокатською діяльністю.

Представником юридичної особи, яка є потерпілим може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні.

5. Інші учасники кримінального провадження.

Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому КПК України, пред’явила цивільний позов.

Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому КПК України.

Свідок – це фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань й навичок.

Перекладачем може бути будь-яка об’єктивна й незаінтересована у результатах кримінального провадження особа, яка володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також мовою, якою володіють та користуються будь-які учасники процесу.

Секретар судового засідання є учасником кримінального провадження, на якого покладається організаційне забезпечення судового провадження. Він є працівником суду якого не віднесено до кола учасників судового провадження.

Судовий розпорядник є учасником кримінального провадження, на якого покладається організаційно-технічне забезпечення судового провадження. Судовий розпорядник вирішує питання, які стосуються організації та проведення конкретного судового засідання, порядок вирішення яких, як правило, не регулюється процесуальним законодавством. [8;202]

Усі суб'єкти (учасники) процесу характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;

б) мають визначені в законі права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації);

в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов'язків у встановленому порядку;

г) зобов'язані дотримуватись чинного законодавства;

д) мають проявляти толерантність, поважати честь і гідність інших учасників процесу;

є) мають право на забезпечення особистої безпеки;

є) вступають у процесуальні правовідносини;

ж) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків або порушення прав інших учасників.[11;68]

Кримінальний процес неможливий без його учасників. Саме від них залежить внутрішнє наповнення цієї діяльності, реалізація норм кримінального процесуального права. Інтерес цих учасників виступає рушійною силою кримінального провадження і залежить від свого предмету, на підставі якого він формується. Процесуальний інтерес привертає увагу багатьох учених. Межі дослідження коливаються від мінімального, яким може бути, наприклад, обґрунтування інтересом удосконалення процесуального статусу окремого учасника, до максимального — пояснення природи всього кримінального провадження. Безперечно, учасники кримінального процесу, їх процесуальний статус та функції складають стійку систему.