Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / LEBEDEV / TXT / L_life_print_u

Сергiй Олексiйович Лебедєв.Засновник вiтчизняного комп'ютеробудування.Життя та творчiсть С.О.Лебедєв - творець першого в континентальнiй Європi комп'ютера

Мапа музею

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi English      Русский Сергiй Олексiйович Лебедєв. Життя та творчiсть За матерiалами книг Б.М.Малиновського Дитинство

На шляху до створення ЕОМ

Творче суперництво

Перший обчислювальний центр

"Гарна буде машинка!"

Пiслявоєнний ренесанс

Трiумф ученого

"Щоб не було вiйни"

Наукова школа С.О.Лебедєва

Нема пророкiв у своїй батькiвщинi!

Основнi дати життя та дiяльностi С.О.Лебедєва Дитинство Сергiй Олексiйович Лебедєв народився 2 листопаду 1902 р. у Нижньому Новгородi в родинi вчителя. Мати Настасiя Петрiвна (у дiвоцтвi Маврина) залишила багатий дворянський маєток, щоб стати викладачем у навчальному закладi для дiвчаток з бiдних родин. Олексiй Iванович Лебедєв, батько Сергiя, рано залишившись сиротою, жив у тiтки в селi. У дев'ять рокiв повернувся до овдовiлої матерi в Кострому, два роки вiдвiдував парафiяльну школу. Пiсля цього п'ять рокiв працював конторником на тiй же ткацькiй фабрицi, що i мати, i багато читав.

Зблизившись з однолiтками, якi захоплювалися iдеями народництва, твердо вирiшив стати сiльським учителем. З п'ятьма карбованцями, зiбраними за довгi мiсяцi роботи, поїхав в Ярославську губернiю поступати до школи, вiдкритої Ушинським для дiтей-сирiт. Закiнчивши з вiдзнакою школу i вчительський iнститут, став викладати в с. Родники (тепер м. Родники Iванiвської областi). У груднi 1890 р. разом з iншими членами пiдпiльної народовольчої органiзацiї був зарештований i посаджений на два роки до в'язницi. Пiсля звiльнення родина переїхала в Нижнiй Новгород. Один за одним з'явилися четверо дiтей - Катерина, Тетяна, Сергiй та Олена.

У перiод революцiї 1905 р. А.I.Лебедєв став одним з органiзаторiв Селянського союзу, губернський комiтет якого обрав його головою. Майже мiльйоннi тиражi мали його брошури "Що читати селянам i робiтникам", "Словник полiтичних термiнiв" та iн. У цi ж роки А.I.Лебедєв написав численнi працi з педагогiки. Чотири видання витримав його "Буквар", користувалися популярнiстю "Книга для читання в сiльських школах", "Свiт у картинках" та iн.

I Олексiй Iванович, i Настасiя Петрiвна неухильно дотримувалися принципу: життя народного вчителя повинно бути прикладом i зразком як для учнiв, так i для своїх дiтей. Бездоганна чеснiсть, неприйняття будь-якого ябедництва, пiдлесливостi, працьовитiсть ставилися в основу виховання. Так виховувалися натури захопленi, глибокi та гармонiчнi.

За спогадами Т.О.Мавриної (сестри Сергiя Олексiйовича), Сергiй був звичайним хлопчиком. Любив плавати i легко перепливав Оку. З пристрастю грав у чушки, чижики, городки. Окулярiв тодi не носив... Любив грати в шахи. Якось змайстрував динамо-машину i лейденську банку, що накопичує електричний заряд. Протягнувши проводи з їдальнi до кухнi i бабусиної кiмнати, спорудив електричний дзвоник.

Усi товаришi Сергiя захоплювалися музикою. Сам вiн грав на фортепiано, особливо любив твори Бетховена i Грига. Багато читав. Книги були в будинку скрiзь, шаф не вистачало, спорудили полки навiть у холодних сiнях. Знав напам'ять безлiч поем i вiршiв. Любив Блока, Гумильова, зачитувався романами Дюма.

Як прекрасно виразилася Т.О.Маврина, ниточки з дитинства тяглися до усього, що робили згодом Сергiй та iншi дiти Лебедєвих.

Сергiю ледь виповнилося п'ятнадцять рокiв, коли почалася революцiя. Спочатку її сприйняли з ентузiазмом. Але чим далi, тим усе похмурiше ставав настрiй у родинi, i не тому, що довелося, як i всiй країнi, голодувати, а Наросвiти перекидав учителя з одного мiста в iнше (Симбiрськ, Курмиш, Сарапул). Страшнiше було те, що людей прирiкали на голод духовний, знищували культуру i боязкi паростки волi, за якi так жагуче боровся Олексiй Iванович.

Молодiсть все ж брала своє. От як описує цей перiод сестра Лебедєва Тетяна Олексiївна Маврина, згодом вiдома художниця.

"В Курмишi на Сурi навеснi по великiй водi ми каталися на човнi вечорами, використовуючи i чималу частину ночi. Завжди залишали незамкненим вiкно великого будинку, щоб нiкого не будити, коли повернемося. У старому парку ухав пугач. Захiд - i свiтла нiч уже без зiрок.

Ми пробиралися мiж кущами, зачiпаючи їх веслами. А кущi цi були верхiвками лiсу. Мiлководна Сура в розлив робила такi ж чудеса, як i нашi Ока i Волга.

У великий розлив у Нижньому Новгородi, коли ще не було поставлено плашкоутний мiст, при переправi через рiку весла чiплялися за телеграфнi проводи. На Сурi плисти по верхiвках лiсу було незвiданим щастям.

Коли вода спала, ми, отримавши по посвiдченню про вiдрядження ландрин, оселедець i чорний хлiб - на дорогу, поїхали пароплавом до Васильуральська i далi до Нижнього. А восени, навантажившись лише яблуками (зi знайомого саду надавали), поплили в Сарапул на Камi, куди направив Наркомосвiти батька. В дорозi їли яблука, спали в порожнiх каютах.

Бiля Казанi пароплав стояв довго, можна було подивитися мiсто, але хиткi пiски нас туди не пустили. Пристань була далеко вiд мiста. Зате Кама з нестеровськими берегами i блакитною дуже сильною водою була чарiвна. Вона вужча за Волгу та Оку, береги по обидва боки високi, лiсистi, далi нижчi.

Сарапул ближче Уфи. Пристань така ж, як всюди. Осiнь. Ще яскравiше нестеровськi пейзажi - темнi ялинки на жовтому тлi лiсу. Листя восени яскраве, густе i м'яко золоте, вiд нього i виходить нестеровський пейзаж.

Школа, де нам довелося жити, була порожня, розташовувалася за великим пустирем бiля молодого лiсу. Меблями служили парти i не розпакованi шухляди з книгами i негативами; на шухляди мама ставила самовар, ми з Катею малювали клейовими фарбами звiрiв iз книги Кунерта - шкiльнi посiбники. За це нам видавали пайок у виглядi житнього зерна, з якого мама варила на примусi кашу. Сергiй десь доучувався. Вiльний час ми проводили в мiськiй бiблiотецi. Там були журнали "Свiт мистецтва", "Аполлон", якими почали цiкавитися ще в Нижньому.

Зима в Сарапулi дуже холодна - до мiнус 40° (добре, що без вiтру) - i яскраве блакитне небо. Уночi на зiрки б дивитися - так надто холодно. Мiсцевi жителi, очевидно, до морозiв звичнi - базар на площi. Сiльськi баби в кожухах сидiли на дiжках з "шаньгами", (мiсцевi ватрушки - бiлий млинець, намазаний м'ятою картоплею). Якiсь "грошi" були, тому що в пам'ятi залишився назавжди смак цих "шанег", пiсля житньої кашi - вишуканий.

У Сарапулi крiм нестеровських лiсiв i цiкавих журналiв у бiблiотецi була ще своя камська "третьяковська галерея". Ми забиралися абияк по залишках сходiв на другий поверх кинутого, без вiкон i дверей, будинку на набережнiй i лазили по збереженим балкам, зачарованi чудесами. Треба ж таке придумати! Усi стiни, простiнки, прорiзи вiкон i дверей, стеля - усе було розмальовано картинками (видно, з "Ниви" брали). Русалки Крамського - на всю стiну, "Фрина" Семирадського, "Три богатирi" Васнецова - теж на всю стiну - це, очевидно, зала. Де тiснiше - бояришнi Маковського, усякi фрагменти на простiнках. Усього не згадаєш. Може, хазяїн - художник, може, це замовлення якогось одержимого мистецтвом дивака-домовласника? Запитати не смiли. Так навiть цiкавiше. Хтось так придумав!

Наприкiнцi зими батько iз Сергiєм виїхали до Москви за викликом Луначарського - налагоджувати дiапозитивну справу. Кiно тодi ще майже не було, а був "чарiвний лiхтар" з кольоровими дiапозитивами. Збiльшенi лiхтарем на бiлому екранi (простирадлi), вони давали уявлення про що-небудь корисне "для школи i будинку".

Мама занедужала тифом. У мареннi все нагадувала нам - не упустiть самовар... Ми навчилися з ним управлятися i чекали звiсток з Москви. Приїхав за нами героїчний Сергiй. Гiмназична шинель накинута (вирiс уже з неї!). На ноги ми пристосували йому "валянки" з рукавiв ватяного пальто. Вимiняли за самовар мiшок сухарiв у шевця. Сергiй одержав якiсь "командировочнi" харчi. Десь i якось добув теплушку (по мандату з Москви) i возiя, щоб вiдвезти на залiзницю речi, нас з Катею i маму, обстрижену пiсля тифу наголо, закутану в хутряну ротонду.

У теплушцi посерединi лежав залiзний лист, на якому можна було розводити багаття для обiгрiву i варiння юшки iз сухарiв. На зупинках Сергiй з чайником бiгав за водою. Ми замикали дверi на засув, щоб нiхто до нас не залiз. I так за якiсь довгi днi доїхали до Москви-Сортувальної, де поставили наш вагон. Теплушку замкнули або запечатали, не пам'ятаю, а ми пiшли пiшки по мокрому московському снiгу, по водi дiйшли до Сухаревської площi (Колгоспна потiм). Диву далися - узимку вода! Самотньо стоїть Сухарева вежа, i порожньо навкруги. Потiм на площi торг. Знаменита "Сухаревка". Я багато малювала з вiкна. На якi грошi йшов торг? Не знаю. Трамвай був безкоштовним, хлiб теж...

Вiд Виндавського вокзалу (Ризького) йшов трамвай до Новодiвочого монастиря через усю Москву. Бiля Сухаревки зупинка. Можна було причепитися до вагона i їхати до Ленiнської бiблiотеки, поки стояли холоди (там тепло i вода), до Новодiвочого монастиря, що на Москва-рiцi, - коли прийшли весна i лiто, можна було погуляти i покупатися. Вода до себе тягне. Потiм лiто стали проводити на дачi, знiмали будинок в Маниловi, що ближче до Кунцеву, на Москва-рiцi. Отут, пiд кущем бiля рiчки, де ми купалися ледве не весь день, Сергiй готувався до вступу у Вище технiчне училище iм. Баумана. Покупається - повчиться. I так усе лiто. Пiдготувався i був прийнятий.

Молодша сестра вступила до Iнституту сходознавства, а я у "Вхутемас". На цьому закiнчу".

На шляху до створення ЕОМ В iнститутi С.О.Лебедєва вiдразу залучили до наукової творчостi. Спецiалiзувався в галузi технiки високих напруг. Лекцiї читали такi видатнi вченi, як засновник Всесоюзного електротехнiчного iнституту iм. Ленiна (ВЕI) К.А.Круг, Л.I.Сиротинський i А.А.Глазунов. У дипломному проектi, виконаному пiд керiвництвом Круга, Лебедєв розробляв нову на той час проблему - стiйкiсть рiвнобiжної роботи електростанцiй. Змiст проекту вийшов далеко за рамки студентської роботи. Це була серйозна праця, що мала велике наукове i практичне значення.

Одержавши в квiтнi 1928 р. диплом iнженера-електрика, С.О.Лебедєв став викладачем МВТУ iм. Баумана й одночасно молодшим науковим спiвробiтником ВЕI. Незабаром вiн очолив групу, а потiм i лабораторiю електричних мереж.

У 1933 р. разом з П.С.Ждановим опублiкував монографiю "Стiйкiсть рiвнобiжної роботи електричних систем", доповнену i перевидану в 1934 р. Ще через рiк ВАК привласнив молодому вченому звання професора. У 1939 р. С.О.Лебедєв захистив докторську дисертацiю, не будучи кандидатом наук. У її основу була покладена розроблена їм теорiя штучної стiйкостi енергосистем.

Майже двадцять рокiв пропрацював Сергiй Олексiйович у Москвi. Останнi десять рокiв вiн керував вiддiлом автоматики. До вiйни ВЕI був одним з найвiдомiших науково-дослiдних iнститутiв, де працювали ряд учених зi свiтовим iм'ям. Вiддiл автоматики займався проблемою керування енергетичними системами (С.О.Лебедєв, П.С.Жданов, А.А.Гродський), теорiєю автоматичного регулювання (Л.С.Гольдфарб, Д.I.Марьяновський, В.В.Солодовников), новими засобами автоматики (Д.В.Свечарник), телемеханiкою (А.В.Михайлов). Це було дiйсно сузiр'я молодих талантiв. Деякi спiвробiтники згодом стали провiдними вченими, а їхнi науковi працi одержали свiтове визнання. Чудовою особливiстю iнституту була наявнiсть у ньому досить могутньої виробничої бази, завдяки чому результати дослiджень впроваджувалися в практику.

Один iз ветеранiв ВЕI - професор доктор технiчних наук Д.В.Свечарник, подiлився своїми спогадами про Сергiя Олексiйовичi.

"У 1935 р. до мого робочого столу у ВЕI пiдсiв новий керiвник нашого вiддiлу автоматики молодий професор Сергiй Олексiйович Лебедєв. Поцiкавився, що я за рiк iз зайвим пiсля закiнчення iнституту встиг зробити? Розмова пiшла зовсiм неформально, - Сергiй Олексiйович зумiв швидко схопити суть проблеми, похвалив спроектовану мною i Марьяновським систему автоматизацiї прокатних станiв - у нiй використовувався запатентований нами принцип введення гнучких нелiнiйних зворотних зв'язкiв (у вiтчизнянiй лiтературi вже не раз повiдомлялося, що цей принцип у США був запропонований на 11 рокiв пiзнiше...), - пророчив йому широке застосування. Але Сергiй Олексiйович умiв не тiльки схвалювати те, що йому подобалося. Коли ми на дослiдному заводi ВЕI налагоджували зразок цiєї системи i вона, звичайно, з ходу "не пiшла", вiн знайшов у кресленнях з'єднання, що могло викликати неприємностi, мовчки показав на нього i так подивився, що я готовий був крiзь землю провалитися.. Коли через рiк ми успiшно випробували цю апаратуру на станi-500 у Днiпродзержинську, вiн не тiльки сам приїхав спостерiгати за автоматичною роботою стану, але i привiз iз собою директори ВЕI. За цей винахiд у 1936 р. Центральна рада винахiдникiв привласнила менi i Д.I.Марьяновському почесне звання "Кращий винахiдник СРСР". Сергiй Олексiйович нiчого не одержав - так вiн нiколи i не домагався нагород.

Спiльна робота незабаром переросла в дружбу. Улiтку ми з ним їздили в далекi подорожi - переважно в гори. Пiшли якось на Ельбрус. Останнi 50 метрiв на пiдходi до сiдловини я буквально проповз. Сергiй Олексiйович досить бадьоро крокував... Ризиковано стрибав з каменю на камiнь, i провiдник, дивлячись на нього, цокав язиком i примовляв: "Ай, ай, такий старий i такий смiливий!" ("старому" тодi було рокiв 35).

Але смiливим вiн дiйсно був - i не тiльки в горах. У лиховiсному 1937 роцi боязкий керiвник вiддiлу електричних машин ВЕI звiльнив А.Г.Iосифьяна, що вже тодi проявив себе талановитим дослiдником. Розроблений ним у 1935-1936 р. перший у країнi лiнiйний електродвигун експонувався на Всесвiтнiй виставцi в Нью-Йорку. Батько вченого був вiрменським священиком i дашнаком, що i злякало його начальника. Сергiй Олексiйович не коливаючись запросив його у свiй вiддiл. У тi страшнi 30-i роки, коли пiдсиджування i виказування були звичайним явищем, у вiддiлi ВЕI, яким завiдував Сергiй Олексiйович, спiвробiтники почували себе впевнено i спокiйно. I я, i А.Г.Iосифьян, i такi вiдомi вченi як А.В.Михайлов, А.А.Фельдбаум, Н.Н.Шереметьєвський i багато iнших, - усi ми "пташенята гнiзда" Сергiя Олексiйовича, що були спiвробiтниками його вiддiлу у ВЕI.

Насувалася вiйна. Вiддiл переключився на оборонну тематику. Ми iз Сергiєм Олексiйовичем почали роботу - вперше безпосередньо спiльну - над створенням бойових засобiв, самонавiдних на випромiнюючу або вiдбиваючу випромiнювання цiль. У вереснi 1941 р. Сергiй Олексiйович евакуювався з ВЕI у Свердловськ. Корпуси ВЕI було замiновано. Мене включили до складу команди пiдривникiв, що повинна була пiдiрвати ВЕI, якщо нiмцi "пiдiйдуть до ворiт Москви". Пройшли належний iнструктаж, але, на щастя, цього не знадобилося. У груднi я вже "возз'єднався" iз Сергiєм Олексiйовичем у Свердловську. Менi довелося бiльше займатися створенням голiвки самонаведення (тодi i були вперше розробленi i потiм запатентованi так званi екстрафокальнi голiвки), Сергiєвi Олексiйовичу - аеродинамiкою i динамiкою лiтального апарату (їм була розроблена чотирикрила система з автономним керуванням по незалежних координатах). Але доводилося вiдволiкатися на бiльш земнi роботи - їздили ми iз Сергiєм Олексiйовичем i на лiсозаготiвлi. Скудно харчуючись бруквою i хлiбом, валили за 11-годинний робочий день 100-110 могутнiх дерев за допомогою дворучної пилки... У 1944 р. ВЕI повернувся до Москви, i почалися продувки моделей нашого лiтального апарату в Жуковському, пiд Москвою. Результати обговорювали з академiком Христиановичем, Дороднiциним. Разом - вже в 1945-1946 р. - проводили натурнi iспити на Чорному морi. I хоча ми обидва в однаковiй мiрi значилися головними конструкторами "керованої зброї", доповiдь на комiсiї Ради Мiнiстрiв СРСР Сергiй Олексiйович доручив менi. Сам вiн тiльки вiдповiдав на запитання "по своїй частинi". Хтось iз членiв комiсiї прикрiпив до своїх грудей "замарбличену", зовнi зовсiм темну лампочку, i, як би вiн не присiдав, вiдстрибував убiк, тупорила акула з взаємно перпендикулярними плавцями увесь час самонаводилася на його груди - це вражало ... Маршал авiацiї Жаворонков дав високу оцiнку нашiй роботi i розповiв, чого варто авiацiї звичайними бомбами вразити не тiльки бойовий корабель, що огризається, але навiть скромну баржу. I коли в жовтнi 1946 р. на натурних iспитах у Євпаторiї, де я був разом iз Сергiєм Олексiйовичем, було отримано пряме влучення в баржу, ми мовчки обiйнялися... Це був один з перших крокiв по створенню надточної зброї, нещодавно розробленої в Америцi.

Дружба наша продовжувалася i пiсля завершення спiльних робiт. Я почував себе рiдним у його родинi. Сергiй Олексiйович нiколи не ховав своїх симпатiй i антипатiй. Пам'ятаю, коли вже намiтився переїзд до Києва, я став жартувати, що йому доведеться стати "Лебеденко", а вiн iз усiєю серйознiстю вiдповiдав: "Так чи буду Лебедєвим, Лебеденко або Лейбедевим - я залишуся таким же. Хiба справа в цьому?"

Таким вiн був - талановитим ученим i скромною людиною, терплячим вихователем i суворим керiвником, розважливим i смiливим у дiях, терпимим до помилок, але ненависним до пiдлостi та зради".

Д.В.Свечарник вiдзначив лише частину робiт, виконаних Сергiєм Олексiйовичем у ВЕI. Однак, знаходячись у Свердловську, вiн у надзвичайно короткий термiн розробив швидко прийняту на озброєння систему стабiлiзацiї танкового знаряддя при прицiлюваннi. Нiхто не знає, скiльком танкiстам у роки вiйни вона врятувала життя, дозволяючи наводити i стрiляти з пушки без зупинки машини, що робило танк менш уразливим. За цю роботу С.О.Лебедєв був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора i медаллю "За доблесну працю у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р.".

Майже кожна робота вченого в галузi енергетики вимагала створення обчислювальних засобiв для виконання розрахункiв у процесi її проведення або для включення їх до складу розроблювальних пристроїв. Так, для розрахунку тисячокiлометрової надпотужної (9600 Мвт) лiнiї електропередачi Куйбишевський гiдровузол - Москва довелося створити високоавтоматизовану установку з могутнiх iндуктивностей i ємностей, що реалiзувала математичну модель лiнiї. Це грандiозне спорудження було встановлено в одному з будинкiв на площi Ногина в Москвi. Другий екземпляр моделi було зiбрано у Свердловську. Використання моделi, а власне кажучи - спецiалiзованого обчислювального пристрою, дозволило швидко i якiсно провести необхiднi розрахунки i скласти проектне завдання на унiкальну лiнiю електропередачi.

Для системи стабiлiзацiї танкової гармати й автоматичного пристрою самонаведення на цiль авiацiйної торпеди треба було розробити аналоговi обчислювальнi елементи, що виконували основнi арифметичнi операцiї, а також дiї диференцiювання й iнтегрування. Розвиваючи цей напрямок, у 1945 р. Лебедєв створив першу в країнi електронну аналогову обчислювальну машину для розв'язання систем звичайних диференцiальних рiвнянь, що часто зустрiчаються в задачах, зв'язаних з енергетикою.

Двiйкова система також не залишилася поза полем зору вченого. Його дружина, Алiса Григорiвна, згадує, як у першi мiсяцi вiйни вечорами, коли Москва занурювалася в темряву, чоловiк iшов у ванну кiмнату i там при свiтлi газового пальника писав незрозумiлi їй одиницi i нулики...

В.В.Бардиж, заступник Лебедєва по лабораторiї, у якiй створювалася "БЭСМ", стверджує, що якби не вiйна, то роботу над створенням обчислювальної машини з використанням двiйкової системи числення вчений почав би ранiше (про це говорив сам Сергiй Олексiйович).

Те, що iнтерес до цифрових засобiв обчислень проявився у вченого до вiйни, пiдтверджує i професор А.В.Нетушил. Пiсля закiнчення четвертого курсу Московського енергетичного iнституту виробничу практику вiн провiв у ВЕI - у вiддiлi Сергiя Олексiйовича.

"За мiсяць виробничої практики, - згадує вiн, - я познайомився з роботами вiддiлу i дивно чiткою системою керiвництва Лебедєвим великою групою талановитих молодих учених, кожен з яких мав свої науковi iнтереси, але усi разом шукали своє мiсце у великiй науцi. За графiком Лебедєв дуже органiзовано i чiтко, принаймнi раз на мiсяць, проводив один день у кожнiй групi, докладно знайомився зi станом робiт, вникаючи при цьому в усi деталi.

Центром наукової думки була бiблiотека, у кулуарах якої часто можна було слухати жаркi науковi суперечки. Сергiя Олексiйовича не було чути, але його зауваження були дуже вагомi, стриманi, лаконiчнi. Вiн користувався дуже великою повагою i любов'ю. Мої першi враження були про нього як про недосяжний авторитет, у точностi i строгостi суджень якого нiколи не було сумнiвiв. Я не мiг навiть думати, що з цим маленьким мовчуном з пильним поглядом через окуляри в мене коли-небудь установляться простi дружнi стосунки i глибока симпатiя, очевидно, взаємна.

Наступна моя виробнича практика була вже переддипломною i також проходила у ВЕI у вiддiлi С.О.Лебедєва в 1936 р. Менi була запропонована тема з аналогових елементiв автоматики i вимiрювальної технiки з розробкою фотоелектронного компенсатора.

Лебедєв цiкавився моєю роботою, iнодi розмовляв зi мною. Один раз запитав, чи розумiю, що значить присвятити себе науковiй працi, i попередив, що розраховувати на особливе благополуччя не доводиться i треба бути готовим до нестатку. Я прийняв це як належне.

Навеснi 1937 р. вiдбувся захист наших дипломних проектiв. Направлення на роботу по закiнченню iнституту я отримав у ВЕI, але коли подав свої документи з автобiографiєю, у якiй було написано, що пiдтримую зв'язок з репресованим батьком, то в керiвництвi iнституту виникло замiшання i, незважаючи на всi старання С.О.Лебедєва, мене на роботу як сина "ворога народу" не прийняли. К.М.Поливанов, що працював у Секцiї електрозв'язку Академiї наук СРСР, лекцiї якого я старанно вiдвiдував, у 1939 р. запросив мене в лабораторiю магнiтної дефектоскопiї, де я вперше залучився до дискретної обчислювальної технiки.

Перед групою Поливанова була поставлена задача: по магнiтному полю, створюваному в залiзничнiй рейцi, автоматично знайти дефекти в зварних швах. Дослiдження магнiтних полiв при рiзних намагнiчуваннях дiлянки рейки привело до висновку про можливостi дiагностування ушкоджень по кiлькостi iмпульсiв, що наводяться в iндикаторi. Виникла задача побудови рiзних електронних швидкодiючих лiчильникiв iмпульсiв.

Результатом моїх дослiджень стала кандидатська дисертацiя на тему "Аналiз тригерних елементiв швидкодiючих лiчильникiв iмпульсiв". Як вiдомо, електроннi тригери стали пiзнiше основними елементами цифрової обчислювальної технiки. Iз самого початку цiєї роботи у 1939 р. i до її захисту С.О.Лебедєв з увагою i схваленням ставився до моїх дослiджень. Вiн погодився бути опонентом по дисертацiї, захист якої вiдбулася наприкiнцi 1945 р. У той час ще нiхто не пiдозрював, що Лебедєв починає виношувати iдеї створення цифрових електронних обчислювальних машин, що зробили його iм'я безсмертним".

Творче суперництво Першi "цеглини" у науковий фундамент цифрової обчислювальної технiки закладалися в Москвi. Однак пiсля вiйни положення змiнилося. Наприкiнцi 40-х рокiв завдяки роботам С.О.Лебедєва центр нової науки перемiстився до Києва.

Коли академiк Н.Г.Бруєвич вiддав наказ, у якому повiдомив про своє призначення (16 липня 1948 р.) виконуючим обов'язки директора IТМ i ОТ, органiзованого в Академiї наук СРСР, вiн не знав, що в Києвi повним ходом йде робота по створенню "МЭСМ". Першi зведення про ЕОМ в iнститут прийшли в 1949 р. з-за кордону. В iноземних журналах повiдомлялося, що в США в 1946 р. була створена перша у свiтi ЕОМ "ЭНИАК", що мiстила 18 тис. радiоламп i виконувала близько 1 тис. одноадресних операцiй за секунду. Пiзнiше з'явилися рекламнi публiкацiї про розробку ЕОМ з меншою кiлькiстю радiоламп, але великою швидкодiєю. Оскiльки повiдомлення були дуже короткими, то уявити по них принципи побудови машин було практично неможливо.

Через рiк пiсля заснування iнституту його роботу перевiряла комiсiя Президiї АН СРСР пiд головуванням В.М.Келдиша. Дуже можливо, що причиною цього був лист Лаврентьєва Сталiну. Комiсiя прийшла до невтiшного висновку: цифровiй електроннiй обчислювальнiй технiцi, що швидко розвивається на Заходi, придiляється дуже мало уваги.

"Пiдстьобнутий" висновками комiсiї, Н.Г.Бруєвич провiв через Бюро Вiддiлення технiчних наук АН СРСР рiшення про органiзацiю в iнститутi вiддiлу швидкодiючих обчислювальних машин. У вереснi 1949 р. вiн видiлив зi свого вiддiлу групу iз шести чоловiк, якiй доручалася розробка елементiв, необхiдних для побудови цифрових електронних машин.

"... Коли стали макетувати основнi вузли ЕОМ - тригери, лiчильник, суматор з послiдовним переносом, вентилi, дешифратор, - згадує учасник цiєї роботи П.П.Головистиков, - з'явилося багато гостей. Я не розумiв тодi, чому Бруєвич їх запрошує. Менi здавалося, що результати надто малi, що показувати нiчого. Серед вiдвiдувачiв у рiзний час були мiнiстр машинобудування i приладобудування СРСР Паршин, член колегiї мiнiстерства Лоскутов, академiк Благонравов та iн. Це хвилювало мене i змушувало працювати щодня з раннього ранку до пiзнього вечора. Нарештi, я став звикати до цих вiзитiв. Але одне вiдвiдування (останнє) дуже запам'яталося. Воно вiдбулося в сiчнi 1950 р. Бруєвич привiв двох чоловiк. Один, високий, статний, поводився, як i всi, - уважно слухав пояснення, а iнший, невеликого зросту, в окулярах, мене вразив. Вiн став прямо звертатися до мене i задавати безлiч запитань. Просив показати сигнали в багатьох точках, продемонструвати час затримки сигналiв у рiзних ланцюгах. Змусив змiнювати частоту генератора, щоб визначити дiапазон роботи схем. Багато чого розкритикував i порадив зробити iнакше. У довершення усього попросив мене макетувати довгий ланцюжок керованих вентилiв. Необхiдно було зробити так, щоб кожен вентиль мав додаткове навантаження, що вiдповiдає таким же вентилям, щоб сигнал у цьому ланцюжку не загасав i ланцюжок мав мiнiмальну затримку. Так вiдбулося моє знайомство з Лаврентьєвим та Лебедєвим. До цього часу я знав, що розробки в областi ЕОМ почалися в Енергетичному iнститутi АН СРСР у I.С.Брука та щойно створеному СКБ-245 Мiнiстерства машинобудування i приладобудування СРСР, але для мене було повною несподiванкою, що у Сергiя Олексiйовича в Києвi в повному розпалi йде розробка першої в СРСР ЕОМ".

Довiдавшись, що в Києвi роботи зi створення ЕОМ пiдходять до кiнця, i бажаючи надолужити втрачене, Н.Г.Бруєвич домовився з Мiнiстерством машинобудування i приладобудування СРСР про спiвробiтництво в органiзацiї робiт зi створення засобiв обчислювальної технiки. Був пiдготовлений проект постанови уряду про спiльну розробку цифрової електронної обчислювальної машини. Вiд мiнiстерства в Москвi пiдключалися щойно створенi навеснi 1949 р. три органiзацiї, що склали єдиний i досить могутнiй науково-виробничий колектив: Науково-дослiдний iнститут лiчильного машинобудування (НДI "Счетмаш"), СКБ-245 i завод лiчильно-аналiтичних машин ("САМ"). Директором заводу, НДI "Счетмаш" i СКБ-245 було призначено М.А.Лесечко.

Незважаючи на те, що при створеннi цих трьох органiзацiй їм була поставлена задача побудови релейної обчислювальної машини (за зразком перших американських), Лесечко, що володiв високою iнженерною iнтуїцiєю, погодився з пропозицiєю Бруєвича спiльно спроектувати й органiзувати серiйний випуск обчислювальної машини на електронних лампах. Однак при розглядi пiдготовленого проекту постанови уряду трапилося непередбачене. Присутнiй Л.I.Гутенмахер, керiвник однiєї з лабораторiй IТМ i ОТ АН СРСР, виступив iз пропозицiєю виконати машину не на електронних лампах, а на розроблених у його лабораторiї безлампових елементах - електромагнiтних безконтактних реле (на основi магнiтних пiдсилювачiв трансформаторного типу). Його пропозицiя викликала жвавий iнтерес у мiнiстра П.I.Паршина. Вiн вiдразу висловив думку про те, якщо пiдвищити величину струму в обмотцi живлення реле, то число виткiв у трансформаторi скоротиться до одного i запропонованi схеми стануть досить технологiчними i дуже надiйними, оскiльки в них немає електронних ламп. Гутенмахер з ентузiазмом пiдтримав мiнiстра. Результатом наради став проект постанови уряду про створення двох обчислювальних машин - електронної в Академiї наук СРСР i на елементах Гутенмахера - у мiнiстерствi.

Коли в серединi березня 1950 р. вiдбулася змiна керiвництва IТМ i ОТ АН СРСР i директором став М.О.Лаврентьєв, вiн потрапив у досить складне становище: фахiвцiв в галузi цифрової обчислювальної технiки в iнститутi одиницi, нечисленнi науковi вiддiли розкиданi по Москвi, Мiнiстерство машинобудування i приладобудування з помiчника перетворилося в суперника, i от-от з'явиться постанова уряду, що зобов'язує iнститут розробити цифрову електронну обчислювальну машину, - гiгантське спорудження з багатьох тисяч ламп, значно бiльш складне, що вiн бачив у Києвi в Лебедєва. Не випадково наказом вiд 20 березня 1950 р. вiн призначив Лебедєва, що продовжував працювати в Києвi, завiдувачем лабораторiєю №1 (за сумiсництвом).

Коли проект постанови уряду про розробку двох ЕОМ подали на затвердження Сталiну, вiн зажадав указати вiдповiдальних осiб по кожнiй з машин. Ними були призначенi: вiд Академiї наук СРСР М.О.Лаврентьєв i головний конструктор електронної обчислювальної машини С.О.Лебедєв; вiд Мiнiстерства машинобудування i приладобудування М.А.Лесечко i головний конструктор релейної обчислювальної машини Ю.Я.Базилевський.

Ситуацiя, що склалася в IТМ i ОТ АН СРСР, iмовiрно, кожному показалася б безнадiйною, але не Лебедєву! З Києва вiн привiз власноручно виконаний проект "БЭСМ", що пiдтвердив П.П.Головистиков: "Iснує легенда, що вся схема "БЭСМ" у Сергiя Олексiйовича була записана на цигаркових коробках "Казбек" або окремих листках. Це невiрно. Вона мiстилася в товстих зошитах (i не одному). У них дуже скрупульозно були зображенi всi структурнi схеми машини, приведенi тимчасовi дiаграми роботи блокiв, докладно розписанi усi варiанти виконання окремих операцiй. Приїхавши з Києва, вiн цей величезний обсяг iнформацiї почав передавати нам.

Я зовсiм по-iншому уявляв змiст тiєї роботи, якою я займався, - продовжує Петро Петрович. - Вiн доручив менi розробку арифметичного пристрою, але хотiв, щоб я знав роботу й iнших блокiв, К.С.Неслуховському - пристрiй керування, для чого треба було знати роботу машини в цiлому. Оскiльки Неслуховський займався пристроєм керування i машиною в цiлому, вiн став фактично заступником Сергiя Олексiйовича з технiчних та iнших питань (пiзнiше заступником Лебедєва по лабораторiї став В.В.Бардиж, переведений з лабораторiї Гутенмахера).

При забезпеченнi iнституту кадрами Лаврентьєв i Лебедєв зробили ставку на студентiв-практикантiв з вузiв. Вони були зарахованi в штат iнституту i вiдразу одержали конкретнi iнженернi завдання: макетувати блок керування командами (В.С.Бурцев), блок центрального керування операцiями (В.А.Мельников), блок мiсцевого керування операцiями (А.Г.Лаут), датчик основних сигналiв машини (С.А.Кузнєцов), арифметичний пристрiй (АП) чисел (А.Н.Зимарев), АП порядкiв (В.П.Смирягин), запам'ятовуючий пристрiй (ЗП) на потенцiалоскопах (В.П.Лаут), пiдсилювачi зчитування i запису до потенцiалоскопа (I.Д.Визун), пристрої зовнiшньої пам'ятi (А.С.Федоров i пiзнiше Л.А.Орлов). Таким чином, всi основнi пристрої машини для попереднього макетування були забезпеченi виконавцями. Оскiльки в цей час пiдготовлялися томи ескiзного проекту, у яких студенти брали участь (кожний по своєму роздiлу), то їхнiй матерiал з незначними змiнами вiдповiдно до вимог вузу ставав дипломною роботою.

На кiнець 1950 р. припав розпал робiт з виготовлення макетiв окремих пристроїв "БЭСМ". Усього в складi лабораторiї №1 до весни 1951 р. нараховувалося близько 50 чоловiк. Джерелом висококвалiфiкованих кадрiв був, головним чином, Московський енергетичний iнститут: у 1951 р. почали працювати А.В.Аваєв, iз квiтня 1952 р. - I.Д.Алексєєв, М.В.Тяпкин, В.Ф.Петров, З.А.Московська, пiзнiше - В.К.Зейденберг, з липня 1952 р. - В.С.Митрофанов, А.А.Соколов, Ю.I.Синельников, В.С.Чукаєв, Ю.П.Нiкiтiн та iн. З Московського унiверситету прийшли Г.Т.Артамонов, В.В.Кобелев. Усi вони вiдразу включилися в роботи, пов'язанi з "БЭСМ". По вихiдним усiм колективом упорядковували територiю iнституту".

Канд. техн. наук О.К.Гущин (тодi технiк-монтажник) тепло згадує, як пiд керiвництвом Лебедєва формувався молодий колектив IТМ i ОТ АН СРСР: "Менi здається, усi пишалися участю у великiй i важливiй справi - створеннi первiстка вiтчизняної обчислювальної технiки, по тим часам гiгантського пристрою, такого "електронного чуда" iз сотнями тисяч деталей. Не треба забувати, що самою складною побутовою радiоелектронною апаратурою на той час був "КВН-49" - це перший вiтчизняний телевiзор.

Робота кипiла вдень i вночi, нiхто не рахувався з особистим часом. Ми макетували елементи i вузли "БЭСМ". Самi виготовляли шасi i стенди, свердлили i клепали; монтували i налагоджували рiзнi варiанти тригерiв, лiчильникiв, суматорiв i перевiряли їх надiйнiсть у роботi.

На всiх етапах роботи Сергiй Олексiйович показував особистий приклад самовiдданостi. Пiсля насиченого трудового дня вiн до 3-4 години ночi просиджував за пультом або осцилографом, активно беручи участь у налагодженнi машини. Працюючи в змiнi черговим технiком, я не раз спостерiгав, як Сергiй Олексiйович брав у руки паяльник i перепаював схеми, вносячи в них необхiднi змiни. На всi пропозицiї допомогти вiн незмiнно вiдповiдав: "Сам зроблю". Пiсля того як вiн йшов, я "за своїми прямими обов'язками" перевiряв його роботу, i, треба сказати, вона завжди була виконана на совiсть. Мене вражали простота, уважнiсть i чуйнiсть Сергiя Олексiйовича".

Але i Гутенмахер, пiдбадьорений пiдтримкою мiнiстра, завзято працював. На початку 1950 р. вiн представив у СКБ-245 ескiзний проект обчислювальної машини на ферит-дiодних елементах, розроблених вiдповiдно до рекомендацiї мiнiстра. До цього часу ситуацiя в мiнiстерствi, на його лихо, рiзко змiнилася. В СКБ-245 з'явився Б.I.Рамеєв, що розробив ще в 1948 р. (до початку робiт з "МЭСМ") у спiвавторствi з I.С.Бруком проект цифрової ЕОМ iз програмним керуванням (це був перший у нашiй країнi проект електронної ЕОМ!).

Рамеєв вiдразу пiдключився до робiт. I дуже швидко пiдготував аванпроект ЕОМ на електронних лампах. Далi подiї розвивалися досить своєрiдно. Технiчна рада СКБ-245 у вiдсутностi Рамеєва розглянула проект Гутенмахера. Потiм заслухали Рамеєва (при вiдсутностi Гутенмахера). Пiдсумком стало рiшення - створювати ЕОМ на електронних лампах, а не на елементах Гутенмахера. У "БЭСМ" з'явилася серйозна суперниця - ЕОМ "Стрела". Б.I.Рамеєва призначили заступником Ю.Я.Базилевського, головного конструктора цiєї машини. Баширу Iскандаровичу було тодi 32 роки. За його плечима був важкий шлях сина "ворога народу", вiдрахування з другого курсу iнституту, служба в армiї i невгамовне бажання працювати.

Так у Лебедєва з'явився конкурент-трiумвiрат: Лесечко, Базилевський, Рамеєв, а в IТМ i ОТ АН СРСР могутнiй суперник - СКБ-245 разом iз заводом "САМ" i НДI "Счетмаш". Центр ваги робiт з цифрової обчислювальної технiки перемiстився з Києва до Москви.

Залишається додати, чим завершилася робота з ферит-дiодної ЕОМ. Л.I.Гутенмахер, залишившись без пiдтримки СКБ-245, продовжував роботу власними силами. У його лабораторiї в IТМ i ОТ АН СРСР була спроектована i створювалася паралельно "БЭСМ" обчислювальна машина на ферит-дiодних елементах. Пiзнiше, десь в 1954 р., я ознайомився з нею, коли вона вже працювала. Її продуктивнiсть була невисокою. Внаслiдок низької якостi елементiв надiйнiсть роботи також залишала бажати кращого. Iмпульсне джерело живлення було громiздке i неекономiчне. Пiд приводом таємностi вхiд у лабораторiю був практично заборонений. На початку 60-х рокiв вона була закрита. Сувора таємнiсть, що вносив Гутенмахер у свої дослiдження, привела до того, що про його машину мало хто знає. Проте - це безперечна вiха в iсторiї обчислювальної технiки.

21 квiтня 1951 р. була призначена Державна комiсiя для приймання ескiзних проектiв "БЭСМ" (IТМ i ОТ АН СРСР) i "Стрели" (СКБ-245), до складу якої входили академiк М.В.Келдиш (голова), мiнiстр машинобудування i приладобудування П.I.Паршин, академiк А.А.Благонравов та iн. Попередньо члени комiсiї побували в Києвi, де Сергiй Олексiйович продемонстрував уже працюючу "МЭСМ". Детальний аналiз проектiв було проведено у Москвi. Члену комiсiї А.А.Дороднiцину запам'яталася забавна суперечка, що виникла на одному з засiдань. Головний конструктор "Стрели" Базилевський заявив, що вона маючи продуктивнiсть 2 тис. операцiй за секунду, за чотири мiсяцi вирiшить усi задачi, що є в країнi. Тому "БЭСМ" iз її високою продуктивнiстю (8-10 тис. операцiй за секунду) не потрiбна! Сергiй Олексiйович їдко парирував, що через низьку продуктивнiсть "Стрела" не встигне прорахувати задачу за час мiж двома збоями i буде видавати невiрнi рiшення, а "БЭСМ" устигне!

Обидвi сторони успiшно захистили ескiзнi проекти. В IТМ i ОТ АН СРСР було прийнято рiшення про створення експериментального зразка машини. Сергiй Олексiйович, з огляду на досвiд створення й експлуатацiї "МЭСМ", запропонував для "БЭСМ" блочний принцип конструкцiї, що було смiливим рiшенням, оскiльки багато машин на той час виготовлялися не на змiнних блоках. Кiлькiсть рiзних типiв блокiв вийшла невеликою.

Почалося конструювання i виготовлення стiйок, плат, блокiв машини. Якби воно завершилося успiшно, а для цього необхiдно було лише одне - поставка промисловiстю потенцiалоскопiв (39 штук) для ЗУ, то "БЭСМ" була б поза конкуренцiєю не лише в країнi, але й у свiтi. Її продуктивнiсть 10 тис. операцiй за секунду була б у п'ять разiв вище, нiж у "Стрелы". Такої швидкостi обчислень ще не досягала жодна машина. Однак цього не трапилося. Позначилося монопольне положення Мiнiстерства машинобудування i приладобудування СРСР. Воно не порахувалося з iнтересами колективу IТМ i ОТ АН СРСР, науки i країни в цiлому i забезпечило потенцiалоскопами лише розроблювачiв "Стрелы". Творцi "БЭСМ" були поставленi в скрутне i до того ж принизливе становище. Можна уявити собi стан Сергiя Олексiйовича - пiдiйти зовсiм близько до мети й одержати такий удар! Вiн завжди робив iнакше, прагнув допомогти, у тому числi СКБ-245. Коли представники останнього, i серед них головний конструктор "Стрелы" Базилевський, були в Києвi, Сергiй Олексiйович докладно ознайомив їх з "МЭСМ", допомiг зв'язатися з Iнститутом фiзики АН України i домовитися про розробку накопичувачiв на магнiтних стрiчках. Не ховалися i роботи, пов'язанi з "БЭСМ". Суперники ж поводилися iнакше. Колишнiй спiвробiтник СКБ-245 Ф.Н.Зиков згадує, що коли Лебедєв приїхав у СКБ-245 ознайомитися з "Стрелою", йому показали... пiдготовлену до вiдправлення, упаковану в ящики машину.

Лебедєв вирiшив використовувати запасний варiант - ЗП на акустичних (ртутних) трубках (РЗП). Це знизило продуктивнiсть "БЭСМ" до рiвня "Стрелы" i додало чимало турбот. Маса ртутi для РЗП повного обсягу повинна була складати кiлька сотень кiлограмiв. РЗП включало 70 ртутних трубок довжиною бiля метра: 64 запам'ятовуючих, одна трубка стежила за тактовою частотою, 5 були запасними (ртутнi трубки були розробленi в 1949 р. за його замовленням в Iнститутi автоматики ВСНIТО). Усi трубки розмiщувалися у величезному термостатi, змонтованому в спецiальному примiщеннi з витяжними шафами, де виконувалися роботи з ртуттю. Електронна частина кожного тракту збиралася в стандартному великому блоцi. Значнi розмiри мали панелi керування, блоки живлення. Значних розмiрiв стiйка РЗП займала цiлу кiмнату, розташовану наприкiнцi коридору першого поверху, досить далекого вiд АП, зв'язок з яким здiйснювалася по кабелях, ретельно розпаяним на фользi. Великий пульт РЗП включав растровий iндикатор, що дозволяє переглядати вмiст кожного з 64 трактiв, дуже прикрашав пульт i спрощував життя змiнного iнженера. Налагодження РЗП ускладнювалося ще тим, що в ньому аналоговi й електроннi схеми працювали в одному, замкнутому в кiльце ланцюзi. Велику допомогу в доведеннi РЗП, за спогадами Е.П.Ландера, зробив Лебедєв, "переселившись" до кiмнати, де розмiщалося РЗП, майже на два мiсяцi. Сергiй Олексiйович приймав конструктивнi рiшення, не зупиняючись на пiвзаходах, йшов на великi додатковi механiчнi i монтажнi роботи.

Улiтку 1952 р. виготовлення машини в основному було завершене. Почалося налагодження. У нiй брали участь усi розроблювачi машини. Робота велася цiлодобово. Головним джерелом несправностей була електронна лампа. Багато ламп виходили з ладу в першi години роботи. Але якщо лампа пропрацювала в машинi кiлька сотень годин, її вихiд з ладу ставав малоймовiрним.

У I кварталi 1953 р. "БЭСМ" була налагоджена, а в квiтнi була прийнята Державною комiсiєю до експлуатацiї.

"Стрела" була закiнчена в цi ж термiни i рекомендована для серiйного виготовлення. Її творцi одержали три Державних премiї I, II i III ступеня, а головний конструктор машини Ю.Я.Базилевський - звання Героя Соцiалiстичної працi.

Експериментальна експлуатацiя "БЭСМ" почалася в I кварталi 1953 р. Iнженерiв-наладчикiв замiнили математики. Хоча спочатку машина працювала зi зниженою продуктивнiстю, на нiй було вирiшено багато важливих народногосподарських задач.

За рекомендацiєю академiка Лаврентьєва, що став вiце-президентом АН СРСР, Сергiя Олексiйовича в 1953 р. призначили директором IТМ i ОТ АН СРСР i обрали дiйсним членом АН СРСР. Син Отто Юльєвича Шмiдта, Сигурд Оттович, пiднiмаючи тост на банкетi з приводу обрання нових членiв Академiї, сказав: "Сьогоднi ми вибрали в академiки двох чудових учених - С.О.Лебедєва й А.Д.Сахарова!".

У 1956 р., коли "БЭСМ" була прийнята Державною комiсiєю вдруге (з пам'яттю на потенцiалоскопах), С.О.Лебедєв був удостоєний звання Героя Соцiалiстичної працi, основнi розроблювачi були нагородженi орденами.

Перший обчислювальний центр У лютому 1955 р. Рада Мiнiстрiв СРСР прийняла постанову про створення першого Обчислювального центру АН СРСР. Його директором було призначено академiка А.А.Дороднiцина, якому передали двi ЕОМ: "БЭСМ", виготовлену в IТМ i ОТ АН СРСР, i "Стрела", що знаходилася в Математичному iнститутi iм. В.А.Стеклова. I "Стрела", i "БЭСМ" працювали цiлодобово, але не могли справитися з потоком задач, кожна з яких була важливiше iншої. План розрахункiв на ЕОМ складався на тиждень i затверджувався Головою Ради Мiнiстрiв СРСР Н.А.Булганiним. З розповiдей Дороднiцина, часто число вiдряджених перевищувало кiлькiсть спiвробiтникiв у штатi Обчислювального центру (їх було 69). Сюди приїжджали не лише розв'язувати задачi, але й учитися програмуванню. Тому незабаром крiм перших двох ЕОМ з'явилися "Урал-1" i "Урал-2", якi використовувались в основному для навчання.

З iнiцiативи президiї АН СРСР була створена комiсiя для порiвняння характеристик "БЭСМ" i "Стрели". Її висновки були однозначними: "БЭСМ" краще i перспективнiше. I тiльки пiсля цього IТМ i ОТ АН СРСР став одержувати потенцiалоскопи, але це був уже кiнець 1954-го - початок 1955 р. Як тiльки ЗП було укомплектовано потенцiалоскопами, "БЭСМ" запрацювала на повну потужнiсть. Навiть через два роки "БЭСМ" залишалася на рiвнi кращих американських машин i була самою швидкодiючою в Європi! Вона виконувала в середньому 8 тис. триадресних операцiй за секунду. Максимально можлива продуктивнiсть була 10 тис. операцiй за секунду.

У 1956 р. доповiдь С.О.Лебедєва про "БЭСМ" на конференцiї в нiмецькому мiстi Дармштадтi зробила сенсацiю: маловiдома за межами СРСР "БЭСМ" виявилася кращою в Європi!

У 1958 р. "БЭСМ" була пiдготовлена до серiйного виробництва. Пам'ять на потенцiалоскопах була замiнена феритними ЗП. Машину назвали "БЭСМ-2", випускалася одним iз заводiв Казанi, нею оснащалася бiльшiсть великих обчислювальних центрiв країни. Доля "Стрели" була iншою. Було випущено всього сiм екземплярiв. Екземпляр, що працював в Обчислювальному центрi АН СРСР, був вiдданий Московськiй кiнофабрицi для постановки фiльмiв. Нiхто iнший взяти не захотiв.

"Гарна буде машинка!" Затримка серiйного випуску "БЭСМ" вiдбулася не тiльки внаслiдок жорсткої полiтики Мiнiстерства машинобудування i приладобудування СРСР, що намiрялося всiма правдами i не правдами завоювати лiдерство в новiй галузi технiки. "Винною" виявилася i нова ЕОМ "М-20", задумана С.О.Лебедєвим незабаром пiсля "поразки" у змаганнi з мiнiстерством. Цифра в назвi вказувала на очiкувану продуктивнiсть (20 тис. операцiй за секунду). Такої швидкостi обчислень не мала жодна машина у свiтi. Її, а не "БЭСМ", Лебедєв припускав запустити в серiйне виробництво. Були всi пiдстави розраховувати на успiх: закiнчувалася розробка нових швидкодiючих елементiв, з'явилися досить досконалi феритнi ЗП, колектив розроблювачiв вирiс i нагромадив великий досвiд. До того ж (i це було головним) Сергiй Олексiйович домiгся постанови уряду, що зобов'язував СКБ-245 працювати разом з IТМ i ОТ АН СРСР. Останньому було запропоновано розробити iдеологiю машини, її структуру, схеми, елементну базу, СКБ-245 - технiчну документацiю i виготовити дослiдний зразок. Головним конструктором було призначено С.О.Лебедєва, його заступником - М.К.Сулим (СКБ-245).

Почали працювати над машиною троє: С.О.Лебедєв, М.Р.Шура-Бура i П.П.Головистиков. Лебедєв розробляв iдеологiю машини, її структуру, Шура-Бура складав систему команд, займався проробленням математичних питань, Головистиков перетворював їх рiшення в конкретнi схеми, заснованi на розроблених їм динамiчних елементах (на пальчикових лампах), складав схеми АП i пристрою керування. Швидко з'явилася структура машини, система команд, схеми основних пристроїв. Було використано багато нових логiчних операцiй, що значно полегшувало програмування, введена модифiкацiя адрес. Для збiльшення швидкодiї в АП розроблений ланцюг грубого переносу, що доповнював наскрiзний перенос. У результатi час виконання елементарної операцiї додавання значно скоротився. Зсуви можна було робити безпосередньо на 1, 2, 4 розряди, що значно прискорювало вирiвнювання порядкiв i нормалiзацiю результатiв при операцiї додавання (вирахування). Цi i багато iнших нововведень мало позначалися на кiлькостi ламп. Збiльшувалася в основному кiлькiсть дiодiв, але на той час вони вже були не ламповi, а напiвпровiдниковi (германiєвi), невеликих розмiрiв i надiйнi в експлуатацiї.

"Гарна буде машинка!" - вирвалося якось у Сергiя Олексiйовича. Ця фраза запам'яталася Головистикову.

Одночасно велися роботи зi створення феритного ЗП (В.В.Бардиж, А.С.Федоров, М.П.Сичева та iн.), пристроїв зовнiшньої пам'ятi i периферiйних пристроїв (А.Р.Валашек, Н.П.Зубрилин, М.В.Тяпкин та iн.).

Наприкiнцi 1955 р. в iнститутi почалося виготовлення макета машини. У 1956 р. проводилося його налагодження, у якому брали участь спiвробiтники не тiльки лабораторiї №1, але й iнших органiзацiй. Багато пiдприємств були зацiкавленi в якнайшвидшому закiнченнi робiт. Країна мала потребу в машинах подiбного класу.

До початку 1957 р. виготовлення дослiдного зразка машини в СКБ-245 було закiнчено. Усiм довелося переключитися на налагодження дослiдного зразка ЕОМ "М-20". Як i при налагодженнi "БЭСМ", саму активну участь у ньому брав Лебедєв. Все органiзацiйне забезпечення налагодження здiйснював Сулим. Однак не все йшло так гладко, як на початку розробки. Багаторазово перевiренi на малих макетах динамiчнi елементи у великому комплексi чомусь стали працювати ненадiйно. Це було помiчено ще при налагодженнi макета ЕОМ "М-20" в iнститутi, але детально причини ненадiйностi з'ясованi не були, тому що необхiдно починати налагодження дослiдного зразка. У СКБ-245 були недоброзичливцi машини "М-20" (звичайно, поза колективом розроблювачiв i наладчикiв), що поширювали думку про непридатнiсть динамiчних елементiв i неправильно обрану елементну базу, пропонували йти звичайним шляхом, тобто використовувати велику кiлькiсть ламп. Деяке розчарування було i у Сергiя Олексiйовича: усе йшло так добре, швидко i раптом - затор. Виникли неприємностi в Сулима з начальством СКБ-245, що вимагало якнайшвидшого закiнчення робiт.

Ситуацiя, що склалася з ЕОМ "М-20" привела Сергiя Олексiйовича до рiшення про запуск у серiйне виробництво "БЭСМ". Цьому сприяли обставини, що зменшували у багато разiв обсяг робiт з органiзацiї серiйного виробництва "БЭСМ": готовi конструктиви машини "М-20", придатнi i для "БЭСМ", створенi надiйнi пальчиковi лампи з характеристиками ламп, застосовуваних у "БЭСМ", i високовольтнi германiєвi дiоди, що дозволяли без усяких змiн схем замiнити ламповi дiоди, використанi в "БЭСМ"; на виходi був феритний ЗП ЕОМ "М-20", що мiг бути успiшно використаний у "БЭСМ" замiсть потенцiалоскопiв.

Пiдготовкою серiйного виробництва машини займалися провiднi розроблювачi "БЭСМ": К.С.Неслуховський, А.Н.Зимарев, В.А.Мельников, А.В.Аваєв та iн., не зайнятi роботами на "М-20" i спецiалiзованих машинах. Вони виконали роботу з запуску машини в серiю за два-три квартали, чому сприяла iснуюча тодi проста система технiчної документацiї.

Отже, у першiй половинi 1958 р. з'явилася серiйна машина "БЭСМ-2", зовнi дуже схожа на "М-20".

Однак тривожна обстановка на ЕОМ "М-20" панувала не довго. Елементи машини були удосконаленi (П.П.Головистиковим, В.Н.Лаутом, А.А.Соколовим).

Так чи iнакше, до початку 1958 р. "М-20" запрацювала надiйно; у тому ж роцi вона була успiшно прийнята Державною комiсiєю з оцiнкою "сама швидкодiюча у свiтi" i запущена в серiю. Вийшло так, що "М-20" i "БЭСМ-2" з'явилися майже одночасно. Потреба у швидкодiючих обчислювальних машинах була такою великою, що "М-20" забезпечували тiльки найважливiшi роботи в країнi. Виробництво "БЭСМ-2" набагато знижувало обчислювальний голод.

Робота колективiв IТМ i ОТ АН СРСР i СКБ-245, що створили "М-20", була висунута на здобуття Ленiнської премiї. Однак "М-20" осягла доля "МЭСМ"... Роботу вiдхилили. Чому, не беруся судити. Знаю тiльки, що член Державної комiсiї колишнiй директор IТМ i ОТ АН СРСР Н.Г.Бруєвич висловив на додаток до акта про приймання ЕОМ "М-20" особливу думку. Пославшись на те, що в США вже кiлька рокiв працює ЕОМ "Норк", що виконує 20 тис. операцiй за секунду (що було невiрно!), i "забувши" про те, що в "М-20" 1600 ламп замiсть 8000 в американськiй, вiн дав згоду на серiйний випуск "М-20", але в той же час виразив сумнiв у високих якостях машини, що могло вплинути на рiшення комiсiї з Ленiнських премiй.

"Везло" Сергiєвi Олексiйовичу на "творчих" суперникiв!

При пiдготовцi рукопису я побував в одного з творцiв "М-20" П.П.Головистикова. Петро Петрович з великою теплотою розповiдав про Лебедєва, його умiння захоплювати спiвробiтникiв творчою роботою, велику чарiвность особистостi вченого, про роки створення "БЭСМ" i "М-20", про те, як жив у тi роки, а точнiше - тулився в напiвпiдвальному крихiтному примiщеннi, i як щастя творчостi робило життя одухотвореним, дозволяло не зважати на життєвi незручностi. Наприкiнцi розмови я не утримався, запитав, чи є в нього якi-небудь критичнi зауваження стосовно свого вчителя. "Одне є! - сказав Головистиков. - Пiсля завершення робiт з "БЭСМ" i "М-20" мене призначили завiдувачем лабораторiєю нових елементiв, i я був змушений займатися органiзацiйною роботою на шкоду науковим дослiдженням. Думаю, що через це я зробив для науки, мабуть, менше, нiж мiг!" Ми обоє посмiялися: якби тiльки такими недолiками страждали великi керiвники!

Як i Сергiя Олексiйовича, його цiкавили не посади, не нагороди, а СПРАВА - можливiсть дiяти, створювати новi, усе бiльш i бiльш досконалi ЕОМ.

"М-20" зарекомендувала себе з найкращої сторони. Не випадково пiзнiше з'явилися її "близнюки" - напiвпровiдниковi "М-220" i "М-222", що повторили її архiтектуру i структуру (головний конструктор М.К.Сулим, СКБ-245).

Пiслявоєнний ренесанс Те, як трудилися С.О.Лебедєв i колективи, якими вiн керував, було скорiше правилом, нiж винятком. Не менi i не авторам тих чудових робiт приписувати їм прикметник "героїчний", але замислитися на їхньому прикладi про те, який ККД справ сучасних, вiд чого i кого вiн залежить i чим визначається, цiлком доречно i недаремно. Про одну з таких давнiх iсторiй, практично не помiчену сучасниками i згодом забуту, хочеться розповiсти, щоб ще раз пояснити обстановку того часу i додати кiлька слiв про те, як сприймали С.О.Лебедєва сучасники.

Мало хто знає, що в листопадi 1953 р., тобто через пiврiччя пiсля завершення налагодження "БЭСМ", в Iнститутi атомної енергiї була введена в дiю i протягом семи рокiв успiшно експлуатувалася перша в країнi ЕОМ послiдовної дiї "ЦЭМ-1". Рiшення про її розробку сформувалося майже випадково. Академiковi Сергiєвi Львовичу Соболєву, видатному математику (у ту пору заступнику I.В.Курчатова), потрапив до рук американський журнал з описом ЕОМ "ЭНИАК". Йшов 1950 р. Iмовiрно, йому було дещо вiдомо про розробки вiтчизняних ЕОМ "Стрела" i "БЭСМ", що розпочалися в той час. Учений передав журнал керiвниковi вимiрювальної лабораторiї iнституту Н.А.Явлiнському. Пiсля чого журнал потрапив до рук молодого фахiвця, який три роки тому закiнчив Iванiвський енергетичний iнститут, Геннадiя Олександровича Михайлова. Серед убогих закордонних публiкацiй вiн розшукав ще двi або три статтi в англiйських журналах про машину "ЭДСАК", побудовану в Кембрiджському унiверситетi. Однак у них наводилися лише блок-схема i паспортнi данi машини.

Двiйкова система числення в тi часи теж була одкровенням, не говорячи вже про програмування. Не було i лiтератури з чисельних методiв розв'язання задач. Були ще труднощi: бригада, що проектувала, монтувала i потiм налагоджувала машину, включаючи Михайлова, складалася з чотирьох чоловiк - двох iнженерiв i двох технiкiв.

Так само як усi схеми перших ЕОМ ("МЭСМ" i "БЭСМ") були розробленi самим Лебедєвим, так i схеми "ЦЭМ-1" були складенi Михайловим. Iнший варiант у тих умовах "не проходив".

У "ЦЭМ-1" вiдразу ж була задiяна оперативна пам'ять на 128 двiйкових 31-розрядних чисел на ртутних лiнiях затримки по 16 чисел у кожнiй, з послiдовною вибiркою на частотi 512 кбiт/с. Ємнiсть пам'ятi пiзнiше була доведена до 496 чисел i додано зовнiшнiй ЗП - 4096 чисел на магнiтному барабанi. Введення i вивiд даних були органiзованi на основi телеграфного апарату "СТ-35", цифродрук на телеграфнiй стрiчцi дублювався 5-дорiжковою перфострiчкою; введення даних - з такої ж перфострiчки через фотозчитуючий пристрiй, на пристойнiй швидкостi. За режимами в основних блоках машини можна було спостерiгати на осцилографi-мониторi - прообразi сучасних дисплеїв. Середня швидкiсть виконання операцiй додавання i вiднiмання 495 операцiй за секунду, множення i дiлення - 232. У машинi було використано близько 1900 радiоламп, що споживали близько 14 квт. Розмiщалася вона в шести металевих стiйках-шафах розмiрами порядку 80x180x40 см кожний. Усупереч побоюванням "ЦЭМ-1" працювала цiлком надiйно. Основне занепокоєння доставляли ртутнi трубки - при довжинi 1000 мм i дiаметрi кварцового акустичного випромiнювача 18 мм потрiбно було постiйно стежити i за гострою спрямованiстю ультразвукового променя, i за рiвнем вiдбиття вiд прийомного кварцу. А таких трубок було 32. Щотижнева профiлактика забезпечувала досить надiйну експлуатацiю.

Можна з повним правом стверджувати, що, незважаючи на ряд публiкацiй у закордонних журналах, розробка ЕОМ у тi роки залишалася самостiйною, оригiнальною, заснованою на здогадах i винахiдливостi. "ЦЭМ-1" багато в чому вiдрiзнялася вiд "ЭДСАК": по-iншому було реалiзоване множення (з округленням), введена операцiя дiлення (без вiдновлення залишку), одноадресна система команд замiнена двухадресною. Це, до речi, було зроблено за пропозицiєю С.О.Лебедєва вже в перiод налагодження машини - довелося переробити частину монтажу. Зовсiм оригiнальною виявилася система модифiкацiї команд за допомогою "ознак" - вона дуже сприяла стисковi програм, що при обмеженiй оперативнiй пам'ятi мало величезне значення.

Одну з перших програм склав С.Л.Соболєв - iнтегрування диференцiальних рiвнянь методом Рунге-Кутта - для знаходження навичок програмування. Г.О.Михайловим були розробленi набiр програм введення-виводу, дiагностики, а також "споживчi" програми для обчислення iнтегралiв, вирiшення систем рiвнянь, перетворення матриць та iн.

Далеко не вiдразу "ЦЭМ-1" одержала визнання навiть у рiдних стiнах. Керiвник одного з вiддiлень iнституту - академiк Лев Андрiйович Арцимович, талановитий фiзик, експериментатор i теоретик, прекрасно володiючи аналiтичним математичним апаратом, цiлком мiг дозволити собi скептичне ставлення до таких новацiй. Але прийшов час, коли i вiн переконався в корисностi i силi ЕОМ: наприкiнцi 1954 р. Г.О.Михайлов запрограмував i розв'язав рiвняння, складене С.М.Осовцом (з команди теоретикiв М.А.Леонтовича), що описує процес стиску плазмового шнура в експериментах по керованому термоядерному синтезу. Арцимович спочатку забракував результат - прискорюючого стискання з накладеними на нього коливаннями, однак пiсля трьох-чотирьох днiв теоретичного аналiзу прийшов до такого ж результату, а ще через декiлька тижнiв з архiвiв були витягнутi осцилограми, вiдкинутi ранiше як брак експерименту, що пiдтверджують цей несподiваний ефект.

Пiзнiше на "ЦЭМ-1" була виконана чимала кiлькiсть розрахункiв по режимах атомних реакторiв, розрахунковi дозиметрiв та iн. З машиною ознайомилися С.О.Лебедєв, А.А.Ляпунов, М.Д.Миллiонщиков та iн.

Розповiдь Г.О.Михайлова додає новi штрихи до портрета Сергiя Олексiйовича.

"У 50-i роки, працюючи рядовим iнженером в Iнститутi атомної енергiї iм. Курчатова, довелось менi бути знайомим з багатьма нашими видатними вченими, з кимсь особисто - iз С.Л.Соболєвим, Л.А.Арцимовичем, М.А.Леонтовичем, когось бачити на вiдстанi, слухати їхнi доповiдi, виступи (I.B.Курчатов, I.К.Кикоiн, I.Є.Тамм, А.Ф.Йоффе, Н.В.Тимофеєв-Ресовський, молодий А.Д.Сахаров.).

Приємно згадати, що моїми екзаменаторами перед захистом кандидатської дисертацiї були академiки Арцимович i Лебедєв - з обчислювальної технiки. Одним словом, у пам'ятi збереглися багато яскравих особистостей нашої науки 50-60-х рокiв. I от боюся, що серед них Сергiй Олексiйович Лебедєв з сугубо зовнiшнiх ознак виявився б зовсiм непримiтний - нi статтю, нi вольовою особою... У тому то i справа, що, як менi здається, ця непомiтнiсть - при дуже могутньому талантi - i була головною зовнiшньою вiдмiннiстю Сергiя Олексiйовича.

Про нього як винятково талановитого ученого вперше я почув вiд своїх колег по лабораторiї. Усi ми на чолi з Н.А.Явлiнським переселилися в Iнститут атомної енергiї з ВЕI, де працював Лебедєв. Явлiнський i Лебедєв дружили мiж собою, i родинами, поки Явлiнський, його дружина i син не загинули в 1962 р. в авiакатастрофi. Завдяки цiй дружбi пощастило бачити Сергiя Олексiйовича i на сiмейних святах. I тут вiн залишався непримiтним. Про славослiв'я, лестощi, навiть ретельно замаскованi, не могло бути i мови."

У 1959 р. Г.О.Михайлов переїхав до Києва, став керiвником вiддiлу в Обчислювальному центрi АН України (нинi Iнститут кiбернетики iм. В.М.Глушкова АН України). Вiн продовжує: "Улiтку 1961 р. Сергiй Олексiйович, очевидно, востаннє приїжджав до Києва, з яким багато чого його зв'язувало. Був вiн у нашому Обчислювальному центрi, що вже переселився з Феофанiї на Лисогiрську. Органiзували йому поїздку у Феофанiю, майже поодинцi, на озеро, у лiс. На той час майже все головне їм було вже зроблене: вiн став академiком, лауреатом Ленiнської премiї, Героєм соцпрацi... Здавалося б, якраз розраховувати тiльки на почестi, так ще не в столицi. Але нiчого подiбного не було: урочистих зборiв, зустрiчей, банкетiв та iнше - нiчого цього вiн би не потерпiв. З його вiзиту i для нас не робилося секрету, але, напевно, лише деякi про нього знали.

I вже зовсiм збентеженим виглядав вiн на своєму ювiлеї в конференц-залi IТМ i ОТ АН СРСР у подарованих узбецькому халатi i тюбетейцi.

Нi вiд кого не чув про нього поганого слова. I разом з тим не можна було назвати його безмежним добрягою. На тому самому iспитi, про який згадано вище, Сергiй Олексiйович преспокiйно "улiпив" своєму ж аспiрантовi заслужену двiйку. Пам'ятається, у бесiдi про захист дисертацiй вiн помiтив не без iронiї про свiй iнститут: "А у нас - подiл працi: однi роблять машини, iншi захищаються".

Вiдвiдавши нашу лабораторiю i допитливо оглянувши "ЦЭМ-1", Сергiй Олексiйович здивував нас питанням: "А кувалдою ви по нiй не стукаєте?". Виявилося, що на "БЭСМ" кувалда - це штатний iнструмент, а удари нею по залiзному каркасу машини - один з елементiв профiлактики! Настiльки ж дивним тепер показався б наказ не допускати розв'язання задачi довше 15 хвилин без повторного перерахування для того, щоб не витрачати машинний час задарма".

Все описане вище стосується ЕОМ на електронних лампах, або ЕОМ першого поколiння. Друге поколiння створювалося на безлампових елементах. Першими напiвпровiдниковими ЕОМ сiмейства "БЭСМ" стали "БЭСМ-ЗМ" i "БЭСМ-4".

Цiкаво вiдзначити, що їхня поява також результат ентузiазму молодих. Справа в тому, що роботи з їх створення проводилися у СКБ IТМ i ОТ АН СРСР iнiцiативно, понад план молодими iнженерами i технiками.

За спогадами одного з учасникiв розробки А.А.Гризлова, у 1964 р. невелика група молодих спiвробiтникiв, серед яких були iнженери, технiки i самоучки, одержала завдання освоїти першi напiвпровiдниковi елементи. Це був етап у пiдготовцi спiвробiтникiв СКБ до майбутньої роботи з "БЭСМ-6". Спочатку їм було доручено для нагромадження досвiду розробити макети основних вузлiв ЕОМ. Надалi група вирiшила перевiрити створенi ними вузли в комплексi, виготовивши невеликий макет машини. Вiн був зiбраний i одержав назву "БЭСМ-ЗМ". Окриленi успiхом новачки осмiлiли. Виникла зухвала iдея: створити на базi наявного макета "свою" машину, що повторює структурно-логiчну схему ЕОМ "М-20", але з використанням нових елементiв. Iнiцiативу молодi пiдтримав керiвник тодiшнього СКБ О.П.Васильєв. Лебедєв не був проти задуму "неопереної" молодi. Так з'явилася "БЭСМ-4". Її створення - ще один приклад творчої i доброзичливої атмосфери, характерної для лебедєвського iнституту.

Державна комiсiя пiд головуванням А.А.Дороднiцина вiдзначила високi експлуатацiйнi i конструктивнi якостi першої вiтчизняної напiвпровiдникової унiверсальної ЕОМ. Вона вiдрiзнялася надiйнiстю, малими розмiрами, низькою вартiстю i мала великий успiх у користувачiв.

Коли через рiк пiсля її установки в Обчислювальному центрi АН СРСР поцiкавилися, як вона працює, вiдповiдь була такою: "Ваша машина розбещує молодих iнженерiв. Вони не виконують профiлактичних робiт, тому що машина не має збоїв - вона занадто надiйна". Коментарi зайвi.

Трiумф ученого По завершенню робiт з лампових ЕОМ "БЭСМ-2" i "М-20" розпочалося проектування напiвпровiдникової "БЭСМ-6" - шедевра творчостi колективу IТМ i ОТ АН СРСР, першої супер-ЕОМ другого поколiння. С.О.Лебедєву - головному конструкторовi "БЭСМ-6" - активно допомагали його учнi, що стали заступниками i виросли до цього часу у вiдомих молодих учених, - В.А.Мельников i Л.Н.Корольов.

Був ретельно вивчений i проаналiзований свiтовий досвiд проектування ЕОМ надвисокої продуктивностi. Усе, що вiдповiдало цiлям, поставленим при розробцi машини, було прийнято на озброєння. З iнiцiативи i при активнiй участi Лебедєва було проведено математичне моделювання майбутньої машини. Виходячи з намiченого для неї комплексу задач визначений склад пристроїв, їхнi внутрiшнi зв'язки, система команд, ретельно вiдпрацьованi напiвпровiдниковi елементи.

Результатом стала оригiнальна i зручна для програмування система команд, проста внутрiшня структурна органiзацiї "БЭСМ-6", надiйна система елементiв i конструкцiя, що спрощує технiчне обслуговування. Такий пiдхiд до розв'язання складних технiчних задач не втратив свого значення i зараз. Його можна сформулювати як принцип обгрунтованостi прийнятих рiшень, якому С.О.Лебедєв слiдував усе життя.

"БЭСМ-6" стала першою вiтчизняною обчислювальною машиною, що була прийнята Державною комiсiєю з повним математичним забезпеченням. У його створеннi брали участь багато провiдних спецiалiстiв країни. Лебедєв одним з перших зрозумiв величезне значення спiльної роботи математикiв i iнженерiв у створеннi обчислювальних систем. Значення цього стає очевидним, коли розробка ефективної обчислювальної технiки переростає з проблеми iнженерно-технологiчної в проблему математичну, котру можна вирiшити тiльки спiльними зусиллями iнженерiв i математикiв.

Нарештi - i це теж важливо, - усi схеми "БЭСМ-6" з iнiцiативи С.О.Лебедєва були записанi формулами булевої алгебри. Це вiдкрило широкi можливостi для автоматизацiї проектування i пiдготовки монтажної i виробничої документацiї. Вона видавалася на завод у виглядi таблиць, отриманих на "БЭСМ-2", де проводилося i моделювання структурних схем. Надалi система проектування була iстотно удосконалена, завдяки роботам Г.Г.Рябова (система "Пульс").

Основнi принциповi особливостi "БЭСМ-6": магiстральний, або, як у 1964 р. назвав його С.О.Лебедєв, водопровiдний принцип органiзацiї керування; з його допомогою потоки команд i операндiв обробляються паралельно (до восьми машинних команд на рiзних стадiях); використання асоцiативної пам'ятi на надшвидких регiстрах, що скоротило кiлькiсть звернень до феритної пам'ятi, дозволило здiйснити локальну оптимiзацiю обчислень у динамiцi розрахункiв; розшарування оперативної пам'ятi на автономнi модулi, що дало можливiсть одночасно звертатися до блокiв пам'ятi по декiльком напрямкам; багатопрограмний режим роботи для одночасного розв'язання декiлькох задач iз заданими прiоритетами; апаратний механiзм перетворення математичної адреси у фiзичну, що дало можливiсть динамiчно розподiляти оперативну пам'ять у процесi обчислень засобами операцiйної системи; принцип полисткової органiзацiї пам'ятi i розробленi на його основi механiзми захисту по числах i командам; розвинена система переривання, необхiдна для автоматичного переходу з розв'язання однiєї задачi на iншу, звертання до зовнiшнiх пристроїв, контролю їхньої роботи.

В електронних схемах "БЭСМ-6" використано 60 тис. транзисторiв i 180 тис. напiвпровiдникiв-дiодiв. Елементна база "БЭСМ-6" на той час була зовсiм новою, у нiй були закладенi основи схемотехнiки ЕОМ третього i четвертого поколiнь. Принцип подiлу складної машинної логiки, побудованої на дiодних блоках, вiд однотипної пiдсилювальної частини на транзисторах забезпечили простоту виготовлення i надiйнiсть роботи. Середня швидкодiя машини досягала 1 млн. операцiй за секунду.

Макет "БЭСМ-6" був запущений у дослiдну експлуатацiю в 1965 р., а вже в серединi 1967 р. перший зразок машини був пред'явлений на iспити. Тодi ж були виготовленi три серiйнi зразки. Завдяки спiльнiй роботi з заводом-виготовлювачем фактично не треба було часу на доведення машини i пiдготовку її до серiйного виробництва.

Державна комiсiя пiд головуванням М.В.Келдиша, у той час президента Академiї наук СРСР, що приймала "БЭСМ-6", дала машинi високу оцiнку.

На основi "БЭСМ-6" були створенi центри колективного користування, системи керування в реальному масштабi часу, координацiйно-обчислювальнi системи телеобробки i т.д. Вона використовувалася для моделювання складних фiзичних процесiв i процесiв керування, а також у системах проектування для розробки математичного забезпечення нових ЕОМ. Прийнятi при її створеннi принциповi технiчнi рiшення забезпечили їй завидне довголiття: "БЭСМ-6" випускалася промисловiстю 17 рокiв! Машини здобули заслужену любов користувачiв i в 70-х роках складали основу парку високопродуктивних ЕОМ.

Пiд час радянсько-американського космiчного польоту "Союз-Аполлон" керування здiйснювалося новим обчислювальним комплексом, до складу якого входили "БЭСМ-6" та iншi могутнi обчислювальнi машини вiтчизняного виробництва, розробленi учнями С.О.Лебедєва. Якщо ранiше сеанс обробки телеметричної iнформацiї тривав бiля пiвгодини, то на новому комплексi це робилося за одну хвилину, вся iнформацiя оброблялася майже на пiвгодини ранiше, нiж у колег з США.

Це був дiйсний трiумф С.О.Лебедєва, його учнiв, його школи, що створили першокласну ЕОМ, здатну суперничати з кращими комп'ютерами свiту! Основнi учасники розробки "БЭСМ-6" (С.О.Лебедєв, В.А.Мельников, Л.Н.Корольов, Л.А.Задо, В.Н.Лаут, А.А.Соколов, В.I.Смирнов, О.М.Томилин, М.В.Тяпкин) удостоєнi Державної премiї.

Пiд час пiдготовки книга, менi в руки потрапили твори нiмецького фiлософа Нiцше. Одне з його висловлень привернуло особливу увагу: "Умiти дати напрямок - ознака генiальностi". Менi вiдразу згадався С.О.Лебедєв, що угадав основнi напрямки i перспективи розвитку ЕОМ. Учнi Сергiя Олексiйовича Л.Н.Корольов i В.А.Мельников у статтi "Про ЕОМ БЭСМ-6" говорять про те ж, тiльки бiльш виразно: "Генiальнiсть С.О.Лебедєва складалася саме в тому, що вiн ставив мету з урахуванням перспективи розвитку структури майбутньої машини, умiв правильно вибрати засоби для її реалiзацiї стосовно до можливостей вiтчизняної промисловостi" (Управляющие системы и машины. 1976, №6).

"Щоб не було вiйни" Обчислювальна технiка з перших днiв виникнення стала використовуватися у вiйськових цiлях. С.О.Лебедєв був головним конструктором обчислювальних засобiв системи протиракетної оборони країни (ПРО).

Важливе значення робiт в областi ПРО, що набагато випереджали в той час рiвень закордонної вiйськової технiки, привело до того, що iм'я Лебедєва як головного конструктора обчислювальних засобiв ПРО було засекречено. Лише в 1990 р. - через 16 рокiв пiсля смертi - про його участь у створеннi перших у країнi систем ПРО було сказано в газетi "Советская Россия" вiд 5 серпня (стаття Г.В.Кисунько "Деньги на оборону").

Можна з упевненiстю сказати, що "БЭСМ-2", "М-20", "БЭСМ-6", встановленi в багатьох обчислювальних центрах, забезпечили в пiслявоєннi роки швидкий розвиток наукових дослiджень i вирiшення найбiльш складних задач науково-технiчного прогресу, то спецiалiзованi ЕОМ, розробленi пiд керiвництвом С.О.Лебедєва, стали основою могутнiх обчислювальних комплексiв у системах протиракетної оборони. Отриманi в тi роки результати були досягнутi за рубежем лише через багато рокiв. Узятися за вiйськову тематику змусила "холодна" вiйна, що розгорнулася в пiслявоєнний перiод. Сергiй Олексiйович не мiг залишитися осторонь вiд запитiв часу. До того ж виконання оборонної тематики дозволяло полiпшити матерiальне i фiнансове становище iнституту i за рахунок цього прискорити i розширити дослiдження з створення могутнiх унiверсальних ЕОМ для оснащення обчислювальних центрiв країни, що завжди було головною задачею IТМ i ОТ АН СРСР.

Ще 15 сiчня 1951 р., знаходячись у Києвi, С.О.Лебедєв направив лист до президiї АН України, у якому говорилося: "Iнститутом електротехнiки Академiї наук України в 1950 р. розроблено макет швидкодiючої електронної лiчильної машини. Швидкодiючi електроннi лiчильнi машини дозволяють з колосальною швидкiстю i великою точнiстю вирiшувати найрiзноманiтнiшi задачi, наприклад, в областi внутрiшньоатомних процесiв, реактивної технiки, радiолокацiї, авiабудування, будiвельної механiки й iнших галузей.

Швидкiсть i точнiсть обчислень дозволяють порушувати питання про створення пристроїв керування реактивними снарядами для точної поразки цiлi шляхом безперервного розв'язання задачi зустрiчi в процесi польоту керованого реактивного снаряду i внесення коректив до траєкторiї його польоту".

Президiя АН України не зумiла надати дiючої допомоги в розвитку робiт, - йшло вiдновлення народного господарства республiки, коштiв не вистачало. Не було i розумiння важливостi проблеми з боку керiвництва республiки. Пiсля переїзду до Москви, ставши директором IТМ i ОТ АН СРСР, С.О.Лебедєв приступив до здiйснення свого давнього задуму.

Усе почалося з того, що, коли роботи з налагодження "БЭСМ" пiдходили до кiнця, Сергiй Олексiйович, захопивши iз собою молодого фахiвця Всеволода Сергiйовича Бурцева, що вiдзначився при налагодженнi "БЭСМ" i прив'язався до вченого як до батька (у роки вiйни Бурцев залишився без батькiв), з'явився в одному з московських НДI, що розробляв радiолокатори. Результатом стало створення в 1952-1955 р. двох спецiалiзованих ЕОМ "Дiана-1" i "Дiана-2" для автоматичного знiмання даних з радiолокатора й автоматичного спостереження за повiтряними цiлями. Подальшим розвитком цих робiт стало створення цiлої серiї ЕОМ, призначених для систем ПРО.

Заступником i вiдповiдальним виконавцем по роботi Лебедєв призначив Бурцева. Довiра, виявлена Сергiєм Олексiйовичем, величезне бажання не пiдвести свого наставника помножили сили й енергiю молодого фахiвця.

Лампова ЕОМ "М-40" (40 тис. операцiй у секунду), на яку вiн затратив багато сил, запрацювала в 1958 р., випереджаючи на кiлька мiсяцiв "М-20". Трохи пiзнiше з'явилася "М-50" (з плаваючою комою). Машини мали мультиплексний канал, що дозволяє приймати для обробки (асинхронно) данi з шести напрямкiв. На базi цих ЕОМ була створена перша радянська система ПРО.

Генеральним конструктором першої системи ПРО був 35-лiтнiй Г.В.Кисунько. Деякi науковi авторитети посмiювалися над його задумом - збити ракету, що летить, снарядом!

Вiн говорив як фахiвець, що побачив таку перспективу в з'єднаннi радiолокацiйної технiки з електронно-обчислювальною - наукових галузей, що могли стати основою нової системи оборони. Г.В.Кисунько очолив групу ентузiастiв з розробки й обгрунтування принципiв ПРО. Протягом року необхiдно було вирiшити декiлька складних задач. Як знаходити балiстичну ракету й ефективно стежити за нею - дуже стрiмкою i невеликою за розмiрами? Як органiзувати автоматичну взаємодiю вiддалених один вiд одного об'єктiв ПРО? Як з достатньою швидкiстю обробляти iнформацiю i приймати вiрнi рiшення? Як успiшно збивати цiль? Вiдповiсти на цi питання разом iз Григорiєм Васильовичем узялися талановитi вченi i конструктори, у тому числi i С.О.Лебедєв. Народилася iдея створити експериментальний комплекс ПРО - так звану систему А.

На захiд вiд озера Балхаш сотнi кiлометрiв землi вiдняла в людей кам'яниста безводна пустеля. Улiтку тут плюс сорок у тiнi, серед живого навколо - фаланги, змiї, скорпiони. Сюди в 1956 р. приїхали будiвельники протиракетного полiгона. За ними потягнулися промисловцi, потiм вiйськовi випробувачi - тисячi людей. Пустеля стала "умовною Москвою", оточеною системою ПРО, по якiй повиннi були стрiляти з Капустiна Яру, Плесецька. Задача випробувачiв - розгорнути експериментальну технiку, а потiм виявляти в небi i збивати нацiленi на пустелю ракети. Полiгон неофiцiйно називали Сари-Шаган, за назвою найближчого населеного пункту. Закипiла справжня фронтова робота. Будiвельники жили в землянках. Води мало, курних бур багато. Так само багато, як i справ, на якi придiлялося по-фронтовому мало часу. Будували майже все одночасно: залiзничнi вiтки, автодороги, лiнiї електропередач, прокладали зв'язок, зводили вiйськовi i цивiльнi об'єкти, пiднiмали мiстечко випробувачiв.

Треба вiддати належне не тiльки прозорливостi, але i смiливостi Кисунько, Лебедєва, Бурцева, що взялися здiйснити, здавалося б, неможливе.

Досить згадати хоча б те, якими недосконалими були в той час ламповi ЕОМ. Коли Кисунько побачив "БЭСМ", вiн вирiшив, що ця "саморобка" не має перспективи серiйного виробництва, i став орiєнтуватися на "Стрелу". З СКБ-245 було укладено договiр про розробку спецiалiзованої ЕОМ на базi "Стрели". Про всяк випадок було укладено договiр i з iнститутом Лебедєва. На Балхашi, у будинку, де повиннi були розмiщатися обидвi машини, величезний зал роздiлили на двi частини. Але незабаром генеральний конструктор зрозумiв, що половина залу, вiдведена для СКБ-245, залишиться порожньою, а вченi академiї вмiють не тiльки писати науковi статтi, але i вирiшувати складнi практичнi задачi: у залi з'явилася ЕОМ "М-40"!

Усього через рiк на полiгонi став до ладу перший локатор, що успiшно фiксував усi навчальнi пуски ракет у країнi. А через два роки почалися стрiлянини протиракет при повному складi системи А. Її компонентами стали небаченi для тих рокiв радiолокатори з наймогутнiшим енергетичним потенцiалом, автоматизована система керування на базi швидкодiючої "М-40", високошвидкiснi i маневренi протиракети з засобами точного наведення, електронiка з цифровим кодуванням. Не все спочатку ладилося, та й недоброзичливцi не дрiмали, пам'ятаючи, що Кисунько - син репресованого куркуля. Але зрештою наступив день, що учасники робiт запам'ятали на все життя.

Цiль вже в небi, її ведуть усi локатори, незабаром надiйде команда на пуск протиракети. Програмiст жме кнопку запуску. Оцiнка цiлi на екранi. Слiдом - пуск протиракети. Через кiлька хвилин табло висвiтило сигнал "Пiдрив цiлi". Наступного дня данi кiнофотореєстацiї пiдтвердили: головна частина балiстичної ракети розвалилася на шматки!

Ця подiя стала справжнiм проривом у вiйськовiй справi, науцi, навiть у полiтицi. На однiй iз прес-конференцiй М.С.Хрущов начебто б мiж iншим, але так, щоб зрозумiли всi, помiтив: "Наша ракета, можна сказати, попадає в муху в космосi". Для багатьох тодi залишилося загадкою - чи всерйоз вiн говорить. Адже про таку без'ядерну поразку балiстичної ракети за рубежем навiть не думали. Значне просування СРСР в областi ПРО змусило американцiв шукати можливостi для укладання договору з обмеження ПРО, що з'явився в 1972 р. i став першою "розброєнною" угодою пiслявоєнного часу!

Один раз дочка Сергiя Олексiйовича запитала: "Навiщо ти робиш ЕОМ для вiйськових"? - "Щоб не було вiйни!" - вiдповiв батько.

За всiм цим стоїть колосальна багаторiчна робота багатьох колективiв, у тому числi лебедєвського. В.С.Бурцев провiв на полiгонi, де була створена система А, не один рiк. Бував там Сергiй Олексiйович, i не раз. I нiколи не намагався видiлитися, працював нарiвнi з усiма.

Творцi першої системи ПРО одержали Ленiнську премiю. Серед них були Г.В.Кисунько, С.О.Лебедєв i В.С.Бурцев.

Згодом ламповi ЕОМ були замiненi напiвпровiдниковими. До них додалася трьохпроцесорна ЕОМ продуктивнiстю 1,5-2 млн. операцiй у секунду. Це була перша в країнi ЕОМ на iнтегральних схемах. Здiйснилася ще одна мрiя С.О.Лебедєва, висловлена в Києвi (А.I.Кондалєву, Р.Г.Офенгенгену): зробити ЕОМ мiнiатюрними, надiйними, для широкого застосування (машина займала 2,5 м3). Досвiд створення першої ЕОМ третього поколiння послужив базою для конструювання сiмейства добре вiдомих супер-ЕОМ "Эльбрус". Назва була запропонована С.О.Лебедєвим. Захоплення горами залишалося. Стояло скорити ще одну вершину, але тепер вже в науцi. Не встиг...

Наукова школа С.О.Лебедєва У 50-60-х роках у галузi вiтчизняної обчислювальної технiки ефективно розвивалося кiлька напрямкiв. Найбiльш вiдомими були науковi школи С.О.Лебедєва, В.М.Глушкова, I.С.Брука i Б.I.Рамеєва.

Наукова школа Лебедєва виникла як результат величезної працi вченого i його творчих сподвижникiв по створенню надшвидкодiючих унiверсальних i спецiалiзованих ЕОМ - найбiльш складних класiв засобiв обчислювальної технiки.

Поява нового наукового напрямку i, тим бiльше, наукової школи - складний творчий процес. Створення наукової школи Лебедєва може бути класичним прикладом.

Серед вчених у нашiй країнi i за рубежем немає людини, що, подiбно Лебедєву, мала настiльки могутнiй творчий потенцiал, щоб охопити перiод вiд створення перших лампових ЕОМ, що виконували лише сотнi i тисячi операцiй у секунду, до надшвидкодiючих супер-ЕОМ на напiвпровiдникових, а потiм iнтегральних схемах. За двадцять рокiв пiд його керiвництвом було створено п'ятнадцять високопродуктивних - найбiльш складних ЕОМ, i кожна - нове слово в обчислювальнiй технiцi: бiльш продуктивна, бiльш надiйна i зручна в експлуатацiї.

З перших крокiв творчої дiяльностi вiн висунув i всi наступнi роки послiдовно проводив у життя генеральний принцип побудови таких машин - розпаралелювання обчислювального процесу. У "МЭСМ" i "БЭСМ" iз цiєю метою використовувалися арифметичнi пристрої паралельної дiї. У "М-20" i "М-40" додалася можливiсть роботи зовнiшнiх пристроїв паралельно з процесором. У "БЭСМ-6" з'явився конвеєрний (або "водопровiдний", як назвав його Лебедєв) спосiб виконання обчислень. У наступних ЕОМ - багатопроцесорнiсть i т.д. i т.п. (згаданi лише головнi етапи в розпаралелюваннi обчислювального процесу, без деталiзацiї).

Кожна нова ЕОМ була результатом радикальної переробки попередньої з критичним осмисленням усього нового, що з'явилося в країнi i за рубежем та з "оглядкою" на можливостi вiтчизняної технологiї i промисловостi. Простий перехiд ЕОМ з однiєї елементної бази на iншу, бiльш досконалу, не приносив ученому творчого задоволення. Не випадково надпланова напiвпровiдникова "БЭСМ-4", що повторювала структуру i команди "М-20", не одержала вiд нього високої оцiнки. Вiн не мiг не пiдтримати iнiцiативу молодi створити першу напiвпровiдникову ЕОМ, але сам у цей час разом зi своїми помiчниками (О.М.Томiлiним та iн.) уже моделював майбутню "БЭСМ-6", прагнучи теоретично обгрунтувати структуру i параметри нової машини. "ЕОМ треба розробляти, попередньо розраховуючи її", - про це вiн сказав вiдразу ж пiсля створення "БЭСМ" i неухильно додержувався цього принципу.

С.О.Лебедєв умiв доводити задуману iдею до практичного втiлення i прищеплював цю якiсть своїм учням. Цiкаво простежити, як мiнялися форми такого навчання.

Спочатку, коли вiн був фактично єдиним фахiвцем, що уявляв принципи побудови i роботи ЕОМ, то в процесi проектування, налагодження i запуску в експлуатацiю машини (наприклад, "МЭСМ", "БЭСМ", "М-20") вiн виступав як головний конструктор, як iнженер-наладчик, а якщо вимагали обставини, - як технiк-монтажник. Iнакше кажучи, учив живим, наочним прикладом. Пiзнiше, з появою досить квалiфiкованих фахiвцiв, Лебедєв довiряв їм значну частину робiт, залишаючи собi найбiльш важкi дiлянки, зв'язанi з об_рунтуванням нововведень, з теоретичним об_рунтуванням структури i параметрiв ЕОМ.

Неважко уявити, з якою колосальною вiддачею працював колектив лебедєвського iнституту цi два десятилiття! Що допомагало спiвробiтникам витримати такий темп, надихало на творчi пошуки, давало сили пiд час багатомiсячного цiлодобового налагодження кожної машини, i пiзнiше, при установцi їх на рiзних об'єктах, де умови були далекi вiд нормальних?

На перше мiсце варто поставити видатну роль Сергiя Олексiйовича як блискучого наукового керiвника. Вiн, як нiхто iнший в той час, дуже глибоко розiбрався в новiй галузi науки i технiки, дуже чiтко ставив цiлi колективам розроблювачiв, активно, з повним знанням справи брав участь у їх досягненнi.

Учений володiв великим iнженерним досвiдом та iнтуїцiєю, що дозволили йому самому переконатися (i переконати iнших) у можливостi злагодженої роботи тисяч електронних ламп, на яких будувалися першi ЕОМ. Вiн сам виявляв приклад беззавiтного служiння науцi, не нехтував чорновою, допомiжною роботою, якщо цього вимагала справа. Завжди знаходив спiльну мову з тими, з ким працював.

Нарештi, вiн умiв пiдiбрати кадри i найбiльш ефективно органiзувати роботу спiвробiтникiв. I в Києвi, i в Москвi мав двох-трьох помiчникiв, що мали достатнi творчi й органiзаторськi здiбностi, а iнший колектив пiдбирав з молодих фахiвцiв, що тiльки закiнчили навчальнi заклади, захоплюючи їх новизною i грандiознiстю своїх задумiв.

Супутнiм, але важливим фактором була новизна i перспективнiсть проблеми створення цифрової технiки. Цей фактор дiяв не тiльки в стiнах IТМ i ОТ АН СРСР, але й в iнших органiзацiях. Тим бiльше, що обчислювальна технiка розвивалася прямо на очах, обiцяючи все новi i новi ефективнi застосування, сприяючи технiчному прогресовi i творчому ростовi дослiдникiв. Численнi публiкацiї С.О.Лебедєва зiграли в цьому дуже велику роль.

Немаловажним було i творче змагання, що йшло мiж рiзними органiзацiями, що розробляють ЕОМ, i прагнення йти врiвень з досягненнями за рубежем.

У Києвi в розпорядженнi С.О.Лебедєва була лабораторiя з декiлькох десяткiв чоловiк. У Москвi його стараннями молода наукова органiзацiя - IТМ i ОТ АН СРСР - перетворилася в лiдера комп'ютеробудування, здiйснився задум ученого: органiзацiя широкого фронту дослiджень у галузi обчислювальної технiки. З метою пiдготовки кадрiв фахiвцiв з iнiцiативи С.О.Лебедєва в Московському фiзико-технiчному iнститутi була створена кафедра обчислювальної технiки. Базовою органiзацiєю для неї став IТМ i ОТ АН СРСР. Цю кафедру Сергiй Олексiйович очолював до 1973 р. Як турботливий садiвник (а вiн i був таким на своїй дачi в Пiдмосков'я), ростив вiн молодi кадри. Великi знання дозволяли йому самi складнi речi пояснювати легко i просто. Його глибока поряднiсть, кристальна чеснiсть справляли на студентiв великий виховний вплив.

Не отримавши своєчасного визнання i належної пiдтримки "МЭСМ" i "БЭСМ" стали у свiтлi наступних досягнень лебедєвського колективу як основнi роботи в галузi обчислювальної технiки, що сприяло росту авторитету ученого й очолюваного їм колективу.

IТМ i ОТ АН СРСР став широко вiдомий не тiльки в країнi, але i за рубежем. Поступово, хоча i з запiзненням, приходило офiцiйне визнання заслуг. При повнiй байдужностi С.О.Лебедєва до нагород i незважаючи на протидiю з боку деяких недоброзичливцiв, їх було чимало: ордени Ленiна (1954, 1962, 1972), звання Героя Соцiалiстичної працi (1956), Ленiнська премiя (1966), Державна премiя СРСР (1969), орден Жовтневої Революцiї (1971).

Разом iз Сергiєм Олексiйовичем високi нагороди одержали багато спiвробiтникiв IТМ i ОТ АН СРСР.

Наукова школа створюється тодi, коли у вченого, її засновника, з'являються учнi, що виростають у вчених, здатних вести самостiйнi дослiдження, продовжуючи справу, традицiї, задуми вчителя. "Пташенята" Лебедєва, вирощенi в IТМ i ОТ АН СРСР, були гiдними учнями, стали великими вченими.

У Москвi iз Сергiєм Олексiйовичем працював Володимир Андрiйович Мельников, що активно брав участь у розробцi i налагодженнi "БЭСМ". Був вiдповiдальним виконавцем при створеннi "БЭСМ-2", допомагав вiдтворити її в Китаї. Сергiй Олексiйович, переконавшись в незвичайних здiбностях учня, починаючи розробку "БЭСМ-6", призначив його своїм заступником. Пiсля завершення робiт з "БЭСМ-6" Мельников став разом iз С.О.Лебедєвим i А.А.Соколовим головним конструктором обчислювальної системи "АС-6", сумiсної по програмному забезпеченню з "БЭСМ-6". Створена за короткий термiн обчислювальна система "АС-6" втiлила в собi багато iдей, що склали основу майбутнiх супер-ЕОМ. Вона використовувалася разом з "БЭСМ-6" у космiчнiй програмi "Союз-Аполлон" i наступних запусках космiчних кораблiв. Мельников був обраний членом-кореспондентом, а потiм дiйсним членом Академiї наук СРСР (тепер РАН), нагороджений орденом Ленiна (1956), двома орденами Трудового Червоного Прапора (1971 i 1976), лауреат Державних премiй (1969 i 1980), а також лауреат Премiї президiї АН України iм. С.О.Лебедєва. З 1976 р. працював директором Iнституту проблем кiбернетики РАН i був головним конструктором супер-ЕОМ "Электроника СБИС". У 1993 р. раптово помер.

"Ас налагодження" В.С.Бурцев став асом i в науцi. Коли вiн подав на розгляд ученої ради дисертацiю на звання ученого ступеня кандидата технiчних наук (вона узагальнювала досвiд створення ЕОМ "Дiана-1" i "Дiана-2"), те вчена рада одноголосно проголосувала за присвоєння йому звання доктора наук. Своєю самовiдданою працею вiн завоював повну довiру С.О.Лебедєва i став його надiйним помiчником у другому напрямку робiт ученого - створеннi високопродуктивних керуючих та iнформацiйних комплексiв для об'єктiв ПРО i центрiв контролю космiчного простору.

Коли С.О.Лебедєва не стало, Бурцева було призначено директором IТМ i ОТ АН СРСР. Продовжуючи справу свого вчителя, багато сил вiддав створенню сiмейства супер-ЕОМ "Эльбрус" i подальшому розвитковi робiт у галузi ПРО. Був обраний членом-кореспондентом, а потiм дiйсним членом РАН. З 1986 р. - директор Обчислювального центру колективного користування при президiї РАН.

Пiд його керiвництвом розроблялася супер-ЕОМ, що використовувала новiтнi принципи оптичної обробки iнформацiї з автоматичним розспаралелюванням процесiв обробки iнформацiї в багатомашинних i багатопроцесорних комплексах. Принцип розспаралелювання обчислень, висунутий Лебедєвим, одержав у роботах його учня логiчний розвиток.

В.С.Бурцев нагороджений чотирма орденами, лауреат Ленiнської i двох Державних премiй, а також лауреат Премiї президiї АН України iм. С.О.Лебедєва.

Лебедєвську школу пройшли i зберiгають їй вiрнiсть десятки, якщо не сотнi фахiвцiв. Частина з них уже на пенсiї, частина ще працює в iнститутi яким керував В.А.Мельников (Л.Н.Корольов, В.П.Iванников, О.М.Томiлiн та iн.), частина ще працює у В.С.Бурцева (I.К.Хайлов, В.I.Перекатов, В.Б.Федоров, В.П.Торчигин, Ю.Н.Никольська й iн.). Бiльшiсть пов'язала життя з IТМ i ОТ АН СРСР iм. С.О.Лебедєва РАН (Г.Г.Рябов, В.I.Рижов, В.В.Бардиж, П.П.Головистиков, В.Н.Лаут, А.С.Федоров, А.А.Соколов, М.В.Тяпкин, В.I.Смирнов та iн.). На жаль, рамки книги не дозволяють розповiсти про всiх докладно.

Супер-ЕОМ, у розробку яких Сергiй Олексiйович i керований їм колектив доклали стiльки працi, були i залишаються провiдним класом машин в обчислювальнiй технiцi.

IТМ i ОТ АН СРСР iм. С.О.Лебедєва РАН дбайливо зберiгає традицiї, закладенi i розвиненi Сергiєм Олексiйовичем. Iнститут не здав своїх позицiй: слiдом за супер-ЕОМ "Эльбрус-1" i "Эльбрус-2" вступає до ладу супер-ЕОМ "Эльбрус 3-1", що виконувала 1 млрд. операцiй у секунду. Така швидкiсть обчислень робить її однiєю з найшвидших у свiтi! Супер-ЕОМ "Эльбрус 3-1" втiлила в собi кращий вiтчизняний досвiд. Враховувалися i досягнення обчислювальної технiки за рубежем. Менi ж хочеться вiдзначити ту особливiсть, що робить честь творцям могутнього обчислювального комплексу: математичне забезпечення "Эльбрусу 3-1" може розширюватися за рахунок величезної кiлькостi програм, напрацьованих для "БЭСМ-6"! Це досягається при включеннi до його складу супер-ЕОМ "Эльбрус-5" (керiвник роботи М.В.Тяпкин) - мiкроелектронної копiї "БЭСМ-6". Учнi зберегли i помножили те, що було зроблено за життя вчителя.

В розробку нової ефективної технiки багато працi i творчого натхнення зробили внесок головний конструктор комплексу - директор IТМ i ОТ АН СРСР iм. С.О.Лебедєва РАН з 1986 р., чл. кор. РАН Геннадiй Георгiйович Рябов, а також головнi конструктори основних машин комплексу доктори технiчних наук Андрiй Андрiйович Соколов i Марко Валерiанович Тяпкин. Останнiм учений ступiнь доктора наук було надано без захисту дисертацiй. Обоє вони вiдзначилися ще в роки створення "БЭСМ" i "БЭСМ-6", а сьогоднi, це фахiвцi найвищої квалiфiкацiї, "золотий фонд" iнституту. Прекрасно працює великий колектив їхнiх молодих помiчникiв.

Система автоматизацiї проектування ЕОМ, розроблена пiд керiвництвом Г.Г.Рябова, допомогла вчасно i якiсно здiйснити проектування комплексу. За її створення групi спiвробiтникiв iнституту на чолi з Г.Г.Рябовим була присуджена Державна премiя.

У бiльшостi iнших органiзацiй склалося iнше положення. Слiпе копiювання закордонної технiки, вiдмовлення вiд спiвробiтництва з європейськими країнами не пройшли даром не тiльки для тих, хто цьому сприяв, але i нанесли непоправний збиток науково-технiчному прогресу в галузi найбiльше широко використовуваних класiв обчислювальної технiки й електронному машинобудуванню в цiлому.

Нема пророкiв у своїй батькiвщинi! У 60-х роках в СРСР розгорнулася дискусiя, пов'язана з переходом до ЕОМ третього поколiння (на iнтегральних схемах). Бiльшiсть учасникiв дискусiї сходилося на думцi, що варто створити ряд (сiмейство) сумiсних (програмно й апаратно) ЕОМ. Але на цьому згода закiнчувалася.

С.О.Лебедєв, що довiв багаторiчною працею правоту своїх iдей i умiння пророкувати перспективи розвитку обчислювальної технiки, пропонував створити ряд малих та середнiх ЕОМ i незалежно вiд нього вести розробку супер-ЕОМ (у силу великих вiдмiнностей структури, архiтектури, технологiї супер-ЕОМ).

Лебедєв, Глушков та їхнi прихильники вважали, що накопичений досвiд i створений на той час значний виробничий потенцiал дозволяють кооперуватися з основними виробниками обчислювальної технiки в Захiднiй Європi, щоб спiльними зусиллями перейти до розробки ЕОМ четвертого поколiння ранiше, нiж це зроблять американцi.

Супротивники С.О.Лебедєва пропонували йти iншим шляхом - повторити створену кiлька рокiв тому американську систему третього поколiння "IBM-360". Серед них не було вчених такої ваги як Лебедєв i його прихильники, але були люди влади, а отже, що приймають рiшення. Була прийнята постанова уряду створити Єдину систему ЕОМ (ЄС ЕОМ) за аналогiєю iз сiмейством машин "IBM-360". Iнститут Лебедєва в постановi не згадувався. Коли воно готувалося, його укладачi намагалися умовити Сергiя Олексiйовича брати участь у створеннi єдиного ряду ЕОМ. Учений, порадившись з провiдними спецiалiстами, вiдповiв вiдмовленням, додавши з почуттям гумору: "А ми зробимо що-небудь надзвичайне!", - даючи зрозумiти, що вiн не припинить своїх робiт зi створення супер-ЕОМ.

Iмовiрно, рiшення про копiювання "IBM-360" не мало б особливих наслiдкiв, якби до цього часу в IТМ i ОТ АН СРСР та iнших органiзацiй, що розробляють обчислювальну технiку, не з'явився суперник, що претендував на головну роль, - Науково-дослiдний центр електронної Обчислювальної технiки (НДЦЕОТ). Його створення пов'язане з iм'ям Михайла Кириловича Сулима. У сорок з невеликим рокiв вiн був призначений заступником мiнiстра радiопромисловостi. Прекрасно розумiючи значення обчислювальної технiки для народного господарства, розгорнув кипучу дiяльнiсть по створенню промислового i наукового потенцiалу в цiй областi. Його стараннями в 1967 р. було пiдготовлено i прийнято постанову уряду, що передбачала будiвництво заводiв у рiзних республiках країни по випуску засобiв обчислювальної технiки (на додаток до iснуючих) i створення ряду науково-дослiдних органiзацiй, у тому числi, як вiдзначалося вище, могутнього НДЦЕОТ.

За задумом Сулима, до його складу повиннi були ввiйти основнi органiзацiї - розроблювачi обчислювальної технiки, у тому числi СКБ-245, НДI "Счетмаш", IТМ i ОТ АН СРСР та iн. Але план не удався.

НДЦЕОТ був розгорнутий в основному на базi СКБ-245 - давнього суперника IТМ i ОТ АН СРСР. I це позначилося на долi обох органiзацiй i розвитку обчислювальної технiки в цiлому.

Якщо iнститут С.О.Лебедєва йшов власним шляхом i мав на те пiдстави, тому що в його складi працювали фахiвцi найвищої квалiфiкацiї, якi прекрасно уявляли цiлi та змiст дослiджень, здатнi оцiнити плюси i мiнуси ЕОМ, створюваних за рубежем, i використовувати це для пiдвищення якостi своїх розробок, то створюваний наспiх величезний колектив НДЦЕОТ у першi роки iснування, за рiдкiсним винятком, був у значному ступенi позбавлений цього. Деякi першокласнi фахiвцi, що потрапили до нього, такi як Б.I.Рамеєв, В.К.Левiн, "погоди" не зробили, їх було занадто мало. Не випадково вони не прижилися в колективi, що змушений був стати на шлях аналогiй, - копiювання того, що з'являлося за рубежем, причому з великим вiдставанням. НДЦЕОТ було призначено головною органiзацiєю з розробки ЄС ЕОМ.

Сергiй Олексiйович, довiдавшись, що рiшення повторити систему "IBM-360" прийнято остаточно, поїхав на прийом до мiнiстра. Для цього йому довелося встати з лiжка. У нього було запалення легень, вiн лежав з високою температурою. Мiнiстр не прийняв ученого - очевидно, було соромно дивитися йому в очi, - переадресував до заступника. Вiзит закiнчився безрезультатно. Пiсля