Розділ 3. Шляхи досягнення енергетичної незалежності україною

Інноваційна діяльність. Досвід більшості країн світу, що досягли значного економічного росту та економічної незалежності, свідчить, що головні загальнонаціональні цілі розвитку країни можливо досягти тільки шляхом технологічних інновацій, що базуються на наукових досягненнях [6,7]. У практиці управління інноваційними процесами в Україні існують серйозні проблеми щодо пошуку шляхів підвищення ефективності використання науково-технічного потенціалу.

Особливо гостро стоять ці проблеми в енергетичному секторі економіки. За роки незалежності України не вдалося вивести вітчизняний паливно-енергетичний комплекс на передовий ресурсозберігаючий режим функціонування на базі новітніх технологій.

Найважливішою умовою ефективної реалізації інноваційних процесів в енергетиці є достатнє фінансово-кредитне забезпечення. В умовах поглиблення кризових явищ у фінансово-економічній системі країни відбувається істотне скорочення державного фінансування науково-технічного розвитку промисловості (у тому числі й енергетики) при практичній відсутності у підприємств власних коштів для підтримки інноваційної діяльності. Роль державного регулювання в цьому випадку полягає в економічно обґрунтованому стимулюванні залучення інвестицій в інноваційні проекти. Але головним тут повинне бути створення таких умов і механізмів, які б вели до спроможності кожного суб'єкта господарювання щодо оновлення своїми силами.

Антимонопольна політика. Пануюче положення монополістів на ринках енергоносіїв України обмежує доступ на ринок іншим виробникам та дозволяє їм диктувати свої умови гри на цих ринках, а недосконалість антимонопольного законодавства зумовлює численні порушення його та сприяє корупції в сфері енергетики. Загрозу енергетичній незалежності України несуть як зовнішні монополісти (в основному, російські) так і внутрішні монополії (в основному, державні компанії).

Особливо значна зовнішня монопольна залежність енергетики України від Росії щодо таких важливих енергоносіїв, як природний газ, нафта та ядерне паливо. До основних негативних чинників такої залежності слід віднести диктат монопольних цін на енергоносії (в тому числі за транзит туркменського газу) та загрозу обмежень обсягів їх постачання[8].

У числі актуальних проблем антимонопольної політики в енергетиці повинне бути:

• подальше удосконалювання і більш активне використання антимонопольного законодавства;

• забезпечення рівних умов господарювання для всіх суб'єктів, що хазяюють на паливно-енергетичному ринку;

• подальша реструктуризація електроенергетичного сектора й розвиток конкуренції на ринку розподілу електроенергії;

• подолання дій центральних і місцевих виконавчих органів, спрямованих на обмеження конкуренції;

• заборона на несумлінну конкуренцію.

Стратегічне партнерство. Враховуючи вищесказане, для забезпечення зростання рівня енергетичної незалежності України стратегічне партнерство в енергетиці необхідно розвивати на таких основних напрямах:

• в першу чергу, з Росією як головним стратегічним партнером України на сьогодні і на найближчу перспективу, з якою необхідно укріпляти й розвивати зв'язки на засадах взаємовигоди і рівноправного партнерства;

• для забезпечення диверсифікації джерел поставок енергоносіїв - співробітництво з Азербайджаном, Казахстаном, Туркменістаном, Узбекистаном, Іраном, Іраком, Норвегією як з потенційними постачальниками;

• для забезпечення і розширення транзитних поставок через територію України - співробітництво з Грузією, Польщею, Німеччиною, США, Туреччиною, Словаччиною, Чехією, Угорщиною;

• у сфері будівництва та обслуговування енергетичних проектів, крім Росії, - співробітництво з Білоруссю, Туркменістаном, Казахстаном, Азербайджаном, Узбекистаном, Іраном, Іраком, Лівією й ін.;

• стосовно спільних проектів і кредитів для розвитку вітчизняного ПЕК можна відзначити напрями співробітництва з Росією, Канадою, Німеччиною, Туреччиною, Великою Британією[9].