Вартість капіталу. Індивідуальна вартість джерел капіталу.
У прийнятті рішення про інвестування важливу роль відіграє визначення вартості інвестиційних ресурсів, або інвестиційного капіталу.
Вартість інвестиційного капіталу - це необхідна ставка доходу, яку повинна мати фірма, щоб покривати витрати для залучення капіталів на ринку. Основними факторами, що визначають вартість інвестиційного капіталу є: ризикованість доходів, вага заборгованості в структурі капіталу, фінансова стійкість компанії та інші фактори. Наприклад, якщо сподівані надходження та грошовий потік мінливі, заборгованість висока, фірма немає міцної фінансової репутації, інвестори купуватимуть акції компанії тільки тоді, коли їх ризик буде компенсовано високими Доходами. І навпаки, постійно зростаючі доходи, низька заборгованість і добра фінансова репутація дають змогу фірмі випустити облігації та акції з низькими витратами.
Вартість інвестиційного капіталу можна розглядати як міру прибутковості підприємства, тобто існує пряма залежність між вартістю інвестиційного капіталу та внутрішньою нормою доходності інвестицій (IRR) пригадуєм (див. розділ 6.4). Якщо IRR перевищує вартість інвестиційного капіталу, то фірма одержує більше, ніж витрачає на залучення коштів. І навпаки, якщо IRR від інвестицій нижче вартості залученого капіталу, це означає, що фірма одержує менше, ніж витрачає на залучення коштів, і тоді не варто здійснювати інвестування.
Отже, існує проста взаємозалежність між IRR, вартістю капіталу та доцільністю проекту: якщо IRR вище за вартість інвестованого капіталу - то проект прибутковий, якщо ні - то збитковий.
Вартість капіталу можна також розглядати і як премію за ризик, яку інвестори на ринку пов'язують із фірмою або цінними паперами. Премія за ризик - це додаткова необхідна ставка доходу, що має бути заплачена понад безпечну ставку. Чим вища премія за ризик, тим ризикована фірма або цінні папери. І навпаки, чим нижча премія за ризик, тим менш ризикована фірма або активи.
Моделі визначення вартості капіталу від залучення боргових ресурсів
У процесі інвестиційної діяльності підприємство використовує боргові кошти найчастіше у вигляді інвестиційного кредиту від фінансово-кредитних установ та випуску облігацій з певним строком погашення та купонною ставкою. Вартість цього капіталу визначається на ринку інвесторами, які оцінюють ризик, розглядають платоспроможність фірми та оцінюють можливість незабезпечення фірмою обіцяних платежів. Ця вартість капіталу також може змінюватися залежно від рівня процентних ставок на ринку, крім того, довші терміни погашення основного -боргу, як правило, збільшують вартість капіталу.
Ціною інвестиційного кредиту є процентна ставка, яка передбачається у кредитному договорі з урахуванням: терміну користування позичкою; заходу, що кредитується; забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше одержаними позиками та ступеня ризику. Найчастіше вона буває регульованою (плаваючою) при умові щорічного перегляду в бік зростання або зниження.
На рівень процентних ставок за інвестиційними кредитами впливають такі фактори:
• зміна процентів за депозитами;
• офіційно оголошений індекс інфляції;
• можливості одержання довгострокового інвестиційного кредиту в інших банках на більш пільгових умовах;
• урахування банком характеру партнерських взаємовідносин із позичальником, його фінансового становища, тривалості та міцності зв'язків;
• урахування банком альтернативних варіантів вкладення (інвестування) коштів в інші активи з метою одержання максимального доходу;
• урахування банком можливого ризику кредитування, особливо інноваційних проектів;
• витрати з оформлення позики та проведення банківського моніторингу;
• розмір позички;
• строк позички та інші фактори.
Найчастіше використовуються такі методи розрахунку відсоткових ставок:
І. Нарахування відсотків за принципом «вартість плюс».
При нарахуванні відсотків банк повинен керуватися вартістю залучених коштів та операційними витратами банку. Це означає, що банки встановлюють ставку за кредит за принципом «вартість плюс» на основі таких компонентів:
• вартість залучення відповідних ресурсів для банку;
• банківські операційні витрати;
• компенсація банку за рівень ризику невиконання зобов'язань позичальника;
• бажана маржа прибутку за кожним кредитом для здійснення достатніх виплат на користь акціонерів банку.
Таким чином, модель нарахування відсотків має такий вигляд (див. рис. 8.4):
Рис. 8.4. Нарахування відсотків за принципом «вартість плюс».
Кожен з приведених компонентів може бути вираженим у формі річних відсотків відносно суми кредиту. Наприклад, у банк надійшла заявка на одержання кредиту. Банк може залучити кошти на депозит під 10% річних, операційні витрати з аналізу, видачі та контролю оцінюються в 2%. Кредитне управління може рекомендувати добавити 2% для компенсації ризику за несвоєчасне погашення кредиту, крім гою встановлюють на рівні 1% бажану маржу прибутку. Таким чином, банк запропонує кредит позичальнику за ціною 15% (10% + 2% + 2% + 1%).