МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

Природничо-географічний факультет

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО- ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

З фізіології вищої нервової діяльності

На тему:

«Вікові особливості нервової системи і вищої нервової діяльності у дітей»

Виконала:

студентка 2 курсу,

групи 2ЖБХ3

Рейвах Анна

Вінниця – 2015

Зміст

1.Розвиток функцій нервової системи в онтогенезі……………………….... 1.1 Внутрішньоутробний період розвитку……………………………... 1.2 Рухова активність плода(координованість рухів)………………… 2.Подальший розвиток мозку………………………………………………… 2.1Мієлінінзація нервових волокон……………………………………. 2.2 Функціональні особливості нервових клітин у ранньому дитячому віці………………………………………………………………………………

3.Перші умовні рефлекси новонароджених…………………………………. 3.1 Розвиток позамежного та індукційного гальмування…………….. 3.2 Поява умовних рефлексів на мовні(вербальні)подразники……….

4.Розвиток вищої нервової діяльності з 2-го до 7-го років життя…………..

Розвиток функцій нервової системи в онтогенезі

Нервова система починає формуватися на третьому тижні ембріонального розвитку з дорсальній частині зовнішнього зародкового листка (ектодерми). Спочатку утворюється нервова пластинка, яка поступово перетворюється на жолобок з піднятими краями. Краї жолобка наближаються один до одного і утворюють замкнену нервову трубку. З нижнього (хвостового) відділу нервової трубки утворюється спинний мозок, з переднього - всі відділи головного мозку: довгастий мозок, міст і мозочок, середній мозок, проміжний мозок і великі півкулі. У головному мозку розрізняють за походженням, структурних особливостях і функціональним значенням три відділи: стовбур мозку, підкірковий відділ і кору великих півкуль.

У процесі розвитку з переднього відділу нервової трубки утворюються трьох розширення - первинні мозкові міхури (передній, середній і задній, або ромбоподібний). Цю стадію розвитку головного мозку називають стадією трехпузирного розвитку.

У тритижневого ембріона намічається, а у п'ятитижневого добре виражений поділ поперечною борозною переднього і ромбовидного бульбашок ще на дві частини, внаслідок чого утворюється п'ять мозкових пухирів (стадія пятіпузирного розвитку), які дають початок усім відділам головного мозку. Мозкові бульбашки ростуть нерівномірно. Найбільш інтенсивно розвивається передній міхур, який вже на ранній стадії розвитку розділяється поздовжньої борозною на правий і лівий. На третьому місяці ембріонального розвитку сформовано мозолисте тіло, яке з'єднує праве і ліве півкулі, а задні відділи переднього міхура повністю покривають проміжний мозок. На п'ятому місяці внутрішньоутробного розвитку плода півкулі поширюються до середнього мозку, а на шостому - повністю покривають його. До цього часу всі відділи головного мозку добре виражені. Одночасно із закладкою і розвитком основних життєво важливих органів починають формуватися нервові центри, що забезпечують їх функціонування і розташовані в довгастому мозку, ядрах середнього та проміжного мозку. До кінця внутрішньоутробного періоду певного ступеня зрілості досягають первинні проекційні поля кори головного мозку. До моменту народження рівень зрілості структур мозку дозволяє здійснювати як життєво важливі функції (дихання, смоктання та ін.), Так і найпростіші реакції на зовнішні впливи - принцип мінімального і достатнього забезпечення функцій.

Новонароджений організм повинен пристосуватися до стресогенним для нього факторів зовнішнього середовища: перепаду температури на 12-16 ° С, дії гравітаційних сил, посиленою афферентной стимуляції - світлової, звукової, тактильної. Адаптаційні можливості новонародженої дитини в значній мірі залежать від стану його нервової системи, яке оцінюється за низкою ознак: швидкості настання та інтенсивність першого крику, що свідчить про включення до діяльність дихальної системи; характеристиці м'язового тонусу, наявності та вираженості безумовних рефлексів, що мають пристосувальне значення, пов'язане з задоволенням основних біологічних потреб (захисні - зажмуріваніе, миготіння; харчові - смоктання та ін.). В період новонародженості виражені атавістичні рефлекси, властиві тваринам і неадаптівние в подальшому житті людини. Це рефлекси Бабинського (відведення великого пальця ноги при подразненні підошви), хапальний рефлекс, настільки сильний, що дитина може утримувати власну вагу (він необхідний для багатьох дитинчат тварин, чіпляються за шерсть матері при її пересуваннях і стрибках), та інші. Ці рефлекси швидко згасають в перші місяці життя.

У новонародженої дитини нервова система в порівнянні з іншими органами і системами найменш розвинена і диференційована. Вона інтенсивно розвивається протягом усього дитячого і підліткового віку. Розвиток нервової системи запрограмовано генетично: в певній послідовності на кожному етапі розвитку дозрівають її певні структури.

Маса головного мозку у новонародженого становить 350-400 г, але вже до року вона потроюється, а до 6 років близька до маси мозку дорослої людини. Після народження триває зміна форми і величини борозен і звивини; особливо енергійно воно відбувається в перші п'ять-шість років життя. Число нервових клітин в півкулях головного мозку новонародженого таке ж, як у дорослого, але за будовою вони ще незрілі. Дозрівання клітин кори закапчівается до 18-20 місяцях, довгастого мозку і регуляторних структур - до 7 років.

Дозрівання найбільш еволюційно молодих відділів відбувається тільки під впливом зовнішнього середовища і залежить від надходить у мозок інформації. У міру росту і дозрівання мозку ускладнюється його взаємодія із зовнішнім середовищем, що, у свою чергу, стимулює розвиток мозку, удосконалює його структурно-функціональну організацію. Чим вище рівень розвитку мозку, тим складніше і різноманітніше стають психічні реакції, тим більше значення в регуляції поведінки набуває життєвий досвід.

У розвитку кори великих півкуль виділяються два процеси - зростання кори і діфферепціровка її нервових елементів. Найбільш інтенсивне зростання ширини кори і її шарів відбувається на першому році життя, поступово вповільнюючись і припиняючись в різні терміни - до 3 років в проекційних, до 7 років в асоціативних областях. Зростання кори відбувається за рахунок розширення міжнейрональні простору (розрідження клітин) в результаті зростання і розгалужень дендритів і аксонів, а також за рахунок розвитку клітин глії, що здійснює метаболічна забезпечення розвиваються нервових клітин, які збільшуються в розмірах.

Процес диференціювання нейронів, починаючись в ранньому постнатальному онтогенезі, триває протягом тривалого періоду індивідуального розвитку, підкоряючись як генетичному факторі, так і впешнесредовим впливів.

Спеціалізація нейронів у процесі їх диференціації і збільшення кількості і розгалужене ™ відростків створюють умови для об'єднання нейронів різного типу в нейронні ансамблі (сукупність нейронів, що складають єдину функціональну групу у вищих відділах мозку). У нейронні ансамблі включаються також клітини глії і розгалуження судин, що забезпечують клітинний метаболізм всередині нейронного ансамблю. До 3 років ансамблева організація ускладнюється розвитком гнездном угруповань, що включають різні типи нейронів.

У 5-6 років, поряд з триваючою диференціацією і спеціалізацією нервових клітин, наростає обсяг горизонтально розташованих волокон і щільність капілярних мереж, оточуючих ансамбль. Це сприяє подальшому розвитку міжнейрональні інтеграції в певних областях кори.

До 9-10 років ускладнюється структура відростків інтернейронов і пірамід, збільшується різноманітність ансамблів, формуються широкі горизонтальні угрупування, що включають і об'єднуючі вертикальні колонки.

У 12-14 років в нейронних ансамблях чітко виражені різноманітні спеціалізовані форми пірамідних нейронів, високого рівня диференціювання досягають інтернейрони; в ансамблях усіх областей кори, включаючи асоціативні коркові зони, за рахунок розгалужень відростків питомий об'єм волокон стає значно вище питомої обсягу клітинних елементів.

До 18 років ансамблева організація кори за своїми характеристиками досягає рівня дорослого.

Як вже говорилося, основна закономірність у характері дозрівання мозку як багаторівневої ієрархічно організованої системи проявляється в тому, що філогенетично більш древні структури дозрівають раніше. Це простежується в ході дозрівання структур мозку по вертикалі - від стовбурових утворень, що забезпечують життєво важливі функції, до кори великих півкуль. По горизонталі розвиток йде від проекційних відділів, включаються в забезпечення елементарних контактів із зовнішнім світом, до асоціативних, відповідальним за складні форми психічної діяльності.

Для розвитку кожного наступного рівня необхідно повноцінне дозрівання попереднього. Так, для дозрівання проекційної кори необхідне формування структур, через які надходить сенсорно-специфічна інформація. Для розвитку в онтогенезі асоціативних коркових зон необхідно формування і функціонування первинних проекційних відділів кори; їх недостатність, зумовлена різними причинами, призводить до недорозвинення вторинних проекційних і асоціативних відділів. Цей принцип розвитку структур мозку в онтогенезі отримав назву напрямки розвитку "знизу вгору".

Однак більш пізно дозрівають структури не просто надбудовуються над уже існуючими, а впливають на їх подальший розвиток. У процесі розвитку вищих відділів кори великих півкуль вони приймають на себе управління структурами нижчого рівня. Такий принцип ієрархічної організації структур зрілого мозку позначається як напрям "зверху вниз".

Внутрішньоутробний період розвитку

Знання загальних закономірностей внутрішньоутробного розвитку людини має не лише велике теоретичне значення, а й величезний практичний інтерес. У певні періоди росту й диференціації (розвиток спадкових структур, початок функціювання найважливіших внутрішніх органів, деякі особливості живлення зародка на різних етапах його розвитку тощо) визначається підвищена чутливість організму, що розвивається, до різних зовнішніх і внутрішніх негативних чинників. Ці періоди називаються критичними. У всіх плацентарних ссавців, у тому числі й людини, пренатальний онтогенез може бути поділений на передзародковий (перші 2 тижні після запліднення), зародковий період розвитку (2 — 8-й тижні після запліднення), тобто до завершення утворення плаценти, і період плодового розвитку (весь наступний період до народження), для якого властивий плацентарний кровообіг. Крім того, весь період ембріогенезу за Міжнародною гістологічною номенклатурою поділяють на такі етапи: передзародковий (преембріональний), зародковий (ембріональний), плодовий (фетальний). Передзародковий етап (дроблення) — перші 2 тижні після запліднення. Зразу після запліднення зигота починає швидко ділитися на клітини (бластомери). Утворюється морула, потім бластогщета. В одношаровій бластоцисті утворюється два відокремлених клітинних утвори — стінка бластоцисти утворює позазародковий трофобласт, а відокремлене клітинне скупчення — внутрішню клітинну масу (смбріобласт), між якими незабаром виникає порожнина — бластоцель (мал. 4, а). Наприкінці першого тижня після запліднення бластоциста діаметром близько 1 мм заглиблюється (імплантується) в товщу пухкої слизової оболонки матки (завдяки лізуючій дії клітин трофобласта) (мал. 4, б). На другий і третій тижні після запліднення відбувається гаструляція, виділення зародкових листків і початок їх розвитку. Спостерігається активніший розвиток ембріобласта (порівняно з трофобластом), тобто інтенсивно відбувається утворення та диференціація зародкових листків. Спочатку (восьма доба) у внутрішньому шарі ембріобласта виділяється однорядний шар клітин — зародкова ендодерма. У решті клітинної маси ембріобласта пізніше з'являється порожнина — амніон (мал. 4, б), вистелений зсередини однорядним шаром клітин. Частина стінки амніона, яка прилягає до ендодерми, називається зародковою ектодермою (мал. А, в).

Внутрішній і зовнішній зародкові листки — ендо- і ектодерма - разом становлять зародковий диск, де пізніше і розвивається ембріон. Утворюється жовтковий мішок. При цьому ендодерма зародкового диска разом з позазародковою частиною, яка розвивається, входить до складу стінки жовткового міхура. Ектодерма ж є частиною стінки амніона (мал. 4, в, г). У зародковому диску незабаром з'являється потовщення — первинна смужка із зародковим вузликом спереду, де в кінці першого і на початку другого тижня починається інтенсивна міграція клітин під ектодерму. За рахунок цих мігруючих клітин (див. мал. 4, в, г) розвивається третій, середній між ендодермою та ектодермою, зародковий листок, або мезодерма. Клітини, розташовані перед зародковим вузликом, утворюють нотохорду — зачаток хребта (мал. 5), по боках від первинної смужки — основний зачаток мезодерми, який невдовзі диференціюється на три частини: приосьову (епімер) мезодерму бічної пластинки (гіпомер) і закладену між ними проміжну ( мезомер). Паралельно з утворенням основних частин мезодерми відбувається також диференціація нотохорди (спинної струни). Це циліндричної форми скупчення мезодерма льних клітин, розташоване по серединній площині вентрально від мозкової первинної смужки. Нотохорда є осьовим скелетом примітивних хордових і преембріонів усіх хребетних і відіграє важливу роль у розвитку нервової трубки та хребта. В ектодермі на етапі нейруляціг починає розвиватись нервова система, точніше коли на дорсальній поверхні зародкового диска ектодерма стовщується у вигляді нервової пластинки, — від головного кінця до хвостового.Ця пластинка перетворюється на нервову борозну, а на початку ембріонального періоду — на нервову трубку. На цьому етапі розвитку живлення зародка здійснюється тільки за рахунок речовин із тканин матки. Зародковий (ембріональний) період (диференціація основних зачатків органів і тканин) — 4 — 8-й тижні після запліднення. У цей час тіло зародка цілком відокремлюється від жовткового мішка. Сегменти приосьової мезодерми, яких в ембріоні людини закладається 43 — 44 пари і які дістали назву сомітів (мал. 6), диференціюються на дерматом, клітини якого беруть участь у розвитку власне шкіри, міотом, з якого розвивається посмугована мускулатура, і склеротом, з клітин якого розвивається скелет (див. мал. 5). Мезодерма бічної пластинки у подальшому розпадається на два шари: зовнішнії — соматичну (парієтальну) мезодерму (соматоплевру) і внутрішній — мезодерму нутрощів, або вісцеральну (спланхноплевру) — спланхнічну мезодерму. Перший шар, з якого розвивається парієтальний листок серозної оболонки, тісно зростається з ектодермою і елементами дерматомів, що проникають у неї. Другий об'єднується з ендодермою і є початком вісцерального листка серозної оболонки та його похідних. Між соматичною і вісцеральною мезодермою розташована порожнина (целом). На ранніх стадіях ця порожнина є спільною целомічною порожниною тіла (див. мал. 5), а потім ділиться на чотири ізольовані порожнини: праву й ліву плевральні, перикардіальну і черевну. З проміжної мезодерми (нефрогенного тяжа) розвиваються головні компоненти сечової і статевої систем, які протягом еволюції хребетних зазнали складних перетворень. У преембріональному періоді з глибоких шарів мезодерми відділяються характерні відростчасті клітини, які поширюються по всьому організму. Ця клітинна маса, що дістала назву мезенхіми, започатковує гладку м'язову тканину, кров, лімфу, кровотворні органи, кровоносні і лімфатичні судини, лімфатичні вузли, селезінку тощо. Починає регулярно скорочуватися серце, виникає кровообіг, закладаються кінцівки, посмугована (скелетна) м'язова тканина (похідна міотомів), з'являються перші ознаки (на 6-му тижні) скостеніння скелета, замикається нервова трубка, утворюються первинні мозкові виступи (міхури), спинний мозок складається вже з сірої і білої речовини, інтенсивно виникають зачатки органів, формується шкіра із зачатками її придатків. Із ендодерми, що складається з прехордальної пластинки та кишкової ендодерми, закладається епітелій слизових залоз заднього відділу порожнини рота, глотки, залозиста тканина щитоподібної та прищитоподібної залоз, епітеліальна основа тимуса (загруднинної залози) та епітелій стравоходу. Кишкова ендодерма є джерелом розвитку епітелію слизової оболонки шлунка, кишок, її дрібних залоз і залозистих елементів підшлункової залози, печінки та слизової оболонки жовчних шляхів. Формується плацента, хоч зародок ще продовжує живитись за рахунок жовткового кровообігу. У кінці ембріонального і на початку плодового періоду за допомогою нервових волокон установлюється зв'язок між органами, що розвиваються, і їхніми частинами та відповідними невротомами. Цей зв'язок залишається сталим протягом усього життя. Плодовий період у людини триває від дев'ятого тижня після запліднення (зародок, або ембріон, починає називатись плодом) до народження дитини. Протягом цього часу відбувається бурхливий ріст та диференціація органів. Високого розвитку досягає центральна нервова система. У зв'язку з тим, що утворення плаценти цілком завершується до початку плодового періоду, плід повністю переходить на плацентарний кровообіг. Кожен наступний етап причинно випливає з попереднього. Через це ушкодження на будь-якому етапі, як правило, призводить до різких порушень розвитку зародка, іноді його загибелі абр розвитку виродливостей (О. Г. Кнорре). Протягом вагітності за нормальних умов розрізняють такі критичні періоди. Перший період — це запліднення й етап імплантації (перший тиждень після запліднення), другий — ембріональний період, тобто збігається з часом, який передує утворенню плаценти. У цей час зародок продовжує живитись речовинами, що надходять із стінки матки, причому часто між ембріоном і матір'ю відбувається обмін несумісними білковими фракціями. Третій період збігається з бурхливим розвитком органів у першій половині плодового періоду. З'являється велика потреба плода в поживних речовинах і особливо в кисні. Кров матері насичується надмірною кількістю продуктів обміну, внаслідок чого можлива гіпоксія і токсинемія вагітної. Плацента (placenta) є частиною плодових оболонок. Розвивається в ділянці трофобласта, який безпосередньо прилягає до стінки матки, протягом двох — п'яти місяців вагітності. Це орган, який здійснює процеси обміну між кров'ю матері й плода. У розвитку і формуванні плаценти бере участь трофобласт бластоцисти, який є основою У постнатальному (післяпологовому) онтогенезі людини розвиток її окремих органів, систем і частин тіла, так само як і в утробному житті, відбувається нерівномірно. Невдовзі після народження найінтенсивніше ростуть кінцівки, причому нижні швидше, ніж верхні. Навпаки, верхній відділ тулуба, шия і особливо голова ростуть повільніше. З моменту народження до дорослого стану людини її голова збільшується у два рази, довжина тулуба — в три, верхніх кінцівок — у чотири і нижніх кінцівок — у п'ять разів. Таким чином, пропорції тіла значно міняються. У постнатальному онтогенезі найінтенсивніше збільшується маса кісток та м'язів. Маса головного мозку, а також інших життєво важливих органів (печінки, серця), які досягли значного розвитку в антенатальному (допологовому) періоді, зростає порівняно повільно. Збільшення зросту дитини від народження до настання статевої зрілості відбувається нерівномірно, але більш-менш однотипно для більшості кліматогеографічних зон. Розрізняють два періоди прискореного росту ії розвитку дитини: 4 — б років (вік першого витягування) і 12—14 років (препубертатний стрибок). Під час вивчення фізичного розвитку дітей і підлітків заслуговує на увагу феномен акцелерації, тобто збільшення темпів росту і статевого дозріутворення ворсинчастого хоріона, і слизова оболонка матки у вигляді основної відпадної (децидуальної) оболонки. При цьому замкнута капілярна мережа ворсин хоріона ніби плаває в крові лакунарних розширень цієї оболонки матки. Плацента гальмує перехід деяких токсичних речовин із крові матері в кров плода. Разом з тим через плаценту в кров плода проникають алкоголь, наркотичні речовини, нікотин, гемолітичні отрути, ртуть, миш'як тощо. Бар'єрну функцію плацента має лише у фізіологічних умовах. Отруєння алкоголем, нікотином та іншими речовинами різко зменшує цю функцію, що призводить до захворювань, формування вад плода і навіть до його загибелі.

Рухова активність плода

 У комплексній оцінці стану плода велике значення має його рухова активність (Ніколаєва Є.І., 1990; Grant A. et al., 1989; Harrington К. et al., 1998). Розрізняють рухи плоду слабкі, сильні, обертальні. Їх може визначати або сама вагітна або використовують ультразвук.

Зменшення рухів плоду або зміна їх характеру слід розглядати як симптом порушення його стану. Тест "Вважай до 10" реєструє сама жінка, починаючи з 28 тижнів вагітності до терміну пологів. Вагітна вважає число рухів плода за 12:00 починаючи з 9.00 і після 10 ворушінь плода відзначає на карті час. Подальший рахунок припиняється.

Крім тесту "Вважай до 10" можна використовувати підрахунок числа рухів плода протягом 1 год 3 рази на день (7.00-8.00; 12.00-13.00 і 18.00-19.00). Зниження числа ворушінь плода до 10 і менше за 12 год або 3 і менше за 1 год (у кожному вимірюваному інтервалі) розглядається як сигнал тривоги і вимагає кардіомоніторного контролю.

Підвищену рухову активність плоду також слід розглядати як показник порушення його стану.

Кількість рухів плода найбільше при терміні вагітності 28-36 тижнів, до 40 лід воно зменшується до 10 за 12:00 спостереження.

Амніоскопія дозволяє діагностувати стан плода за багатьма ознаками (колір і кількість амніотічес-кой рідини, передлежання петель пуповини, плевістое прикріплення пуповини та ін (Персианинов Л.С. та співавт., 1973; Лампі Л. 1979).

Визначення обсягу амніотичної рідини

Для оцінки стану плода і результату пологів велике значення надають визначенню обсягу амніотичної рідини за допомогою ультразвуку. При індексі обсягу амніотичної рідини, що дорівнює 5 см або менше зростає ризик кесарева перетину і народження дітей з низькою оцінкою за шкалою Апгар, а також перинатальна захворюваність і смертність (Chanhan SP et al., 1999; Casey BM et al. 2000).

Що стосується значення проведення антенатальних тестів то всі три тестові системи - стресовий, нестрессовий тести і біофізичний профіль - мають різні точки програми та їх застосування залежить від клінічної ситуації.

При проведенні тестів слід також враховувати тяжкість захворювання у матері.При високому ризику вагітності тести слід проводити, починаючи з 32 - 34 тижнів вагітності, іноді з 26-28 тиж. Тести проводять з інтервалом в 7 днів; за показаннями - 3 рази на тиждень. FAManning і співавт. (1998) встановили, що частота церебральних уражень у плодів, яким проводили дослідження біофізичного профілю з подальшою корекцією тактики ведення склала 13:1000 при відсутності тестування - 47:1000 вагітних.

Подальший розвиток мозку

Довгастий мозок до моменту народження цілком розвинутий і дозрів у функціональному відношенні. Його маса разом з мостом у немовляти дорівнює 8 г,що складає 2% маси головного мозку (у дорослого ця величина близько 1,6%). Він займає більш горизонтальне, ніж у дорослих, положення і відрізняється ступенем мієлінізації ядер і шляхів, розмірами клітин та їх розташуванням.

В міру розвитку плоду розміри нервових клітин довгастого мозку збільшуються, а розміри ядра з ростом клітини відносно зменшуються. Кількість клітин на одиницю площі зменшується, і відбувається їх диференціація. Нервові клітини немовляти мають довгі відростки, у їх цитоплазмі міститься тигроїдна речовина. Пігментація клітин посилено виявляється з 3 – 4-літнього віку і збільшується аж до періоду статевого дозрівання.

Ядра довгастого мозку формуються рано. З їх розвитком пов’язане становлення в онтогенезі регуляторних механізмів дихання, серцево-судинної системи, травного каналу й ін. Ядра блукаючого нерву виявляються з другого місяця внутрішньоутробного розвитку. До цього часу в немовляти добре виражена ретикулярна формація, структура її близька до дорослого.

До півторарічному віку збільшується кількість клітин центру блукаючого нерва і добре диференційовані клітини довгастого мозку. Значно збільшується довжина відростків нейронів. До 7 років життя ядра блукаючого нерва сформовані так само, як і в дорослого.

Міст у немовляти розташований вище в порівнянні з його положенням у дорослого, а до 5 років розташовується на тому ж рівні, як і в дорослого. Розвиток моста пов’язаний з формуванням ніжок мозочка і встановленням зв’язків мозочка з іншими відділами центральної нервової системи. Внутрішня будова моста в дітейи не має відмінних рис в порівнянні з будовою йього в дорослої людини. Ядра розташованих у ньому нервів до періоду народження сформовані.

Функціональний розвиток довгастого мозку і моста.З розвитком структур довгастого мозку і моста пов’язане становлення регульованих ними функцій, особливо дихання, серцево-судинної системи, травного каналу та ін.

Дихальні рухи в людського плоду з’являються на 5 – 6-му місяці внутрішньоутробного розвитку і супроводжуються рухами м’язів кінцівок.

У 16 – 20-тижневих плодів мають місце одиничні спонтанні вдихи з підведенням грудної клітини і рук. У віці 21 – 22 тижнів з’являються невеликі періоди безупинних дихальних рухів, що чергуються з глибокими судомними вдихами. Поступовий час рівномірного регулярного подиху збільшується до 2–3 годин. У плоду 28 – 33 тижнів подих стає більш рівномірним, лише іноді змінюється одиничними, більш глибокими вдихами і паузами.

Вивчення розвитку дихального центра показало, що до 16 – 17 тижнів формується центр дихання довгастого мозку, що є структурною основою здійснення перших одиничних вдихів, до цього періоду дозрівають ядра ретикулярної формації довгастого мозку і шляху від довгастого мозку до дихальних мотонейронів спинного. До 21 – 22 тижнів розвитку людського плоду формуються структури центру дихання довгастого мозку, а потім дихального центра моста, що забезпечує ритмічну зміну вдиху і видиху.

У плоду і немовляти можна відзначити рефлекторні впливи на подих. Під час сну в перші дні життя дітейи можна спостерігати зупинку дихання у відповідь на звукове подразнення. Зупинка змінюється декількома поверхневими дихальними рухами і потім подих відновлюється. У немовляти добре розвинуті захисні дихальні рефлекси – чханя, кашель, рефлекс Кречмера, що виражається в зупинці дихання при різкому запаху.

Вплив вегетативної нервової системи на серце формується досить пізно, причому симпатична регуляція включається раніше, ніж парасимпатична. До моменту народження закінчується формування блукаючого і симпатичного нервів, а дозрівання серцево-судинних центрів продовжується після народження.

До моменту народження найбільш зрілими є харчові безумовні рефлекси: смоктальний, ковтальний та ін. Дотик і постукування по губах може викликати смоктальні рухи без збудження смакових рецепторів.

Початок прояву смоктального рефлексу відзначено в плоду у віці 16¹/₂ тижнів. При подразненні його губ спостерігається закривання і відкривання рота. До 21 –22-й тижня розвитку плоду смоктальний рефлекс цілком сформований і виникає при подразненні всієї поверхні обличчя і кистей рук.

В основі формування смоктального рефлексу лежить розвиток структур довгастого мозку і моста. Відзначено раннє дозрівання ядер і шляхів трійчастого, відвідного, лицьового й іншого нервів, з якими пов’язане здійснення смоктальних рухів, поворот голови, пошук подразника й ін. Раніше інших закладається ядро лицьового нерва (у 4-тижневого ембріону), у віці 14 тижнів у ньому ясно виділені окремі групи клітин, з’являються волокна, що зв’язують ядро лицьового нерва з ядром трійчастого. Волокна лицьового нерва уже підходять до м’язів ротової ділянки. У 16 тижнів кількість волокон і зв’язків цих центрів збільшується, починається мієлінізація периферичних волокон лицьового нерву.

З розвитком довгастого мозку і моста пов’язані деякі пізньо-тонічніі вестибулярнірефлекси. Установлено, що рефлекторні дуги цих рефлексів формуються задовго до народження. Так, у 7-тижневого зародка вже диференціюються клітини вестибулярного апарату, а на 12-й тиждень до них підходять нервові волокна. На 20-й тиждень розвитку плоду мієлінізуются волокна, що несуть збудження від вестибулярних ядер до мотонейронів спинного мозку. У цей же час формуються зв’язки між клітинами вестибулярних ядер і клітинами ядер окорухового нерва.

Серед рефлексів положення тіла у новонародженого добре виражений в перший місяць життя тонічний шийний рефлекс на кінцівки, який заключається в тому, що при повороті голови одноіменна рука і нога протилежної сторони згинаються, а на тому боці, в який повернута голова, кінцівки розгинаються.Цей рефлекс поступово зникає до кінця першого року життя.

РІСТ І РОЗВИТОК МОЗОЧКА

Морфологічний розвиток мозочка. Мозочок розвивається з 4-го мозкового міхура. В ембріональному періоді розвитку спочатку формується хробак, як найбільш древня частина мозочка, а потім – його півкулі. У новонародженого хробак мозочка виявляється більш розвинутим, ніж півкулі. На 4 – 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку розростаються поверхневі відділи мозочка, утворяться борозни і звивини.

Маса мозочка в немовляти складає 20,5–23 г, у 3 місяці вона подвоюється, а в 6-місячної дітейи дорівнює 62–65 г.

Найбільш інтенсивно мозочок росте в перший рік життя, особливо з 5-го по 11-й місяць, коли дітейа учиться сидіти і ходити. В однорічної дітейи маса мозочка збільшується в 4 рази й у середньому складає 84–95 г. Після цього настає період повільного росту мозочка, до 3 років розміри мозочка наближаються до його розмірів у дорослого. До 6 років його маса досягає нижньої границі маси мозочка в дорослого. У 15-літньої дітейи маса мозочка – 149 г. Інтенсивний розвиток мозочка відбувається й у період статевого дозрівання.

Сіра і біла речовина мозочка розвивається неоднаково. У дітей ріст сірої речовини здійснюється відносно повільніше, ніж білої. Так, від періоду новонародженості до 7 років кількість сірої речовини збільшується приблизно в 2 рази, а білої – майже в 5 разів. Мієлінізація волокон мозочка здійснюється приблизно до 6 місяців життя, останніми мієлінізуються волокна кори мозочка.

З ядер мозочка раніш інших формується зубчасте ядро. Починаючи від періоду внутрішньоутробного розвитку і до перших років життя дітей ядерні утворення виражені краще, ніж нервові волокна. У дітей шкільного віку, так само як і в дорослих, біла речовина переважає над ядерними утвореннями.

Клітинна будова кори мозочка в немовляти значно відрізняється від дорослого. Її клітини у всіх шарах відрізняються за формою, розмірами і кількостю відростків. У немовляти ще не цілком сформовані клітини Пуркіньє, у них не розвинута нісслівська речовина, ядро майже цілком займає клітину, ядерце має неправильну форму, дендрити клітин слаборозвинуті. Повне формування клітинних структур мозочка здійснюється до 7–8 років.

У період новонародження і перших днів життя руйнування клітин мозочка суттєво не відбивається на регульованих ним функціях. Завершення розвитку ніжок мозочка, установлення їх зв’язків з іншими відділами центральної нервової системи здійснюється в період від 1 до 7 років життя дітейи.

Становлення рефлекторної функції мозочка зв’язано з формуванням довгастого, середнього і проміжного мозку.

РІСТ І РОЗВИТОК СЕРЕДНЬОГО МОЗКУ

Морфологічний розвиток середнього мозку. Ріст і функціональний розвиток середнього мозку пов’язані з розвитком інших відділів мозкового стовбура і формуванням його шляхів до мозочка і кори великих півкуль головного мозку.

У немовляти маса середнього мозку складає 2,5 г. Його форма і будова майже не відрізняються від середнього мозку дорослого. Ядро окорушного нерва добре розвито, його волокна мієлінізовані. Добре розвинуте червоне ядро, його зв’язки з іншими відділами мозку формуються раніше, ніж пірамідна система. Крупноклітинна частина червоного ядра, що забезпечує передачу імпульсів з мозочка до мотонейронів спинного мозку, розвивається раніше, ніж дрібноклітинна, через яку передається збудження від мозочка до підкіркових утворень мозку і до кори великих півкуль. Про це говорить той факт, що в немовляти пірамідні волокна мієлінізовані, а шляху, що йде до кори, ще немає. Вони починають мієлінізуватися з 4-го місяця життя.

Пігментація червоного ядра починається з 2-літнього віку і закінчується до 4 років.

У немовляти чорна субстанція являє собою добре виражене утворення, клітини якого диференційовані і їх відростки мієлінізовані. Мієлінізовані і волокна, що зв’язують чорну субстанцію з червоним ядром. Але значна частина клітин чорної субстанції не має характерного пігменту (меланину), що з’являється з 6 місяців життя і максимального розвитку досягає до 16 років. Розвиток пігментації знаходиться в прямій залежності з удосконаленням функцій чорної субстанції.

Функціональний розвиток середнього мозку. Ряд рефлексів, що здійснюються за участю середнього мозку, формується в період внутрішньоутробного розвитку. Уже на ранніх етапах ембріонального розвитку відзначені тонічні і лабіринтові рефлекси, оборонні й інші рухові реакції у відповідь на різні подразнення.

За 2–3 місяці до народження в плоду спостерігаються рухові реакції у відповідь на звукові, температурні, вібраційні та інші подразнення. На різкі звукові подразнення плід відповідає виникненням рухової активності. Але повторення того самого звуку приведе до зменшення і припинення відповідної рухової реакції.

У перші дні життя дітейи з’являється рефлекс Моро, який виражається в тім, що у відповідь на голосний раптовий звук у дітейи розгинаються руки в сторони під прямим кутом до тулуба, розгинаються пальці і часто тулуб і голова. Цей рефлекс зникає до 4-му місяця життя дітейи. Він зберігається у розумово відсталих дітей, і його вважають зв’язаним з незрілістю мозку.

Рефлекс Моро змінюється протилежною реакцією. Вона характеризується тим, що при такому ж різкому подразненні в дітейи виникає загальна рухова реакція з перевагою сгинаючих рухів. Вона нерідко супроводжується рухом голови й очей, зміною дихання чи затримкою смоктального рефлексу. Ця реакція названа реакцією переляку або здригування і розглядається як перший прояв орієнтовного рефлексу. При повторних подразненнях цей рефлекс зникає. З віком відповідь на подразнення стає менш узагальненою, з 2-й тижня життя з’являється зосередження на звуці, а на 3-му місяці виникає типово орієнтована реакція, що виражається в повороті голови убік подразника. Початкові стадії цієї реакції пов’язані з раннім формуванням рецепторів внутрішнього вуха, провідних шляхів і чотиригір’я, її удосконалення – з розвитком колінчатих тіл і коркового відділу слухового аналізатора.

До народження у плода добре розвинуті структури, що лежать в основі рефлексів, які виникають у відповідь на зорові подразнення. Первісною формою відповідних реакцій є захисні рефлекси. У новонароджених дітей дотик до вій, повік, конъюнктиви, роговиці або подув викликає негайно ж змикання вік. Зона цього рефлексу в немовляти ширше – у нього закриваються очі і при дотику до кінчика носа і чола. При освітленні сплячої дітейи повіки її стуляються сильніше. Рефлекторне миготіння (відповідь на швидке наближення предмета до очей) з’являється у 1,5 – 2 місяці життя.

У немовляти добре розвинений зіничний рефлекс. Зіничні рефлекси є навіть у недоношених дітей. Розширення зіниць на звукові і шкірні подразники з’являється з 10-й тижня життя дітейи. У 7 – 9-місячному віці ця реакція на шкірні подразники спостерігається в 64% обстежених дітей. Зіничний рефлекс на шкірні подразники спостерігається в 20% 2-місячних дітей, а в 6-місячних – у 87% випадків. Деякі дослідники при сильному подразненні шкіри спостерігали цю реакцію у всіх обстежених немовлят.

Протягом першого півріччя життя в більшості дітей виявляється тонічний рефлекс з очей на м’язи шиї. Він виражається в тому, що у вертикальному положенні тіла дітейи (не підтримуючи голову) при освітленні очей голова швидким рухом відкидається назад, тіло при цьому впадає в опістотонус (стан, при якому тіло вигинається назад унаслідок підвищення тонусу м’язів-розгиначів). Реакція зберігається доти, поки очі освітлені. Цей рефлекс особливо добре виражений у новонароджених дітей.

Лабіринтовий, чи настановний рефлекс на голову, унаслідок якого правильне положення в просторі займає спочатку голова, а потім усе тіло, у немовлятвідсутній. Цей рефлекс пов’язаний з формуванням вестибулярного апарату і червоних ядер. У новонароджених він виявляється в поодиноких випадках при похилому положенні тіла вниз головою. Цей рефлекс добре виражений з 2 – 3 місяців життя дітейи.

Лабіринтові рефлекси, що виникають при обертанні (відхилення голови й очних яблук убік, протилежну обертанню), за данным більшості дослідників, визначаються відразу після народження, вони добре виражені з 7-го дня життя дітейи. З перших днів життя спостерігається і ліфтна реакція, що у дітейи виражається в підніманні рук догори при швидкому опусканні тіла (рух «падіння»).

Рефлекси положення тіла в просторі, що залежні від правильного розподілу тонусу м’язів і суглобів, статичні, настановні і випрямні рефлекси формуються після народження, хоча рецептори, при подразненні яких вони виникають, в основному сформовані (зорові, шкірні, пропріорецептори м’язів і суглобів, рецептори внутрішнього вуха та ін.).

Їхнє формування пов’язане з подальшим розвитком головного мозку і кори великих півкуль. При цьому відбувається зміна найпростіших рефлекторних актів на більш складні. Так, вроджені попередні локомоторні акти – рефлекторні крокуючі, плавальні, плазуючі й інші в 4–5 місяців життя дітейи зникають. Першим зникає рефлекс з очей на шию (у 3 місяці), потім вестибулярна реакція на кінцівки (у 4–5 місяців); скорочення привідних м’язів протилежної ноги, що супроводжують колінний рефлекс, згасає до 7 місяців, перехресний сгинальний рефлекс у 7–12 місяців, а ручний і ніжний хапальний рефлекс переходить у довільне хапання до кінця першого року життя. До цього часу майже цілком зникає рефлекс Бабинского. Протягом першого року життя дітейа вчиться перевертатися на живіт, плазувати на животі і на колінах, сидіти, вставати і під кінець року ходити.

Протягом першого року життя великі півкулі усе більше впливають на діяльність інших відділів центральної нервової системи. У зв’язку з цим з 4 – 5 місяців з’являються довільні рухи, керовані кірковими центрами через пірамідні шляхи. Рухи в цей час мало загальмовані і виявляються сильніше, ніж у наступний період. Гальмування, що з’являється, пов’язують з розвитком смугастих тіл і кори великих півкуль.

РІСТ І РОЗВИТОК ПРОМІЖНОГО МОЗКУ І БАЗАЛЬНИХ ЯДЕР

Морфологічний розвиток проміжного мозку. Окремі формації проміжного мозку мають свої темпи розвитку.

Закладка зорового горба здійснюється до 2 місяців внутрішньоутробного розвитку. На 3-му місяці розмежовується таламус і гіпоталамус. На 4 – 5-му місяці між ядрами таламуса виявляються світлі прошарки нервових волокон, що розвиваються. У цей час клітини ще слабко диференційовані. У 6 місяців стають добре видними клітини ретикулярної формації зорового горба (таламус). Інші ядра зорового горба починають формуватися з 6 місяців внутрішньоутробного життя, до 9 місяців вони добре виражені. З віком відбувається їхня подальша диференціація. Посилений ріст зорового горба здійснюється в 4-літньому віці, а розмірів дорослого він досягає до 13 років життя.

В ембріональному періоді розвитку закладається підгорбна ділянка, але в перші місяці внутрішньоутробного розвитку ядра гіпоталамусу не диференційовані. Тільки на 4 – 5-му місяці відбувається нагромадження клітинних елементів майбутніх ядер, на 8-му місяці вони добре виражені.

Ядра гіпоталамуса дозрівають у різний час, в основному до 2 – 3 років. До моменту народження структури сірого горба ще цілком не диференційовані, що приводить до недосконалості теплорегуляції в немовлят і дітей першого року життя. Диференціація клітинних елементів сірого горба закінчується пізніше всього – до 13 – 17 років.

У процесі росту і розвитку проміжного мозку зменшується кількість клітин на одиницю площі і збільшується розмір окремих клітин і число провідних шляхів.

Відзначають більш швидкі темпи формування гіпоталамуса в порівнянні з корою великих півкуль. Терміни і темпи розвитку гіпоталамуса близькі до термінів і темпів розвитку ретикулярної формації.

Функціональний розвиток проміжного мозку. Про готовність ядер проміжного мозку до діяльності говорить наявність рефлекторних реакцій у немовляти на тактильні, смакові, нюхові, температурні і больові подразнення.

Сприйняття нюхових подразнень пов’язане з дозріванням нюхового і трійчастого нервів і відповідних ядер підгорбової ділянки. Рефлекси на нюхові і смакові подразнення в перші години після народження мають місце навіть у недоношених дітей. Немовлята розрізняють приємні і неприємні запахи, досить тонко розрізняють смакові подразнення.

Дія солодких смакових речовин на рецептори порожнини рота викликає в немовлят лизальні і смоктальні рухи, а дія гірких, кислих і солоних речовин викликає сильну слинотечу, зморщування обличчя, блювотні рухи.

Ці реакції є вродженими рефлексами, тому що існують до першого годування немовляти. Причому кисле сприймається з меншим невдоволенням, ніж солоне, а гірке – як саме неприємне. Розрізнення смакових речовин здійснюється краще при частковому насиченні, ніж натще чи при повному насиченні.

Регуляція температури тіла в немовлят і дітей першого року життя недосконала внаслідок недостатнього розвитку структур проміжного мозку (гіпоталамуса).

Розвиток базальних ядер. Базальні ядра розвиваються інтенсивніше, ніж зорові горби. Бліде ядро (паллідум) мієлінізується раніш смугастого тіла (стріатум) і кори великих півкуль. Установлено, що мієлінізація в блідому ядрі майже цілком закінчується до 8 місяців розвитку плоду. У структурах смугастого тіла мієлінізація починається в плоду, а закінчується тільки до 11 місяців життя. Хвостате тіло протягом перших 2 років життя збільшується в 2 рази, що пов’язують з розвитком у дітейи автоматичних рухових актів.

Рухова активність немовляти значною мірою пов’язана з блідим ядром, імпульси від якого викликають загальні некоординовані рухи голови, тулуба і кінцівок.

У немовляти паллідум добре зв’язаний із зоровимгорбом, підгорбовою ділянкою і чорною субстанцією. Зв’язок паллідума зі стріатумом розвивається пізніше, частина стріапаллідарних волокон виявляється мієлінізованою на першому місяці життя, а інша частина – лише до 5 місяців і пізніше.

Вважають, що такі акти, як плач, у моторному відношенні здійснюються за рахунок одного паллідума. З розвитком смугастого тіла пов’язана поява мімічних рухів, а потім уміння сидіти і стояти. Тому що стріатум гальмує паллідум, створюється поступовий поділ рухів. Для того щоб сидіти, дітина повинна уміти вертикально тримати голову і спину. Це з’являється в нього до 2 місяців, а піднімати голову, лежачи на спині, дітейа починає до 2–3 місяців. Сидіти починає до 6–8 місяців.

У перші місяці життя в дітей існує негативна реакція опори: при спробі поставити його на ніжки він піднімає їх і підтягує до живота. Потім ця реакція стає позитивною: при дотику до опори ніжки розгинаються. У 9 місяців дітейа може стояти за допомогою підтримки, у 10 місяців він стоїть вільно.

З 4 – 5-місячного віку досить швидко розвиваються різні довільні рухи, але вони ще тривалий час супроводжуються різноманітними додатковими рухами.

Поява довільних (таких, як схоплювання) і виразних рухів (посмішка, сміх) пов’язують з розвитком стріарної системи і рухових центрів кори великих півкуль. Голосно сміятися дитина починає з 8 місяців.

В міру росту і розвитку усіх відділів головного мозку і кори великих півкуль рухи дітейи стають менш узагальненими і більш координованими. Тільки до кінця дошкільного періоду установлюється визначена рівновага кіркового і підкіркового рухових механізмів.

РОЗВИТОК КОРИ ВЕЛИКИХ ПІВКУЛЬ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Морфологічний розвиток кори великих півкуль. До 4-го місяця розвитку плоду поверхня великих півкуль гладка і на ній відмічаються тільки вдавлення майбутньої бічної борозни, що остаточно формується тільки на час народження. Зовнішній кірковий шар росте швидше внутрішнього, що приводить до утворення складок і борозен. До 5 місяців внутрішньоутробного розвитку утворюються основні борозни: спочатку з’являється бічна борозна, після неї формується центральна, а потім мозолиста, тім’яно-потилична і шпорна. За даними деяких авторів, потилична і шпорна борозни розрізняються вже в 3-місячного плоду. Вторинні борозни з’являються після 6 місяців. До моменту народження первинні і вторинні борозни добре виражені і кора великих півкуль має такий же тип будови, як і в дорослого. Але розвиток форми і величини борозен і звивин, формування дрібних нових (третинних) борозен і звивин продовжується і після народження. За даними ряду авторів, до 5-тижневого віку малюнок кори можна вважати завершеним, але повного розвитку борозни досягають до 6 місяців.

У дітей з віком змінюється співвідношення між поверхнею мозку і його масою (маса мозку росте швидше, ніж поверхня), між схованою (що знаходиться усередині борозен і звивин) і вільною (що знаходиться зверху) поверхнею кори великих півкуль. Поверхня її в дорослої людини складає 2200–2600 см², з них ^1/₃ вільної і ²/₃ прихованої. У немовляти вільна поверхня лобової частки відносно невелика, вона збільшується з віком. Навпаки, поверхня скроневої і потиличної частки порівняно велика, з віком вона відносно зменшується (розвиток йде за рахунок збільшення прихованої поверхні).

До моменту народження кора великих півкуль має таку ж кількість нервових клітин (14–50 млрд.), як і в дорослого. Але нервові клітини немовляти незрілі за будовою, мають просту веретеноподібну форму з дуже невеликою кількістю відростків.

Сіра речовина кори великих півкуль погано диференційована від білої. Кора великих півкуль відносно значно тонше, ніж у дорослого; кіркові шари слабко диференційовані, а кіркові центри недостатньо сформовані.

Після народження кора великих півкуль розвивається швидко. Співвідношення сірої і білої речовини до 4 місяців наближається до того, що має місце в дорослого.

Після народження йде подальша мієлінізація нервових волокон у різних відділах головного мозку, але в лобових і скроневих ділянках цей процес знаходиться в початковій стадії. До 9 місяців мієлінізація в більшості волокон кори великих півкуль досягає гарного розвитку, за винятком коротких асоціативних волокон у лобовій ділянці. Стають більш виразними перші три шари кори.

До року загальна структура мозку наближається до зрілого стану. Мієлінізація волокон, розташування шарів кори, диференціювання нервових клітин в основному завершуються до 3 років.

У молодшому шкільному віці й у період статевого дозрівання триваючий розвиток головного мозку характеризується збільшенням кількості асоціативних волокон і утворенням нових нервових зв’язків. У цей період маса мозку збільшується незначно.

У розвитку кори великих півкуль зберігається загальний принцип: спочатку формуються філогенетично більш старі структури, а потім більш молоді. На 5-му місячному місяці, раніше інших, з’являються ядра, що регулюють рухову активність (4-е і 6-е поле прецентральної ділянки), але надалі 4-е поле розвивається трохи раніше, ніж 6-е. На 6-му місячному місяці з’являється ядро шкірного аналізатора – 1, 2 і 3-е поле постцентральної ділянки. Зоровий аналізатор (17, 18 і 19-е поле потиличної ділянки) виділяється в 6 місячних місяців, причому 17-е поле дозріває раніш 18-го і 19-го. Пізніше інших розвиваються філогенетично нові ділянки: лобова (на 7-м місячному місяці), нижньотім’яна (у цей же час), потім височно-тім’яна і тім’яно-потилична. Істотні зміни в дозріванні центра язика відбуваються до 17–20 місяців. Філогенетично більш молоді відділи кори великих півкуль у немовлят розвинуті слабкіше і з віком відносно збільшуються, а більш старі, навпаки, з віком зменшуються.

Функціональні особливості розвитку кори великих півкуль. У немовляти великі півкулі головного мозку не мають регулюючий вплив на нижчерозташовані відділи центральної нервової системи. Кора великих півкуль і пірамідні шляхи не регулюють рухів, тому в новонароджених вони мають узагальнений характер і не мають цілеспрямованості, за винятком рухів, пов’язаних із прийомом їжі.

Підвищення м’язового тонусу в перші дні після народження пов’язують з недостатньою зрілістю кори великих півкуль. Вважають, що на ранніх етапах періоду новонародженості функції дітейи регулюються в основному проміжним мозком. Рефлекторні дуги безумовних рефлексів проходять через зорові горби і паллідум.

У немовлят тварин подразнення моторної зони кори у віці до 10 днів не викликає відповідної рухової реакції, а екстирпація (видалення) окремих ділянок рухової зони не приводить надалі до збудження рухів, тоді як у дорослого така операція приводить до паралічу.

Поводження немовляти в навколишньому середовищі регулюється шкірними, смаковими, статичними і статокінетичними безумовними рефлексами.

У новонароджених дітей відзначається підвищена збудливість і легка стомлюваність кори великих півкуль головного мозку. При дії безумовних подразників спостерігається широка генералізація нервових процесів. У тварин у перші години після народження спостерігаються недиференційовані відповіді на подразнення, що виникають після тривалого латентного періоду. До 2-му місяця життя збудливість стає такою ж, як і в дорослого.

До 20-го дня життя дітейи зростають сила і концентрація нервових процесів при здійсненні безумовних поживних рефлексів. Це пов’язано зі звуженням рефлексогенних зон, зменшенням латентного періоду рефлексів і розвитком гальмування. При розвитку безумовних оборонних реакцій генералізація зменшується пізніше – тільки до півтора місяців.

Функціональний розвиток кори великих півкуль пов’язаний з віковими особливостями формування умовних зв’язків.

Мієлінінзація нервових волокон

Мієлінові нервові волокна мають досить складну бу­дову. Вони трапляються як у центральній, так і в периферійній нервовій системі, тобто у складі головного і спинною мозку, а та­кож у складі периферійних нер­вів. Це товсті волокна, діаметр їхнього поперечного перерізу ко­ливається від 1 до 20 мкм. Вони побудовані з осьового циліндра, мієлінової оболонки, пейролеми та базальної мембрани. Осьовий циліндр - це відросток нерво­вої клітини, яким частіше буває аксон, але може бути і дендрит. Він складається з нейроплазми, яка містить поздовжньо орієнтовані нейрофіламенти і нейротубули, а також мітохондрії. Осьовий циліндр вкритий аксолемою (продовженням клітинної мембрани), яка забезпечує проведення нервового імпульсу.

М і є л і н о в а оболонка — це трубка товщиною від 0,3 до 15...20 мкм, яка одягає осьовий циліндр поздовж. Вона відсутня у місці відходження відростка від перикаріона, в ділянці термінальних розгалужень аксона і в ділянках, які мають назву вузлових перетяжок. Ділянка волокна між двома сусідніми перетяжками називається міжвузловим сегментом. Довжина останнього - від кількох мікрометрів до кількох міліметрів. Вузлова перетяжка має розміри 0,25... 1 мкм.

 

Мієлінова оболонка містить ліпіди і тому забарвлюється у чорний колір при обробці осмієвою кислотою. На певній відстані одна від одної у темній мієліновій оболонці розташовуються вузькі світлі лінії, що йдуть у косому напрямку. Це так звані насічки мієліну. За допомогою електронного мікроскопа було виявлено, що мієлінова оболонка має пластинчасту будову. Остаточно зрозуміти будову мієлінової оболонки допомогли дослідження процесу розвитку мієлінових нервових волокон.

У процесі розвитку мієлінового волокна осьовий циліндр занурюється в нейролемоцит, вгинаючи його оболонку і утворюючи глибоку складку. Ця подвійна складка (дуплікатура) плазмолеми нейролемоцита отримала назву мезаксона. У процесі подальшого розвитку шванівська клітина повільно обертається навколо осьового циліндра, внаслідок чого мезаксон багато разів огортає його. Цитоплазма лемоцита і його ядро лишаються на периферії, утворюючи нейролему. Таким чином, мієлінова оболонка утворюється з щільно, концентрично нашарованих навколо осьового циліндра, завитків мезаксона, які і є пластинками мієлінового шару.

 Мієлінізація нервових волокон розпочинається на 4 місяці пренатального розвитку. Рухові нервові волокна покриваються мієліновою оболонкою до моменту народження дитини, а чутливі - протягом перших місяців життя дитини. Мієлінова оболонка інтенсивно росте в постнатальному періоді, її ріст веде до збільшення швидкості проведення збудження по нервовому волокну. До 3-річного віку дитини мієлінізація нервових волокон в основному завершується, хоча ріст мієлінової оболонки в довжину і осьового циліндру продовжується і після 3-річного віку.

Функціональні особливості нервових клітин у ранньому дитячому віці

У дітей раннього віку характерною є функціональна слабість нервової системи. Імпульси, що поступають з рецепторів викликають пасивне, довготривале, інодізамежне гальмування. Основні життєві функції новонародженого регулюються проміжним мозком (надкорковими центрами таламопалідарної системи).

По мірі дозрівання кори рухи стають більш точними, цілеспрямованими; підкоркові вузли залишаються регуляторами тонусу м’язових груп.

До моменту народження органи чуття структурно сформовані, але функціонально незрілі.

Органи зору і слуху закладаються і розвиваються паралельно з розвитком ЦНС. У новонароджених спостерігаються фізіологічна світлобоязнь (перші 2 тижні), косоокість (на 1-2-му міс.) ністагм; відсутність розширення зіниць при сильних больових подразниках (на 1-му році життя), низька гострота зору (0,02 – в першому півріччі; 0,1 – до 1-го року; 1,0 – до 5 років). Орган смаку функціонує уже при народженні, до 4-5 міс. диференціюється повністю. Різкі запахи дитина розрізняє з перших місяців життя, до 7-8 міс. Добре розрізняє і слабкі запахи. Орган дотику, відчуття достатньо диференційований, оскільки подразнення шкіри викликає у дитини загальну реакцію у вигляді неспокою. В 7-8 міс. дитина може точно торкнутися до місця подразнення. На больові подразнення немовля реагує місцевою та загальною реакцією. РефлексПейпера – у відповідь на світловий подразник дитина стуляє повіки і закидає голову назад.

В корі головного мозку у дітей раннього віку переважають процеси гальмування. Аналізаторної і умовно-рефлекторної діяльності відсутні.

Дифузні процеси головного мозку переважають над локальними.

Фактори підвищеної судомної готовності дитячого мозку: незрілість нейрогліальних структур (переважно кори великих півкуль); недосконалість механізмів гальмівного контролю за біоелектричною активністю; недостатність мієлінізації; підвищена чутливість до гіпоксії; висока гідрофільність мозкової паренхіми і проникність клітинних мембран; лабільність основних поза- і внутрішньочерепних гомеостатичних механізмів.

Морфологічні особливості спинного мозку: за своєю будовою більш закінчений, ніж головний мозок; відносно довший, ніж у дорослих; у плодів доходить до крижового каналу, у новонароджених – до нижнього краю 2 поперекового хребця. У старших – до 1 поперекового хребця; маса спинного мозку при народженні – 2-6 г, до 5 років вона подвоюється, до 20 років збільшується у 8-9 разів.