2.3. Школи земельного кадастру та їх провідні науковці

РОЗДІЛ 3. ОБЛАСТЬ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ТА ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ГАЛУЗІ

3.1. Область працевлаштування спеціалістів з картографії

Картографи мають змогу працювати як в приватних установах так і в великих державних серед яких ДНВП Картографія, ІПТ, НВП «Геосистема»

ДНВП «Картографія» — державне науково-виробниче підприємство у Києві, яке спеціалізується на виданні карт, атласів, електронних карт, глобусів. Створене 3 березня 1944 за наказом Ради Народних Комісарів СРСР як Київська картографічна фабрика ГУГК СРСР. Разом з перепорядкуванням ГУГК фабрика у різні роки функціонувала у складі Міністерства внутрішніх справ СРСР і Міністерства геології СРСР.

1962 року підприємство було перейменовано на фабрику № 1 ГУГК СРСР. Протягом 1945—1977 років основним видом діяльності фабрики було друкування накладів картографічної продукції. 26 грудня 1975 року фабрику № 1 було реорганізовано у Науково-редакційне картоукладальне підприємство (НРКП) ГУГК СРСР, і відтоді вона спеціалізується винятково на редакційно-укладальних роботах, оформленні карт і підготовці їх до видання. Обсяги картоукладальних робіт з того часу значно збільшились. У 1983—1991 роках підприємство входило до складу головної картографічної організації Радянського Союзу — виробничого картоукладального об'єднання «Картографія» ГУГК СРСР (Москва).

Із створенням 1 листопада 1991 року Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України Київське науково-редакційне картоукладальне підприємство (КНРКП) стало структурним підрозділом Державної картографо-геодезичної служби України.

1 квітня 1993 року КНРКП було реорганізовано у Державне науково-дослідне та експериментально-виробниче підприємство картографії (НВП «Картографія»). 1 січня 2001 року підприємство отримало нинішню назву — державне науково-виробниче підприємство «Картографія»[15].

З діяльністю Інституту пов’язаний прихід епохи інформатизації й сучасних методів виробництва в українську картографію. До них працівники Інституту долучили мистецькі підходи та вигадливість. Від початку свого заснування колектив Інституту передових технологій не боїться вдаватися до несподіваних рішень, які в підсумку завжди виявляються результативними.

ІПТ. На початку існування Інститут зіткнувся з проблемою просування картографічної продукції на широкі споживчі ринки, адже навіть у тих галузях, де на Заході не можуть обійтися без застосування досягнень картографії, українці звикли працювати без них. Проте саме Інститут передових технологій своєю послідовною та якісною роботою запровадив моду на картографічну продукцію.

3.2. Область працевлаштування спеціалістів з геоінформатики

Сьогодні керівники різних рівнів найчастіше звертаються до новітніх геоінформаційних технологій. З кожним днем щораз більше приходить розуміння їхньої незамінності у вирішенні транспортних, економічних, екологічних проблем. Замовниками Інституту є Міністерство транспорту України, Міністерство освіти та науки, Держкомінформ, Держкомтуризму, Держстандарт, Київська міська державна адміністрація та інші провідні державні установи.

У галузі геоінформаційних систем Інститут забезпечує функціонування чергової частини ГУ МВС України в м. Києві, ГУ МНС в м. Києві. У 2002 році розробки Інституту використовувалися під час проведення виборів до Верховної Ради України, а вже в 2005 році в Інституті передових технологій розробили ГІС «Вибори», яка може використовуватися різними учасниками виборчого процесу. Розроблена та запатентована навігаційна система щодо моніторингу транспортних засобів з використанням GPS.

Саме завдяки продукції Інституту передових технологій до досягнень новітньої науки можуть долучитися й українські школярі та студенти, розвиваючи своє просторове уявлення, навчаючись комплексно. Інститут також бере безпосередню участь у навчальному процесі, організовуючи різноманітні розважально-освітні заходи та програми для школярів. На безоплатній основі здійснюється впровадження інформаційних методів у систему викладання, проводяться семінари та курси вчителів і методистів. Важливе місце посідає доброчинна допомога дитячим притулкам та інтернатам.

Не оминає своєю увагою Інститут і вищу школу, повсякчас надаючи студентам різних вищих навчальних закладів можливість готувати тут курсові, дипломні та дисертаційні роботи, проходити виробничу практику.

НВП «Геосистема» займається розробкою і виробництвом устаткування і програмного забезпечення для цифрової фотограмметрії і картографії. Наш досвід роботи в цій області складає більше п'ятнадцяти років.

Підприємство відноситься до державної служби геодезії, картографії та кадастру при Міністерстві екології та природних ресурсів України[54].

Починаючи з 1987 року (у складі ВО «Аерогеопрібор») було розроблено п'ять моделей аналітичних фотограмметричних станцій і виготовлено більше двохсот інструментів такого типу. У 1995 році була завершена розробка цифрової фотограмметричної станції з високоточним сканером.

З 1998 року підприємство виробляє кольорові сканери з можливістю обробки як окремих знімків, так і рулонних фільмів з автоматичною перемоткою.

На підприємстві виготовлені і продані сотні фотограмметричних сканерів і цифрових фотограмметричних станцій.

У 2004 році завершена розробка цифрової аерофотокамери (літакового сканера) 3-DAS-1

Працевлаштування в галузі ГІС можливо майже в кожному великому місті:

• Компанії "Геоматичні рішення" - це компанія, створена в 2002 році групою фахівців в галузі геоматики для виробництва продукції і послуг, зв'язаних зі створенням, обробкою і використанням геопросторових даних для рішення різних практичних задач. Сьогодні ми пропонуємо сучані послуги які мають сприяти розвитку вашого бізнесу. Якщо ваша справа потребує використання геопросторових даних, створення геоінформаційних систем або виконання будь-яких робіт у сфері геоматики - ми допоможемо вам прийняти вірне рішення та впровадити ГІС у ваш бізнес.

• НДІГК - Науково-дослідний інститут геодезії і картографії є провідною науково-дослідною установою Державної служби геодезії, картографії та кадастру. Інститут здійснює науково-дослідні роботи в сфері геодезії, картографії, дистанційного зондування Землі, нормативного забезпечення топографо-геодезичних і картографічних робіт; розробку та впровадження геоінформаційних систем; створення базового набору геопросторових даних різних ступенів детальності; складання адресних реєстрів населених пунктів та цифрових моделей місцевості; формування банку картографічних даних на територію України, цифрових карт; укладання і видання картографічної та атласної продукції, унікальних офісних карт, інтерактивних карт на СD і в Internet; створення геоінформаційних систем та картографічного програмного забезпечення для інформаційно-довідкових систем, систем управління територіями та підприємствами[44].

• ГІС Аналітик - центр об'єднує висококласних фахівців в області ГІС-аналізу, просторового моделювання, розробки ГІС додатків, створення баз геоданих, обробки даних дистанційного зондування Землі. Фахівці Центру мають міжнародні сертифікати від фірми ESRI, а також досвід участі в цілому ряді міжнародних і державних ГІС проектів починаючи з 1993 року.

3.3. Область працевлаштування спеціалістів з кадастру

Після закінчення вищого навчального закладу, з напрямку кадастр, можливе працевлаштування в Державному агентстві земельних ресурсів України, в його структурах різного рівня підпорядкування від міських, до загально державних. Також можливе працевлаштування в різних приватних установах, які займаються земельними вишукуваннями.

В місті Харків можливе працевлаштування в ДП “Східгеоінформ” є провідною науково-дослідною установою Державної служби геодезії, картографії та кадастру. Здійснює науково-дослідні роботи в сфері геодезії, картографії, дистанційного зондування Землі, нормативного забезпечення топографо-геодезичних і картографічних робіт; розробку та впровадження геоінформаційних систем; створення базового набору геопросторових даних різних ступенів детальності; складання адресних реєстрів населених пунктів та цифрових моделей місцевості; формування банку картографічних даних на територію України, цифрових карт; укладання і видання картографічної та атласної продукції, унікальних офісних карт, інтерактивних карт на СD і в Internet; створення геоінформаційних систем та картографічного програмного забезпечення для інформаційно-довідкових систем, систем управління територіями та підприємствами. Інститут здійснює інженерно-геодезичні роботи, високоточне знімання інженерних комунікацій, топографічне та земельно-кадастрове знімання для оформлення державних актів на право власності на землю.

Взагалі то концепція навчання фахівців за спеціальністю «Землеустрій та кадастр» орієнтована на підготовку висококваліфікованих фахівців з питань землеустрою, охорони земель, управління земельними ресурсами, геосистемного моніторингу навколишнього середовища та ведення державного земельного кадастру. Професійна підготовка повинна передбачати формування таких навичок та вмінь, які дозволять спецеалісту самостійно вирішувати складні питання організації землекористування, розробки проектів землеустрою та проектування природоохоронних заходів, здійснення моніторингу та державного контролю за раціональним використанням й охороною земель, використовуючи сучасні інформаційні технології обробки інформації про стан земельних ресурсів та їх використання.

Після закінчення ВНЗ за спеціальністю «Землеустрій та кадастр» студенти можуть працювати на посадах: головного інженера проектів землевпорядної організації; провідного спеціаліста науково-дослідних та проектних інститутах землеустрою; заступника начальника районного відділу земельних ресурсів або районної філії центру державного земельного кадастру; головного спеціаліста в органі земельних ресурсів області; головного спеціаліста у центральному апараті Держземагентства України, інспектора з контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель; експерта-оцінювача майнових прав; оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок.

У процесі професійної діяльності дозволяється вирішувати питання оцінки нетипових об'єктів нерухомого майна, прогнозування використання земель у адміністративно-територіальних утвореннях, формувати обмеження у використанні земель та здійснювати їх реєстрацію. Можуть вирішувати питання розгортання та наповнення сучасних земельно-кадастрових інформаційних систем, виконувати експертну грошову оцінку земельних ділянок усіх категорій, проводити нормативну грошову оцінку земель, здійснювати інспекторську діяльність у сфері використання та охорони земель.

Спеціалісти з кадастру мають змогу вести приватну практику, якщо отримає ліцензію на оцінку земельних ділянок.

3.4. Шляхи вдосконалення подальшого розвитку картографування в Україні

На початку становлення незалежності нашої держави провідними вченими-картографами були розроблені основні завдання тематичного картографування в Україні [8]. Окремі з цих завдань упродовж десяти років частково реалізовані або реалізуються (серія стінних комплексних карт України для середньої школи, навчальні історичні стінні карти, серії туристичних карт України та ін.), окремі з визначених завдань чекають на вирішення (створення системи атласів України, серії стінних комплексних науково-довідкових карт України, бланкових карт України стінного і атласного форматів, розвиток регіонального тематичного картографування та ін.).

Реалізація завдань тематичного державного та відомчого картографування значною мірою визначатиметься фінансовими можливостями. Окрім подальшого розвитку державного геологічного картографування, важливими напрямами тематичного картографування повинні стати кліматичне, грунтів, геоботанічне, ландшафтне, еколого-географічне, сільськогосподарське, медико-географічне. Серед них виокремимо, як найбільш актуальні, - картографування еколого-географічне (доцільне розроблення Державної програми екологічного картографування і надання цим картам статусу державних), грунтів, земельного фонду. Для державного тематичного картографування пропонується встановити наступні масштаби: 1:10 000, 1:50 000, 1:250 000. В останніх двох масштабах можна було б також готувати карти окремих адміністративних районів (1:50 000) і областей (1:250 000).

Серед основних завдань тематичного картографування - також укладання та видання системи атласів, першочерговим серед яких є створення фундаментального Національного атласу України відповідно до Указу Президента України від 1 серпня 2001 р.

На черзі створення довідкового комплексного атласу України для широкого вжитку, який всебічно відображав би природні, демографічні та соціально-економічні особливості й історію формування території нашої держави.

До переліку завдань атласного тематичного картографування на найближчу перспективу слід також віднести створення демографічного атласу України, необхідність розробки якого визначається складною демографічною ситуацією в державі, а також потребою глибокого аналізу результатів перепису населення 2001 р.

Важливим завданням є створення фундаментального науково-довідкового та популярного довідкового історичних атласів України. В умовах, коли багато сторінок нашої історії ще остаточно не досліджено, можливо було б доцільним, щоб першим таким виданням не обов'язково став фундаментальний академічний атлас, розробка якого потребує значного часу. Здійснення видання такого атласу в науково обґрунтованій авторській інтерпретації дозволить провести апробацію відображення складних подій нашого історичного минулого, які неоднозначно трактуються як вітчизняними істориками, так й істориками інших держав. Це, безумовно, сприятиме популяризації історії України та подальшим її дослідженням.

У майбутній системі атласів України потрібно передбачити укладання науково-довідкових атласів загальногеографічного, екологічного, природно-заповідного фонду, транспортного комплексу, окремих видів транспорту тощо.

У широкому контексті атласного картографування України очевидною є необхідність створення детального атласу світу як інформаційно-довідкового видання. Актуальність виходу такого атласу визначається також і потребою напрацювання якомога більшої бази назв географічних об'єктів зарубіжних країн українською мовою. Атлас світу сприятиме наближенню України до світового інформаційного простору.

Розроблення та видання картографічних творів для вищої школи погребує об'єднання зусиль Державної служби геодезії, картографії та кадастру, Міністерства освіти і науки, НАН України.

Сьогодні для всебічного розвитку картографії в незалежній державі актуальними стали наукові дослідження інших її розділів. Практичними потребами визначається необхідність проведення нині досліджень у таких галузях картографії як загальна теорія картографії, історія картографії, математична картографія, топографічна картографія, картографічна семіотика, картографічний дизайн, економіка та організація картографічного виробництва, видання карт, картографічне джерелознавство, картографічна інформатика, картографічна топоніміка. Потребу у таких розробках слід враховувати при виборі та плануванні наукових досліджень основними науковими та виробничими центрами (Інститутом географії НАН України, Державною службою геодезії, картографії та кадастру, Воєнно-топографічним управлінням, НДІ геодезії і картографії, університетами).

Важливим завданням стало упорядкування та унормування картографічних термінів. Існуючий державний стандарт "Картографія: Терміни та визначення" (Київ, 1993), що розроблений в період становлення української наукової термінології без належного широкого обговорення та в умовах, коли картографування в Україні проводилось традиційними методами і за традиційними технологіями, потребує доопрацювання. Актуальними є також видання картографічного енциклопедичного словника, довідника "Постаті картографії України", продовження серії наукових видань "Українська картографія: історія, стан, перспективи".

Завдання у сфері дослідження та збереження картографічної спадщини України полягають насамперед у впорядкуванні картографічних фондів бібліотек, архівів, музеїв (їх каталогізація, створення зведеного для України каталогу карт) та підготовці науково-інформаційних видань (монографій, підручника з історії картографії України, довідника про картографічний фонд України, довідника давніх карт України, бібліографії з історії картографування України). У найближчій перспективі слід прогнозувати, крім широкого впровадження методів геоінформаційного картографування, й інтенсивний розвиток нових технологій і способів, зумовлених тісною взаємодією картографії з геоінформатикою та телекомунікаційними мережами (електронне та віртуальне картографування, картографічні анімації, Інтернет-картографування, Веб-картографування, Інтернет-ПС).

3.5. Проблеми і перспективи розвитку геоінформатики в Україні

Постановка проблеми. Земельна реформа, яка проводиться в нашій країні, орієнтована на створення умов для підвищення ефективності управління земельними ресурсами. Рівень і обсяг інформації на сьогодні настільки великі, що її обробка, аналіз і розуміння стають вже неможливими без сучасних апаратно-програмних засобів. Це вимагає створення різноманітних автоматизованих систем на основі сучасних комп’ютерних технологій[29].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відзначимо насамперед те спільне, що характерне практично для всіх визначень ГІС. По-перше, ГІС – це інформаційна система, тобто “система обробки даних, що має засоби накопичення, збереження, відновлення, пошуку і видачі даних”. По-друге, ця інформаційна система належить до категорії автоматизованих інформаційних систем, “що використовують ЕОМ на всіх етапах обробки інформації”. Електронно-обчислювальна машина (комп’ютер) є неодмінним атрибутом і основою геоінформаційної технології. По-третє, ця інформаційна система надає можливості маніпулювання та обробки просторової (просторово розподіленої, просторово координованої, просторово-часової) інформації.

Відмітною рисою геоінформаційних систем є наявність у їхньому складі специфічних методів аналізу просторових даних, що в сукупності із засобами введення, збереження, маніпулювання і представлення просторово координованої інформації і складають основу ГІС- технологій. Постановка завдання. Основним завданням роботи є ознайомлення зі становленням ГІС та виявлення перспективних шляхів їх розвитку, визначення необхідності і доцільності застосування ГІС-технологій у практиці, а також оцінка розвитку ГІС на даному етапі в Україні. Виклад основного матеріалу. Вперше про географічні інформаційні системи заговорили у 60-х роках XX століття. Саме тоді з’явились умови для інформатизації та комп’ютеризації сфер діяльності, пов’язаних з моделюванням географічного простору і вирішенням просторових задач. ГІС – це інформаційна система, що забезпечує збір, обробку, зберігання, відображення і розподіл даних, а також отримання на їх основі нової інформації і знань про просторово координовані явища. Геоінформаційна система, або скорочено ГІС, є похідною баз даних, а швидше системи управління базами даних (СУБД), але з розширеною концепцією, яка дозволяє працювати з просторово розподіленою інформацією та розв’язувати задачі, що пов’язані з просторовим аналізом[13].

ГІС будь-якої складності та будь-якого рівня в загальному випадку являє собою такийнабір функціональних компонентів: підсистема збору інформації, база даних; підсистемапредставлення, генерації та обробки картографічних даних; підсистема аналізу даних та інтерфейс користувача. Виникненню й бурхливому розвитку ГІС передував досвід топографічного та, особливо, тематичного картографування, вдалі спроби автоматизувати картографування, революційні досягнення у сфері комп’ютерних технологій, інформатики та комп’ютерної графіки. Особливо треба відзначити ідеї й досвід комплексного тематичного картографування, що потім було закладено у саму концепцію ГІС. ГІС використовується там, де необхідне оперативне керування ресурсами та швидке прийняття рішень. ГІС дає змогу нагромаджувати інформацію, видавати її у зручному вигляді та маніпулювати даними, що мають просторову прив’язку. У межах вже майже п’ятдесятирічного періоду історії розвитку геоінформаційних технологій можна з певною мірою умовності виділити такі етапи: 1) кінець 1950-х – кінець 1970-х років; 2) 80-ті роки; 3) 90-ті роки XX ст. – початок XXI ст.

Перший етап (кінець 50 – 70-х років XX cт.) разом зі створенням перших інформаційних географічних систем, перш за все в Канаді і США, характеризується розробленням перших комп’ютерних систем просторового аналізу растрових зображень й автоматизованого картографування з використанням лінійних плотерів.

Другий етап (80-ті роки XX ст.). У другій половині 70-х років – на початку 80-х років XXст. на Заході в розробку і застосування ГІС-технологій були зроблені значні інвестиції. У цей період створено сотні комп’ютерних програм і систем. Розробка ж (1973-1978) і широке розповсюдження недорогих комп’ютерів з графічним дисплеєм (що одержали назву “персональних”) дозволили відмовитися від “пакетного” режиму обробки даних і перейти до діалогового режиму спілкування з комп'ютером за допомогою команд англійською мовою. Це сприяло децентралізації досліджень у галузі ГІС-технологій. Третій етап (90-ті роки XX ст. – початок XXI ст.). Прогрес у ГІС-технологіях в 90-ті роки минулого століття значною мірою пов’язаний з прогресом апаратних засобів, причому як комп’ютерів, так і засобів введення і виведення просторової інформації – дигітайзерів, сканерів, дисплеїв і плотерів.

У розвинутих країнах світу ГІС-технологія стає повсюдно використовуваною технологією обробки, аналізу і представлення просторово координованої інформації для вирішення різних зав дань у географії, геології, екології, особливо під час виконання великих міждисциплінарних проектів, містобудівного планування, на транспорті, у кадастровій діяльності, регіональному плануванні і управлінні та багатьох інших сферах людської діяльності. Геоінформаційні технології в Україні набули розвитку в середині 90-х років XX ст. Серед позитивних чинників, що характеризують сучасний стан застосування геоінформаційних технологій у країні, слід відзначити такі:

- формування в державних установах і організаціях груп фахівців, які активно працюють у

напрямі застосування ГІС у різних сферах людської діяльності;

- створення ГІС-асоціації (1997) і Асоціації геоінформатиків (2003) України, що сприяють

активізації і консолідації геоінформаційної діяльності в країні;

- щорічне проведення ГІС-форумів, конференцій, окремих тематичних конференцій, семінарів, нарад, присвячених використанню геоінформаційних технологій;

- створення державних підприємств і комерційних компаній, що спеціалізуються на розробці і/або використанні геоінформаційних технологій;

- створення електронного атласу України;

- внесення курсів з ГІС і геоінформаційних технологій до програми підготовки фахівців природознавчих і екологічних спеціальностей у багатьох вищих навчальних закладах країни; відкриття у деяких із них курсів підготовки фахівців у галузі геоінформаційних систем і технологій. До чинників, що стримують розвиток геоінформаційних технологій, належать низький у цілому рівень комп’ютеризації в країні і відсутність достатньої кількості відповідних фахівців. Слід сказати, що реалізувати ГІС-проект зараз вже не так дорого, як раніше. В принципі все залежить від того, на якому рівні ви це збираєтесь реалізовувати: аппаратура, програмне забезпечення, вартість інформації та її якість, витрати на оплату роботи персоналу і т. д.

3.6. Проблеми і перспективи розвитку кадастрової системи в Україні

Постановка проблеми. Інтеграція України в світовий економічний, соціальний та гуманітарний простір вимагає створення в державі відповідних інформаційних, суспільновиробничих, правових та технічних норм, які б відповідали сучасним світовим стандартам. Однією із важливих проблем держави є створення національної кадастрової системи, яка б, базуючись на європейському та світовому досвіді, поєднувала найкращі та перспективні технології побудови таких систем, враховуючи менталітет та пріоритети нації, характер суспільних відносин, територію і адміністративно-територіальний устрій, сучасний стан нормативно-правового та матеріально-технічного забезпечення кадастрових робіт[32].

Формування основних положень та принципів побудови кадастрової системи України є одним з ключових моментів не тільки ефективного управління кадастровими об’єктами, але й певною мірою захистом національних інтересів в інтересах всього суспільства. Зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Постановка цієї проблеми тісно пов’язана насамперед з цілою низкою законодавчих та нормативно правових документів, постанов, інструкцій, розпоряджень та вказівок Кабміну України, міністерств і відомств, які вирішують проблеми створення та функціонування окремих видів кадастрів. Найвагомішими документами, з погляду впливу їх нарозуміння проблеми кадастру, є Земельний, Лісовий та Водний кодекси України, закони України: “Про регулювання містобудівної діяльності”, “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, “Про природно-заповідний фонд України”, Положення про регіональні кадастри природних ресурсів, затверджене постановою Кабміну України від 28.12.01 № 1781. На підставі прийнятих законодавчих актів розроблено цілу низку інструктивних документів щодо структури окремих видів кадастрів, їхнього функціонального використання та ведення. Аналіз останніх досліджень та публікацій, які стосуються вирішення цієї проблеми Найповніше концептуальні засади формування системи земельного кадастру висвітлено у роботі А. Третяка [1]. Тут розглянуті теоретичні положення інформаційного та картографічного забезпечення ведення державного земельного кадастру, формування необхідної правової та нормативно-методичної бази. Практично ця публікація увібрала в себе основні принципи та положення в сфері кадастру, сформульовані сьомою комісією “Кадастр і земельний менеджмент”Міжнародної асоціації геометрів [2]. Повніше принципи створення та функціонування кадастру нерухомості, його організаційного, правового та методичного забезпечення сформульовано в монографії [3]. Загальну концепцію побудови кадастрової системи України як цілісної державної структури запропоновано в [4]. Архітектуру побудови цілісної системи державного земельного кадастру висвітлено в наукових працях

М. Лихогруда [5]. Узагальнення наукових досліджень в галузі створення кадастрової системи України, законодавчих та нормативно-правових документів щодо окремих видів кадастрів вимагає єдиного цілісного методологічного підходу щодо формування та функціонування кадастру України.

Постановка завдання проблеми. На основі європейського та світового досвіду в галузі побудови кадастрових систем, а також аналізу чинної законодавчої та нормативно-правової бази сформулювати розуміння сутності кадастру, його основне призначення та методологію побудови і використання, а також окреслити основні перспективні напрями наукових досліджень у галузі кадастру. Виклад основного матеріалу проблеми Ціла низка законодавчих та нормативно-правових актів визначають поняття “кадастр”, з урахуванням певних відомчих інтересів, знань та поглядів на цю проблему. Наведемо основні дефініції кадастрів, визначені законодавчими та нормативно-правовими документами держави. Державний лісовий кадастр – системні відомості про розподіл лісового фонду між власниками лісів і постійними лісокористувачами, поділ лісів за категоріями залежно від їхніх функцій, а також грошову оцінку та інші дані, що характеризують кількісний і якісний стан лісів [6]. Державний водний кадастр – систематизований звід даних про поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море; обсяги, режим,якість і використання вод; водокористувачів [7]. Регіональні кадастри природних ресурсів – систематизовані зведення відомостей про кількісні, якісні та інші характеристики усіх природних ресурсів,виявлених на територіях, а також обсяг, характер і режим їх використання [8].

Містобудівний кадастр – державна система зберігання і використання геопросторових даних про територію, адміністративно-територіальні одиниці, екологічні, інженерно-геологічні умови, інформаційних ресурсів державних будівельних норм, стандартів і правил для задоволення інформаційних потреб у плануванні територій та будівництві, формування галузевої складової державних та геоінформаційних ресурсів [10]. Аналізуючи наведені вище дефініції кадастрів різних видів, можна дійти висновку, що всі вони визначають кадастр як систему відомостей про кадастрові об’єкти. Звернемось до визначення державного земельного кадастру, який відповідно до пункту 2 ст.193 Земельного кодексу України є основою для ведення всіхінших кадастрів. Характерно, що в першому Земельному кодексі [11] державний земельний кадастр визначався як система необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, зокрема орендарів, за категоріями земель, про якісну і народногосподарську цінність земель.Як бачимо, наведене визначення державного земельного кадастру підтверджувало дефініції попередніх кадастрів як системи обліку.Еволюційний розвиток законодавчої бази країни на цьому етапі привів до зміни поглядів законодавців щодо визначення кадастру. За чинним Земельним кодексом: державний земельний кадастр – єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка

встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності та права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі і землекористувачів [12]. Це тлумачення державного земельного кадастру громіздке та заплутане. Воно не вказує на кадастр як інформаційну чи реєстраційну систему земельних ділянок із зумовленими цим основними правовими, економічними та іншиими характеристиками. Зауважимо, що тільки в ст.202 [12] пункт 1 визначає надзвичайно важливу компоненту державного земельного кадастру: державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного земельного кадастру.Державний реєстр земель має дві складові: перша –реєстрація державних актів права власності на землю та право постійного користування, договорів оренди; друга – відомості про земельну ділянку (місце розташування, площу, оцінну вартість тощо).Звідси, враховуючи ст.193 та ст. 202 чинного Земельного кодексу України, а також висновки та рекомендації зарубіжних вчених в галузі кадастру, можна сформулювати основне визначення кадастру для України і, на підставі цього, окреслити основні напрями та шляхи розвитку кадастрової політики в державі. Зауважимо, що проект Закону України “Про державний земельний кадастр” [13] визначає кадастр як інформаційну систему відомостей про земельні ділянки. Отже, загальноприйнятим є визначення : кадастр – державна інформаційно-реєстраційна система геопросторового положення кадастрових об’єктів, їхніх кількісних і якісних параметрів та правового статусу. Це визначення узаконює кадастр як правову категорію у суспільно-виробничих відносинах, яка має визначальний статус під час прийняття різноманітних управлінських рішень, контролю за дотриманням прав і обов’язків суб’єктами кадастрових об’єктів і зацікавлених осіб. Слід розрізняти реєстрацію самих кадастрових об’єктів (земельних ділянок, будівель тощо) та прав на них. З огляду на вищевикладене, сформулюємо основні

напрями розвитку кадастрової системи України як державної інформаційно-реєстраційної системи када стрових об’єктів (нерухомості, процесів, явищ тощо):

• вдосконалення організаційних заходів щодо державної реєстрації кадастрових об’єктів та прав на них в єдиній державній установі;

• відповідно до закону України [10] та постанови Кабміну [14] створення каталогу координат пунктів Державної геодезичної мережі в системі геопросторових координат УСК-2000 та дозвіл на вільний доступ споживачів до його використання;

• вдосконалення системи державних реєстрів кадастрових об’єктів, які запропонував проф. М.Г. Лихогруд;

• кардинальна модернізація застарілої Програми автоматизованого ведення державного земельного кадастру [15];

• розроблення нових технологічних схем та моделей взаємозв’язків між різними складовими кадастру та окремими видами кадастрів;

• розроблення державних стандартів щодо кадастрової документації, поєднання їх з чинними відомчими стандартами та нормативами статистичної та іншої звітності.

На підставі окреслених основних невирішених завдань кадастру в Україні можна сформулювати основні напрями наукових досліджень.

З наукового погляду, на нашу думку, кадастр слід розглядати як науку, яка вивчає принципи та закономірності формування, функціонування та збереження кадастрових об’єктів та інформації щодо них у поєднанні взаємозв’язків геопросторового базису, природних, екологічних, суспільно-економічних та правових чинників. Тому кадастрова наука не повинна вирішувати невластиві їй функції: системне моделювання землекористувань; територіальне планування землеустрою; агроекосистем тощо [16]. Кадастрова наука повинна бути спрямована на забезпечення:

• науково обґрунтованого територіального кадастрового зонування територій як в межах населених пунктів, так і поза ними;

• розроблення класифікаторів земель різної категорії, їхнього цільового використання, обмежень та обтяжень щодо використання кадастрових об’єктів;

• розроблення методів та технологій удосконалення організаційно-правових норм функціонування кадастрової системи;

• удосконалення системи реєстрації кадастрових об’єктів та прав на них;

• моделювання та прогнозування перспектив розвитку кадастрових систем;

• модернізації та широкої інтеграції взаємозв’язків між різними видами кадастрів тощо.

Окреслені напрями вивчення кадастру, безумовно, не вичерпують множини всіх наукових досліджень у кадастровій науці. Зауважимо, що нині ВАК України затверджено науковий напрям підготовки кандидатів та докторів технічних наук за спеціальністю 05.24.04 – “Кадастр і моніторинг земель”. Водночас, підготовка спеціалістів та магістрів в навчальних закладах ведеться за спеціальністю “Землеустрій і кадастр”. Безперечно, науковий напрям підготовки фахівців вищої кваліфікації повинен продовжувати наукові дослідження випускників вищих навчальних закладів, а, отже, наукова спеціальність повинна також називатись “Землеустрій і кадастр”, а не “Кадастр і моніторинг земель”. Зазначимо, що моніторинг земель вирішує цілий комплекс наукових і практичних завдань, відмінних відпроблем кадастру. З іншого боку, кадастр – галузь науки, яка основа на на трьох головних галузях науки: технічних (геодезія, геоінформатика), економічних (оцінка нерухомості) та правових (реєстрація речових прав). Звідси, науковий напрям “Кадастр” може виділятись у самостійний або поєднуватись із землеустроєм, де присвоєння наукових ступенів відповідало би технічним, економічним та юридичним галузям науки.

Характеризуючи розвиток географічних наук, а саме картографію, геоінформатику та кадастр, ми виділили шість напрямів дослідження: об’єкт дослідження, передумови формування, основні наукові школи, провідні науковці, область працевлаштування та проблеми та перспективи розвитку напряму в Україні. Відповідно до цих напрямів було виділено шість розділів, які розглядалися по трьох напрямках: картографія, геоінформатика та кадастр.

В першому розділі ми розкрили історію виникнення даних напрямів географічної науки та поняття об’єкту досліджуваних географічних наук, їх сутність та особливості. Основні наукові школи в Україні висвітлені у третьомудругому розділі, де розглянуті сучасні науково-географічні школи, їх стан, напрямки досліджень та основні науковці. Також було розглянуто область працевлаштування спеціалістів по кожному напряму. Друга частина третього розділу розкриває проблеми та перспективи розвитку картографії, геоінформатики та кадастру в Україні.