3. Трансформація форм власності в Україні

В Україні за часів Радянського Союзу перевага надавалася суспільній власності в її двох основних формах — державній і колгоспно-корпоративній.

На сьогодні теж є переважаючою державна власність, хоча її питома вага зменшилася.

За панування марксистсько-ленінської теорії вважалось, що встановлення суспільної власності на засоби виробництва саме по собі відкриває простір для розвитку продуктивних сил (зростання промисловості в 30-ті роки, післявоєнна відбудова народного господарства). Також вважалося, що відчуження трудящих від засобів виробництва і створюваного ними продукту й управління виробництвом, властиве експлуататорським формам власності.

Але одержавлення власності породжувало відчуження від неї трудящих; вони втрачали відчуття господаря і зацікавленість у раціональному використанні народного багатства, що неминуче вело до величезних втрат у суспільстві. Суспільна власність — це власність усіх, але нікого зокрема, соціалістичне виробництво існує для задоволення потреб усіх, але нікого зокрема. Усе це породжує байдужість до суспільної власності, ставлення до неї, як до нічиєї.

Причини необхідності різноманітних форм власності:

1. Різний рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства. Є ще стійкі й значні розриви в технічному рівні на окремих підприємствах, у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо. Усе це зумовлює різноманітність форм господарської діяльності, ускладнює структуру відносин власності.

2. Розвиток під впливом НТП взаємозв’язаних процесів — концентрація й диференціація, НТП посилює диференціацію, відгалуження, а також виникнення нових підприємств і виробництв. Відкриваються можливості для дрібного виробництва та індивідуальної трудової діяльності. Усе це урізноманітнює суб’єкти власності та і форми власності.

Форми власності в народному господарстві України

Зміни у відносинах власності ґрунтуються на прийнятих Верховною Радою України законах «Про власність», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про приватизаційні папери».

Роздержавлення — це система заходів, спрямована на усунення монополії держави, скорочення державного сектору і створення багатоукладної економіки, посилення процесів саморегулювання економіки.

Роздержавлення — це зменшення ролі державної власності шляхом перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності та стимулювання розвитку приватного підприємства.

Роздержавлення може здійснюватися двома шляхами: приватизації і комерціалізації державних підприємств.

Приватизація — це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній і комунальній власностях, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Комерціалізація державних підприємств означає перетворення її у самостійні господарські одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва, тобто самостійно, і цілком беруть відповідальність за результати господарської діяльності.