15) Теорія постіндустріального суспільства

Представители: Тоффлер и Белл. Книга 3-яя Волна

Человечество проходит 3 этапа:

Доиндустриальный – от первых цивилизаций до конца 18 века. Обеспечение себя продуктами питания и товарами первой необходимости. Основные классы: владельцы земли и крестьяне) – монархия;

Индустриальное общество – от начала 19 века до сер 20. Развитие промышленности. Социальные классы : наемные рабочие и предприниматели. Происходит развитие демократия, появляется свободная пресса и независимые профсоюзы.

Постиндустриальное – от сер 20 по наше время. Развитие науки и техники, сферы высокотехнологичных услуг. Социальные классы: инженеры, ученые, менеджера). Развиваются институты правового государства и гражданского общества.

Концепция постиндустриального общества, по Беллу, включает пять основных компонент:

• в экономическом секторе — переход от производства товаров к расширению сферы услуг;

• в структуре занятости — доминирование профессионального и технического классов, создание новой «меригократии»;

• осевой принцип общества — центральное место теоретических знаний;

• будущая ориентация — особая роль технологии и технологических оценок;

• принятие решений на основе новой «интеллектуальной технологии»

16) Політологічні аспекти теорії глобалізації

Глобализация – создание единого мирового устройства в политическом, экономическом и социально-культурном аспектах. ( Аттали, ХОМСКИЙ)

2 модели глобализации:

Глобализация происходит под лидерством США и Западной Европы ( Аттали)

Глобализация происходит на основании равноправного диалога всех народов и цивилизаций ( Хомский)

Реалісти і неореалісти — (передусім С. Гантінгтон і Зб. Бжезинський) розуміють глобалізацію в дусі концепції «зіткнення цивілізацій», тобто як результат перемоги Заходу в «холодній війні» з СРСР і закономірний процес поширення гегемонії США на решту світу.

Неоліберали, насамперед Ф. Фукуяма, Дж. Най і Р. Кеохейн, розглядають глобалізацію як процес поступового подолання державами своїх вузьких егоїстичних інтересів і становлення спільноти цивілізованих країн, який є наслідком взаємодії національних економік, інтернаціоналізації фінансів, посилення ролі ТНК у світовій економіці.

Неомарксисти на чолі з І. Валлерстайном вважають, що цей термін означає цілеспрямовану стратегію монополістичного капіталу та американського імперіалізму, що має на меті остаточне закріплення економічної нерівності у світі та експлуатацію периферійних і напівпериферійних регіонів і країн монополіями світового центру.

Трансформісти, зокрема Дж. Розенау і Е. Гідденс, розглядають глобалізацію як могутню силу, що трансформує світ і несе відповідальність за еволюцію суспільних систем і економік, а також за зміну форм правління та світового порядку.

Постмодерністи, серед яких Р. Кокс, Дж. Дер-Деріан, і К. Сйоландер, виступають за пріоритет постструктуралістського підходу до глобалізації, розглядаючи її як сучасний прояв диференціації та індивідуалізації соціальних суб’єктів міжнародних відносин.