1.2. Вивчення ігрових прийомів і формування рухових навичок

1.2.1. Вивчення ігрових прийомів

Навчання ігрових прийомів будується на основі врахування загальних закономірностей формування рухових навичок. Відповідно до них процес розучування окремого техніко-тактичного прийому складається з п'яти умовно поділених фаз: ознайомлення з прийомом; вивчення в спрощених умовах; закріплення в обстановці, що ускладнюється; закріплення в грі; удосконалення в умовах змагання.

Ознайомлення з прийомом дає змогу створити ясні й чіткі уявлення про досліджуваний прийом. Досягається це поясненням, розповіддю, бездоганним показом і випробуванням прийому, яке проводиться самостійно після того, як будуть усвідомлені його суть і призначення. Тим самим створюється комплекс зорових, слухових і рухових відчуттів, який формує руховий образ досліджуваної дії. Яскравість цього образу − головна умова успішного навчання. Вона досягається за таких умов: зосередження уваги спортсменів, наочність і образність пояснення, уміле виділення головного та другорядного, рельєфність первісних рухових відчуттів, тому початковому етапу навчання потрібно приділяти особливу увагу.

Вивчення прийому в спрощених умовах сприяє поглибленню початкових уявлень і оволодінню структурою руху. Спрощення – це виконання прийому в спокійних умовах, без елементів змагання між спортсменами. Крім того, у необхідних випадках рух можна розчленовувати на елементи, виконувати які можна в уповільненому темпі й без належного докладання сили тощо. Усе це виправдано рівнем сформованості навички, незміцнілі зв'язки якої швидко руйнуються під впливом зайвих подразників або необхідності виконати завдання швидко, точно й сильно, тому майже завжди навчання починається з виконання підвідних вправ.

У процесі виконання підвідних вправ спортсмени вчаться правильно, вільно, без зайвої напруги й додаткових рухів виконувати прийом, що розучується, у полегшених (порівняно з ігровими) умовах. Тут підкреслюється важливість правильних вихідних положень. Сам прийом спочатку виконують без м'яча, потім з м'ячем в уповільненому темпі. Увагу зосереджують на головній ланці або фазі руху. Водночас виявляють і усувають спочатку більш істотні, а потім менш істотні помилки.

До наступного етапу доцільно переходити після того, як більшість спортсменів зможуть без істотних перекручувань виконувати прийом. Проте все-таки не слід занадто довго затримуватися на цьому, оскільки навичка може сформуватися жорсткою й мало пристосованою для застосування в ігрових умовах.

Закріплення прийому в обстановці, що ускладнюється, забезпечує міцність досліджуваних навичок, їх стійкість до впливу змагальних умов. Головне завдання тут − поступово наближаючи умови виконання до ігрових, навчити спортсменів правильно використовувати прийоми, що розучуються, у єдиноборстві із супротивником (спочатку умовним, а потім і таким, який активно протидіє).

Це найтриваліший етап, оскільки в ньому реалізується принцип поступовості і приступності. Умови виконання прийому, що розучується, ускладнюються:

• збільшенням швидкості, точності і сили;

• збільшенням відстані й зони дії;

• уведенням змагання на швидкість, точність і правильність виконання;

• виконанням прийому з високою швидкістю й у сполученні з іншими діями;

• уведенням протидії;

• збільшенням кількості гравців;

• застосуванням ліміту в просторі, часі, обсязі й виборі використовуваних прийомів тощо.

Надалі доцільно використовувати рухливі ігри і спеціальні ігрові вправи, у яких усі ці фактори діють одночасно.

Після того, як в ускладнених умовах навички будуть виявлятися досить стабільно, з'являється можливість перейти до наступного етапу.

Закріплення прийому в грі. Тільки в умовах дійсної гри прийоми, що розучуються, здобувають необхідну міцність, гнучкість, автоматизм, що робить їх придатними для використання в змаганнях. Із цією метою використовують двосторонню навчальну гру, у якій повністю моделюють умови майбутніх змагань. Граючи, спортсмени вчаться правильно застосовувати дії, що розучуються, грамотно діяти в різній ігровій обстановці, яка іноді раптово змінюється. На цьому етапі з'являється можливість брати участь у змаганнях.

Удосконалення в умовах змагань − завершальний момент навчання. Це найтриваліший і практично нескінченний період шліфування спеціальних ігрових прийомів. Саме в змагальних умовах рухові навички здобувають свою дійсну ефективність, оскільки вони стають високоавтоматизованими, стабільними й надійними прийомами ігрової діяльності, що відбираються кожним спортсменом відповідно до тих ігрових обов'язків, які він звичайно виконує, індивідуальних можливостей.

Уміле використанні рухових навичок у навчально-тренувальній роботі − запорука успішної підготовки спортсменів-ігровиків.