Техніка захисту

Техніка захисту включає: прийом мяча, блокування.

Прийом мяча – технічний прийом захисту, який дає змогу залишати мяч в грі після атакуючих дій тих, хто нападає. У грі використовуються прийоми подачі мяча або однією рукою знизу.

Прийом м’яча двома руками знизу. Як правило, щоб прийняти м’яч від нападаючого удару суперників, необхідно переміститись до місця майбутнього приземлення м’яча. Переміщуючись до місця зустрічі з м’ячем, і виконуючи останній гальмуючий крок, винесіть вперед витягнуті й напружені руки. Кисті рук мають нагадувати “замок”. Бажано ставити одну ногу (частіше ліву) попереду другої, ноги зігнути в колінах, тулуб трохи нахилено вперед. Удар по м’ячу виконується передпліччям (у передній його третині). Ноги випрямляються, руки після удару спрямовуються в напрямку передачі.

Прийом м’яча однією рукою знизу. Таким чином приймаються м’ячі, які летять далеко від гравця. Гравець, щоб дістати такий м’яч, має або попередньо переміститись, або зробити глибокий випад. Удар виконується тільки рукою, ноги в ньому участі не приймають. Пальці напружені, зжаті. Можна ударити тильною стороною долоні.

Типові помилки:

1. Гравець виконує прийом м’яча з технічними помилками (м’яч перекочується по рукам, зупиняється тощо). Причини – невірний вихід гравця до місця зустрічі з м’ячем, невірне розташування рук при прийомі м’яча, відсутність зорового контролю при виконанні удару по м’ячу.

2. Гравець не може спрямувати точно м’яч своєму партнеру. Причини –надто різкий рух руками при виконанні удару по м’ячу, руки не витягуються в напрямку руху м’яча.

Способи виправлення помилок – відпрацювати вірний вихід до м’яча так, щоб м’яч падав на виставлене вперед коліно, звернути увагу на швидке випрямлення ніг і відносно повільну роботу рук при передачі.

Вправи на вдосконалення гри в захисті:

1. Гра в парах в режимі “удар – прийом – пас”, коли один з гравців наносить удар по м’ячу, другий робить прийом м’яча й передачу партнеру на удар. Вправа виконується на місці.

2. Те саме, але вправа виконується з переміщенням гравців від однієї бокової лінії до іншої.

3. Гра в парах в режимі “удар – прийом – удар”. Один гравець проводить удар, інший – прийом м’яча, піднімає м’яч над собою й виконує удар в сторону партнера.

4. У парах. Гравці знаходяться один від одного на відстані 4–5 м. Один з гравців кидає м’яч в якусь частину майданчика. Партнер має встигнути до м’яча й виконати прийом м’яча знизу.

Блокування

Уміле застосування одиночного чи групового блокування забезпечує команді надійну оборону, оскільки приймати м’ячі, які відскочили від блоку, як правило, значно важче ніж тактичними способами ведення гри. Це узгоджені дії кількох гравців (групові тактичні дії) або всієї команди (командні тактичні дії).

Тактична дія має будуватись відповідно до тактичних знань, рівня технічної майстерності, фізичних особливостей і вольових якостей.

М’ячі від нападаючих ударів, летять з великою швидкістю вниз по вертикальній траєкторії, що робить майже неможливим їх прийом, тому вміло зроблене блокування – основне захисне озброєння кожної команди.

В основі індивідуального блокування є визначення дій пасуючого гравця суперника, швидке реагування на передачу переміщення по майданчику і стрибок в зоні дії нападаючого, а також винесення рук назустріч м’ячу в безопорній фазі. Якщо захисник зробив недостатньо точний вибір позиції до місця удару, то ця неточність може бути компенсована переміщенням рук вправо або вліво. При відштовхуванні від полу блокуючий визначає момент удару по м’ячу, потім виконує стрибок і в безопорному положенні переводить погляд з м’яча на нападаючого суперника та відповідно до його дій виставляє руки в потрібному напрямку.

При організації блокування слід визначати свої дії в часі з діями нападаючого, з тим щоб не спізнитись зі стрибком або не стрибнути раніше. Треба пам’ятати, що при блокуванні звичайних передач блокуючому необхідно виконати стрибок дещо пізніше, ніж нападаючому. Виключення складають удари з коротких передач, коли блокуючий має стрибати одночасно з нападаючим.

У груповому блокуванні можуть приймати участь всі гравці передньої лінії. Проте частіше за все в груповому блокуванні приймають участь тільки два партнери. Це подвійний блок. При виконанні групового блоку необхідно вірно розподілити функції між партнерами та визначити функції основного й допоміжного блокуючих. Основний блокуючий знаходиться ближче до місця проведення атаки, саме він має найбільш точно визначити напрям польоту м’яча від удару і блокувати його. Допоміжний блокуючий – це гравець, якому необхідно переміститися в зону атаки, його функція полягає в тому, щоб приставити свої руки до рук основного блокуючого й тим самим зменшити сектор падіння м’яча на майданчик від удару суперника.

В окремих випадках, коли в команді є достатньо сильні нападаючі й завершальний удар проводиться з високої другої передачі, потрібно використовувати трійне блокування.

На сьогодні в практиці волейболу виділяють два види блокування: атакуюче і захисне. У першому випадку блокуючі гравці (при близьких до сітки передачах) переносять руки на бік суперника і м’яч з великою швидкістю відлітає по вертикальній траєкторії. У другому – (при далеких від сітки передачах) така техніка не є ефективною, тому в таких випадках застосовується захисний блок – без переносу рук через сітку, з відведенням кистей рук і передпліч на себе. Таке застосування блоку приводить до того, що м’яч робить відскок на сторону суперника.

Вправи для навчання й удосконалення блокування:

1. Переміщення приставними крокам вздовж сітки.

2. Те саме, але зі стрибком і переносом рук за сітку.

3. Стрибок з блокуванням м’яча, підвішеного на 20–25 см за сіткою.

4. Блокування м’яча на зниженій сітці при виконанні прямого удару.

5. Блокування м’яча з прямого нападаючого удару у визначеному напрямку, з передачі партнера в різних напрямках.

Важливо навчити волейболістів спостерігати за передачею і діями нападаючого для нападаючого удару. Спочатку блок ставлять проти легких ударів, які виконуються у визначеному напрямку, пізніше удари стають сильнішими, напрям ударів слід визначити самому захиснику.