1.5. Планування навчально-тренувального процесу

У спортивному тренуванні застосовують такі види планування: перспективне (на ряд років), поточне (на рік) і оперативне (на період, етап, місяць, заняття).

1.5.1. Перспективне планування

Перспективне планування тренування – це розроблення основного напряму, програми роботи з командою й окремими спортсменами протягом декількох років. Перспективні плани складаються для всієї команди і для кожного гравця окремо. Командний план намічає перспективу розвитку всієї команди без урахування індивідуальних особливостей кожного спортсмена. В індивідуальному перспективному плані загальні установки конкретизуються стосовно кожного члена команди. Обидва плани складаються в повній відповідності один до одного при ведучій ролі першого.

Перспективний план потрібний у роботі з юнацькими й дорослими командами. Для дитячих колективів основними документом перспективної підготовки гравців є програма для ДЮСШ, у якій визначені вимоги до спортсмена на всіх вікових етапах. Для команд вищих розрядів перспективний план охоплює, як правило, чотирирічний олімпійський цикл. В основі такого планування – календар спортивних заходів, згідно з яким визначаються завдання за роками.

На першому етапі роботи над перспективним планом складається характеристика команди або гравця за минулі роки за даними динаміки фізичного розвитку, спортивної майстерності за видами підготовок. Далі проводиться зіставлення отриманої характеристики з досягнутими результатами в змаганнях. Якщо завдання попереднього періоду не виконані, необхідно установити невиконання.

У процесі роботи плани можуть конкретизуватися у зв'язку зі зміною складу, підвищенням результатів, умовами змагань тощо. Кожний наступний етап планування роботи містить більш важкі завдання, передбачає підвищення навантаження, підвищення вимог до спортсменів у всіляких напрямах підготовки.

У плані багаторічної підготовки необхідно чітко виділити напрями, за якими має здійснюватись інтенсифікація тренувального процесу протягом усього спортивного вдосконалення.

Практика підготовки багатьох чемпіонів і рекордсменів світу, Олімпійських ігор свідчить про те, що своїх кращих результатів вони досягли при значно менших навантаженнях (у ряді випадків у 1,5–2 рази). Пояснюється це тим, що їх багаторічне планування було побудовано більш раціонально й ураховувало повною мірою правильне використання природних задатків спортсмена, а також значним скороченням обсягу роботи тієї спрямованості, що в конкретного спортсмена не могла привести до відчутного підвищення функціональних можливостей.

Підводити спортсменів до обсягів тренувальної роботи, необхідної для етапу максимальної реалізації індивідуальних можливостей, необхідно поступово, протягом багатьох років. Застосування в тренуванні юних спортсменів великих тренувальних стимулів призводить до швидкої адаптації до цих засобів і до вичерпання пристосувальних можливостей зростаючого організму. У наступних тренувальних циклах він буде зовсім слабо реагувати як на такі самі навантаження, так і на більш легкі навантаження, що могли б бути корисними, якщо тренер раніше не використовував би найжорсткіших навантажень.

Усе вищесказане підтверджує велику значимість правильно побудованого перспективного плану підготовки спортсмена індивідуально й команди в цілому.