4. Логіка шкіл н’яя та вайшешика. Початок еволюції теорії індійського силогізму

Діяльність логічних шкіл н’яя та вайшешика мала споріднений характер. Насамперед, логіка вайшешики майже не відрізнялася від логіки школи н’яя. Окрім того, оскільки вайшешика займалася переважно натурфілософськими проблемами, опираючись на логіку н’яї, а власне логічну проблематику досліджувала школа н’яя, то здобутки й напрацювання індійської логіки цього періоду пов’язані з діяльністю саме цієї школи.

Н’яїки розробляли логічну теорію міркування. Для них міркування було процесом встановлення не сприйняттям чи безпосереднім спостереженням, а за допомогою опосередкованої ознаки того факту, що предмет володіє певною властивістю.

Міркування н’яїки поділяли на прямі («анумана») та побічні («тарка»). Далі, прямі міркування вони, у свою чергу, поділяли на три види:

• міркування від попереднього до наступного, від причини до наслідку (наприклад, від констатації скупчення хмар до висновку про необхідне настання дощу);

• міркування від наступного до попереднього, від наслідку до причини (наприклад, від констатації факту наявності великої кількості води в гірському потоці до висновку про зливу, що пройшла в горах);

• міркування за аналогією (наприклад, «Бик може бути мені відомим, але про буйвола я знаю тільки те, що за зовнішністю він схожий на бика; на підставі цього знання я можу, хоча ще ніколи раніше не бачив буйвола, при зустрічі з ним впізнати його та вказати іншим»).

У побічному міркуванні починають з хибного припущення й показують, як воно приводить до абсурду (наприклад, «Якби душа не була вічною, вона не могла би відчувати результати своїх дій, перевтілюватися й досягати визволення, отже, вона вічна»).

У вченні про доведення школи н’яя спершу встановлюють вихідні положення, які всіма, насамперед учасниками дискусії, визнаються незаперечними істинами, й чітко визначається положення, що слугуватиме тезою доведення. Потім дається теорія силогізму, але не десятичастинного, як в ранньобуддійській логіці, а п’ятичастинного. П’ятичастинний силогізм логіки н’яя включав в себе такі компоненти: тезу, підставу, приклад, застосування, висновок. Цей п’ятичастинний силогізм можна проілюструвати наступним чином:

1. На пагорбі є вогонь (теза).

2. Оскільки на пагорбі є дим (підстава).

3. Де дим, там є вогонь, як, наприклад, на кухні (приклад).

4. На цьому пагорбі є дим (застосування в даному випадку).

5. Отже, на цьому пагорбі є вогонь, і мандрівник не помилиться, якщо на підставі того, що з пагорба піднімається дим, зробить висновок, що на ньому зустріне вогонь й разом з ним людину (висновок).

Порівняємо п’ятичастинний силогізм логіки школи н’яя

1. Рам смертний (теза).

2. Оскільки він людина (підстава).

3. Усі люди смертні, наприклад, Сократ, Кант, Гегель (приклад).

4. Рам також людина (застосування в даному випадку).

5. Отже, Рам смертний (висновок)

Із тричастинним аристотелівським силогізмом

1. Усі люди смертні (більший засновок).

2. Сократ – людина (менший засновок).

3. Отже, Сократ – смертний (висновок).

Звідси очевидно й зрозуміло, що в індійському силогізмі третя частина відповідає більшому, а друга та четверта – меншому засновку аристотелевого силогізму, перша та п’ята – його висновку.

Оскільки п’ятичастинний силогізм в індійській логіці застосовується в процесі доведення, то йому передує теза, за нею – підстава, й лише потім дається висновок із засновків.

Головну відмінність між вченням про силогізм школи н’яя й силогістикою Аристотеля, як правило, вбачають у тому, що основою першого є теорія проникнення, а другої – підведення часткового під загальне. За допомогою проникнення («в’япті») пояснювалося включення інформації в інформацію: «Вогонь проникає в дим», «Сіль розчиняється в морі», «Число 50 проникає в число 100» тощо.

Отже, логічна діяльність школи н’яя суттєво вплинула на розвиток індійської логіки. Вона започаткувала еволюцію теорії індійського силогізму, спрощення його структури шляхом трансформації десятичастинного силогізму у п’ятичастинний.