2. Логіка джайністів. Джайнська доктрина відносності та теорія умовних суджень. Класифікація умовних суджень в джайнській логіці

Логіка джайністів була складовою частиною їхньої теорії пізнання й базувалася на законі несуперечності. За джайнською теорією пізнання, існують два способи ідеального освоєння дійсності: пізнання предметів як таких («прамана») та пізнання предметів в їх відношеннях («ная»). Філософи джайнізму вважали, що будь-який предмет має незліченну множину характеристик. Всезнаюча істота може отримати знання про предмет у всіх їх незліченних аспектах. Але недосконала істота в певний момент бачить об’єкти тільки з однієї часткової точки зору й отримує, відповідно, знання тільки про один аспект, характерну рису даної речі. Таке часткове знання про який-небудь один із незліченних аспектів предмета джайнські письменники називають «ная». Судження («парамарша»), засноване на такому частковому знанні, також називається «ная». Кожне судження про той чи інший об’єкт, судження, яким користуються у повсякденному житті, справедливе тільки із певної точки зору й тільки в тому аспекті, в якому розглядається даний об’єкт. Але оскільки люди забувають про цю обмеженість та вважають свої судження нічим не обмеженою істиною, дуже швидко у їхньому житті виникають суперечки й суперечності.

Те, що є істиною з однієї точки зору, може бути неістинним – з іншої, часткові аспекти ніколи не відповідають реальності в цілому. Тому представники різних філософських систем, які дають різні описи всесвіту, розглядають його з різних точок зору й виявляють різні аспекти багатогранного всесвіту, сперечаються лише через нерозуміння того, що кожний їхній опис справедливий з його власної точки зору, яка зумовлена певними обставинами. Виходячи з цього, філософи джайнізму сформулювали фундаментальний принцип, за яким істина відносна, оскільки висловлюється з певної точки зору.

Принцип відносності істини покладений в основу джайнської теорії судження – найцікавішого вчення в логічній доктрині джайнізму. Джайнські теоретики логіки наполягають на тому, щоб кожне судження, засноване на частковому знанні, було обмежене в деякому відношенні яким-небудь виразом, наприклад, таким як «деяким чином» («с’ят»). Завдяки цьому очевидною стає обмеженість даного судження й відкривається можливість для визнання інших альтернативних суджень, висловлених з іншої точки зору. Наприклад, замість того, щоб стверджувати, що «Слон схожий на стовп», з метою уникнення плутанини потрібно сказати: «Слон деяким чином (тобто у відношенні його ніг) схожий на стовп». Так само, сприймаючи чорну вазу, яка знаходиться у даний момент у кімнаті, не слід категорично стверджувати, що «Ваза існує», а потрібно висловити інше судження, яке істинне у відношенні багатьох умов – простору, часу, якості тощо, в яких дана ваза існує. Обернене судження «Деяким чином ваза існує» – попередить можливість неістинного тлумачення цього судження, ніби ваза існує у всі часи, у всіх місцях, зафарбована у будь-який колір, має будь-яку форму і т. ін. Необмежене ж судження «Ваза існує» – надає можливість для таких неістинних тлумачень.

На принципах відносності, обмеженості та умовності кожного судження джайністи будують класифікацію із семи типів або видів суджень. Загальні схеми джайнських умовних суджень мають такий вигляд:

1. «деяким чином S є P» («Ваза деяким чином червона»);

2. «деяким чином S є не-P» («Деяким чином ваза нечорна»);

3. «деяким чином S є P, а також S є не-P» («Деяким чином ваза червона, а також і не-червона»);

4. «деяким чином S є неописуваний» («Поки ваза у сирому вигляді, вона чорна. Коли ж її обпалять, вона стає червоною. Але якщо запитати, який же дійсний колір вази, завжди і при будь-яких умовах, то найчеснішою відповіддю буде: ваза не може бути охарактеризована»);

5. «деяким чином S є P і є також неописуваний» («Ваза деяким чином червона, але також деяким чином її неможливо описати»);

6. «деяким чином S є не-P і є також неописуваний»;

7. «деяким чином S є P, а також є не-P і є неописуваний».

Як бачимо, на думку джайнських логіків, хоча кожний предмет має й незліченну множину аспектів, є тільки сім типів умовних суджень: ні більше, ні менше. Це пов’язано з тим, що якість предметів (предикат) може знаходитися в одному із трьох станів: 1) наявності, 2) відсутності, 3) невизначеності (або неописуваності). Розв’язання цієї логічної проблеми забезпечувалось за допомогою розв’язуючої процедури, розробленої в джайнізмі: існування чи неіснування внутрішньо притаманне будь-якому предметові, внаслідок чого будь-який предикат, наприклад «бути невираженим», може розглядатися й як частково істинний і як частково хибний. Це була реакція на тезу про «невираженість» характеру абсолютної реальності, яка обстоювалась деякими індійськими філософськими школами.

Школа джайнізму започаткувала хоча й нечіткий, але важливий поворот від двозначної логіки до трьохзначного логічного формалізму.