Тема 8 Логіка в українській культурі та філософії

План лекції

1. Логіка в Україні, її визначення, періодизація, специфіка, головні персоналії, терміни та поняття.

2. Дошкільний період розвитку логічного знання в Україні. Логіко-філософське вчення Аристотеля в києворуській літературі. «Логіка Авіасафа». Курси логіки в Києво-Могилянській академії.

3. Період розвитку логічних шкіл в Україні. Логіка в працях представників Київської школи. Логічні надбання Харківської школи. Напрацювання Одеської логіко-математичної школи. Львівсько-Варшавська школа та її вплив на розвиток західної логіки. Київська школа «червоного позитивізму». Проблеми логіки у філософії мислителів західної української діаспори. Логічні дослідження в сучасній Україні.

Виклад лекції

1. Логіка в Україні, її визначення, періодизація, специфіка, головні персоналії, терміни та поняття

Логіка в Україні – це напрям розвитку логічного знання в українській культурі та філософії. У цьому розвитку виокремлюють два періоди:

• дошкільний період (кінець ХІ – кінець ХІХ століть) та

• період логічних шкіл (кінець ХІХ століття – по теперішній час).

Важливою рисою української історичної ментальності є недовіра до раціональності, до мислення та поведінки, що складається із послідовності дій за наперед визначеними правилами. Історичне українство не вірить, що систематичні послідовні дії принесуть кращий результат, ніж випадок чи одномоментне напруження сил. Його ставлення до раціональності можна виразити у такому міркуванні: ймовірність того, що деякий результат буде досягнутий за допомогою раціонально побудованої послідовності дій, не більша, ніж ймовірність того, що цей чи подібний результат може бути отриманий і без такої наперед запланованої послідовності дій – сам по собі чи одноразовим напруженням сил. Це означає, що історичне українство лише частково довіряє розсудку, раціональним принципам поведінки, інтелектуальній культурі, що ґрунтується на раціонально побудованій послідовності дій, які ведуть до запланованого результату, а з більшою довірою ставиться до ірраціонального буття, яке загалом сприймається як прихильне до людини, підхопленої потоком життя. Звідси релігійність, екзистенційність, антропоцентричність та кордоцентричність української культури й філософії. Враховуючи зазначене, можна стверджувати, що логіка приречена відігравати в українському житті другорядну роль. Вона має змогу, та й то лише часткову, функціонувати в елітарній культурі, а не в масовій культурі українського народу.

Головними персоналіями, поняттями та термінами української логіки вважаються:

Маймонід Мойсей (1135 – 1204) – представник іудейської філософської думки в Іспанії, послідовник Аристотеля. Йому належать праці «Логічний словник» та «Настанови з логіки», які помітно вплинули на розвиток логічних знань в українській культурі та філософії доби Середньовіччя.

Йосиф Кононович-Горбацький (невід. – 1653) – один з перших професорів та ректорів Києво-Могилянської академії. Прибічник номіналізму. Автор «Підручника з логіки».

Стефан Яворський (1658 – 1722) – професор Києво-Могилянської академії. Автор праць «Вступ до логіки, або, простіше, діалектики» та «Змагання перипатетиків».

Феофан Прокопович (1677 – 1736) – професор та ректор Києво-Могилянської академії. Йому належить праця «Логіка», де викладено головні досягнення логіки Аристотеля та теоретичні засади коректної дискусії.

Петро Лодій (1764 – 1829) – український логік. Автор праць «Логічні настанови», «Теорія загальних правил».

Памфіл Юркевич (1826 – 1874) – представник української академічної філософії. Основними його працями з логіки є «Лекції з логіки», «Програма і читання з логіки», «Читання з логіки, п’ять зошитів», «Із логіки», «Логічні дослідження Тренделенбурга», «Замітки при читанні «Логіки» Х.Зігварта».

Федір Зеленогорський (1839 – 1909) – професор Харківського університету. Йому належить праця «Про математичний, індуктивний і критичний методи дослідження та доведення».

Микола Грот (1852 – 1899) – професор Новоросійського університету. Автор ґрунтовної праці «До питання про реформу логіки».

Іван Слєшинський (1854 – 1931) – викладач Новоросійського університету, засновник Одеської логіко-математичної школи. Автор статей «Логічна машина В.-С.Джевонса», «Про традиційну логіку». Перекладач «Алгебри логіки» Л.Кутюра.

Олександр Потебня (1835 – 1891) – український мовознавець та філософ. Йому належить праця «Думка та мова».

Казимир Твардовський (1866 – 1938) – польський логік та філософ, засновник Львівсько-Варшавської філософської школи. Автор праць «Процеси і результати», «Про так звані відносні істини», «До вчення про зміст і предмет уявлень», «Теорія суджень».

Павло Копнін (1922 – 1971) – засновник Київської школи логіки науки. Йому належать праці «Діалектика як логіка і теорія пізнання», «Діалектика. Логіка. Наука».

Дмитро Чижевський (1894 – 1977) – український філософ та логік. Автор праць «Логіка», «Логіка і етика», «Логіка зі збірниками логічних вправ».

«Логіка Авіасафа» («Київська логіка») – логічний трактат із зібрань Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві, що містить вчення про поняття й терміни, предикаменти, судження, силогізми, про універсалії та логічні доведення. Її основу складає перша частина логічного трактату аль-Газалі (1058 – 1111) «Спростування філософів», спрямована проти арабського філософа аль-Фарабі (єврейською – «Авіасаф»).

Львівсько-Варшавська школа – напрям філософії неопозитивізму, що об’єднував польських логіків та філософів на теренах Львова, Кракова та Варшави у 20 – 30-х роках ХХ століття.