Література Джерела

Арно А., Николь П. Логика, или Искусство мыслить. – М., 1991.

Бэкон Ф. О достоинстве и приумножении наук // Бэкон Ф. Сочинения в 2-х т. – М., 1971. – Т.1.

Бэкон Ф. Новый Органон // Бэкон Ф. Сочинения в 2-х т. – М., 1972. – Т.2.

Гоббс Т. Основы философии. Часть первая. О теле // Гоббс Т. Сочинения в 2-х т. – М., 1989. – Т.1.

Декарт Р. Правила для руководства ума // Декарт Р. Сочинения в 2-х т. – М., 1989. – Т.1.

Декарт Р. Рассуждения о методе // Декарт Р. Сочинения в 2-х т. – М., 1989. – Т.1.

Паскаль Б. О геометрическом уме и об искусстве рассуждать // Паскаль Б. Трактаты. Полемические сочинения. Письма. – К., 1997.

Дослідження

Асмус В.Ф. Лекции по истории логики: Авиценна, Бэкон, Гоббс, Декарт, Паскаль. – М., 2007.

Бахтияров К.И., Бирюкова И.Б. Французская логика XVII – XIX ст. // Вестник Московского государственного университета. Серия 7. Философия. – 2001. – №6.

Маковельский А.О. История логики. – М., 2004.

Минто В. Дедуктивная и индуктивная логика. – Мн., 2002.

Попов П.С. История логики Нового времени. – М., 1960.

Попович М.В. Очерк развития логических идей в культурно-историческом контексте. – К., 1979.

Прокопов Д.Є. Інтерпретація хиби в європейській філософії XVII – середини XVIII століть. – К., 2008.

Субботин А.Л. «Логика Пор-Рояля» и ее место в истории логики // Арно А., Николь П. Логика, или Искусство мыслить. – М., 1991.

Тема 6 Логічні теорії німецького ідеалізму

План лекції

1. Логіка німецького ідеалізму, її визначення, специфіка, головні персоналії, поняття та терміни.

2. Логічні концепції І.Канта. Реформа традиційної логіки. Ідея трансцендентальної логіки. Оцінка трансцендентальної логіки із перспективи сучасної символічної логіки.

3. Проект діалектики Г.Гегеля як логіки. Класична система діалектичної логіки. Некласичні спроби побудови діалектичної логіки. Сучасна оцінка діалектичних проектів логіки.

Виклад лекції

1. Логіка німецького ідеалізму, її визначення, специфіка, головні персоналії, поняття та терміни

Логіка німецького ідеалізму – це напрям розвитку західної логіки у німецькій культурі й філософії Нового часу кінця ХVІІІ-середини ХІХ ст.

На відміну від британської та картезіанської логік, які обстоювали проекти відновлення традиційної логіки, логіка німецького ідеалізму обґрунтовувала ідею реформування схоластичної логіки. Ця ідея представлена двома проектами – трансцендентальною логікою І.Канта й діалектичною логікою Г.Гегеля. Звідси альтернативний, конкурентний характер логіки німецького ідеалізму.

До головних персоналій та понять логіки німецького ідеалізму належать:

Іммануїл Кант (1724 – 1804) – німецький філософ, засновник німецької класичної філософії, критичного ідеалізму як філософського напряму. Автор термінів «форма мислення», «формальна логіка», «трансцендентальна логіка», оригінального проекту реформи традиційної логіки й концепції трансцендентальної логіки як самостійної науки. Свої логічні ідеї виклав у працях «Логіка», «Хибне хитросплетіння чотирьох силогістичних фігур», «Критика чистого розуму», «Критика здібності судження».

Ключові поняття логіки Канта:

Чуттєвість – здібність до сприйняття чи споглядання.

Розсудок – здібність до судження.

Розум – здібність до побудови умовиводів.

Форма мислення – будова, структура, конструкція, організація, схема думки, спосіб зв’язку її змістовних частин; спільна назва для понять, суджень, умовиводів.

Формальна логіка – наука про способи виразу думок, або схеми, за якими вони будуються.

Трансцендентне – те, що виходить за межі досвіду.

Трансцендентальна логіка – наука, яка вивчає процес створення знання й з’ясовує умови, за яких можливі загальні й необхідні істини.

Істина – відповідність знання дійсності.

Аналітичне знання – пояснююче знання.

Синтетичне знання – прирощуюче знання.

Апріорне знання – знання, яке передує досвіду.

Апостеріорне знання – знання, набуте з досвіду.

Категорії – апріорні поняття.

Категорії розсудку – поняття, які організовують реальність, вилучаючи смисл із сприйняття.

Антиномія – суперечність між двома протилежними твердженнями.

Трансцендентальна аналітика – розділ трансцендентальної логіки, в якому досліджується апріорний характер категорій розсудку.

Трансцендентальна діалектика – розділ трансцендентальної логіки, в якому досліджуються метафізичні проблеми розуму.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 – 1831) – німецький філософ, представник німецької філософської класики, засновник абсолютного ідеалізму як філософської системи, автор концепції енциклопедії філософських наук. Систематично розробив діалектичну логіку як самостійну науку. Принципи діалектичної логіки виклав у працях «Феноменологія духу», «Наука логіки», першій частині «Енциклопедії філософських наук».

Ключові поняття логіки Гегеля:

Діалектика – вчення про розвиток через розв’язання суперечностей, а також сам спосіб дослідження речей і процесів у взаємозв’язку та розвитку.

Діалектична логіка – наука про процес створення знання, принципи розвитку інтелектуального споглядання та методи дослідження теоретичного мислення.

Діалектичне поняття – одиничне, особливе й загальне, як щаблі та моменти розвитку пізнавальної діяльності.

Одиничне – окремий предмет мислення.

Особливе – відмітні ознаки предметів мислення.

Загальне – тотожність, яка об’єктивно існує між предметами мислення у рамках конкретної якісної визначеності.

Діалектичні судження – теза, антитеза, синтез.

Теза – положення, сформульоване у вигляді твердження.

Антитеза – протилежне тезі положення.

Синтез – спільне положення, об’єднання тези й антитези у певну цілісність, де дещо відкидається й одночасно зберігається.

Одиничне тетичне судження – твердження про одиничне.

Одиничне антитетичне судження – твердження, протилежне твердженню про одиничне.

Одиничне синтетичне судження – узгодження й об’єднання одиничного тетичного й антитетичного судження.

Особливе тетичне судження – твердження про особливе.

Особливе антитетичне судження – твердження, протилежне твердженню про особливе.

Особливе синтетичне судження – узгодження й об’єднання особливого тетичного й антитетичного судження.

Загальне тетичне судження – твердження про загальне.

Загальне антитетичне судження – твердження, протилежне твердженню про загальне.

Загальне синтетичне судження – узгодження й об’єднання загального тетичного й антитетичного судження.

Діалектичний умовивід – тріада, яка включає в себе три етапи розвитку – тезу, або тетичне судження, антитезу, або антитетичне судження, й синтез, або синтетичне судження.

Об’єктивна логіка – розділ діалектичної логіки, в якому досліджуються універсальні категорії та закони діалектики.

Суб’єктивна логіка – розділ діалектичної логіки, в якому досліджується діалектика поняття, судження, умовиводу та ідеї.