4. Утворення понять в китайській логіці

У китайській логіці наявне особливе трактування поняття як абстрактного об’єкта й форми думки. Оскільки сенс поняття полягає в узагальненні одиничного, остільки способи утворення понять визначаються характером узагальнення, що застосовується. Своєрідність китайського узагальнення полягає у тому, що воно опирається не на інтуїції множини чи класу, як це прийнято у західній логіці, а на ідею конструкції.

Очевидною, але далеко не єдиною підставою цього китайського настановлення на повторюваність об’єктів дискурсу є така важлива конструктивна особливість китайської ієрогліфічної писемності, як притаманне їй компонування цілого (складеного ієрогліфа) із первинних очевидностей (ідеограм чи піктограм). Причому кожна із піктограм зберігає своє значення у складі ієрогліфа – об’єднаного значення.

Заміщення ідеї множини ідеєю конструкції спричинило зовсім інакше, ніж у західній логіці розуміння процедури узагальнення – тієї формальної схеми, за якою відбувається підпорядкування одиничних сутностей поняттю у процесі творення останнього. Із перспективи західної логіки, визначальною рисою поняття є його «спільність» – у смислі спільності ознаки, однаково належної різноманітним «носіям» цієї ознаки, які утворюють обсяг даного поняття. Навпаки, у випадку китайської логіки, узагальнення – перехід від індивідуального до всезагального – розуміється як результат заміщення багатьох одиничностей однією із тих же одиничностей. Тут узагальнення полягає у виборі – за якимись підставами – одного із числа узагальнюваних одиничних предметів в ролі представника чи репрезентанта усіх узагальнюваних предметів. Такий тип узагальнення прийнято називати репрезентативною абстракцією. В результаті, конкретне уявлення починає відігравати роль поняття. Це пояснюється тим, що китайська мова ігнорує граматичну категорію роду, хоча категорія статі повністю панує над китайською логіко-методологічною й філософською думкою. Немає слів, які б належали до чоловічого чи жіночого роду. Водночас усі предмети, усі уявлення розподілені між Інь – жіночим аспектом реальності та Ян – чоловічим, які виступають репрезентативними абстракціями, рубрикаторами для двох протилежних класів явищ та предметів. Таким чином, для західної логіки властиве вертикальне родовидове, а для китайської логіки – однорівневе, горизонтальне впорядкування, при якому немає підведення менш загальних понять під більш загальні, а їх рядоположеність наявна у рамках тієї чи іншої класифікаційної схеми.

Залежно від способу конструювання обсягів понять розрізняють два типи китайського узагальнення: узагальнення-скорочення («юе») й узагальнення-приведення («тун»). Якщо узагальнення-скорочення опирається на принцип математичної індукції (перехід від n, де n = 1 (натуральне число), до n + 1 (довільного натурального числа)), то конструювання, яке відповідає узагальненню-приведенню, має алгебраїчну природу.

У процедурному плані узагальнення-приведення потребує попереднього аналізу такої необхідної умови цієї логічної операції як числове кодування. Загалом, кодування узагальнюваних об’єктів й взаємовідносних понять, шляхом ряду вибраних натуральних чисел, які, звичайно, не виходять за межі першої десятки, – це просто різні способи утворення класифікаційних схем. А числа – це класифікаційні ярлики, покликані символічно ієрархізувати й космізувати реальність.

Отже, китайська логіка є унікальним явищем у світовій логіці. Вона базується на особливій лінгвістичній базі, яка докорінно відрізняється від мовної основи грецької та індійської логіки. Завдяки цьому Китай залишився на узбіччі магістрального шляху розвитку логічного знання. Відправним пунктом розвитку західної логіки є Греція, а східної логіки – Індія.