74. Рушійні сили і суб’єкти історичного прогрессу.

1. Рушійні сили суспільного розвитку

Проблема рушійних сил у філософській та соціально-політичній літературі завжди вирішувалась неоднозначно. Одні мислителі вважали, що рушієм суспільного розвитку є суперечності, інші пов'язували їх з об'єктивними чи суб'єктивними чинниками, треті з діяльністю людей чи окремих особистостей, четверті шукали їх у певних соціальних детермінантах і таке ін. Непоодинокими є випадки, коли деякі мислителі пов'язують рушійні сили суспільства з певними прогресивними перетвореннями, з набуттям суспільством певних позитивних якостей, здобутків. Слід зазначити, що кожен з цих підходів має раціональне зерно, хоча й не є самодостатнім, оскільки страждає певною однобічністю, відображаючи якусь одну сторону, грань процесу, не зачіпаючи його в цілому.

Розв'язання даної проблеми у межах основних напрямів філософії формувало матеріалістичне й ідеалістичне її розуміння. Ідеалістичне бере свій відлік з античної філософії, матеріалістичне - відстає у часі. Більше того, як писав Ф.Енгельс, старий матеріалізм не тільки не досліджував цю проблему, але й не ставив її. А якщо й ставив, то вирішував теж ідеалістично, вважаючи ідеальні спонуки кінцевими причинами тих чи інших подій. Критикуючи цю позицію, він кваліфікував її як непослідовну, половинчату, оскільки вона зупинилась на ідейних чинниках і не пішла далі дійсних рушійних сил1.

Ідеалістична філософія Гегеля вирішувала ці проблеми, виходячи з того, що суспільна свідомість визначає суспільні життя і діяльність. Тому, рушійні сили не виводилися із самої історії, а нав'язувалися їй ззовні в якості духовних чинників чи вбачалися в діях видатних людей.

Послідовне розв'язання цього питання було здійснено марксизмом. К.Маркс і Ф.Енгельс виходили з того, що суспільне життя і діяльність визначають суспільну свідомість, а не навпаки. Вони пов'язували рушійні сили суспільства з діяльністю людей. На їхню думку, життя суспільства, історія людства є процесом діяльності самих людей, особистостей, класів і народів. У цьому контексті марксизм пішов далі, шукаючи відповіді на питання, а що є рушійною силою дій кожної людини, будь-якої особи чи соціальної групи, колективу, суспільства чи людства.

Поняття "рушійні сили суспільства" охоплює як об'єктивні, такі суб'єктивні фактори, котрі спонукають особу, соціальну групу, клас, народ до свідомих дій, спрямованих на перетворення чи збереження соціальної дійсності. Серед цих факторів головна роль належить потребам та інтересам (Див.: теми 20 і 24), і, в першу чергу, суперечностям, які протікають на фазі їх вирішення. Носіями цих потреб та інтересів були і залишаються люди, народні маси. їхня діяльність спрямована не лише на формування цих потреб та інтересів, а й на їх вирішення, що веде, в кінцевому результаті, до вирішення соціальних суперечностей.

Як уже говорилось, потреби є першим і найсильнішим спонукальним чинником діяльності загалом, трудової та виробничої, зокрема. Будучи об'єктивною властивістю, вони виражають необхідність людини до чого-небудь. Наявність потреб, невдоволеність існуючим станом речей підштовхують людину до об'єктивних дій, спрямованих на її задоволення. Це, в свою чергу, випрацьовує і нові сили, нові уявлення, способи спілкування та формує нові потреби.

Така діяльність є свідомою, цілеспрямованою, активною, і водночас опосередкованою через інтереси (усвідомлений чинник практичної діяльності), тобто реальною причиною соціальних дій та звершень.

Суспільна діяльність (практика), з одного боку, опосередковується існуючими потребами та інтересами, а з іншого - соціальним середовищем суб'єктів історичного процесу. Ця суперечність є вихідним моментом людської діяльності. Не існує жодної рушійної сили, котра прямо чи опосередковано не брала б участі у розгортанні та вирішенні протиріч. Досить часто потреба виступає стороною певного протиріччя ("виробництво - потреби" та ін.).

Соціальні протиріччя і є рушійною силою суспільного розвитку. Саме на основі них розв'язуються і виникають нові людські потреби та інтереси, мотиви й спонуки їх задоволення, задля котрих люди діють, ведуть боротьбу з природою і між собою, підкорюють природні сили, вступають у певні відносини, створюють суспільно-політичні організації, працюють, щось змінюють, утверджують.

В історії людства прослідковується не лише зростання та ускладнення потреб та інтересів, а й зростання та удосконалення механізмів і засобів людської діяльності. Ці два процеси діалектично пов'язані, нерозривні й обумовлюють один одного, сприяючи розвитку суспільства, суспільному прогресові.

Рушійні сили та суб'єкти історичного процессу

Важливим для соціальної філософії є визначення рушійних сил та суб'єктів історичного процесу. 1) Основними рушійними силами соціального розвитку слід вважати потреби, інтереси, цінності. Вони можуть бути індивідуальними і суспільними, матеріальними і духовними. 2) Суб'єктами творення і розвитку суспільства виступають також маси і особи. Дійсним творцем історії є народ, народні маси. Вони породжують сторичних осіб, які мають вирішальний вплив /як позитивний, так і негативний/ на хід історії. Існує два хибні підходи до природи історичного процесу - фаталізм та волюнтаризм. Фаталізм - це філософські погляди, які стверджують, що історичний процес є фатальним, необхідним, а народні маси та історичні особи не мають впливу на його розвиток. Волюнтаризм - це філософське вчення, яке заперечує або ігнорує об'єктивні закони розвитку і вважає, що управління суспільним процесом можна досягти силою за допомогою дії історичних осіб. Така філософія веде до тоталітаризму, фашизму та культу особи. 3) Рушійною силою суспільства є соціальна революція. Її роль полягає в докорінній зміні усталених суспільних відносин і створенні нової суспільно-економічної формації шляхом класової боротьби. Існують такі типи революцій: буржуазна та соціалістична, які розрізняються за своїм характером і рушійними силами. Рушійними силами революції, як правило, є народні маси, прогресивні класи та виразники їхніх інтересів - партії. Соціальні революції можуть здійснюватися як шляхом насильства, так і мирним шляхом за допомогою докорінних реформ. Для кожної революції повинні існувати об'єктивні та суб'єктивні передумови, революційна ситуація, від якої залежить форма революції - мирна чи немирна. В сучасних умовах найбільш типовою є мирна форма революції, яка вирішує корінні соціальні питання /зміну влади/ економічних відносин політичними та економічними методами за допомогою реформ. 4) Важливим і постійним джерелом та рушійною силою суспільного розвитку, економічною основою кожної соціальної революції є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Це протиріччя спонукає суспільство до дотримання загальною соціального закону - закону відповідності виробничих відносин характеру і рівневі розвитку продуктивних сил, тобто до рівноваги між ними. 5) Рушійною силою розвитку суспільства є також політична система, найбільш яскраво виражена у формі держави. Політична система - це система політичних партій, організацій, інститутів, рухів та відносин між ними. Політична система органічно входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний базис. Важливим компонентом надбудови є держава. Це основна форма управління суспільством політичними засобами. Вона виникла після появи класів і необхідності встановлення злагоди між ними. Існує два погляди на сутність держави: марксистський, який вважає, що держава має класовий характер і є органом насильства, та загальнолюдський, за яким держава - це орган управління і досягнення блага. Другий погляд посідає нині провідне місце. Тип держави завжди відповідає суспільно-економічній формації - рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, постсоціалістична. Держава, спираючись на владу, органи управління, армію, карні органи, розвідку, бюрократичний апарат тощо виконує дві функції - внутрішню і зовнішню. Основними Формами правління є монархія, конституційна монархія, республіка, парламентсько-президентська, або президентсько-парламентська, влада. В країнах СНД та Україні йде боротьба за створення незалежних демократичних правових держав з існуванням парламенту /законодавчої/, президента /виконавчої/ та судової влади /за наявності багатопартійної системи /.