- •1. Світогляд як спосіб духовно-практичного осягнення світу. Історичні форми
- •2. Філософія як теоретичне ядро світогляду. Філософія і наука.
- •3. Особливості філософського знання, його предмет і структура.(Основне питання філософії. Течії та напрямки в філософії.).
- •4. Передумови виникнення філософського та наукового знання.
- •5. Перші натурфілософські уявлення про буття та зародження природничого знання.
- •6. Виникнення математичного знання та його обґрунтування в античній філософії.
- •7. Антропологічний поворот в філософії та розробка соціально-політичних вчень.
- •8. Філософія Аристотеля та його внесок у розвиток наукового знання.
- •Идея души. Душа — это энтелехия тела. Душа неотделима от тела, но сама имматериальна, нетелесна.
- •9. Особливості пізнавальної діяльності в Середньовіччі.
- •10. Від теоцентризму середніх віків до антропоцентризму Відродження: нове розуміння людини і природи в Західноєвропейській філософії епохи Відродження.
- •11. Вплив ідей Відродження на формування класичної наукової картини світу.
- •12. Соціальні теорії та гуманістичні ідеї мислителів епохи Відродження.
- •Способы захвата престола:
- •13. Наукова революція 16-18 століття і філософія Нового часу.
- •14. Протиставлення матерії і духу як двох субстанцій - центральна проблем Нового часу. Дуалізм, монізм, плюралізм.
- •15. Обґрунтування раціональної наукової методології в філософії Нового часу
- •16. Розвиток соціально-гуманітарного знання доби Просвітництва. Механістичний
- •17. Наукова революція хіх століття: історизм як універсальний принцип наукового
- •18. Німецька класична філософія: становлення діалектичної методології (Кант,
- •19. Історичні форми діалектики. Діалектика і метафізика як способи мислення і
- •20. Матеріалістична діалектика як теорія розвитку і філософський метод наукового
- •Діалектика Карла Маркса
- •Основні положення
- •2.1. Три закони діалектики
- •Перехід кількісних змін у якісні
- •Єдність і боротьба протилежностей
- •Заперечення заперечення
- •Діалектична тріада
- •Критика
- •21. Матеріалістичне розуміння історії як методологія соціально-гуманітарного пізнання.
- •22. Наукова революція кінця хіх початку хх століття та її філософське осмислення.
- •23. Становлення некласичної філософії та науки (кінець хіх - хх ст.). Смислові
- •24. Ірраціоналістична установка філософії життя. Ідея надлюдини в філософії Ніцше.
- •25. Еволюційна епістемологія: концепція динаміки науки (к.Попер, т.Кун, і.
- •26. Екзистенціалізм: людина в загальній структурі буття. Сенс існування.
- •27. Філософія бунту: а.Камю «Бунтівна людина»
- •28. Філософські ідеї в класичному психоаналізі з.Фрейда.
- •29. Постмодернізм як комплекс філософських ідей «новітнього часу».
- •30. Основні етапи розвитку розуміння матерії в історії філософської думки і
- •31. Матерія як філософська категорія на відміну від природничо-наукових поглядів
- •32. Єдність матерії і руху. Рух як спосіб існування матерії.
- •33. Рух взагалі як спосіб існування матерії та поняття форми руху матерії.
- •34. Принцип взаємозв’язку форм матеріального руху та класифікації наук.
- •35. Особливість соціальної форми руху матерії. Критика редукціонізму.
- •36. Простір і час як універсальні форми буття матерії. Невіддільність простору і
- •37. Рух і саморух. Зв’язок понять «рух – саморух – розвиток».
- •38. Принципи, закони і категорії діалектики
- •39. Пізнання і знання. Взаємодія суб’єкта і об’єкта пізнання в пізнавальній діяльності
- •40. Особливості чуттєвої та інтелектуальної форм пізнання, їх взаємозв’язок
- •41. Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання: особливості, форми, методи
- •42. Методологія наукового пізнання, її значення для розвитку науки. Класифікація наукових методів
- •43. Емпіричні методи пізнання, їх розвиток і застосування в наукових дослідженнях.
- •44. Теоретичні методи наукового дослідження, особливості їх застосування в
- •45. Поняття науки, особливості розвитку сучасної науки.
- •46. Основні форми існування науки та її соціальні функції.
- •47. Специфіка наукового знання. Критерії науковості знання.
- •48. Основні логічні форми наукового відображення дійсності: науковий факт,
- •49. Наукові революції – якісне перетворення основних та принципових параметрів
- •50. Диференціація та інтеграція наук як закономірність їх історичного і теоретичного розвитку.
- •51. Наукова істина та її критерії. Основні концепції істини.
- •53. Категорія «практика» в діалектико-матеріалістичній гносеології. Активність суб’єкту та проблема об’єктивності знання.
- •55. Людина як предмет філософської рефлексії
- •56. Природні, соціальні, духовні виміри людського буття.
- •57. Походження та сутність свідомості як філософська проблема.
- •58. Діяльнісна сутність людини як філософський принцип.
- •59. Природні передумови існування людини. Обмеженість розуміння людини як
- •60. Специфіка соціального пізнання.
- •61. Суспільство як предмет філософського пізнання.
- •62. Матеріалістичне та ідеалістичне розуміння історії. Суспільне бутя та суспільна свідомість.
- •63. Суспільне виробництво, як соціально-філософська категорія.
- •64. Спосіб матеріального виробництва як діалектична єдність продуктивних сил та
- •65. Техніка і технологія у розвитку суспільства. Сутність і природа науково-технічної революції.
- •67. Суспільна та індивідуальна свідомість.
- •68. Форми духовно-практичного освоєння світу: політична, правова, моральна,
- •69. Суспільство як цілісна система відносин.
- •70. Соціальна структура суспільства.
- •71. Політична сфера життя суспільства.
- •72. Походження і сутність держави.
- •73. Проблема спрямованості історії, становлення ідей суспільного прогресу.
- •74. Рушійні сили і суб’єкти історичного прогрессу.
- •1. Рушійні сили суспільного розвитку
- •75. Співвідношення стихійного і свідомого, необхідного і випадкового в суспільному розвитку.
- •76. Критерії історичного прогресу в соціальному пізнанні.
- •77. Культура як світ людського буття.
- •78. Людина как об‘єкт і суб’єкт культури. Смотреть ответ 77
- •79. Культура і цивілізація. Історія як зміна цивілізацій. Багатоманітність культур і
- •80. Захід. Схід. Україна у діалозі культур.
- •81. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.
7. Антропологічний поворот в філософії та розробка соціально-політичних вчень.
Антропологический поворот в философии Древней Греции произошел в классический период (5 век - первая половина 4 в. до н.э.) - время расцвета философии и учений о государстве и праве. В исторической литературе он назван «золотым веком» афинской демократии. Философия в Греции переживает период расцвета.
Софисты: проблемы государства и права. На политической авансцене греческого мира в V н.э появляются софисты. Софистами называли философов, которые обучали искусству спорить, доказывать, выступать в суде и народном собрании. В центре внимания софистов находились вопросы права и политики, морали, приемы доказательства и ораторского искусства. Различают обычно старших софистов (Протагор, Горгий, Гиппий, Антифон, Продик) и младших (Ликофон, Тразимах, Калликл, Алкидам, Критий.). Надо отметить, что вопросы государства и права поставлены были, прежде всего, у прославленного представителя старшего поколения софистов – Протагора (ок. 490 – ок. 420 гг. до н.э.). Его труды: «О государстве», «О борьбе», «О богах», «Истина или ниспровергающие речи». Содержание сочинения «О государстве» остается совершенно неизвестным.
Протагор выдвинул учение об относительности знаний и наших представлений о добре и зле. По его мнению, все зависит от того, как человек воспринимает и оценивает постигаемую им действительность. Наши знания получаются от ощущений, а ощущения различны у различных людей. Поэтому нет единой истины. Аналогичны суждения о добре и зле. Возможны два противоположных мнения об одном и том же поступке, два противоположных суждения о том, что является справедливым, а что несправедливым.
В вопросах права подчеркивается условность и изменчивость юридических норм. Протагор попытался, сохраняя внешнюю мифологическую оболочку, отбросить религиозное объяснение процесса возникновения государства и права и представить его как продукт человеческого общества.
Закон – есть изменчивый и весьма условный продукт человеческого творчества – политического искусства. Чтобы подчеркнуть произвольность и условность закона, Протагор противопоставляет закон человеческий закону естественному.
Политико-правовые взгляды Сократа. Известно, что наряду с coфиcтaми в Афинах выступил и снискал своей деятельностью популярность Сократ (469–399 до н.э.). Сократ ничего не писал, он ограничивался устным изложением своих взглядов. Исходным пунктом философии Сократа было скептическое положение: «Я знаю, что я ничего не знаю», это исходное положение было выражением его отрицательного отношения к материализму.
Сократ утверждал, что чувственное восприятие не дает подлинного знания, что оно порождает не знание, а мнение.
Враждебно относясь к изучению природы, Сократ заявлял, что занятия естествознанием должны следовать за изучением вопросов общественных. Сократ рекомендует начинать с самопознания. Знать себя – это значит знать, что полезно и что вредно, что справедливо и что несправедливо, что соответствует силам человека и что их превосходит. Так пытается обосновать Сократ свое отрицательное отношение к научному пониманию природы и определить круг вопросов, которые он пытается исследовать, – это вопросы о том, что такое справедливость, право, закон, благочестие, государство и т.п.
Государство. Сократ критиковал афинскую демократию. Его идеалом была аристократия. Также Сократ отрицательно отзывался и о составе народного собрания – верховного органа афинского государства.
Право. Сократ развивал учение о естественном праве. Он говорил, что существуют неписаные, «божественные» законы, установленные не людьми, а богами, и имеющие силу повсеместно, независимо от воли людей. Сократ опасался посягательства на устои государства и потому обосновывал необходимость строгого соблюдения законов демократических Афин, хотя сам он был несомненным противником демократии и сторонником жесткой политической программы.
Учение Платона о государстве и праве. Платон (Аристокл) (428-348 до н.э.) был учеником Сократа. Осн. произвед.: «Апология Сократа», «Парменид» и «Софист» (диалектика категорий), диалоги «Государство», «Политик», «Законы».
Государство. Согласно Платону государство возникает по предначертанию богов как результат потребностей, которые люди могут удовлетворить лишь коллективно, сотрудничая друг с другом, на основе разделения труда.
В диалоге «Государство» излагает проект идеального государства. Обосновывая положение сословий, проводится аналогия между человеческой душой и государством. Подобно тому, как в душе человека есть три начала: разумное, защитное и деловое (разум, воля, эмоции), так и в государстве должно быть три сословия: правители, философы; воины-стражи; производители, ремесленники и земледельцы. Платон выдвинут смелый план упразднения частной собственности среди правителей и воинов, жизнь которых посвящена служению общему благу. Поэтому они должны быть избавлены от соблазнов личного обогащения и жизнь их организована на началах общности имущества и коллективизма. Эти ограничения не распространяются на третье сословие.
Воззрения Платона со временем изменяются: в произвед. «Законы» он разрабатывает проект «второго по достоинству» государства, где также изобразил «идеальный» строй, более приближенный к реальности. В этом государстве:
всем гражданам, в том числе философам и воинам, разрешается иметь семью, землю, дома в частной собственности. Земля – собственность государства; и ею пользуются на правах владения;
деление граждан на сословия заменяется их градацией согласно размеру имеющегося в собственности имущества. Политические права приобретаются в зависимости от размера имущества;
производственные потребности земледелия полностью обеспечиваются на счет рабского труда. Политически рабы полностью бесправны;
подробно описывая организацию государственной власти, Платон проводит идею смешанной формы правления: демократии и монархии.
Форма государства. Платон разработал подробную типологию форм государства, положив в основу классификации количество правящих лиц и степень соблюдения законов. Их три: монархия, власть немногих и власть большинства.
монархия, построенная на законах и тирания (при несоблюдении законов);
аристократия (законная власть немногих) и олигархия (незаконная власть);
демократия (среди законных форм она наихудшая) справедливая и, одновременно несправедливая власть большинства. (демократия, основанная на беззаконии – наилучшая форма правления). Объясняется это тем, что при демократии власть «поделена между многими, каждый из которых имеет ее ничтожную толику», а значит, не может причинить слишком большое зло.
Право. Большое внимание Платон уделяет проблеме законов. Закон - это та основная несущая опора, на которой держится государство. Платон один из первых в истории обращается к рассмотрению политики как социального явления, вводит в научный и лексический оборот это понятие и дает ему характеристику.
