73. Проблема спрямованості історії, становлення ідей суспільного прогресу.

Історія людства, як підкреслював Г.Гегель, є процесом становлення й прогресу свободи, а виникнення й розвиток людини є стрибком із царства необхідності в царство свободи. Це засвідчує, що свобода не дається людині від народження. Вона завойовується діяльністю людини. Чим успішніша її діяльність, тим вагомішою і ширшою є її свобода. Тому світова історія - це не що інше як процес розгортання свободи протягом життя і діяльності людства, яка постійно зростає і посилює свій вплив на існуючий світ.

Г.Гегель акцентував, що світова історія - це прогрес свободи саме у свідомості людини. Та реальна свобода людини - у її володінні природою. В першому випадку весь прогрес зводиться до духовної складової, упускаючи з виду матеріально-виробничу сферу, суспільне буття. Проте всім відомо, що людина живе і діє в об'єктивно існуючому середовищі. Людина не в змозі уникнути взаємодії з природою, а відтак ~ звільнити себе від дії тих законів, які функціонують у світі. Інакше кажучи, свобода не в ігноруванні природного буття і не в пасивному його спогляданні цих реалій та невтручанні у хід цих процесів, (хоча це і є певна свобода). Дійсна свобода досягається лише через активну цілеспрямовану діяльність. Свободу людина добуває у ході взаємодії зі світом, у процесі пізнання й освоєння природи. Людина оволодіває світом, завдяки дії продуктивних сил. їх розвиток і постійне вдосконалення є показником людської свободи та її історичного зростання.

Людина (людство) не може дозволити собі того, щоб не дбати про постійне удосконалення продуктивних сил. Історія людства - це невпинний, поступальний процес удосконалення продуктивних сил. Досконаліші засоби виробництва, постійне удосконалення фізичних та духовних кондицій людини, її вмінь, навичок, сприяють успішному її протистоянню світу природи, а людству - звільненню з під впливу стихійних сил. Цей прогрес і є реальним показником зростання свободи людини (суспільства).

Слід зазначити, що на нинішньому етапі розвитку, внаслідок значного техніко-техногенного навантаження на природу, свобода людини призвела до виникнення цілого ряду екологічних проблем. Потужні продуктивні сили забезпечують їй абсолютне панування над природою. Причому сучасні людина (людство) "панують над природою як завойовник над чужими народами". Вирішення і цих проблем теж лежить у площині розширення свободи людини, (людства) через удосконалення продуктивних сил, впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій та формування духовно багатої особистості, що гармонійно поєднує в собі раціональний підхід до справи з екологічним мисленням та екологічною культурою.

Разом з тим, суспільство покладає на людину певні обов'язки, підпорядковує її сутнісні сили своєму впливові, унормовуючи і регламентуючи життєдіяльність індивіда. Форми суспільного життя людина застає, як даність, від народження і не в силі їх самостійно змінити. Вони для неї - історична необхідність і щоб розумно, гармонійно з ними співпрацювати немає іншого виходу як їх пізнавати. Пізнаючи їх дію, людина раціонально організовує свою життєдіяльність у суспільстві та осмисленно впливає на світ природи. Таким чином, і людина, і суспільство досягають свободи, коли свідомо контролюють прояви та вплив об'єктивних законів, долають панування стихійності, авантюризму й волюнтаризму. І все ж, успішне вирішення цих проблем лежить у площині прогресу людської свободи.

Виходить, що прогрес світової історії з одного боку це невпинний процес зростання свободи людини (людства), який постійно розширює можливості взаємодії та співіснування зі світом. З іншого боку - природний і соціальний світ постає як перепона розгортанню свободи індивіда. Він на кожному історичному етапі, як би "дозує" міру свободи людині, "відпускає" їй свободи стільки, скільки вона може розумно її взяти й раціонально нею скористатися (розпорядитися). В цьому сенсі правомірно те, що окремий індивід ніколи не був і не буде абсолютно незалежним від природних і суспільних умов існування. Його свобода історично обумовлена об'єктивними й суб'єктивними чинниками. В історичному, цивілізаційному контексті ця свобода є відносною, але для кожної епохи вона є абсолютною (у плані розуміння повноти, вичерпності у досягненні межі можливого).

Чим розвиненішим, демократичнішим та відкритішим є суспільство, тим більше свободи отримує індивід і навпаки. Не перебільшуючи ролі зовнішніх факторів, не слід забувати й про внутрішньо особистісні. Індивід, завдяки своєму розуму й таланту, здібностям та силі волі, постійно змушений доводити свободу свого "Я", звільняти себе від залежності природного й соціального буття і таким чином прогресувати.

Авторитарні й тоталітарні суспільства вороже протистоять прогресу людини та її свободі. За таких умов свобода людини фактично є дозованою і регламентованою у межах належного й дозволеного. Сучасні демократичні суспільства забезпечують належні умови для розгортання свободи індивіда. Чим розвиненішою є особистість, тим більше свободи вона потребує від суспільства. З іншого боку - свобода колективу (спільності) залежить від свободи кожної людини. Звільнення колективу, його свобода передбачає і свободу людини.

Як уже говорилось, сучасні демократичні суспільства і правові держави досягнули значного прогресу в розвитку і утвердженні свободи людини (громадянина). Важливими кроками в цьому напрямі є звільнення від експлуатації людини людиною, де працююча людина отримує гідну зарплатню, пенсіонери - забезпечену старість та життя, а діти, хворі та непрацездатні - матеріальну й фінансову допомогу з боку держави. Соціально орієнтовані суспільства, "держави благоденства" реально утверджують у життя принципи гуманізму, соціальної рівності та соціальної справедливості і таким чином працюють на громадянина, свободу людини. Вони створюють не лише матеріальні передумови для розвитку особистості, а й позитивні можливості для всебічного розвитку і виявлення її здібностей, повного розкриття своїх сутнісних сил і людських рис. Тільки така особистість може раціонально засвоїти і використати надані їй суспільством можливості, а саме головне - реалізувати їх у процесі вільної і свободної діяльності.