70. Соціальна структура суспільства.

Соціальна структура суспільства – це сукупність великих і малих соціальних груп, колективних та індивідуальних відносин між ними.

Соціальна структура суспільства може бути соціально-етнічною та соціально-класовою.

1. Соціально-етнічна. В ній серед соціальних спільнот (общность) в суспільному житті виділяють етнічні спільноти – етноси. Передумовами формування етносів є спільність території, мови, культури, певних цінностей., норм поведінки.

Види соціально-етнічних спільнот:

• Плем’я - характерне для первісно-общинного устрою, засновано на кровній спорідненості.

Плем’я мало свою територію та велику кількість кланів та родів. Рід представляв собою групу кровних родичів, а клан – родову общину, яка потім стала джерелом формування племінної влади. В племена об’єднувались також за спільними релігійними віруваннями.

• Народність заснована на кровній спорідненості та територіальній єдності. Їй притаманний більш високий рівень розвитку економіки, наявність фольклорної культури, традицій. Має мову, інститути влади.

• Нація – вищий тип етнічної спільності, єдина територія, економічне життя, культура, національна самосвідомість.

2. Соціально-класова. Є декілька підходів:

2.1) Підхід Маркса – ділення на класи. Клас – велика група людей, що відрізняються за їхнім відношенням до засобів виробництва, місцем в певній історично сформованій системі суспільного виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці та способу отримання доходу. (Буржуазія, пролетаріат, ремісники).

2.2) Теорія соціально-Дарвіністська. В ній підхід до всього визначали закони біології. Хто фізично сильніший, той сильний в суспільстві. Хто фізично слабкий, той нижчий клас.

2.3) Психологічна теорія. Класи людей формуються за певними психологічними особливостями.

2.4) Веберовська теорія. У Вебера суспільство розвивається за наступними складовими: релігія, культура, психологія (соціальний престиж). Класи є психологічні, культурні, релігійні, суспільні. Але Веберовська теорія спрацьовує при достатньо розвиненій економіці.

А у Маркса, навпаки, класи формувалися по економічним складовим.

2.5) Концепція соціальної стратифікації. Класи замінили на страти. Люди розділялися на страти в залежності від економічного доходу. Тут є дві теорії: - теорія соціальної мобільності (способи переходу з класу в клас, які є можливості для переходу з класу в вищий клас), - теорія середнього класу. В ній є нижчий клас (соціальне дно), середній (основа суспільства) та вищий (еліта). Кожен з них поділяється ще на нижчий, середній, вищий. З нижчого класу людина переходить до більш вищого, і так далі. Такий розподіл спостерігався в Європі. В СРСР, навпаки, передбачалась рівність.

71. Політична сфера життя суспільства.

Якщо звернутися до терміну „політика”, то він має походження від грецького слова „polis”, що означає буквально „місто” або „місто-держава”. У творчості античних філософів є різні трактування цього поняття. Платон розглядає політику як „мистецтво управління людьми”. Аристотель у трактаті „Політика” стверджує, що політика – це діяльність, спрямована на досягнення загального блага, щасливого життя людей в межах держави. Людину ж він визначає як „суспільну”, „політичну істоту”. У Давній Греції політикою називалася діяльність, пов’язана з організацією господарського і громадського життя „полісу”.

Відомий філософ Н.Макіавелі в праці „Государ” практично ототожнює поняття „політика” і „влада”. Відповідно його твердження, людиною рухає насамперед жага влади, вона прагне спочатку її придбати, а потім усі її політичні дії націлені на збереження цієї влади.

Марксистська теорія запропонувала ідею виникнення політики на історичному етапі розвитку суспільства. З появою економічної й соціальної нерівності між людьми структура суспільного життя ускладнюється, вона охоплює відносини між класами, націями і державами. Основним суб’єктом політики виступає панівний клас суспільства, саме він визначає зміст і спрямованість політики держави.

Форма правління – це система вищих органів державної влади, спосіб їх утворення, порядок здійснення ними державної влади. Історично склалися дві основні форми правління:

а) монархія, де вища державна влада здійснюється однією особою і передається у спадок. У межах монархічної форми правління виділяються:

- абсолютна монархія – всевладдя глави держави;

- конституційна – коли глава держави наділений переважно виконавчою владою, або фактично тільки представницькими функціями;

б) республіка – така форма, при якій вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається населенням на певний строк.

ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ

Тоталітарний політичний режим. Термін «тоталітаризм» походить від середньовічного латинського слова «totalis», що означає «цілий», «повний», «загальний». Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєного насильства. Держава поглинає все суспільство і конкретну людину.

Диктатура ( від лат. dictatura – «необмежена влада») - режим правління однієї особи або групи осіб на чолі з лідером без якогось контролю з боку керованих виникла давно і мала безліч історичних форм свого прояву. Спочатку, в республіканському Римі (У-1 століття до н.е.) диктатором іменувався надзвичайний посадовець (магістрат), що призначався на термін не більше шести місяців для організації захисту від зовнішньої загрози або для придушення внутрішнього заколоту. Починаючи з Сулли і, особливо з Цезаря, який багато разів отримував диктаторські повноваження, характер диктатури істотно змінився. Диктатор став непідвладний праву, непідзвітний народу і змінював закони в своїх інтересах.

Авторитарний політичний режим. Авторитаризм звичайно розглядається як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.

Авторитаризм - політичний режим, при якому вся повнота влади зосереджена у однієї особи (монарха, диктатора) або правлячої групи.

Авторитаризм є одним з найпоширеніших політичних режимів сучасності. Він отримав розвиток переважно у ряді країн Азії, Африки, Латинської Америки, що звільнилися, а також в СРСР, коли після смерті І.Сталіна, почалася трансформація тоталітарного режиму в авторитарний.

Істотними рисами авторитаризму є:

Монополія на владу однієї групи, партії або коаліції, яка ні перед ким не підзвітна.

Повна або часткова заборона на діяльність опозиції. Сильно централізована моністична структура влади. Так, авторитарний режим Ф.Кастро, встановлений в 1959 р. на Кубі, переріс потім в тоталітаризм. У ряді ж інших держав (Кореї, Чилі, Таїланді, Гаїті, Панамі, Аргентині і деяких інших латиноамериканських країнах) авторитаризм поступово еволюціонував по шляху демократії. Проте існують і держави з вельми вираженим авторитарним режимом (Саудівська Аравія, Бруней, Оман, Абу-Дабі, Дубай та ін.).

Демократичний політичний режим. Демократія є найскладнішим типом політичного режиму. Термін «демократія» в перекладі з грецького (demos – народ, kratos - влада, владарювання) означає «владу народу».

Демократія - це така форма держави, його політичний режим, при якому народ або його більшість є (вважається) носієм державної влади.

Демократія асоціюється з свободою, рівністю, справедливістю, дотриманням прав людини, участю громадян в управлінні. Тому демократію як політичний режим прийнято протиставляти авторитарним, тоталітарним і іншим диктаторським режимам.

Найважливішими ознаками демократії є:

Юридичне визнання верховної влади народу.

Періодична виборність основних органів влади. Загальне виборче право, що гарантує кожному громадянину брати участь у формуванні представницьких інститутів влади.

Рівність прав громадян на участь в управлінні державою, тобто кожний громадянин, має право не тільки обирати, але і бути вибраним на будь-яку виборну посаду.

Ухвалення рішення по більшості поданих голосів і підкорення меншини більшості.

Контроль представницьких органів за діяльністю виконавської влади.

Підзвітність виборних органів своїм виборцям.

Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами.

За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні.

Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія.

Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам.

Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єднались для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави.

Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державному примусі. Коли зникає примус, імперія розпадається. Наприклад, Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Російська імперія.