49. Наукові революції – якісне перетворення основних та принципових параметрів

науки.

Револю́ція в нау́ці — період розвитку науки, під час якого старі наукові уявлення заміщаються частково або повністю новими, з'являються нові теоретичні передумови, методи, матеріальні засоби, оцінки та інтерпретації, погано або повністю несумісні зі старими уявленнями. Зміст «наукової революції» будь-якого періоду полягає в тому, що вчені роблять наукові відкриття в різних областях наук, тобто встановлюють «невідомі раніше об'єктивно існуючі закономірності, властивості та явища матеріального світу, що вносять корінні зміни в рівень пізнання».

Перша науково-технічна революція НТК (XV—XVII століть) відкинула систему Аристотеля і геоцентричне вчення Птоломея, подолала середньовічну схоластику і зусиллями Коперника, Кеплера, Галілея, Декарта, Ньютона та інших вчених створила наукові основи математики, астрономії, механіки, медицини, тобто саме природознавство. Цей період характеризується масштабним розвитком промислового виробництва. На зміну феодальній суспільно-економічній формації прийшла капіталістична, що характеризується розвитком продуктивних сил і ускладненням виробничих відносин.

Як уже говорилося, великі відкриття трапилися ще до першої наукової революції. Вони пов'язані серед іншого з іменами:

• Коперник (1473–1543): автор геліоцентричної системи світу, що поклала початок першій науковій революції.

• Галілей (1564–1642) вивчав проблему руху, відкрив принцип інерції, закон вільного падіння тіл; зробив ряд астрономічних відкриттів за допомогою телескопа.

• Кеплер (1571–1630) встановив три закони руху планет навколо Сонця, створив першу механістичну теорію руху планет, вніс істотний внесок у розвиток геометричної оптики.

• Ньютон (1643–1727) сформулював поняття і закони класичної механіки, математично сформулював закон всесвітнього тяжіння, теоретично обґрунтував закони Кеплера про рух планет навколо Сонця, створив небесну механіку (Закон всесвітнього тяжіння був непорушний до кінця XIX ст.), створив диференціальне й інтегральне числення як мову математичного опису фізичної реальності, автор багатьох нових фізичних уявлень (про поєднання корпускулярних і хвильових уявлень про природу світла і т. д.), розробив нову парадигму дослідження природи (метод принципів) — думка і досвід, теорія і експеримент розвиваються в єдності, розробив класичну механіку як систему знань про механічний рух тіл, механіка стала еталоном наукової теорії, сформулював основні ідеї, поняття, принципи механічної картини світу.

Механічна картина світу дала природно-наукове розуміння багатьох явищ природи, звільнивши його від міфологічних і релігійних схоластичних тлумачень. Її недолік — виключення еволюції, простір і час не пов'язані. Експансія механічної картини світу на нові галузі дослідження (хімія, біологія, знання про людину і суспільство). Синонімом поняття науки стало поняття механіки. Проте накопичувалися факти, які не узгоджувалися з механістичною картиною світу і до середини XIX ст. вона втратила статус загальнонаукової.

Джероламо Кардано вніс значний вклад у розвиток алгебри, Франсуа Вієт — основоположник символічної алгебри, Рене Декарт та П'єр Ферма внесли свій вклад в розвиток математики.

Друга НТК XVIII століття — 1-ї половини XIX століття зруйнувала метафізичні ідеї незмінності природи і утвердила діалектичні ідеї загального розвитку і зв'язку у природі на основі атомістичної теорії і періодичного закону в хімії, вчення про збереження і перетворення енергії у фізиці, а також клітинної й еволюційної теорії у біології. Вплив науки ще більше виявляється у розвитку продуктивних сил, з'являються нові галузі виробництва, загострюються суперечності з виробничими відносинами у суспільстві. Перехід від класичної науки, орієнтованої на вивчення механічних і фізичних явищ, до дисциплінарно організованої науки.

Особливості: Поява дисциплінарних наук та їх специфічних об'єктів; Механістична картина світу перестає бути загально світоглядною; Виникає ідея розвитку (біологія, геологія); Поступова відмова експлікувати будь-які наукові теорії в механістичних термінах; Початок виникнення парадигми некласичної науки;

Джеймс Клерк Максвелл та Больцман визнавали принципову допустимість безлічі теоретичних інтерпретацій у фізиці, висловлювали сумнів у непорушності законів мислення, їх історичності. Больцман: «як уникнути того, щоб образ теорії не здавався власне буттям?»

Третя НТК кінець XIX століття — середина XX століття почалася з руйнування концепції неподільного атома і створення квантово-механічної системи світосприймання, яка характеризується кількісними фізичними властивостями мікросистем. У ході цієї революції наука проявляє революціонізуючий вплив на розвиток виробництва і виробничих відносин. Науково-технічна революція (НТР) розпочалася у фізиці, поширилася потім на хімію, теоретичну і технічну кібернетику, космознавство та інші науки. До середини 50-х років вона охопила біологію і набула, таким чином, загального характеру.

Особенности: Майкл Фарадей — поняття електромагнітного поля; Джеймс Клерк Максвелл — електродинаміка, статистична фізика; Маттіас Шлейден, Теодор Шванн — теорія клітини — про єдність походження і розвитку всього живого; Юліус Роберт фон Маєр, Джеймс Прескотт Джоуль, Ленц Емілій Християнович — закон збереження і перетворення енергії — теплота, світло, електрика, магнетизм і т. д. переходять одна в іншу і є формами одного явища, ця енергія не виникає з нічого і не зникає; Чарльз Роберт Дарвін — матеріальні чинники та причини еволюції — спадковість і мінливість. Антуан Анрі Беккерель — радіоактивність. Вільгельм Конрад Рентген — Промені. Джозеф Джон Томсон — елементарна частинка електрон. Макс Планк — квант дії і закон випромінювання. Альберт Ейнштейн — загальна теорія відносності — зв'язок між простором і часом. Луї де Бройль — всім матеріальним мікрооб'єктам притаманні як корпускулярні, так і хвильові властивості (квантова механіка). Принцип доповнюваності — необхідність застосовувати взаємовиключні набори класичних понять (наприклад, частинок і хвиль), тільки сукупність взаємовиключних понять дає вичерпну інформацію про явища. Це абсолютно новий метод мислення, що диктує необхідність звільнення від традиційних методологічних обмежень.

• Поява некласичного природознавства та відповідного типу раціональності.

• Мислення вивчає не об'єкт, а те, якою явилася спостерігачеві взаємодія об'єкта з приладом.

• Теза про непрозорість буття, що блокує можливості суб'єкта пізнання реалізовувати ідеальні моделі і проекти, що виробляються раціональним свідомістю.

• Допущення істинності кількох відмінних одна від одної теорій одного і того ж об'єкта.

• Відносна істинність теорій і картини природи, умовність наукового знання.

Четверта НТК XX століття охопила інтелектуальну діяльність, починаючи з інформаційних образів в економіці, штучного інтелекту у нових технологіях і продовжується в біології, інформатизації суспільства, розвивається світова глобалізація у науці і техніці

Розвиток науки і техніки пов'язаний з ускладненням методів і форм наукових досліджень, використанням складної апаратури (атомних реакторів, прискорювачів елементарних часток, машинних комплексів та ін.). В сучасних умовах масштабні наукові дослідження провадяться великими колективами, а вчений є їх активним учасником. Таким чином, науково-технічна революція зумовила індустріалізацію науки.

• Постнекласична наука — термін ввів В. С. Стьопін у своїй книзі «Теоретичне знання».

• Об'єкти її вивчення: системи, що історично розвиваються (Земля, Всесвіт і т. д.)

• Синергетика, яка базується на уявленні, що системи, які історично розвиваються, здійснюють перехід від одного відносно стійкого стану до іншого, і при цьому з'являється нова рівнева організація елементів системи та їх саморегуляція.

• Вплив суб'єкта пізнання на такого роду системи може стати тим «невеликим випадковим впливом», який зумовить необоротний (і небажаний для дослідника) перехід системи з одного рівня організації на інший.

• Історична реконструкція як тип теоретичного знання стала використовуватися в космології, астрономії та фізиці.

• Суб'єкт пізнання не є зовнішнім спостерігачем, існування якого байдуже для об'єкта.

• Наука вперше звертається до вивчення систем, що історично розвиваються, безпосереднім компонентом яких є сама людина: біосфера(глобальна екологія), медикобіологічних та біотехнологічних (генна інжеренія) об'єктів і т. д.

• При вивченні такого роду складних систем ідеал ціннісно-нейтрального дослідження неприйнятний.

• Раціональне пізнання втрачає пріоритет перед дораціональними і позараціональними пізнавальними формами.

• Космологія як наукова дисципліна.

• Теорія еволюції Всесвіту сприяє появі в постнекласичному типі раціональності елементів античної раціональності.