48. Основні логічні форми наукового відображення дійсності: науковий факт,

проблема, гіпотеза, ідея, закон, принцип, концепція, теорія.

Науковий факт – це вихідний пункт побудови наукової теорії, а не просто річ, явище, «шматок» або фрагмент зовнішнього світу. Визначення поняття наукового факту вимагає вважати фактом форму знання з об'єктивним і достовірним змістом, що дає узагальнення різних одиничних явищ у вигляді деякої абстракції. Установлення й накопичення, цілеспрямований пошук фактів, їхня систематизація й класифікація становить підготовчий етап постановки наукової проблеми. Логічною формою виразу фактів є судження. Не пов'язані з науковою проблемою, гіпотезою або теорією емпіричні дані не є науковими фактами, факти самі по собі поза теоретичним зв'язком розглядаються як «голі факти», що не увійшли в теоретичне узагальнення. Скільки б не було зібрано фактів – вони ще не створять теорію й науку. Факт – засіб, а не ціль пізнання. Протилежністю є «схоластичне теоретизування», тобто порожнє, беззмістовне, таке, що не опирається на факти. Факт, виконавши свою роботу з побудови теорії, неначе зникає в ній, не випинається у своїй самостійності. Достовірність фактів рухлива, факти можуть спростовуватися, уточнюватися з розвитком знання, теорії, доказу.

Наукова проблема – це логічна форма теоретичного пізнання, що виражає рух наукового знання, перехід від знання до незнання в розвитку нового знання, що визначає спрямованість наукового пошуку, логікові дослідження. Будь-яку наукову проблему можна представити як нерозривну єдність таких змістовних елементів:

• знання про незнання, що направляє пізнавальну діяльність, яка відмінна від пошуку інформації й логічного висновку і вирішує завдання одержання нових знань і фактів щодо невідомого об'єкта;

• припущення про можливість відкриття невідомого закону в певній непізнаній сфері (у фундаментальних дослідженнях) або принципово нового способу практичного застосування раніше отриманого знання, закону (у прикладних дослідженнях);

• припущення про характер невідкритого закону, що є стрижнем наукової гіпотези і її перевірки, підтвердження або спростування.

Важливо не плутати наукову проблему з завданням і життєвим або навчальним питанням, утрудненням або неприємностями; а також з науковим пошуком, що вимагає освоєння (фіксації, зберігання, передачі) уже наявного знання, чи одержанням вивідного знання; знанням про те, що непізнаване й лежить поза компетенцією науки, будучи ірраціональним, що осягається інтуїтивно й доступним лише вірі.

Постановка наукової проблеми містить у собі момент розвитку знання, знання шляхів пошуку рішення, відповіді, містить напрямок, тенденцію розгортання дослідження. Для цього необхідно з'ясування й знання того, що можливо довідатися за даних умов (пізнавальним і історичних), яким способом можливе досягнення необхідного для практики знання.

Наукова гіпотеза – логічна форма мислення й наукового пошуку, що включає в себе елементи: а) накопичення фактичного матеріалу, б) узагальнення його для майбутнього розвитку знання й відкриття нових зв'язків у явищах, в) висловлення припущення про закономірний зв'язок явищ, обґрунтованого до певного рівня ймовірності, г) процес обґрунтування й перевірки вірогідності зробленого припущення, виведення й перевірки наслідків з нього, д) виявлення нових фактів.

Гіпотеза є формою осмислення фактів, формою переходу від пізнання окремих фактів до пізнання законів, від одним досягнутого нашим знанням рівня до іншого, більше високому. Зміст припущення в гіпотезі полягає саме в тім, щоб довести реальне існування передбачуваного. Припущення в гіпотезі втратило б свій зміст, якби воно заздалегідь передбачало нереальність змісту. Більш того, висуваючи гіпотезу, учений виходить із можливості її доказу.

Процес виникнення й становлення гіпотези має також свої особливості й містить у собі багато різних моментів. Гіпотеза виникає на певному фактичному матеріалі, нагромадження й вивчення якого приводить до постановки питання про закономірності розвитку предмета. Тому всякій гіпотезі передує постановка питання.

Логічна форма синтезу знання, що надає не тільки теоретичного зв'язку знанню про об'єкт, але й зв'язок теорії із практикою, тобто дає також знання шляхів і засобів втілення наукових побудов у дійсність, їхньої практичної реалізації називається науковою ідеєю. Це форма пізнання й наукового дослідження, що відбиває таку закономірність, що становить фундамент певної наукової теорії, що синтезує знання в єдину систему, що дає цілісне розуміння досліджуваного предмета й зв'язок із практикою, реалізацію даної теорії в практичній діяльності. Наприклад, ідея дискретності речовини в хімії й філософській атомістиці або ідея рефлексу в теорії І.Павлова.

Закон науки – це відображення в логіці понять об'єктивної, причинної, необхідної залежності між явищами об’єктивного світу. Наукова теорія – це логічна форма цілісного, систематизованого і розвиненого знання про істотні зв'язки й закономірності дійсності, що обґрунтовує і програмує практичну діяльність людей. Це вища форма узагальнення й розвитку наукового знання, що має систематизовану логічну форму, дає розуміння об'єкта в його сутності, закономірності, необхідності, виражає мету й метод його практичного перетворення. Науковий принцип – це логічна форма пізнання, що відображає свій об'єкт у його універсальних взаємозв'язках і закономірностях.