47. Специфіка наукового знання. Критерії науковості знання.

Обґрунтоване й логічно доказове поняттєво-теоретичне відображення дійсності в її причинності й закономірності, що стала методом рішення дослідницьких і практичних завдань, називається науковим знанням.

Наукове знання приходить до усвідомлення закону, що є формою об'єктивної загальності, що існує в дійсності.

Наукове знання виконує такі функції: описування, пояснення, розуміння і передбачення.

Описування – функція наукового знання та етап наукового дослідження, сутність якого у фіксації даних експерименту або спостереження за допомогою певної системи позначень, прийнятих у даній науці (мова, символи, графіки тощо).

Пояснення – функція наукового знання, змістом якої є розкриття сутності об’єкта, що вивчається. У науці широко застосовується форма пояснення, що розкриває причини, генетичні, функціональні, субстанційні зв’язки.

Розуміння – притаманна свідомості форма освоєння дійсності, що означає розкриття і відтворення змісту предмета. Це процес вироблення, освоєння, змісту і значення людиною.

Передбачення – обґрунтування припущень про майбутній стан явищ природи і суспільства чи про явища, невідомих у теперішній час, але які можна виявити на основі відкритих наукою законах природи і суспільства.

Прогнозування – один із видів передбачення, спеціальне дослідження перспектив будь-якого явища. Використовуються такі методи прогнозування, як екстраполяція, моделювання, експертиза, історична аналогія, прогностичні сценарії.

Перший принцип наукового знання – його об'єктивність. Визнання існування об'єктивної реальності і її пізнання у формі об'єктивної істини, що розвивається історично як відносно-абсолютна, є одним із критеріїв науковості знання. Зміст наукових знань об'єктивний, він лише виражений в науці за допомогою понятійної, розумової форми.

Другий принцип науковості знання – його причинність і необхідність. Визнання існування універсального закономірного зв'язку всіх явищ і процесів дійсності й осягнення цього зв’язку відрізняє наукове знання від інших його видів. Матерія, що рухається, – це взаємний зв'язок окремих рухів окремих тіл між собою, їхня обумовленість один одним. Людина не тільки виявляє, що за одним рухом слідує інший, але навчається викликати (відтворювати) певний рух, створивши умови, при яких він виникає або відбувається в дійсності. Тільки виходячи з пізнання універсальної взаємодії, наукове знання приходить до усвідомлення закону, що є формою об'єктивної загальності, що існує в дійсності. Наука, відповідаючи на запитання: чому, з якої причини, яким чином відбувається той чи інший процес? – виходить із причинності як універсальної взаємодії й закономірного взаємозв'язку всіх явищ. Відповідно до принципу причинності (детермінізму) безпричинних явищ і процесів не буває, не буває й таких, які не тягли б за собою яких-небудь наслідків. На цьому ґрунтується доказовість науки й способи наукового спростування.

Загальність є третім принципом наукового знання. Сутність наукового знання і його розвитку полягає в узагальненні. Наука в цьому плані – узагальнене відтворення дійсності. Загальне при цьому розуміється не як загальна ознака, що є присутнім у будь-якому «шматку» реальності, а як єдність різноманіття миру, виражена в логічній формі наукового закону, пізнаної й вираженої в логічному зв'язку сутності. Наукова теорія поєднує розрізнене фрагментарне знання в логічно зв'язану систему на основі принципів, виражаючи тим самим закон, що діє в досліджуваній сфері дійсності. Таке узагальнення знання відбувається як концентрація, стиск, ущільнення виражених у ньому об'єктивних зв'язків і відносин дійсності за допомогою логічних, понятійних форм. Це досягається за рахунок суспільно-історичного, кумулятивного характеру, властивого науковому знанню, що розвивається. На кожному історичному етапі воно інтегрує свої минулі досягнення, і кожний відносний результат наукового пізнання входить невід'ємною частиною в її загальний фонд, а не перекреслюється наступними успіхами пізнання, він лише уточнюється, переосмислюється в досягнутій логічній цілісності наукового знання. Цей абсолютний приріст знання забезпечується наступністю науки, її «соціальною пам'яттю», понятійним апаратом, у якому теоретично кристалізуються минулі щаблі пізнання дійсності й практичне оволодіння її законами.

З усіма попередніми тісно зв'язаний принцип теоретичності наукового знання. Знання в своєму розвитку завжди здобуває в остаточному підсумку форму наукової теорії. Загальне, закон безлічі явищ об'єктивної реальності виражається за допомогою теорії, логіки понять цієї теорії, єдності її категорій і принципів. Завдяки теорії інтенсифікується розвиток пізнання, оскільки в теорії знання здобуває якісно нову систему організації й одержує можливість свого технологічного застосування. Теорія відіграє програмуючу роль у практиці, виступаючи як керівництво до дії.

Із цим зв'язаний також принцип прогнозування або наукового передбачення. За одиничним наукове знання бачить загальне, за випадковим воно знаходить необхідне, закономірне, і на цій основі здійснює передбачення явищ, процесів, об'єктів і подій. Передбачення «є вінець наукової праці, воно є ознакою, що свідчить про те, що наукова думка підкоряє завданням людства й сили природи, і сили, що рухають життя суспільне» (Умов Н.А.). Передбачення ж дає можливість контролювати процеси й управляти ними, планувати стратегію й тактику. Тобто передбачення тенденцій і перспектив відкриває можливість свідомого формування майбутнього. Життєве кредо науки в цьому сенсі можна охарактеризувати так: знати, щоб передбачати, передбачати, щоб діяти.

Часто говорять про системність як принципі наукового пізнання. Необхідно підкреслити, що наявність системи – лише формальна підстава науковості, якщо упускається об'єктивний зміст, систематизований в науковому знанні. Якщо система – це така сукупність знань, що впорядкована на підставі певних теоретичних принципів, то й система дорожніх знаків може бути названа наукою. Зібрання розрізнених знань, не об'єднаних у єдину систему зв'язку, ще не утворить науки. Але об'єднання в систему за зовнішньою ознакою, формальне, схоластичне або еклектичне теж не утворить науки. Логічно пов'язана система – ще не достатнє визначення науки, необхідний зв'язок логіки з її змістом. Знання про дійсність – таке відношення є гносеологічним.

Наукове знання, перетворене в спосіб одержання нового знання, а також упредметнене й реалізоване в технології знання, виступає як метод. Методологічні дослідження властиві науці протягом всієї її історії. У цьому складається методологічний принцип наукового знання. Метод – певна концепція, що працює в пізнанні як спосіб мислення, засіб осмислення дійсності. Як знання, що розвивається, наука свідомо керується методологією для свого самоконструювання. Учений свідомо визначає найбільш ефективні способи дії із предметом дослідження як методи рішення наукової проблеми. В історії науки розроблена формальна й змістовна логічна методологія в якості «органона» – універсального знаряддя пізнання істини. Логіка як усвідомлення саморозвитку необхідності виступає, таким чином, і як принцип розвитку. Завдяки тому, що в даному принципі утримується концентроване вираження всякого розвитку взагалі, він виступає й науковим методом (концепцією розвитку в цілому).