39. Пізнання і знання. Взаємодія суб’єкта і об’єкта пізнання в пізнавальній діяльності

Знання́ — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.

Пізнання́ — сукупність процесів, процедур і методів набуття знань про явища і закономірності об'єктивного світу. Пізнання є основним предметом науки гносеології (теорії пізнання). Пізнання — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення дійсних знань. Спочатку пізнання було однією із сторін практичної діяльності людей, поступово в ході історичного розвитку людства пізнання стало особливою діяльністю. У пізнанні виділяють два рівні: чуттєве пізнання, здійснюється за допомогоювідчуття, сприйняття, уявлення (сенсуалізм), і раціональне пізнання, що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується в теоріях (раціоналізм). Розрізняють також буденне, художнє і наукове пізнання, а в рамках останнього — пізнання природи і пізнання суспільства.

Розглядаючи процес пізнання (відображення) в цілому як системне утворення, слід виокремити такі його елементи:

суб'єкт пізнання - це той, хто діє, впливає на об'єкт. Людина не є суб'єктом сама по собі. Вона стає і усвідомлює себе суб'єктом тільки в процесі предметної діяльності і спілкування. Під суб'єктом слід розуміти людину, яка є вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає й історично передає їх новим поколінням;

об'єкт пізнання - це той фрагмент (частина) об'єктивної реальності (соціальної, природної, правової та ін.), який включений у людську діяльність і пізнання. Об'єктивна реальність існує незалежно від людини, суб'єкта. Проте як об'єкт вона перебуває в єдності, у взаємозв'язку із суб'єктом. Об'єктом пізнання виступають не тільки явища природи та суспільства, а й сама людина і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність в усій поліфонії її проявів. Таким чином, об'єкт пізнання - це те, що залучено суб'єктом з об'єктивного взаємозв'язку природи і суспільства, те, на що спрямована людська діяльність;

Теорія пізнання розглядає суб'єкт та об'єкт у діалектичному взаємозв'язку, взаємодії, єдності, де соціально активною стороною є суб'єкт пізнання. Активна роль суб'єкта знаходить свій вияв: у вибірковому його ставленні до предметного світу; у цілеспрямуванні процесу пізнання; у беззупинній пошуковій і коригувальній роботі рецепторів, нервів і мозку.

40. Особливості чуттєвої та інтелектуальної форм пізнання, їх взаємозв’язок

Чуттєве пізнання здійснюється за допомогою органів чуття — зору, слуху, дотику та ін., які щодо людини є продуктами не тільки біологічної ево­люції, а й всесвітньої історії. Органи чуття — єдині «две­рі», які відкриті для інформації про навколишній світ, яка потрапляє до свідомості. Живе споглядання здійснюється у трьох головних взаємопов’язаних формах. Це — відчуття, сприйняття та уявлення.

Відчуття — відображення у свідомості людини певних сторін, якос­тей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття. Відчуття можна розділити на зорові (відіграють чи не найважливішу роль), слухові, дотичні, смакові, нюхові. Як правило, відчуття є складовою більш складного образу — сприйняття. Сприйняття — цілісний образ предмета, безпосередньо даний у жи­вому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окре­мих відчуттів. Уявлення — узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який справляв вплив на органи чуття а минулому, але вже не сприймається зараз.

До уявлень відносять образи пам’яті (куполи Святої Софії чи Лаврська дзвіниця), образи уяви (мавка, лісовик) тощо. Порівняно із сприйняттям в уявленні немає безпо­середнього зв’язку з реальним об’єктом. Це аморфний, не­чіткий образ предмета, але в ньому наявне елементарне узагальнення з виділенням певних загальних ознак та від­киданням неістотних.

Інтелектуальне пізнання найбільш повно й адекватно ви­ражене в мисленні.

Мислення — активний процес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чут­тєвих даних закономірних зв’язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять.

Відбувається воно в найтіснішому зв’язку з мовою, а його результати фіксуються в мові як у певній знаковій системі, що може бути природною та штучною.

Зважаючи на давню філософську традицію, яка сягає античності, виділяють два основні рівні мислення — роз­судок і розум. Розсудок — початковий рівень мислення, де оперування абстрак­ціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.

Основою форм мислення (логічних форм) є поняття, су­дження та умовивід, на основі яких вибудовуються склад­ніші форми. Поняття — форма мислення, яка відображає загальні історичні зв’язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях. Судження — форма мислення, яка відображає явища, процеси дійс­ності, їх зв’язки. З понять та суджень складається умовивід, який є ру­хом від одних понять до інших і відображає процес отри­мання нових результатів у пізнанні. Умовивід — форма мислення, завдяки якій з попередньо здобуто­го знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.